Дитячі та юнацькі роки Ярослава Володимировича

Великий князь київський Ярослав Мудрий (бл. 980-1054) - один із найвидатніших державних діячів Київської Русі, син Володимира. Народився невдовзі після утвердження в Києві його батька. Матір'ю його була князівна Рогнеда, яку Володимир силоміць узяв за дружину, вбивши її батька і братів. Рогнеда, прозвана за свою трагічну долю Гореславою, не пробачила чоловікові скоєного. За переказами, вона готувала на нього замах, який було розкрито. Князь мав намір її стратити, але Рогнеду врятувало рішуче заступництво її тоді ще малолітнього старшого сина Ізяслава.

Володимир поселив дружину з дітьми за межами Києва, у селі Предславиному (названому так на честь їхньої старшої дочки). Він ставився до Рогнеди з особливою пристрастю. За десять років, що минули з часу захоплення Полоцька до повернення з Корсунського походу, в них народилося четверо синів і дві дочки. Ця жінка поєднувала в собі велику принадність із гордою, незалежною вдачею. Вона водночас і ненавиділа, й ревнувала князя до інших дружин, та, мабуть, не тому, що кохала, а тому, що кожний черговий роман чоловіка ятрив її самолюбство.

Ярослав Мудрий був другим сином Володимира й Рогнеди. Його дитинство пройшло в передмісті Києва — Предславиному, пожалуваному матері. В Густинському літописі XVII ст., складеному на підставі давньоруських, візантійських, польських та литовських джерел, згадується про те, що Ярослав в ранньому дитинстві хворів і довго не міг ходити. Через це він завжди знаходився біля матері, яка потрапила в немилість чоловіка і була змушена повернутись у свою вотчину. 988 року Ярослав дізнався від матері про те, що його батько після хрещення вирішив розлучитися з нею, взявши шлюб із візантійською царицею Анною. Вражений почутим, він вперше встав на ноги: «Ярослав, хром сий от чрєва матєрє своєя, іжє бє прі нєй сідя, єгда услиша сія словєса от матєрє своя, взблагодарі Бога о разумє і добом ізволєніі єя; і абє здрав бість і начат ходити б досєлє нє ходив».

За версією літописця, ця подія сталася тоді, коли Ярославові виповнилося 10 років. Однак вона не могла тривати десять років: скоріш за все, вона виникла за 2-3 роки до зцілення майбутнього великого київського князя.

Зцілившись, Ярослав все ж залишився кульгавим на усе життя[1]. Ця фізична вада не завадила князю брати участь у військових походах (в молоді роки, та й у зрілому віці), про що свідчать літописні дані. Однак через свою кульгавість він, на відміну від свого батька Володимира, уникав велелюдних бенкетів і не любив полювати, віддаючи перевагу більш спокійному і усамітненому заняттю - рибалці.

Після прийняття Володимиром християнства Ярослава охрестили під ім'ям Юрія (Георгія). Після досягнення повноліття княжича відправили в далеку Ростовську землю, простори якої треба було підкорити й освоїти. Слов'яни не так давно почали обживати цей край, що майже не визнавав над собою влади Києва. Опинившись тут, Ярослав Мудрий узявся за князівське управління, спираючись на прибулих із ним дружинників. Водночас він навертав у християнство місцеве населення. На початку XI ст. ним було засноване місто Ярославль.

Батько був задоволений князюванням Ярослава. Тому, коли 1010 р. в Новгороді помер первісток Володимира Вишеслав, великий князь увірив Ярославові в управління друге за значенням на Русі місто з його великими землями. Правління в Новгороді забезпечило молодому князеві вплив у всьому балтійському басейні і сприяло зміцненню зв'язків зі Скандинавією. Ярослав Мудрий узяв собі за дружину дочку шведського короля Олафа III Скотконунга — Інгігерду, в хрещенні Ірину. Доти він уже перебував у шлюбі. Про його першу дружину відомо лише те, що вона народила йому сина Іллю, який помер до 1034 р.

Невдовзі стосунки між Ярославом і Володимиром різко загострилися. Причиною було незадоволення Ярослава, який вважав себе найстаршим у домі Рюриковичів після батька (старші сини — Вишеслав та Ізяслав — померли), викликане наміром Володимира заповісти владу Борисові. За існуючим на Русі звичаєм успадкування, Ярослав Мудрий і Святополк були першими претендентами на престол. Проте ситуація була двозначною, бо Володимир після хрещення відпустив своїх жінок і взяв церковний шлюб з Анною, сестрою тодішніх візантійських імператорів. Борис і Гліб, перші канонізовані на Русі святі, були синами Володимира й Анни, і за такою логікою старший із них, Борис, мав пріоритетне право на престол.

Дата добавления: 2015-05-22