ІСТОРІЇ 5 страница

Переселенці освоювали, по суті, тіль­ки нешироку (приблизно 5—10 км) смугу морського й лиманного узбереж­жя. Тому вони аж ніяк не могли зашко­дити в чомусь кочовикам причорномор­ських степів. Виняток у цьому відношен­ні становлять Херсонес, поблизу якого мешкали таври, й деякі міста Азіатсь­кого Боспору, поряд з якими жили пле­мена синдів і меотів. Але будь-яких свідчень про сутички між колоністами та аборигенами ми не маємо.

Античні держави Північного Причор­номор'я. Освоєння грецькими переселен­цями узбережжя Північного Причор­номор'я відбувалося поступово, в цілому в напрямі із заходу на схід. VI ст. до н. е. загалом було часом заснування більшо­сті північнопричорноморських держав. Кожна з них мала власну історію, але оскільки всі вони тісно взаємодіяли з античним світом, а також із варварсь­ким оточенням, в їхньому розвитку про­стежується багато спільного. Майже ти­сячолітня історія цих держав поділяєть­ся на два великі періоди й кілька ета­пів.

Перший період тривав від дру­гої половини VII і приблизно до середини І ст. до н. е. Він характеризувався тісними культурними та економічними зв'язками як із материковою Грецією, так і з навколишніми племенами, що зумовлювалося відносною стабільністю загальноісторичного розвитку. В мате­ріальному й духовному житті колоністів абсолютно домінували еллінські тради­ції, завдяки чому цей період можна умовно назвати грецьким, або е л- л і н с ь к и м. Слід, проте, мати на увазі, що саме в цей час створюється Боспор- ська держава, до складу якої увійшли не тільки еллінські поліси, розташовані на­вколо Керченської протоки, а й племена згадуваних вище синдів і меотів. Це дає підставу вважати Боспор греко-варвар- ською державою, правителі котрої були, напевно, місцевого походження. Харак­терно: варваризація майже не відбилася на культурі й побуті населення боспорсь- ких міст та їхніх сільських округ. Зага­лом кількість варварів серед мешканців північнопричорноморських античних ко­лоній була незначною.

На архаїчному етапі пер­шого періоду (друга половина VII — початок V ст. до н. е.) на Півдні нинішньої України відбувається ста­новлення держав, розпочинаються їхні активні контакти з грецькими містами Східного Середземномор'я, зокрема Іо- нїі. Типовою є землянкова житлова забудова більшості північнопричорно­морських полісів, хоча вже у VI ст. до

Ж О.

О О

я а. О з- я

о.

я о

и

О

я

а"»—«

я се

Я

ва <

*

о. ш Ч

Я Я"

з

н

г/лі

я <

Розташування античних держав, міст і поселень на північнопричорноморському узбережжі (упорядку­вання карти С. Д. Крижицького, рис. М. М. Ієвжва):

І — головні міста держав; 2 — містечка; 3 — сільські поселення; 4 — територія Боспорського царства; 5 — територія Херсо­нсько! держави; 6 — територія ОльвійськоТ держави; 7 — територія Тірсько? держави

н. е. у найбільших із них будуються храми (Ольвія, Пантікапей), формують­ся комплекси агори (площа, навколо якої розміщувалися адміністративні, гро­мадські будівлі, крамниці, культові май­дани, вівтарі тощо). Зароджуються ре­месла, промисли, розвивається торгівля, виникає монетна справа. В цей час запо­чатковуються в цілому мирні контакти грецьких переселенців із навколишніми племенами кочовиків. Античні міста в VI ст. до н. е. ще не мали укріплень (їх­ні залишки, датовані кінцем VI — почат­ком V ст. до н. е., виявлені лише в Ті- рітаці).

