Проаналізуйте філософські школи докласичного періоду грецької філософії

Проаналізуйте натурфілософію, космоиентризм і антропоцентризм грецької філософії.

У розвитку античної філософії виділяється чотири основних етапи.
Перший етап - охоплює VII-V стст. до н. є. і називається досо-кратівським. Філософи ж, які жили до Сократа, так і називаються -досократики. До них належать мудреці із Мілета (так звана Мі-летська школа - Фалес, Анаксимандр, Анаксимен), Геракліт із Ефеса, Елейська школа (Парменід, Зенон), Піфагор і піфагорійці, ато-місти (Левкіпп і Демокріт). У центрі ранньої - досократівської -грецької натурфілософії стояли проблеми фізики та Космосу.
Другий етап - приблизно із середини V ст. до н. є. - до кінця IV ст. до н. є. - класичний. Софісти й Сократ, які вперше спробували визначити суть людини, здійснили антропологічний поворот у філософії. Філософська спадщина Платона й Арістотеля, що характеризується відкриттям надчуттєвого і органічним формулюванням основних - класичних - проблем, найповніше узагальнює і відображає досягнення класичної епохи грецької античності.
Третій етап у розвитку античної філософії - кінець IV—II стст. до н. є. - звичайно називають елліністичним. На відміну від попереднього, пов'язаного з виникненням значних, глибоких за змістом і універсальних за тематикою філософських систем, формуються різноманітні еклектичні конкуруючі філософські школи: перипатетики, академічна філософія (Платонівська Академія), стоїчна й епікурейська школи, скептицизм. Усі школи об'єднує одна особливість: перехід від коментування вчень Платона й Арістотеля до формування проблем етики, моралізаторською відвертістю в епоху присмерку й занепаду елліністичної культури. Тоді популярна творчість Теофраста, Карнеада, Епікура, Піррона та ін.
Четвертий етап у розвитку античної філософії (І ст. до н. є. -V-VI стст. н. є.) - період, коли вирішальну роль в античності став відігравати Рим, під вплив якого потрапляє Греція. Римська філософія формується під впливом грецької, особливо елліністичної. У римській філософії виділяються три напрямки: стоїцизм (Сенека, Епіктет, Марк Аврелій), скептицизм (Секст Емпірик), епікуреїзм (Тит Лук-рецій Кар). У III—V стст. н. є. в римській філософії виникає і розвивається неоплатонізм, визначний представник якого є філософ Пло-тін. Неоплатонізм значно вплинув не тільки на ранню християнську філософію, але й на всю середньовічну релігійну філософію.

Мілетська школа (Геракліт, Парменід, піфагорейці, елеати, атомісти)

Давньогрецька філософія - це спосіб світорозуміння в якому інтегрується природа та людина, природа та боги. Основними проблемами натурфілософії є:

проблеми буття,

походження світу та природи, її початків,

визначення природи людини через природу космосу, вивчення проблем космічної гармонії, якій має відповідати гармонія людини. Для філософії характерним є перехід від міфу до логосу, естетичне, зорове, чуттєве сприйняття світу, пантеїзм (боги є узагальненням відповідних областей природи)

Мілетська школа вважається найдавнішою в Греції. Представники

- Фалес вважав, що початком всього є вода, пізнання він зводить до єдиної основи - мудрого пошуку та вибору

* Анаксімандр - основа всього сутнього -безкінечний, всеохоплюючий, безмежний початок "апейрон", люди походять від риб

* Анаксімен основа всього сутнього повітря, апейрон - властивість повітря, душа - повітряне явище і тому здатна до творчості.

Для цієї школи характерним є образний, навіть на рівні міфу, опис світу людей, життя та смерті, світу богів. Космос вони розглядають не як модель всесвіту, а як вічний та безсмертний людський світ.

Геракліт - загальним законом буття, всесвіту, наук є "ЛОГОС". Основою всього сутнього є вогонь. Геракліта вважають засновником діалектики(вчення про розвиток) "Все тече, все змінюється". Він помітив, що одночасно є відмінна та протилежні сторони, розвиток обумовлюється існуванням протилежностей.

Парменід - (представник елейської школи). Ввів в філософію поняття буття. Це те що є за світом чуттєвих речей і це є думка. Буття єдине та незмінне, абсолютне, не має поділу на об'єкт та суб'єкт, це сукупність досконалостей серед яких на першому місці Істина, Добро, Світ. Буття не виникає, його не можна знищити, воно нерухомо, нескінченне в світі, не має пустоти. Буття - як шар, що не має просторових меж(в античності шар найдосконаліша фігура). Буття це не людська думка, а Логос - космічний Розум, що безпосередньо відкривається людині. Не людина відкриває істину, а істина відкривається людині, отже людина отримує знання в контакті з Розумом. Вводить поняття логічного доказу, але сам вважає, що він не має вирішального значення для пізнання, Істина відкривається без операцій людського розуму. Рішення проблеми буття Парменідом надало можливість для метафізики, тобто роздумів про нематеріальне.

Піфагорейці. Піфагор першим перетворює емпіричну математику на теоретичну. Найвищою мудрістю є число. Поняття космос є впорядкованим явищем, сутністю речей є кількісні відносини.

Елеати (Ксенофан, Зенон, Лікіс - послідовники Парменіду) - вважали, що всі зміни в світі - ілюзорні, отже чуттєвий досвід в пізнання не вірний, розглядали проблему логічного доказу, суперечливого характеру руху, ідеалісти.

Атомісти. Їх вчення будується на основі вчення елеатів, але в центрі - питання про світобудову та трактування людини та людського суспільства. Представники Левкіп та Демокріт. Вони допускають існування двох початків буття ї небуття. Буття - нескінченна множина атомів, живе виникло з неживого за межами природи без Творця і без розумної мети. Душа - це також сукупність атомів. Демокрит заперечує можливість використання міфологічних образів природа основа людського життя та ціль пізнання. Демокрит також розглядає питання, що таке бог, людина, держава, управління.

Дата добавления: 2015-05-22