Сучасні молодіжні субкультури України

Субкультура в социологии и культурологии — часть культуры общества. Субкультура может отличаться от доминирующей культуры собственной системой ценностей, языком, манерой поведения, одеждой и другими аспектами.

Субкультуры могут в своей основе содержать различные интересы, от музыкальных стилей и направлений искусства до политических убеждений и сексуальных предпочтений. Большинство современных, особенно молодежных субкультур произошли от различных Фэндомов, но есть и исключения. Например ярким примером такого исключения является уголовная субкультура, происходящая вследствие конфликта основной культуры и лиц преступивших закон.

Чаще всего субкультуры носят замкнутый характер и стремятся к изоляции от массовой культуры. Это вызвано, как происхождением субкультур(замкнутые сообщества по интересам), так и стремлением отделиться от основной культуры.

Развиваясь субкультуры начинают вырабатывать единый стиль одежды(Имидж), язык(жаргон, сленг), атрибутику(символику), также общее мировозрение для своих членов. Характерный имидж и манера поведения является маркером, отделяющим «своих»(представитлей субкультуры) от посторонних людей. В этом очень большое сходство субкультур 20-го века и традиционных культур. Поэтому методы изучения субкультур очень схожи с методами изучения культур традиционных. А именно, это историко-лингвистический анализ, анализ предметов культуры и анализ мифо-поэтический анализ.

Вызывающий имидж молодёжных субкультур — одновременно выражение протеста и «униформа», позволяющая узнавать своих.Имидж для представителя субкультуры, это не только одежда, это демонстрация своим видом убеждений и ценностей которые пропагандирует субкультура. Например вызывающий имидж Панк демонстрирует протест и борьбу, унисекс скинхедов близость к рабочему классу, а мрачный стиль готов презрение к смерти. Со временем отдельные элементы и целые стили одежды вливаются в общую культуру. Например военезированные ботинки(ботинки Dr. Martens) скинхедов давно уже стали общепринятым у многих неформалов, а стили одежды Готическая лолита и Готический аристократ, уже не только элемент субкультуры готов, но также элемент японской моды.

У представителей субкультур со временем вырабатывается свой язык. Частично он наследуется от субкультуры прародителя, частично вырабатывается самостоятельно. Многие элементы сленга это слова неологизмы.

С культурологической точки зрения символ и символизм являются определяющими в описании той или иной культуры и культурного произведения. Символ субкультур это с одной стороны самоопределение субкультуры среди множества других культур, с другой стороны связь с культурным наследием прошлого. Например знак анкха в субкультуре готов это с одной стороны символ вечной жизни, как наследие Египта, с другой символ самоопределяющий культуру в настоящее время.

Со временем узкое мировоззрение столкнувшись с массовой культурой может выродиться(так произошло с Растаманами) или же наоборот приобрести массовый характер и дать новый подъем старым течениям(НеоАнархисты).

Человек–неформал – это попытка показать свою индивидуальность, сказать серой массе: «я – личность», бросить вызов миру с его бесконечными буднями и выстраиванием всех в один ряд. Говоря по-научному, субкультура - это система ценностей, установок, способов поведения и жизненных стилей, которая присуща более мелкой социальной общности, пространственно и социально в большей или меньшей степени обособленной. Субкультурные атрибуты, ритуалы, а также ценности, как правило, отличаются от таковых в господствующей культуре, хотя с ними и связаны. Английский социолог М.Брейк отмечал, что субкультуры как "системы значений, способов выражения или жизненных стилей" развивались социальными группами, находившимися в подчиненном положении, "в ответ на доминирующие системы значений: субкультуры отражают попытки таких групп решить структурные противоречия, возникшие в более широком социальном контексте". Другое дело культура – массовое явление – присущая большей части общества система ценнценностей и образ жизни, диктуемый обществом. Выделяют следующие основные признаки неформалов. 1) Неформальные коллективы не имеют официального статуса. 2) Слабо выраженная внутренняя структура. 3) Большинство объединений имеет слабо выраженные интересы. 4) Слабые внутренние связи. 5) Очень сложно выделить лидера6) Не имеют программы деятельности. 7) Действуют по инициативе небольшой группы со стороны. 8) Представляют альтернативу государственным структурам. 9) Очень тяжело поддаются упорядоченной классификации. Выражаясь кратко, "НЕФОРМАЛЫ" - это официально не зарегистрированная группа людей, которая возникла по чьей-то инициативе или спонтанно для достижения какой-либо цели людьми с общими интересами и потребностями. В качестве причин “ухода в андеграунд”, молодёжь называет: 1) Вызов обществу, протест. 2) Вызов семье, непонимание в семье. 3) Нежелание быть как все. 4) Желание утвердится в новой среде.