На другому — класично­му — етапі першого періоду (початок V — друга третина IV ст. до н. е.) розпочинається поступовий роз­квіт держав; міста розростаються й набу­вають вигляду, звичайного для античних полісів із розвиненою наземною, в тому числі житловою, забудовою. В них зводя­ться монументальні споруди, оборонні мури й башти. Запроваджується карбу­вання власної монети. Посилюються тор­говельні й культурні зв'язки з античним світом. Так, можливо, приблизно в сере­дині V ст. до н. е. Ольвію відвідав «батько історії» — Геродот (підстави для такого припущення дає аналіз його розповіді про скіфського царя Скіла, який мав в Ольвії власний палац). Античні північ- нопричорноморські міста непогано відомі в метрополіях, вони згадуються в різних периплах.

К Поступово середземноморські держави, зокрема Н Афіни, починають усвідомлювати економічне зна- ^ чення Північного Причорномор'я, його роль у по- (- стачанні метрополій зерном, шкірою, рабами тощо. е- Афіни відправляють спеціальну експедицію в Понт З (Чорне море) під проводом Перікла, після чого ^ частина причорноморських міст в останній третині о. V ст. до н. е. входить до складу Афінського Мор­ського союзу. До сфери торговельних зв'язків, крім іонійських міст й Аттіки, втягуються поліси Пів денного Причорномор'я,— такі як Синопа та Ге- раклея. Ці зв'язки засвідчуються не лише пам'ятка­ми матеріально? культури (посуд, керамічна тара, різні прикраси, скульптура тощо), а й численними шанувальними написами, зробленими північнопри- чорноморськими полісами на честь найактивніших торговців і політичних діячів. Декрети про надання різних пільг іноземцям знаходять в усіх колоніях Півдня Украіня. З них ми довідуємося, наприклад, про експорт до Афін зерна з Боспору, який досяг максимального розвитку в IV ст. до н. е.

В цей час значно посилюються кон­такти з кочовиками та племенами Лісо­степу, що відбилося в численних знахід­ках предметів античного імпорту в похо­ваннях скіфів і на їхніх поселеннях. Особливо тісні зв'язки з варварським на­селенням, нагадаємо, мав Боспор. Оль­вія, можливо, якийсь час перебувала в певній залежності від скіфського царя Емінака, срібна монета якого карбува­лася саме в цьому місті.

Наприкінці другої третини IV ст. в розвитку античних північнопричорно- морських держав спостерігається недов­гочасна криза, спричинена головним чином зовнішньополітичними факторами (зокрема, розпадом Великої Скіфії та експансією військ Олександра Македон­ського: античні джерела згадують під 331 р. до н. е. облогу Ольвії військами полководця Олександра — Зопіріона). Відтоді починається останній етап еллінського періоду життя міст Північного Причорномор'я — елліністичний (остання третина IV — середина І ст. до н. е.), який спочатку позначається максимальним економічним розвитком, піднесенням сільського господарства, ремесел, торгів­лі, культури в цілому. Проте вже з другої половини III ст. до н. е. (на Боспорі — пізніше) поступово назріває криза. Агресія скіфів у Західному Криму, пересування варварських племен у Ниж­ньому Побужжі та Подніпров'ї призво­дять до занепаду сільські округи антич­них міст — їхню основну економічну базу, спричинюють значні воєнні су­тички, в тому числі з Херсонесом. Ольвія змушена була сплачувати данину різним місцевим царям, зокрема Сайта- фарну, а у II ст. до н. е. навіть потрапляє в напівзалежність від кримської Малої Скіфії.

У II ст. до н. е. поширюється будівництво невеликих укріплених фортець на Боспорі, що свід­чить про ускладнення воєнно? обстановки. Напри­кінці II ст. до н. е. Ольвія, Херсонес, Боспор підпадають під зверхність Понтійсько? держави Мітрідата VI Євпатора. Північне Причорномор'я було дня понтійського царя головним джерелом одержання сировини, продовольства, людських ре­сурсів, худоби тощо. Все це він використовував у своїй боротьбі з Римом (ця боротьба стала пере­ломним моментом в історії Східного Середземно­мор'я, а також населення басейну Чорного моря). У виснажливій війні торгівля, ремесла, сільське господарство античних північнопричорноморських держав почали занепадати. Врешті-решт вони повстали проти Мітрідата і в 60-х роках І ст. до н. е. домоглися незалежності.

