Властивості відчуттів

Кожне відчуття виникає й розвивається за певними закономірностями. Проте всі відчуття мають багато спільного – якість, інтенсивність і тривалість.просторова локалізація подразників.

Якість відчуттів – це особливість, якою одне відчуття відрізняється від інших, наприклад кольоровий тон, особливості слухових, нюхових, смакових відчуттів тощо.

Інтенсивність відчуттів – це кількісна характеристика відчуттів, тобто більша чи менша сила їх виявлення. Інтенсивність відчуттів залежить від сили подразника, що їх викликає.

Тривалість відчуттів визначається функціональним станом органу чуття, часом дії подраз­ника і його інтенсивністю.

Просторова локалізація подразників – це просторовий аналіз, який забезпечується дистантними рецепторами, дає нам відомості про локалізацію подразника в просторі. В деяких випадках відчуття співвідноситься з тією частиною тіла, на яку впли­ває подразник (смакові відчуття), а інколи вони більш розмиті (больові відчуття).

4. Поняття про сприймання, його фізіологічна основа. Види сприйняттів

Сприймання – цілісне відображення предметів і явищ при безпосередній дії подразників на органи чуття.

Без відчуттів сприймання неможливе. Але, крім відчуттів, сприй­мання включає досвід людини у вигляді уявлень та знань. Усяке сприймання є залежним від попереднього досвіду людини. Предмет, діючи на аналізатори людини, завжди якоюсь мірою активізує раніше утворені тимчасові нервові зв'язки, що є здобутком її життєвого до­свіду. Тому не можна в образі певного предмета відокремити те, що виникає в певний момент, від того, що додають з досвіду. Не буває сприймань, які вичерпувалися б тільки враженнями, що безпосеред­ньо одержуються від об'єктів.

Попередній досвід прискорює процес виділення об'єкта, розпіз­нання його особливостей, збагачує зміст сприймання, підвищує його повноту і точність.

Сприймання предметів і людей, з якими суб'єкту доводиться ма­ти справу, умов, в яких він діє, становить необхідну передумову усві­домленої людської діяльності. Життєва практика змушує людину пе­рейти від мимовільного сприймання до цілеспрямованого спостере­ження; на цій стадії сприймання уже перетворюється на специфічну "теоретичну" діяльність (С.Л. Рубінштейн), яка включає аналіз, син­тез, осмислення та розуміння сприйнятого. Отже, виникаючи як ком­понент або умова будь-якої конкретної практичної діяльності, сприй­мання у формі спостереження переходить у більш або менш складну діяльність мислення, в системі якого вона набуває нових специфіч­них рис. Розвиваючись, сприймання дійсності переходить у художню творчість, стає естетичним.

Сприймаючи, людина не лише бачить, а й дивиться, не лише чує, а й слухає, а часом не тільки дивиться, а й розглядає, вдивляється, не лише слухає, але й прислуховується; вона активно вибирає наста­нову, яка забезпечує адекватне сприймання предмета. Сприймаючи, суб'єкт виконує певну діяльність, спрямовану на те, щоб образ сприй­мання набув відповідності з предметом. Предмет є об'єктом не лише усвідомлення, а й практичної дії, яка контролює це усвідомлення.

Процес сприймання тісно пов'язаний з іншими психічними про­цесами: завдяки мисленню ми усвідомлюємо те, що сприймаємо; за­вдяки мові називаємо предмет сприймання; почуття допомагають виробити певне ставлення до того, що сприймаємо; завдяки волі до­вільно організуємо цей процес.

Сприймання посідає важливе місце в процесі пізнання людиною об'єктивної дійсності. Разом з відчуттями воно є джерелом усіх знань про довкілля.

Фізіологічною основою сприймання є складна аналітико-синтетична діяльність усієї кори головного мозку.

У процесі сприймання аналіз набуває більш диференційованого характеру. Виділені шляхом аналізу елементи об'єктів об'єднуються у складні комплекси. Об'єднання це зумовлено об'єктивними про­сторовими, часовими та іншими зв'язками самих явищ.

Єдність аналізу та синтезу наявна й у сприйманні мелодії. Ми виді­ляємо окремі звуки, з яких складається мелодія (аналіз), і поєднуємо їх у певному звуковисотному співвідношенні (синтез). У формуванні образу мелодії провідну роль відіграє утворення умовних рефлексів на певне, характерне для конкретної мелодії співвідношення тонів. Збереження цього співвідношення зумовлює сприймання мелодії як тієї самої, незалежно від того, на якому інструменті її відтворюють.

Види сприйняттів

Залежно від провідного аналізатора розрізняють зорове, слухове, нюхове, смакове, дотикове. Залежно від мети й вольових зусиль розрізняють довільне сприймання (свідомо спрямову­ється і регулюється особистістю) та мимовільне сприймання (складається в ході вза­ємовідношень людини з середовищем не­залежно від її свідомого наміру). Залежно від конкретного змісту об'єктів розрізняють сприймання явищ природи, техніки, усної мови, наукової й художньої книги, картин, музики. Можна виділити ще такі види сприймання за формою існування матерії (простір, час, рух): сприймання простору (сприймання величини, форми, об'ємності й віддаленості предметів), сприйман-ня часу (відображення довготривалості й послідовності явищ і подій), сприймання руху (відображення напрям-ку й швидкості про­сторового існування предметів), сприймання людини людиною (сприймання дій, рухів, вчинків, діяльності людини; пізнання інтересів, почут-тів, зви­чок, переконань, характеру, здібностей особистості).

