Християнство в Русі до Володимира Святославовича ІХ-Х ст

На початку IX ст. населення Середнього Подніпров'я звільняється від хозарської залежності і христи­янство відроджується з новою силою. Про це є кілька важливих свідчень візантійських джерел. Перше, патріарх Фотій повідомляв в «Окружному посланні східним архієпископам», що «не тільки болгари звер­нулися до християнства, але і той народ, про якого багато і часто йде мова..., тобто так звані руси. Поне­воливши сусідні народи і через те надмірно загорди­вшись, вони занесли руку на Ромейську імперію. Наприкінці IX ст. в Русі організаційно оформлюється церковна структура – митрополія, на чолі якої став болгарин Михаїл (кін. IX ст,). Михаїл проде­монстрував перед київською верхівкою «чудо» з не­тлінним євангелієм (поклав його у вогонь і вийняв неушкодженим), завдяки чому, за літописом, схилив київського князя Аскольда (?-882 рр.) до прийняття християнства. Християнизувавшись, Аскольду вдалося домогтися політичного визнання Русі. Однак, нехтування Аскольдом специ­фікою слов'янського світобачення призвели до того, що у 882 р. новгородський князь Олег (882-912 рр.), використавши язичницьку опозицію полян, захопив Київ. На початку свого правління Олегові необхідно бу­ло боротись з проаскольдовими силами, і тому хрис­тиянські общини змушені були існувати напівлегально. Втім, наприкінці свого княжіння Олег відходить від язичництва і легалізує християнство як державну ідеологію великого київського князя. Це засвідчує по­відомлення східних авторів про прийняття Руссю християнства у 300 р. хіджри (912-913 рр.), що збіга­ється з часом підписання Олегом русько-візантійського договору 911 р.

Наступник Олега на київському престолі Ігор (913-945 рр.) уславився тим, що сприяв дуалістичному (двовірному) характеру релігійного життя в державі. Про це свідчить русько-візантійська угода 944 р., вміщена в «Повісті временних літ», за якою договір підписали і погани-руси, і руси-християни. Представники пер­шої групи присягалися перед ідолом дружинного бога Перуна, поклавши до його підніжжя власну зброю. Християни-руси присягу складали у торговельному районі Києва на Подолі у церкві св. Іллі. З догово­ру, зокрема, випливає, що панівна верхівка русів, ко­тра поповнювалася здебільшого представниками язич­ницької півночі, продовжувала шанувати дохристиян­ські культи. Християнство ж набувало популярності серед середніх прошарків населення – купців, реміс­ників, торговців. Сам князь Ігор толерантно ставився до християнства і не заважав його поступовому по­ширенню в країні. Більш того, частина дослідників небезпідставно вважають його таємним, або «внут­рішнім» християнином.

Після «наглої» смерті Ігоря у 945 р. на чолі держави стала його жінка – княгиня Ольга (945-964 рр.). Під час її пе­ребування у 957 р. у Константинополі було докладено чимало зусиль, щоб здобути найвищого державного титулу «дочки» імператора, для чого Ольга прийняла хрещення. Після повернення з Константи­нополя княгиня почала проводити лінію на обме­ження впливу язичництва у державі, порушивши «трєбища бєсовськіє» і побудувавши дерев'яну церкву святої Софії. Проте заходи Ольги не дали бажаних наслідків. Не одержавши політичних пере­ваг від Візантії, вона повернула свій погляд на Захід, запросивши священнослужителів з німецького коро­лівства, що піднялося за Оттона І (936-973 рр.). Діяльність Ольги не знайшло підтримки і розуміння у її найближчому оточенні. Навіть син Святослав, не­зважаючи на вмовляння матері, відмовився від прийняття християнства. Язичницька опозиція, ско­риставшись з цієї ситуації, усунула княгиню Ольгу від влади і віддала управління країною до рук войовни­чого, але, як показав подальший перебіг подій, неда­лекоглядного князя Святослава (964-972 рр.).

Втім, образ Ольги як вельми цнотливої та прему­дрої жінки зберігся в історичній пам'яті народу. Муд­рість, продемонстрована Ольгою, закладає підвалини майбутньої «софійності». Це не стільки знання істини, а «життя в істині», не тільки слово, а й діло. Саме такими людьми «мудрісного життя» зма­льовано у літопису й давніх полян. Княгиня Ольга та її внук, майбутній рівноапостольський князь Володимир, продовжили цю традицію і показали своїми діяннями найвищі зразки «благої мудрості».

Дата добавления: 2015-05-22