Основні напрями у філософському вченні Стародавнього Китаю

Особливості філософії у Стародавньому Китаї.

Історія Стародавнього Китаю розпадається (не рахуючи неоліту) на шість періодів:

Шан-Інь (18-12 ст. до н.е.);

Чжоу - Західне Чжоу (12-8 ст. до н.е.);

Чжоу - Східне Чжоу - Лего (тобто "окремі держави");

Чжоу - Східне Чжоу - Чжаньго (тобто "б'ються держави");

імперія Цінь (221-206 рр. до н. е.);

Хань (кінець III ст. до н.е. - II ст. н.е.).

У Стародавньому Китаї міфологія була розвинена слабо. Древні китайці були для цього дуже практичними людьми.

Філософія в Китаї виникає в кінці III періоду в історії Стародавнього Китаю і отримує свій найвищий розквіт в наступний період Чжаньго. Цей період "борються держав, царств" був також тим, що часто називають "золотим століттям китайської філософії". Дійсно, в ті часи вільно і творчо існувало шість основних філософських шкіл:

конфуціанство;

моізм;

школа закону ("фа-цзя"), по-європейськи - легізму;

даосизм;

школа "інь-ян" (натурфілософи);

школа імен ("мін-цзя").

При цьому в більшості шкіл переважала практична філософія, пов'язана з проблемами життєвої мудрості, моралі, управління. Це майже цілком відноситься до конфуціанство, моізму, легізму, світоглядні підстави політико-етичних навчань яких були або слабкі, або запозичені з інших шкіл, наприклад з даосизму - найбільш філософічно з шести шкіл старокитайської філософії. Старокитайська філософія була малосістемна. Це пояснюється тим, що вона була слабко пов'язана навіть із тією наукою, яка існувала в Китаї, а також слабким розвитком старокитайської логіки. У Китаї не було свого Арістотеля, була слабка і раціаналізованность старокитайської філософії. Сам давньокитайський мова без суфіксів і флексій утруднював вироблення абстрактного філософського мови, але ж філософія - світогляд, що користується філософською мовою.

1.2 Специфіка філософії давньої Індії.

Становлення філософської думки в Стародавньому Китаї спостерігається вже у VІІ ст.. до н.е. Сама зміна традиційних общинних суспільних відносин на основі економічного прогресу, поява грошей, суб'єктивної реальності створили умови для розвитку філософії.

Найвпливовішим ідеалістичним напрямом, що виникає в VI—V ст. до н. е. і зберігає своє значення аж до наших днів, було філософське вчення видатного мислителя Конфуція (551—479 рр. до н. є.), яке дістало назву конфуціанства. Першим етапом у становленні конфуціанства була діяльність самого Конфуція. У його особі конфуціанство становило етико-політичне вчення, в якому центральне місце посідали питання природи людини, її етики і моралі, життя сім’ї та управління державою. Характерною рисою вчення Конфуція є антропоцентризм. У центрі уваги його вчення перебувають проблеми людини. Він розробляє концепцію ідеальної людини, благородного мужа не за походженням, а завдяки вихованню в особі високих моральних якостей та культури. Фундаментальним поняттям вчення Конфуція є поняття «жень» — гуманність.

«Жень» визначає відносини між людьми, пропагує любов до людей, повагу до старших за віком або вищих за соціальним становищем. Особливе місце у вченні Конфуція займає концепція «сяо» — синівської поваги до батьків. З точки зору Конфуція, життя та смерть визначаються долею, а багатство та знатність залежать від неба. «Небо» — це прабать­ко світу і найвища духовна сила, що визначає суть природи та людини.

Першою філософією матеріалістичного напряму в Китаї був даосизм. Засновником даосизму вважається Яао-цзи (VI—V ст. до н. є.). Даосизм наголошує на діалектичній ідеї загальної рухомості і мінливості світу. Дао – це шлях, надбуття, це єдине, вічне і безіменне, безтілесне і безформне, воно – основа всього сущого.

Життя природи і людини підпорядковане всезагальному закону „дао”. Згідно з цим законом будь-яка річ, досягши певного ступеня розвитку, перетворюється на свою протилежність. Даоси вчили беззастережної підпорядкованості всієї життєдіяльності людини закону „дао”, неможливості діяти всупереч „дао”. Виходячи з космоцентричної концепції взаємозв’язку людини з природою, китайська філософія сповідувала захист природи, висувала принцип невтручання у її розвиток, наслідування її законів.

Отже, у більшості філософських шкіл переважала практична філософія, яка була тісно пов’язана з проблемами життєйської мудрості, моралі, пізнання природи і соціальним управлінням. Хоча ця філософія була мало системна і в ній проявився слабкий зв’язок навіть з тими науками, які існували тоді в Китаї, однак за формою і методами постановки проблем ця філософія є широкомасштабним явищем.

Дата добавления: 2015-05-22