Микола Лисенко — основоположник української професійної музики

Микола Лисенко народився 22 березня 1842 р. в селі Гриньках (тепер Глобинського району Полтавської області). З ім'ям Лисенка пов'язана доба становлення професійної музики, театру та мистецької освіти в Україні. Нащадок давнього шляхетського роду, Лисенко поєднав у собі заповідану предками відданість національній ідеї та хист до державницько-просвітницької діяльності з непересічним музичним обдаруванням, ставши в Україні на чолі мистецьких змагань середини XIX — початку XХ ст. За висловом нашого сучасника — Лисенкового праправнука, теж Миколи Віталійовича й теж музиканта, "Микола Лисенко змінив козацьку шаблю на диригентську паличку і зброєю в боротьбі за незалежність України зробив народну пісню".Навчаючись в Харківській гімназії, потім в Харківському та Київському університетах, він не перестає думати про музику. Під час навчання в університеті він прагнув надбати якнайбільше музичних знань, усвідомлюючи, що головна мета його життя – музика. Обмеженість фінансових можливостей (після скасування кріпацтва Лисенки потрапили в таку скруту, що Миколу навіть виключали на другому курсі з університету через несплату за навчання) змушує його осягнути консерваторський курс за два роки. Лисенко став першим в Україні й одним із небагатьох серед свого покоління композиторів у Російській імперії, хто мав європейську професійну музичну освіту.

В Лейпцигу Лисенко видає свої перші твори — фортепіанну "Сюїту на теми народних пісень у формі старовинних танців", перші два "Збірники обробок українських народних пісень для голосу в супроводі фортепіано". За життя він видасть сім таких збірників по 40 пісень, 12 "Хорових десятків" (обробок для хору); обрядові збірки: "Коломийки", "Колядки, щедрівки", два "Вінки веснянок", "Весілля", "Купальську справу", загалом понад 500 обробок для голосу і хорів; дві спеціальні збірки для молоді — "Молодощі" та " Збірник українських народних пісень у хоровому розкладі, пристосованих для учнів молодшого і підстаршого віку в школах народних".

Тоді ж у Лейпцигу видає композитор і перший випуск "Музики Миколи Лисенка до "Кобзаря" Тараса Шевченка".Микола Лисенко був не тільки визначним композитором, а й вченим етнографом, збирачем і дослідником народно-пісенних скарбів.

Народна творчість стала життєдальним джерелом натхнення композитора. Лисенко ще з юних літ переконався, що волелюбні думи і прагнення народу, його боротьба за щасливе майбутнє з дивовижною силою висловлені в народній пісенній творчості. Пісня українська завжди привертала увагу композитора. Обробки українських народних пісень 5 томів, виконані Лисенком, мають наукову і художню цінність. В них розкрита вся краса пісенної творчості рідного народу. Він перший український композитор, який писав твори у різних жанрах музичного мистецтва на основі українського фольклору. “Фольклор - це саме життя”, - писав композитор в одному з листів до Філарета Колесси.

Оригінальні хорові твори: «Наш отаман Гамалія», «Пливе човен», «Садок вишневий коло хати», «Реве та стогне», «По діброві вітер віє», «Доля»; розгорнені вокально-інструментальні поеми: «Гетьмани, гетьмани», «Мені однаково»; народні думи, балади: «У неділю вранці рано», «У тієї Катерини».

М.Лисенко здійснив величезну роботу щодо збирання і публікації музичного фольклору.

У 1873 році було видано першу музикознавчу працю М.Лисенко про український музичний фольклор «Характеристика музичних особливостей українських дум і пісень, виконуваних кобзарем Вересаєм».

Важливу роль в його творчості займає опера. Він пише ряд опер, кожна з яких наповнена українським змістом, українською тематикою, які ввійшли в світову скарбницю оперного мистецтва. Це такі опери як: «Тарас Бульба», «Різдвяна ніч», «Наталка Полтавка», «Утоплена», «Чорноморці», а також дитячі опери «Коза Дереза», «Пан Коцький» та інші.

Творчу й педагогічну роботу М.В.Лисенко поєднує з музично-громадською діяльністю. Він виступає у пресі з питань музики, спілкується зі своїми слухачами на авторських концертах.

У 1908 році М.Лисенко очолив товариство «Український клуб», який проводив значну громадсько-просвітницьку діяльність – організовував літературні та музичні вечори, влаштовував курси для народних вчителів, створив комітети для сприяння спорудженню пам’ятника Т.Шевченку до відзначення 50-х роковин від дня смерті поета, які очолив сам композитор.

Постійна напружена праця підірвала здоров′я композитора і 6 листопада 1912 року через несподіваний серцевий напад земне життя українського Бояна спинилось.

М.Лисенко залишив після себе цілу плеяду талановитих композиторів і послідовників: К. Стеценко, М. Леонтович, О.Кошиць, Я.Степовий, С.Людкевич, Л.Ревуцький та інші, які все своє життя продовжували ту велику справу, яку розпочав М. Лисенко.

Але найвищою нагородою Лисенку є, мабуть, не просто данина пам'яті й шана нащадків, а те, що саме йому судилося стати автором двох національних гімнів, котрі утверджують духовну велич Людини й Народу. Перший із них — "Вічний революціонер" (1905) на вірші І. Франка (довго й безпідставно експлуатований радянською владою, хоча славить він революцію духовну, а не комуністичний переворот). Другий — "Дитячий гімн" на вірші О. Кониського (1885), всесвітньо відома тепер "Молитва за Україну" — "Боже Великий, Єдиний!", яка з 1992 р. затверджена офіційним гімном Української православної церкви (Київський патріархат) і стала наприкінці XX ст. другим державним гімном незалежної України.

Дата добавления: 2015-05-22