Другий великий період історії античних держав Північного При­чорномор'я — так званий римський (середина І ст. до н. е. — 70-ті роки IV ст. н. е.) — характеризується переду­сім входженням Тіри, Ольвїі, Херсонеса до складу римської провінцґі — Нижньої Мезїі. Цей період позначався нестабіль­ністю воєнно-політичної ситуацГі, пев­ною варваризацією населення, натуралі­зацією господарства, частковою пере­орієнтацією культурно-економічних зв'яз­ків. Держави Північного Причорномор'я стали для Римської імперії своєрідним бар'єром перед натиском кочових племен на її східні кордони, що проходили по

Дунаю. Спостерігається деяке економіч­не піднесення Тіри, Херсонеса, Боспору, їхня культура потроху романізується.

У другому періоді існування античних північнопричорноморських міст і їхніх округ можна виділити три основні етапи. Перший розпочинається в середині І ст. до н. е., коли політика цих міст по­ступово переорієнтовується на Рим. Спо­чатку римські війська з'являються на північному узбережжі Понту спорадич­но, але при цьому їхнє втручання в місцеві справи, зокрема в Боспорі та Херсонесі, досить відчутне. Вони допома­гають античному населенню в його бо­ротьбі проти оточуючих племен. До цих часів належить і відомий похід, здійсне­ний на допомогу Херсонесу в його сутич­ках зі скіфами Плавтієм Сільваном (63 р. н. е.) — правителем Нижньої Мезії. Разом із тим північнопричорно- морські держави у II ст. н. е. конфлікту­вали не тільки з варварами, а й із римля­нами й навіть між собою (Боспор і Хер­сонес). Незважаючи на такі, здавалося б, несприятливі обставини, економіка цих держав поступово виходила з кризи. Від­роджується сільська округа Ольвії, вини­кає 'значна кількість нових поселень на Боспорі. Функціонують сільські округи Херсонеса й Тіри (частина населених пунктів цих округ належала, очевидно, варварам, однак вони теж працювали на економіку античних міст). Поряд із сіль­ським господарством значного розвит­ку — особливо в Херсонесі й Боспорі — набувають ремесла та промисли (со­леваріння, засолка риби, виноробство). Активізуються торговельні зв'язки з пів- деннопричорноморськими, малоазійсь­кими, італійськими, західнопричорно- морськими містами.

Другий етап охоплює час від середини II по середину III ст. н. е., коли в Тірі, Ольвії, Херсонесі, Хараксі розміщуються постійні загони римських військ, а самі ці міста підпорядковуються ^ Нижній Мезії. В певній політичній за- о лежності від Риму перебуває й Боспор. § В умовах відносної воєнно-політичної Я стабільності економіка північнопричор- о номорських держав досягає найвищого з розвитку. £

Третій — останній — о етап розпочинається з другої поло- о вини III ст. н. е., коли з метою захисту * кордонів Римської імперії від готів гарні- а зони римських військ були виведені з 2 Північного Причорномор'я в Подунав'я. ^с Навали кочовиків, зокрема готів, фак- § тично знищили сільські округи. Майже ^ всі античні держави остаточно припини- о. ли своє існування в 70-х роках IV ст. під ^ ударами гунів. Вижили тільки Херсонес - і Пантікапей, які згодом увійшли до у складу Візантійської імперії. рЕ