5) Привлечь к себе внимание. 6) Не развитая сфера организации досуга для молодежи в стране. 7) Копирование западных структур, течений, культуры. 8) Религиозные идейные убеждения. 9) Дань моде. 10) Отсутствие цели в жизни. 11) Влияние криминальных структур, хулиганство12) Возрастные увлечения. Значительное распространение в стране получили разнообразные неформальные движения: готы, эмо(на Украине движение эмо распространилось сравнительно недавно (3-2,5 года), но все с большей и большей скоростью набирает обороты),хиппи, панки, металлисты, скинхеды – неофашистские молодежные группировки закрытого типа, граффитеры, сатанисты, адепты хип-хоп и раста-культуры, толкиенисти, обычные молодежные группировки полукриминального характера – гопники. Что касается Украины, то ситуация примерно такая:здесь практически нет каких субкультур, которые бы возникли и развились в нашей стране, все они пришли к нам с запада. Единственное, о чём мы можем говорить, как о таком что родилось на Украине — это гоп-культура(гопари, гопота, братва, пацанчики). По одной из основных версий данная субкультура зародилась в послевоенном Харькове (50-е годы ХХ века). Её представители как тогда, так в принципе и сейчас, это молодежь вышедшая из малообеспеченных и неудачных семей. Также её можно было охарактеризовать как «озлобленную» послевоенной обстановкой, разрухой, голодом и низким уровнем жизни. Молодежь, как наиболее чуткая и восприимчивая группа первой воспринимает новые формы развития в сфере досуга со всеми позитивными и негативными явлениями.

43. Основні функції культури

Звичайно, що у реальному житті суспільства вище названі аспекти взаємодоповнюються, переплітаються. Аналіз цих взаємопов’язаних сторін культури дозволяє з'ясувати, у чому полягають її основні функції.

Основні функції культури: 1. адаптаційна2. пізнавальна 3. аксіологічна (ціннісна) 4. інформаційна 5. комунікативна (діалог культур) 6. нормативна 7. гуманістична 8. людинотворча (соціалізація особистості) 9. виховна 10. світогляднаНасамперед, слід відмітити адаптаційну функцію культури, яка дає можливість кожному індивідууму, який включається в процес функціонування і розвитку прилаштовуватися до існуючих в суспільстві оцінок і форм поведінки. Наступною за значимістю є пізнавальна функція культури, суть якої полягає в ознайомленні людини зі знаннями, необхідними для «володіння силами природи І пізнання соціальних явищ, для визначення у відповідності з цим ціннісного відношення до світуАксіологічна функція дає можливість виробити ціннісні орієнтації людини, коригувати норми поведінки та ідентифікувати себе у суспільстві. Оцінка творів духовної й матеріальної культури розглядається у ній як артефакти у їх інформаційно-семіотичному значенні. Важливу роль відіграє інформаційна функція культури, яка дає людству й суспільству відповідну інформацію. Культура є засобом, що виробляє інформацію. Разом з цим вона є також пристроєм, що запам'ятовує цю інформацію. Якщо порівнювати людське суспільство з комп'ютером, то роль культури в суспільстві аналогічна ролі математичного забезпечення в комп'ютері: вона вміщує у собі мову, пам'ять, програми дій. Комунікативна функція виконує передачу культурних цінностей, їх засвоєння та збагачення неможливі без спілкування людей, а саме спілкування здійснюється за допомогою мови, музики, зображення і. д., які входять в скарбницю культурних цінностей.

В зміст нормативної функції культури входить відпрацьовування і поширення відповідних норм поведінки, які суспільство диктує людині, у відповідності з якими формується образ життя людей, їх установки й ціннісні орієнтації, способи поведінки.

Слід відмітити гуманістичну функцію культури. Саме її мав на увазі М. Хотдеггер, розглядаючи культуру як реалізацію верховних цінностей шляхом культивування людської гідності.

Основу людинотворчої функції культури складає виявлення і культивування сутнісних сил людини, їх соціальне і духовне возвеличення і ушляхетнення.

Особливе місце належить виховній функції: культура не лише пристосовує людину до певного природного та соціального середовища. Вона ще й виступає універсальним фактором саморозвитку людства, людини. Кожного конкретного індивіда або людську спільність правомірно розглядати як продукт власної культурної творчості. Остання полягає у невпинному процесі розвитку і задоволенні матеріальних і духовних потреб, різноманітних людських здібностей, продукуванні та здійсненні мрій та бажань, постановкою перед собою і досягненні певних життєвих цілей, програм. Тому кожний новий етап у культурному поступі можна справедливо вважати новим кроком в напрямку розширення горизонтів людської свободи.

