Фрейдизм та психоаналіз. 3 страница

Критерії істини

Як вирішити питання про істинність чи хибність знань

Представник античного скептицизму Піррон вважав, що питання про істинність знання не слід ставити на тій підставі, що кожному тезису можна протиставити антитезис. Про гірке можна сказати, що воно солодке, а про велике, що воно мале і т.п. Скептики заперечували існування критерію істини.

Таку позицію у цьому питанні займали й представники субєктивного ідеалізму та агностицизму. Д.Юм говорив, що в пізнанні ми маємо справу з відчуттями, які перевіряються відчуттями.

І.Кант, який також був агностиком, підкреслював, що всі предмети є речами в собі і не можуть бути пізнаними.

Представник конвенціоналізму А.Пуанкаре наукові теорії розглядав як суто конструкції мислення, які не мають ніякого відношення до речей. На його думку, вчені самі домовляються, яку теорію вважати більш-менш вірною, виходячи із її простоти і зручності. Представник сучасного неопозитивізму Р.Карнап висунув принцип терпимості, згідно з яким кожна наукова теорія може ґрунтуватись на будь якій системі аксіом і тому може мати свою логіку. Критерієм істинності такої теорії буде її логічна несуперечливість, логічна виводимість. Інші неопозитивісти висунули принцип верифікації від лат. veritas — істина. Щоб визначити істинність теорії, її необхідно звести до простих атомарних речень, наприклад, таких як метали — електропровідні, хінін — гіркий, роза — червона і т. ін., потім в досліді перевірити їх активність.

Прагматисти від грецьк. praqma — діло, дійство визначають істину, як те, що задовольняє інтереси, корисні людині. Згідно з таким підходом критерії істини — це її корисність. І все ж вирішити питання про критерій істини можна за допомогою практики.

Вже Гегель вказував на те, що практика є медіумом посередником у взаємодії субєкту та обєкту пізнання. Практику він розглядав як активну діяльність світового духу.

Багато філософів зводили розуміння практики до відчуттєвого досвіду окремого індивіда. Але уже французький філософ Р.Декарт зазначав, що досвід нерідко нас вводить в оману і тому він потребує також критерій істинності. Наприклад, досвід людини дає підставу зробити висновок про те, що Сонце рухається навколо Землі. Але ж це не так.

53.Основні форми і методи наукового пізнання.

Наукове пізнання- це цілеспрямований процес, який вирішує чітко визначені пізнавальні завдання, що визначаються цілями пізнання. Цілі пізнання, в свою чергу, детермінуються, з одного боку, практичними потребами суспільства, а з іншого - потребами розвитку самого наукового пізнання.

Ідея - це форма наукового пізнання, яка відображає зв'язки, закономірності дійсності і спрямована на її перетворення, а також поєднує істинне знання про дійсність і суб'єктивну мету її перетворення.

Проблема - це форма і засіб наукового пізнання, що є єдністю двох змістовних елементів: знання про незнання і передбачення можливості наукового відкриття. Проблема є відображенням проблемної ситуації, яка об'єктивно виникає в процесі розвитку.

Гіпотеза - це форма та засіб наукового пізнання, за допомогою яких формується один з можливих варіантів вирішення проблеми, істинність якої ще не встановлена і не доведена.

Концепція - це форма та засіб наукового пізнання, яка є способом розуміння, пояснення, тлумачення основної ідеї теорії. Теорія - це найбільш адекватна форма наукового пізнання, система достовірних, глибоких та конкретних знань про дійсність. Теорія на відміну від гіпотези є знанням достовірним, істинність якого доведена і перевірена практикою. Індукцією називається такий метод дослідження і спосіб міркування, в якому загальний висновок будується на основі окремих посилок. Дедукція – це спосіб міркування, за допомогою якого із загальних посилок при необхідності слідує висновок індивідуального характеру.

Основою індукції є досвід, експеримент і спостереження, в ході яких збираються окремі факти. Потім, вивчаючи ці факти, аналізуючи їх, ми встановлюємо загальні, де повторюються риси ряду явищ, що входять у певний класс.

Дедукція відрізняється від індукції прямо протилежним ходом руху думки. У дедукції, роблять висновок приватного характеру.

Аналогія – це такий прийом пізнання, при якому на основі схожості ознак об’єктів стверджується їх схожість і в інших ознаках.

Моделювання – це вивчення об’єкта (оригіналу) шляхом створення і дослідження його копії (моделі), що заміщає оригінал з певних сторін, який цікавить пізнання.

Дата добавления: 2015-05-22