Державно-політичний устрій. Північ- ^ нопричорноморські поліси були рабо­власницькими демократичними або аристократичними республіками, де ра­би, жінки та іноземці не мали прав громадянства (правда, за великі заслуги перед полісом іноземцям могли надавати такі права). Найвищими органами зако­нодавчої влади були народні збори («на­род») і рада. Народні збори, в яких брали участь усі повноправні громадяни, вирішували питання зовнішньої політи­ки, оборони, грошового обігу, забезпе­чення населення продовольством, надан­ня привілеїв купцям, громадянських прав якимсь особам тощо. Рада готувала ті або інші питання до розгляду на збо­рах, контролювала дії виконавчої влади, перевіряла ділові якості кандидатів на державні посади. Виконавча влада скла­далася з різних колегій — магістратур або окремих службових осіб — магістра­тів. Звичайно найбільшими правами ко­ристувалися колегії архонтів, які склика­ли народні збори, керували іншими колегіями, стежили за станом фінансів.

5 Існували спеціальні колегії, котрі займали- ся виключно фінансовими або військо- £ вими справами (колегія стратегів), тор- е- гівлею (колегія агораномів), „благоус- 3 троєм міста (колегія астиномів) та ін. о Окремі магістрати керували конкретними міськими закладами (гімнасіархи, гла­шатаї, секретарі, жерці тощо). Діяли й судові установи, що складалися з кіль­кох відділів. У судочинстві брали участь судді, свідки, обвинувачі.

З часом у державно-політичному житті відбувалися зміни. Так, поліси Боспору Кіммерійського в 480 р. до н. е. об'єдналися під владою Археанактидів у єдине Боспорське царство, хоча й після цього залишалися практично самостій­ними в своїх внутрішніх справах. А коли в перших століттях нової ери Херсонес, Ольвія й Тіра увійшли до складу Нижньої Мезії (див. вище), вони теж зберігали місцеве самоврядування.

3. МІСТА, СІЛЬСЬКІ ПОСЕЛЕННЯ, НЕКРОПОЛІ

Ніконій. Назва міста походить, мож­ливо, від імені ойкіста. Розташовувалося воно на лівому березі Дністровського лиману, поблизу сучасного с. Роксолани. Заснований переселенцями з Іонії в ос­танній третині VI ст. до н. е., Ніконій являв собою невеликий поліс, шо скла­дався із власне міста і близько десятка лівобережних сільських поселень із землянковою забудовою. Основу еконо­міки становило землеробство. В V ст. до н. е. Ніконій випускав власну литу мо­нету із зображенням сови. Підтримував торговельні зв'язки з містами Іонії, Ат­тіки, острівною Грецією, південнопон- тійськими містами, а особливо з Істрією та Ольвією. В VI — першій половині "V ст. до н. е. забудовувався землянко­вими житлами, які згодом, у V—IV ст. до н. е., змінюються будинками зви­чайного грецького типу. На другу поло­вину V—IV ст. до н. е. припадає розквіт міста, коли, зокрема, зводяться оборонні споруди. Близько третьої чверті IV ст. до н. е. Ніконій занепадає, що пов'язане, ймовірно, з діями полководця Олександ­ра Македонського — Зопіріона. В III— II ст. до н. е. занепад посилюється, а з нашестям галатів та інших варвар­ських племен місто остаточно гине. В І—IV ст. н. е. життя в ньому відновлю­ється. На жаль, цей період майже не досліджений.

Розкопками відкриті рештки землян­кових і звичайних наземних (із підвала­ми) будинків грецьких типів, а також залишки оборонної стіни. Некрополь досі не виявлено.

Тіра. Назва міста походить від грець­кої назви Дністра — Тірас. Місцерозта- шування залишків Тіри — околиця су­часного Білгорода-Дністровського Одеської області. Колонія заснована вихідцями з Мілета наприкінці VI — на початку V ст. до н. е. Збереглося 11 —12 га території давнього городища, частина якого, зокрема нижнє місто, зруйнована водами Дністровського ли­ману. В розвитку Тіри виділяються два основні періоди: еллінський (від засну­вання міста до середини І ст. до н. е.) і римський (від середини І ст. до н. е. до 70-х років IV ст.), які розділяє гетська навала під проводом Буребісти. Час пер­шого розквіту починається з V ст. до н. е. і триває до III ст. до н. е. Тіра карбу­вала власну монету. З кінця II ст. до н. е. і до 70-х років І ст. до н. е., можливо, входила до складу Понтійської держави Мітрідата VI Євпатора. За римського імператора Доміціана (81—96 рр. н. е.) увійшла до складу Нижньої Мезії; з II ст.