За активністю сприймання поділяють на ненавмисне (мимовіль­не) і навмисне (довільне).

Ненавмисне сприймання викликається особливос-тями навколиш­ніх предметів: їхньою яскравістю, розташуванням, незвичністю; ін­тересом до них людини. Йдучи вулицею, ми чуємо шум машин, роз­мови людей, бачимо яскраві вітрини, сприймаємо різноманітні запахи тощо. У ненавмисному сприйманні не існує заздалегідь поставленої мети. Відсутнє в ньому й вольове зусилля.

Навмисне сприймання має іншу характеристику. При його здійс­ненні людина ставить перед собою мету, докладає певних вольових зусиль, щоб краще реалізувати свій намір, довільно обирає об'єкти сприймання. Таким сприйманням, наприклад, є слухання доповіді або перегляд тематичної виставки книг.

5. Властивості та індивідуальні особливості сприймання

Властивості сприймання:

Предметність – здатність особистості об'єктивно сприймати і відносити знання до реальної дійсності.

Цілісність –здатність особистості через окремі відчуття створювати цілий образ, внутрішній органічний взаємозв'язок частин і цілого в образі. Варто розглядати обидва аспекти цієї властивості: а) об'єднання різних елементів у цілому, 6) певна незалежність створеного цілого від якості його елементів.

Структурність – здатність при зникненні об'єкта зберігати слідові образи, на які накладаються нові образи, що разом утворюють певну структуру. Наприклад, в процесі сприймання музики, звуки мелодії пов'язуються в певну музичну структуру – фразу.

Константність – збереження постійного, незмінною сприй­няття предметів при зміні їх освітленості, положення у просторі, відстані від людини, яка сприймає. Тобто, константність сприймання предметів полягає в тому, що ми сприймаємо форму і величину їх незалежно від їхнього положення щодо ока. Скажімо, круглі предмети сприймаються як круглі, незважаючи на те, що під певним кутом вони дають на сітківку відбиток еліпса.

Механізм константності не природжений. Людина, яка прожила все своє життя в одноповерховому будинку, потрапивши на верхній поверх висотного, не може розпізнати людей, автомобілі, оскільки вони їй здаються дуже маленькими. Водночас мешканці цього будин­ку бачать усі об'єкти внизу без спотворення їхніх розмірів.

У К. Чуковського описано випадок, коли трирічна дівчинка поди­вилася на дах багатоповерхового будинку і, побачивши майстра, що його ремонтував, закричала: "Мамо, дістань мені он ту ляльку!"

Осмисленість – здатність особистості при утворенні нового одразу називати його, узагальнювати його в слові.

Вибірковість – проявляється в переважному виділенні одних об’єктів у порівнянні з іншими.

Аперцепція – залежність сприймання від змісту та досвіду психічного життя людини.

Динамічний стереотип – усталена система тимчасових нервових зв'язків, що закріпилася в результаті повторень, в основі якої лежить стійкий розподіл вогнищ збудження та галь­мування в корі головного мозку.

Установка (настанова) – спрямованість особистості, ціліс­ний динамічний стан, ідо виявляється в її готовності або тенденції діяти певним чином. Утворившись, вона підсвідомо впливає на пізнавальні процеси, зокрема на сприймання.

Ілюзія – властивість сприймання, в якій виявляється залежність сприймання від попереднього індивідуального досвіду людини, її знань, інтересів; полягає у включенні нових об'єктів, нових образів до наявної в людини системи уявлень. Ілюзія – хибне, викривлене сприйняття об'єктивного світу, що виникає під впливом зовнішнього подразника або хворобли­вого стану нервової системи.

Галюцинації – відчування неіснуючих в реальній дійсності об'єктів (голосів та образів).

Індивідуальні особливості сприймання (типи сприймання і спостереження)

У людській практиці й при психологічному вивченні особливостей сприймання людей склались знання про наступні основні типи сприймання і спостереження:

Синтетичний. Людям синтетичного типу властива схильність до узагальненого відображення явищ і до визначення основної суті того, що відбува­ється. Вони не надають значення дрібницям і не схильні заглиблюва­тись у них.

Аналітичний. Люди аналітичного типу в меншій мірі проявляють нахил до узагальненої характеристики явищ дійсності. Вони намагають­ся вирізняти й аналізувати насамперед дрібниці. Для них іноді буває проблемою зрозуміти загальну суть явища.

Аналітико-синтетичний. Такі люди однаковою мі­рою намагаються зрозуміти суть явища і фактично його підтверди­ти. Вони завжди співвідносять аналіз окремих частин з висновками, встановлення фактів - з їхнім поясненням. Подібне сприймання най­сприятливіше для діяльності.

Емоційний. Для цього типу людей характерне не стільки виділення сутності явища і його частин, скільки прагнення насамперед висловити свої переживання, викликані цим явищем. Їм притаманна підвищена емоційна збудливість до різноманітних по­дразників.

Дата добавления: 2015-05-22