Характеристика центрованого на клієнті підходу К. Роджерса: основні поняття, погляд на особистість, можливості використання у практиці соціальної роботи

Наприкінці 1930 -х - початку 1940 -х років американський психолог К. Роджерс (1902-1987) опублікував ряд робіт, в яких розвивався принципово новий, недирективний підхід до консультування та психотерапії. Вже до кінця 1940 -х років К. Роджерс дав йому назву - «центрований на клієнті». З тих пір за півстоліття це гуманістичне відгалуження екзистенціальної течії отримало широкий розвиток на Заході, а після приїзду в 1986 р. К. Роджерса до Москви - і серед вітчизняних психологів. Основні поняття. Підкреслюючи протилежність своєї концепції класичному психоаналізу З. Фрейда і конструктивності людської природи, в яку закладено прагнення росту, розвитку, К. Роджерс в центр своєї психотерапевтичної практики поставив особистість клієнта як таку. Відмежувавшись від усякої медичної термінології типу «психотик», «невротик» і т.п., К. Роджерс відмежувався також і від традиційних психотехнік кшталт «інтерпретація», «сугестія», «наусіння» і «діагностика», стверджуючи, що такий підхід орієнтований на самого консультанта. Позиція К. Роджерса спочатку була заявлена ​​ним як дослідницька, з основною гіпотезою, яка полягає у тому, що відносини між психологом і клієнтом - це відносини, в яких позначається і виражається (але не словами! - А. Б.) глибока повага до людини, віра в її здібності, це каталізатор, умова позитивних особистісних змін. З даної вихідної позиції, що виникла, до речі, під впливом ідей О. Ранка і К. Левіна та отримала розвиток завдяки ідеям А. Маслоу, виростають і основні поняття концепції К. Роджерса. Поняття ці відносяться, в основному, до процесу консультування і психотерапії. Емпатія - поняття, яке найповніше передається за допомогою «основних слів Я - Ти» М. Бубера. Це таке ставлення психолога до клієнта, при якому клієнт сприймається і тлумачиться не об'єктно, не через призму інструментальних концепцій, а безпосередньо через позитивне особисте ставлення і прийняття його феноменологічного світу. Турбота - добре відомий традиційний термін екзистенціалізму, який у концепції К. Роджерса має виражений відтінок безумовного прийняття клієнта таким, який той є, причому саме співчутливого прийняття з вираженою готовністю відгукнутися на актуальний стан і з перспективою бачення особистісного потенціалу клієнта. Конгруентність - поняття, згідно К. Роджерсу, що відбиває такі суттєві ознаки поведінки консультанта (психотерапевта): відповідність між почуттями і змістом висловлювань; безпосередність поведінки; інструментальність концепцій чи статусні ігри («фасад» в термінології К. Роджерса); щирість і перебування таким, який той є. Психологічний клімат - одне з ключових понять в концепції, оскільки концентрує в собі терапевтичне відношення, професійні (вони ж особистісні) вміння і властивості і розглядається як головна умова позитивного зростання (змін) особистості в психотерапії. У підході К. Роджерса поняття «психологічний клімат» не є, однак, самодостатнім, в рівній мірі «психологічний клімат» - це неоднозначне поняття; воно не означає хорошу атмосферу. Для К. Роджерса «психологічний клімат» включає всю гаму переживань від найболючіших до найпіднесеніших, справжній прояв яких створює лише можливість для особистісного зростання. Можна сказати, що «психологічний клімат» для К. Роджерса - дериват екзистенціального «принципу подієвості». За словами самого К. Роджерса, психологічний клімат не панацея і не все вирішує, але він застосовний до всіх. Самість (self) - центральне поняття в концепції. «Самість» для К. Роджерса є цілісність, що включає в себе тілесний (сенсорний, вісцеральний) - на рівні організму, і символічний, духовний досвід - на рівні свідомості. За К. Роджерсу, коли всі переживання асимілюються по відношенню до «self» і стають частиною її структури, тоді з'являється тенденція до зменшення того, що можна назвати «самосвідомістю». Поведінка стає більш спонтанною, вираз відносин менш охоронюваним: «самість» може прийняти ці відносини і цю поведінку як частину себе. Таким чином, «самість» - це система внутрішніх відносин, феноменологічна пов'язана з зовнішнім світом і явлена ​​людині в його «Я». К. Роджерсу належить розвиток ідеї А. Адлера про розрізнення «Я - ідеального» і «Я - реального». Я -активна, котра саморозвивається, завжди в русі, з тим чи іншим баченням себе (Я - концепція). Саме «Я» - інстанція, з якою має справу психотерапія. Згідно К. Роджерсу, «Я» в психотерапії знаходить своє alter ego в особі психолога -консультанта. Застосування у соціальній роботі. Загальна оцінка концепції. В даний час концепція К. Роджерса є якщо і не найпопулярнішою, то, принаймні, однієї з найвідоміших у вітчизняній консультативної психології. І справді, вона не тільки вигідна клієнтові і консультанту, але і володіє потужним психотерапевтичним потенціалом. Роджеріанскій підхід знайшов широке застосування у вирішенні конфліктів, в роботі з підлітками, у психіатричній клініці і в школі. Однак у концепції є і свої обмеження, які були відомі й самому її творцю. Так, виникає небезпека надання психологічної допомоги клієнту без забезпечення умов і процесу його особистісного зростання (виникнення ейфорії, що не має реальних підстав). Відомо, що для психолога існує небезпека надмірної ідентифікації з особистістю і переживаннями клієнта. Крім того, залишається невирішеним питання про тривалість психотерапевтичного ефекту і про те, які проблеми може створювати для клієнта перехід від психотерапевтичних відносин до реалій повсякденного життя. Разом з тим, широкий діапазон застосовності концепції, постановка К. Роджерсом проблеми відбору та підготовки осіб, придатних для психологічного консультування і психотерапії, відкритість концепції інших напрямках - все це, так само як і широка популяризаторська діяльність прихильників підходу самого К. Роджерса, здобуло визнання і повагу до принципово нового відношення до людини, розробленому в терапії, центрованій на клієнті.

Дата добавления: 2015-05-22