Тіра. Уявний вигляд житлового будинку кінця ІП — початку IV ст. н. е. (графічна реконстр. С. Д. Крижицького, рис. М. М. Ієвлєва)

н. е. в Тірі розміщуються підрозділи V Македонського, 1 Італійського й XI Клавдієвого легіонів, а також, мабуть, римська Мезійська ескадра. В середині III ст. н. е. Тіра виходить із провінції Нижня Мезія, й римський гарнізон залишає місто. Тоді ж воно зазнає ни­щівного руйнування готами, проте життя в ньому триває ще до 70-х років IV ст. н. е. (в цей час тут мешкають головним чином вихідці з черняхівських племен).

Населення Тіри займалося переваж­но посередницькою торгівлею, сільським господарством, скотарством, меншою мі­рою — ремеслами. Подібно до інших по­лісів, Тіра мала сільську округу. В елліні­стичну епоху (IV—III ст. до н. е.) на узбережжях Дністровського лиману налічувалося близько 80 сільських посе­лень. В основному тут вирощували зерно, ловили рибу, випасали худобу. Садів­ництво й виноградарство, очевидно, були мало розвинені. При дослідженнях Тіри, Ніконія та навколишніх поселень, на відміну від інших античних північно- причорноморських центрів, не знайдено жодної виноробні.

Розкопками виявлені залишки жит­лових кварталів IV ст. до н. е.— IV ст. н. е. та оборонних споруд кінця IV ст. до н. е.— середини III ст. н. е. Серед останніх особливий інтерес становить комплекс римської цитаделі площею близько 2,5 га (виникла в II ст. н. е.). Від неї збереглися дві вежі, чотири кур­тини та однокамерна будівля вексиляції І Італійського легіону. Пізніше на решт­ках цих споруд виникає так званий «післяготський житловий будинок».

Некрополь Тіри ще не знайдено, хоча й відомі окремі поховальні пам'ятки, зокрема склепи перших століть нової ери. На жаль, досі практично не вивчено сільську округу міста.

а. О s § о. О £Ґ 5 а. С О u О X З" X со со < * OL. ш еї X V я X <

Борисфеніда (від грецької назви Дніпра — Борисфен). Грецьке поселен­ня на півострові (нині, нагадаємо — острів) Березань, найраніша в Північно­му Причорномор'ї апойкія, заснована грецькими переселенцями у другій поло­вині (можливо, ще близько середини) VII ст. до н. е. На певній стадії свого розвитку це поселення було полісом, який згодом — можливо, наприкінці третьої чверті VI ст. до н. е.— був перенесений до поселення, що одержало назву Ольвія. В першій половині VI ст. до н. е. на берегах Березанського лиману виникають численні невеликі поселення, котрі становили сільську округу Борис- феніди. Остання повнокровно існує й у V ст. до н. е., а з кінця IV ст. до н. е. життя в ній завмирає на тривалий час і відроджується лише в перші сто­ліття нової ери (хоча вже ніколи не дося­гає рівня другої половини VI—V ст. до н. е.). Починаючи з останньої чверті VI ст. до н. е. Борисфеніда входила до

'ольвія

■Пинан

та ні с лав

о. Березань

ВИпровсь

Сільські округи античного часу в Нижньому Побужжі (упорядкування карти С. Д. Крижицького, рис. М. М. Ієвлєва): 1 — міста; 2 — сільські поселення

складу Ольвійської держави й загинула разом з Ольвією.

