Особливості еволюціонізму як напрямку в релігієзнавстві

У 70-их рр. ХІХ ст. намітилася криза міфологічної школи в релігієзнавстві. Її представники опинилися в тупику зі своїми спробами пояснити всі вірування, фольклор, народні звичаї із давньої астральної міфології.

На зміну цій школі прийшла еволюціоністська школа. Певний вплив на представників цієї школи справив Людвіг Фейєрбах, який пропонував розглядати релігію в антропологічному плані, пояснював релігійні явища, виходячи з природи людини.

Фактологічною базою дослідження вчених антропологічної школи був великий етнографічний матеріал, накопичений на той час. Саме на його основі еволюціоністи Е.Тайлор, Г.Спенсер, Дж. Льоббок та інші намагалися намалювати більш повну картину зародження та розвитку релігії. При цьому вони виходили з того, що розвиток релігії відбувався від простих до все більш складних форм. Тут вони загалом відштовхувалися від еволюціоністських поглядів, притаманних тогочасній європейській суспільно-філософській думці.

2. Анімістична теорія Е.Тайлора (Тейлора).

Одним із найбільш відомих етнографів, а також релігієзнавців еволюціоністського напрямку вважається Едвард Тайлор (1832-1917), автор відомої книги “Первісна культура” (1871).

У своїх роботах цей дослідник виступав прибічником точки зору іманентного розвитку явищ культури і постійного прогресу людської культури загалом. При цьому прогрес культури він уявляв собі як стійке вдосконалення явищ культури. На підтвердження своїх поглядів Е.Тайлор наводив велику кількість етнографічних фактів.

Із всіх явищ культури для Е.Тайлора найбільший інтерес становили релігійні вірування первісних народів, досліджуючи які, він висунув т.зв. анімістичну теорію походження релігії. Вивчаючи вірування “відсталих” народів, Е.Тайлор підходив до них з позиції єдності людства та його культури. Релігійні вірування та обряди “дикунів”, на його думку, не є сумішшю різноманітних нісенітниць; навпаки, вони по-своєму досить послідовні й логічні.

В основі всіх цих вірувань лежить, як він вважав, “віра в духовні істоти”, тобто в душі та духів, яку позначив терміном “анімізм”. Корені анімізму вбачав у “філософствуванні” первісного дикуна, в бажанні первісних людей зрозуміти причини таких явищ, як сон, сновидіння, запаморочення, хвороби, смерть. Пояснюючи їх, первісний дикун прийшов до висновку, що в кожній людині є душа, яка може покидати тіло людини або тимчасово (сон), або назавжди (смерть). Ці уявлення про душу на основі принципу загальної подібності у давніх людей розвинулися в більш складні вірування. Закони магічного мислення вели первісну людину від визнання реальності власної душі до віри в наявність таких же двійників у всіх без виключення предметів і явищ оточуючого світу.

Із цієї віри в душу поступово з’явилися інші уявлення, все більш складні: уявлення про душі тварин, рослин, неживих предметів, про душі померлих, про їхню долю, про переселення душ в нові тіла чи про особливий загробний світ душ тощо. Душі поступово перетворилися в духів, потім у богів, врешті – в єдиного Бога. Так із первісного анімізму в ході поступової еволюції розвинулися всі різноманітні форми релігії.

Теоретичні погляди Е.Тайлора щодо походження та розвитку релігії стали помітним кроком у релігієзнавстві. Вони дозволяли розібратися в хаосі релігійних вірувань на обрядів, у т.ч. розібратися в таких складних релігіях як християнство, вивести з них найпростіші елементи.

Однак дуже швидко стали виявлятися недоліки анімістичної концепції. Етнографічні факти далеко не завжди вкладалися в її схему.

Дата добавления: 2015-05-22