Світоглядна функція культури виявляється в тому, що вона синтезує в цілісну і завершену форму систему чинників духовного світу — пізнавальних, емоційно-чуттєвих, оцінкових, вольових. Світогляд забезпечує органічну єдність елементів свідомості через сприйняття і розуміння світу не в координатах фізичного простору й часу, а в соціокультурному вимірі. Слід відзначити також, що світоглядне мислення і світоглядне уявлення в історичному плані черпають свій зміст у міфології, релігії, науковому пізнанні, тобто в таких формах суспільної свідомості, що включають зміст культури. Основним напрямком культурного впливу на людину є формування світогляду, через який вона включається в різні сфери соціокультурної регуляції.

44. Українська культура XIX століття

У кінці XVIII століття територія України була розділена між Австрійською (увійшло 20 % площі) і Російською (80 %) імперіями. До цього часу завершилася ліквідація української державності. В обох імперіях розгалужений бюрократичний апарат повністю контролював всі сторони життя суспільства. У Росії у XIX столітті особливу роль починає відігравати поліція, 3-є відділення Власної Його Імператорської Величності канцелярії, жандармерія. Широкими правами наділяється цензура. Вживання української мови зберігається виключно у народному середовищі. Тобто на рубежі XVIII—XIX століть у розвитку української культури склалася кризова, критична ситуація. Власне стояло питання про саме її існування. Тут можлива історична аналогія зі станом української культури у XVI столітті, коли значна частина найбільш освічених вищих феодальних шарів українського суспільства відмовилася від національної культури, православ'я, ополячилася. В тих умовах роль духовного лідера українського суспільства взяло на себе козацтво. Однак до кінця XVIII століття козацька старшина стала частиною російського дворянства і втратила колишню роль. У XIX столітті в Україні поступово складається новий соціальний шар суспільства — національна інтелігенція. Поява в її особі культурної еліти і збереження національних культурних традицій в народному середовищі зробили реальним українське культурне відродження.

Вирішальною передумовою формування української національної різночинної інтелігенції став розвиток освіти. У XIX столітті нові потреби управління й економічного розвитку, особливо з появою капіталістичних відносин, примусили уряд спеціально займатися питаннями освіти. Що стосується України, то на її території власна традиція широкої шкільної освіти була перервана. Якщо на початку XVIII століття практично кожне українське село мало початкову школу, то до його кінця, після закріпачення селян, вціліли лише одиничні школи, які утримувалися на кошти батьків. У XIX столітті система освіти почала розвиватися у рамках загальнодержавної російської політики. У 1804 році відкрилася перша в Україні Одеська комерційна гімназія. Всього в Україні у першій половині століття діяло 1320 парафіяльних і повітових шкіл та училищ, відкрито 19 гімназій, навчалося близько 4 тис. учнів. У стані справжнього занепаду перебувала освіта у Західній Україні. Уряд Австро-Угорщини проводив колонізаторську політику. У Закарпатті навіть у початкових школах навчання велося угорською мовою, у Галичині — німецькою і польською, на Буковині — німецькою і румунською. Формально у 1869 р. тут було введене обов'язкове навчання дітей віком від 6 до 14 років, однак переважна частина населення (від 55 до 75 %) залишалася неписьменною. У багатьох європейських країнах в кінці XVIII — на початку XIX ст. починає зростати інтерес до національної історії. В Україні в уже сформованому тоді середовищі різночинської інтелігенції ця тенденція знайшла широкий відгук. Першу збірку українських народних пісень видав князь М. Церетелі у 1819 р. — «Досвід збирання старовинних малоросійських пісень». Три збірки підготував і видав ректор Київського університету М. Максимович. І. Срезневський, крім збирання фольклору, почав активні публічні виступи з обґрунтуванням самостійності, повноправності української мови. Він писав, що українська мова не поступається чеській своїм багатством, польській — мальовничістю, сербській — милозвучністю. Аналіз розвитку різних сфер української культури дозволяє прослідкувати, як складалися долі українського відродження в XIX століття. Пояснити його закономірності допомагає відомий теоретичний висновок німецького вченого Гердера про основні етапи, які проходили європейські національні рухи. На першому етапі, як було показано, невелика група вчених-інтелектуалів збирала історичні документи, фольклор, предмети старовини, побоюючись, що самобутність їх народу може зникнути. Другий, або культурницький етап став етапом відродження української мови, виникнення національної літератури і мистецтва. Це готувало етап створення політичних організацій, що висувають національні вимоги, аж до утворення незалежної держави.

Дата добавления: 2015-05-22