Користуватися такою індукцією слід не тільки для відкриття аксіом, а й для визначення цілих понять

А в другому випадку пізнання йде поступово, випливаючи одне з одного. Тут докладно вивчається весь шлях, ми поступово, усвідомлено піднімаємось до того, що дійсно відповідає природі

Варіант 26

1. Некласична філософія найпершу увагу приділяє проблемам пошуку методу пізнання. Ні

2. М. Гайдеггер та А. Камю були найвидатнішими представниками релігійної філософії XX ст. Так

3. Представники німецької класичної філософії прагнули створювати завершені системи філософського знання. Так

4. Для східної філософії характерним є органічне взаємопроникнення старого і нового, поступовість у розвитку.Так

5. Найвідомішим представником християнської середньовічної патристики був Т. Аквінський.Ні

6. «Життя - це страждання» - це вихідна теза: в) буддизму.

7. Особливістю філософії Нового часу постає те, що вона: а) охоплює та включає у свій зміст всі науки;

8. На думку Т. Гоббса, найважливішим здобутком людства є: б) наука;

9. «Філософія життя» - це філософський напрям, зосереджений на: в)осмисленні ролі переживань у внутрішньому житті людини.

10.«Еманація» в неоплатонізмі означає: б) безперервне виливання божественного Єдиного;

ТЕСТИ В. 1. До характерник особливостей філософії Просвітництва треба віднести наступні: -

А) розроблення суспільно- політичних теорій, зорієн­тованих на розбудову раціонально організованого суспільства; наголос на провідній ролі розуму у людських справах, пропа­ганда знань та освіти; відведення визначальної ролі у житті людини і суспільства вихованню, навчанню і освіті.

2. Поняття «сублімація» в концепції 3. Фройда означає наступне:

А) процес заглушення асоціальних форм

сексуальних бажань і виштовхування їх енергії в сферу підсвідомості, що провокує неврози, психози та інші відхилення у психічній діяльності людини.

Г) Завдання з опрацювання філософських текстів:

«Два шляхи існують та можуть існувати для відшукування та

А) У цьому фрагменті автор виділяє два основні шляхи пізнання. Перший шлях прямує від почуттів та дрібниць до найзагальніших аксіом, а другий – виводить аксіоми з почуттів та дрібниць, аж поки не виведе найзагальніші. Як в першому, так і в другому випадку обидва ці шляхи виходять з почуттів та дрібниць. Відмінність полягає в тому, що при першому шлясі ми зразу получаємо те загальне, якого хотіли, проте від нього немає ніякої користі, адже ми ледве торкаємось якихось фактів, досвіду, добре не вивчивши і не осмисливши їх.

Б) На думку автора найнадійнішим для пізнання є метод індукції. Дедукція або силогізми для пізнання є зовсім непідходящими, адже якщо ті поняття, які доводить дедукція є спутаними і невідповідними до реальних речей, то немає нічого надійного в тому, що збудовано на них.

В) індукція – це процес переходу від конкретного до загального. Автор вважає, що для розбудови аксіом має бути створена дещо інші індукція, ніж та, якою користувались донині. Вона має застосовуватись не тільки до розкриття засад, а й до всіх аксіом. Вона повинна розділяти природу на складові за допомогою розмежувань та виключень, і аж потім, після відхилення достатньої кількості негативних суджень прийняти єдине, позитивне

Г) Для правильного пізнання, щоб успішно здійснювати індукцію або доведення, людина тепер має прикладати набагато більше сили, витратити більше праці ніж було зроблено донині. Також потрібно застосовувати все більше нового, навіть такого, що досі не приходило в голову жодній людині.

Дата добавления: 2015-05-22