Площа поселення, що збереглася, становить близько 10 га. Відкрито решт­ки землянок і напівземлянок, які в остан­ній чверті VI ст. до н. е. змінюються звичайними грецькими наземними бу­динками. Місто в окремих своїх районах мало прямокутне планування. Розкопано залишки апсидального храму, некрополь V ст. до н. е. Ранні культурні шари Бо- рисфеніди, як ніде більше в Північному Причорномор'ї, багаті на знахідки грець­кого посуду різних форм і стилів розпису; не рідкість також теракоти. З цих шарів походять ряд лапідарних написів і кілька приватних листів, вирізьблених на свин­цевих пластинах.

Зокрема, дуже цікавим документом тогочас­ного життя є знайдений на Березані лист якогось Ахіллодора синові: «Протагоре! Батько пише тобі: його [батька] кривдить Матасій, оскільки він [Ма- тасій) обманює його і позбавив фортегесія [3]. Прийшовши до Анаксагора, розкажи (про це), адже він [Матасій] каже, що той (фортегесій) — раб Анаксагора, твердив: „Моє майно тримає Анаксагор — рабів, рабинь і будинки", а той [фор­тегесій] кричить і каже, що в нього немає нічого спільного з Матасієм; каже, що він вільний і спільного з Матасієм нема в нього нічого, а що в нього (Матасія) з Анаксагором, вони знають кож­ний сам по собі. Це скажи Анаксагору та його дружині. По-друге, він [батько Протагора — Ахіл- лодор] сповіщає: матір і братів твоїх він посилає негайно, щоб вони на ці [дні] прибули в місто, а сам Евневр, який прийшов до нього, повернеться для [відправи] жертовних обрядів». Адреса: «Лист на свинці від Ахіллодора синові та Анаксагору». Цей документ датується кінцем VI ст. до н. е.

Ольвія (давньогрецькою мовою озна­чає «щаслива») — осередок Ольвійської держави. Розташована на правому березі Південнобузького лиману біля сучасного с. Парутине Очаківського району Мико­лаївської області. Заснована близько се­редини VI ст. до н. е. вихідцями з району Мілета і проіснувала до середини III ст. н. е. Після цього життя в Ольвії ледь жевріло до початку IV ст. н. е., але на той час вона вже остаточно втрати­ла риси, притаманні античному центру.

Топографічно Ольвія складалася з трьох частин — Верхньої, Терасної й Нижньої. Остання вже після загибелі міста у значній своїй частині була зруй­нована водами лиману. На етапі розкві­ту — наприкінці IV — у III ст. до н. е.— Ольвія займала територію площею бли­зько 55 га, чисельність її мешканців становила близько 20 тис.

В історії міста й держави в цілому простежуються два великі періоди. Пер-

* Конкретне значення цього слова не ви­значене. Напевне, воно вказує на представника якоїсь професії або на соціальний стан людини.

ший охоплює час від заснування тут ко- лонії до середини І ст. до н. е. Забудо- о вана в другій половині VI ст. до н. е. од- ^ нокамерними землянками та напівзем- ас лянками, в V ст. до н. е. Ольвія набуває о звичайного для старогрецького міста з вигляду. В V ст. до н. е. в ній, за Геродо- д том, уже існували укріплення, а також ₀ палац скіфського царя Скіла. ^

X

Геродотова розповідь про цього царя і його 2! долю заслуговує на поширене цитування: «Царю- ЯС ючи над скіфами, Скіл зовсім не любив способу ~ життя цього народу. Внаслідок здобутого ним вихо- ® вання цар більше схилявся до еллінських зви- Я чаїв і діяв, наприклад, так: коли цареві доводи- лося приходити з великим військом до міста бо- ^ ригфенітів * (ці борисфеніти самі себе називають О- мілетянами), він залишав почт у передмісті, а сам- ц- один входив до міста і наказував замикати міську _ браму. Потім Скіл скидав своє скіфське вбрання ® й одягав еллінське. У цьому одязі цар ходив по ринковій площі без охоронців та інших супутників Н (а браму охороняли, щоб хтось із скіфів не по- ® бачив царя в такому одязі). Цар же не тільки дотримувався еллінських звичаїв, а й навіть прино­сив жертви богам за еллінським звичаєм. Про­бувши в місті місяць чи навіть більше, він потім знову надягав скіфське вбрання й покидав місто. Такі відвідини повторювалися неодноразово і Скіл навіть збудував собі будинок у Борисфені * й оселив у ньому дружину — тубільну жінку.

Одначе Скіпові судилося нещасливо скінчити життя. А сталося це ось з якого приводу. Цар забажав прийняти посвячення в таїнства Діоніса- Вакха. Коли він уже готувався до посвячення, явилося велике знамення. В місті борисфенітів, як я згадав трохи вище, в нього [Скіла] був великий і багатий палац, обнесений муром. Навколо нього стояли біломармурові сфінкси та грифони. Ось у цей дім божество вдарило вогненною стрілою, й увесь палац згорів. Проте Скіл виконав обряд посвячення. Скіфи осуджують еллінів за їхні вак­хічні нестями. Адже, за їхніми словами, не може існувати божество, яке робить людей нестямними. Коли Скіл нарешті був посвячений у таїнства Вакха, якийсь борисфеніт із насміхом¹ сказав скіфам: „Ось ви, скіфи, смієтеся з нас, що ми влаштовуємо служіння Вакхові й що нас опановує в цей час божественна нестяма. А ось тепер цей бог вселився й у вашого царя: він не тільки справ­ляє таїнства Вакха, а й божеволіє, одержимий божеством. Якщо ви мені не вірите, то йдіть за

£ о. Н

5. ес

сп О о.

Схематичний план Ольвії (упорядкування С. Д. Крижицького, рис. М. М. Ієвле- ва)'

/ — залишки оборонних споруд; З - реконструйовані межі міста; і - вулиці; 4 - Р™»» решто* оборонних споруд у затопленій нині частині міста; 5 - зона припортових складів; б - траншеї. 7 - роз копані ділянки

іх о. О

г

о. О ЕҐ 5 й. С

О и

С

Напівземлянкові житлові будинки ОльвіТ другої половини VI ст. до н. е. (графічна реконстр. С. Д. Крижицького, рис. М. М. Ієвлєва)

в <

*

X З"

мною і я покажу це вам". Начальники скіфські пішли за борисфенітом. Він потай вивів їх на місь­ку стіну й посадовив на вежі. Побачивши Скіла, який проходив мимо з юрбою вакхантів, у вак­хічній нестямі, скіфи дуже обурилися. Зійшовши з вежі, вони розповіли всьому війську про бачене ними. Після цього, коли Скіл повернувся додому, скіфи підняли проти нього повстання і проголосили царем Октамасада». Врешті-решт Октамасад звелів відрубати Скілові голову. З цього приводу Геродот зауважує: «Так міцно скіфи тримаються своїх звичаїв і такій суворій карі піддають тих, хто за­позичує чужі».

Житлові споруди Ольвії — звичайно одноповерхові з підвалами, рідше — дво­поверхові. Відкрито залишки агори — площі, навколо якої зосереджувалися торговельні ряди, будинки суду, різних магістратур, гімнасій, велика стоя (коло­нада, біля якої городяни зустрічалися й обмінювалися новинами) тощо. Виявле­но також священні ділянки — теменоси (один із них присвячений Аполлону Дельфінію, другий — Аполлону Ліка­рю), вівтарі, рештки храмів, допоміжні будівлі, залишки оборонних споруд, зо­крема Західна брама, фланкована двома великими вежами.

Ольвію добре знали в античному сві­ті. Припускається, що в V ст. до н. е. її, нагадаємо, відвідав Геродот. Деякий час вона входила до складу Афінського Мор­ського союзу. Її торговельні й культурні зв'язки сягали не тільки причорноморсь­ких міст, а й Східного Середземно­мор'я — Греції, Малої Азії, Олександрії Єгипетської. Ольвійська держава мала свої гроші — спочатку це були литі «де- льфінчики», трохи пізніше — аси (великі монети із зображенням на аверсі обличчя Медузи Горгони, богинь Афіни чи Де- метри, а на реверсі — символів поліса), а з середини V ст. до н. е. починає кар­бувати звичайні для античного світу мо­нети. Економічну базу поліса становило сільське господарство — в цей час сіль­ська округа Ольвії займала узбережжя Дністровського, Південнобузького, Бе- резанського й Сосицького лиманів, а та­кож Кінбурнський півострів. Загальна

в

н в: а

ї- ^

Ольвія. Квартал житлових будинків III ст. до н. е. (графічна реконстр. С. Д. Крижиць- кого. рис. М. М. Іевлева)

Й т О а.

кількість сільських поселень на різних етапах існування держави наближалася до двохсот. Розвивалися ремесла й тор­гівля. Відносно невелику роль відігра­вали промисли.

Поступальний розвиток міста в 331 р. до н. е. ледь не зупинили війська Зо- піріона, які обложили місто. З метою запобігти розгрому ольвіополіти від­пустили на волю рабів, простили злида­рям їхні борги. Напад Зопіріона було відбито (про подальшу долю цього пол­ководця йшлося вище).

В період з останньої третини IV по середину III ст. до н. е. Ольвійська держава досягла найвищого економічно­го піднесення. В цей час, зокрема, виник новий тип сільських поселень у вигляді так званих колективних садиб. Проте вже з кінця III ст. до н. е. розпочи­нається поступовий занепад.

Економічна криза, наростання загрози з боку кочовиків, коли Ольвія була змушена неоднора­зово сплачувати данину їхнім вождям — Сайта- фарну та іншим, яскраво відображені в декреті на честь ольвійського громадянина Протогена (йо­го патріотичні вчинки вже описувалися вище): «Рада та народ ухвалили 20-го числа, архонти та Сім [колегія Семи] запропонували: тому що й Іро- сонт, батько Протогена, зробив місту багато важ­ливих послуг і грошима, й діяльністю, і Прото- ген, наслідуючи від батька прихильність до народу, усе життя продовжував говорити та діяти найкра­щим чином: по-перше, коли цар Сайтафарн прибув до Канкіта й вимагав дарунків, які давалися йому з нагоди проїзду, а громадська казна була порожня, він за проханням народу дав 400 золотих; і коли архонти заставили священні посудини на міські потреби Поліхарму за 100 золотих і не могли їх викупити, а іноземець [тобто Поліхарм] хотів уже нести [їх] до майстра, Протоген сам викупив посудини, сплативши ці 100 золотих... (...)...і за жерця Іродора, коли трапився голод і хліб прода­вався по 5 медимнів за золотий, і народ внаслідок загрожуючої небезпеки вважав потрібним загото­вити достатню кількість хліба й запрошував до цьо­го тих, хто мав запаси, він [Протоген| перший виступив і обіцяв 2000 медимнів по 10 ме­димнів за золотий і, між тим як інші негайно отримали плату, він, зробивши пільгу на рік, не стягнув ніяких процентів; при тому ж жерці, як з'явилася сила- силенна саїв [люди СайтафарнаІ за отриманням дарунків, а народ не міг їм дати і попрохав Протогена допомогти його [народу] скрутним об­ставинам, він, виступивши, запропонував 400 зо­лотих; і будучи обраний членом колегії Дев'яти, він запропонував від себе не менше 1500 золотих у рахунок майбутніх прибутків, з яких було своє­часно задоволено багато скіпетроносіїв і немало дарунків було вигідно приготовлено для царя І Сайтафарна)... (...) Ще ж, коли найбільша частина міста [Ольвії] з боку ріки, саме вся га- ванеза частина і прилегла до колишнього рибного ринку, до того місця, де герой Сосія [4], не була оточена стіною, а перебіжчики сповіщали, що гала-

Дата добавления: 2015-05-22