Охарактеризуйте воєнно - мобілізаційні заходи радянського уряду на початку німецько - радянської війни

Мобілізаційні заходи в Україні. У перші місяці війни до лав Червоної Армії у 16 областях України було мобілізовано 2,5 млн. чол

До народного ополчення до кінця 1941 р. вступило 1300 тис. чоловік.

У липні 1941 р. у винищувальних загонах налічувалося 158 704 чоловіки.

Мобілізаційні заходи на західноукраїнських землях були повністю зірвані.

Більшість чоловіків, що були мобілізовані в Україні у 1941-1942 рр. або загинули, або потрапили в полон, або розійшлися по домівкам, дезертирувавши з Червоної армії.

Евакуація. У радянських передвоєнних мобілізаційних планах не було розділу про евакуацію людей і промислових об`єктів. Тому з початком війни довелося заходи по евакуації розробляти по ходу війни. 24 липня 1941 р. Раду по евакуації очолив М.М.Швернік.

До східних районів СРСР було евакуйовано понад 550 великих підприємств тридцяти галузей промисловості (після визволення повернулося лише кілька), 30 тис. тракторів, 125 млн пудів зерна та іншого продовольства, 6 млн голів худоби. Евакуйовано установи Академії наук УРСР, 70 вузів, 50 театрів. Виїхало 3,5 млн чоловік.

Все, що не підлягало евакуації, передбачалося знищити: “...Все цінне майно, сировинні і продовольчі запаси, хліб на корню, які при неможливості вивозу і залишення на місці можуть бути використані противником, з метою запобігання цього використання... повинні бути негайно приведені в повну непридатність, тобто повинні бути зруйновані, знищені, спалені...” (Директива Раднаркому СРСР і ЦК ВКП(б) від 29 червня 1941 р.). Передбачалося утворення зони “спаленої землі”. Виконуючи це рішення та інші розпорядження, було снищено сотні промислових підприємств, шахт, взорвано цілі вулиці міст (у Києві, Харкові та ін. Містах), спалено тисячі гектарів не зібраного врожаю, лісів тощо. Так, наприклад, при евакуації Запоріжжя взірвали Дніпрогес, але населення і військові частини, що знаходилися в низу за течією не були попереджені, і їх змила хвиля води з водосховища. У Дніпропетровську взірвали завод разо з робітниками. В Одесі при відступі Червоної армії затопили приморські квартали разом з мешканцями, а поранених червоноармійців разом з машинами скинули в море. З Харкова вивезли сотні представників інтелігенції, для того щоб їх спалити у закритому будинку. В Умані живими замурували людей у льоху. У Львові, Тернополі, Луцьку, Рівному, та інших містах на Західній Україні прир відступі НКВД знищила більше 15 тис. політичних в`язнів безпосередньо у містах ув`язнення. Цей перелік злочинів можна продовжувати і далі. Іноді проти такої політики населення чинило опір, не даючи знищувати особливо продовольство і промислові товари. Траплялися випадки, що робітники перешкоджали знищенню підприємств, шахт виникали навіть збройні сутички.

Для організації оборони країни керівництво СРСР почало терміново вживати мобілізаційних заходів, головними з яких були посилення партійного керівництва всіма ланками військового та цивільного життя і зміцнення репресивного апарату. 16 липня в усіх підрозділах армії і флоту було введено інститут військових комісарів, а на великих і середніх підприємствах — інститут парторгів ЦК ВКП(б), ЦК компартій союзних республік, крайкомів і обкомів партії; в радгоспах і машинно-тракторних станціях створювалися політичні відділи.

Як тільки стало відомо про напад фашистської Німеччини, відразу ж спорожніли магазини: люди кинулися запасатися, хто чим міг. Найперше скуповували продукти харчування, сіль, сірники, гас тощо.

З метою поповнення складу армійських політпрацівників за рішенням ЦК ВКП(б) протягам серпня-початку вересня 1941 року в Полтавській області було проведено дві мобілізації комуністів і комсомольців на фронт, які разом дали близько 2500 чоловік. Проте частина комуністів намагалася за будь-яку ціну залишитися в тилу і ухилялася від мобілізації.

Одночасно партійне і радянське керівництво області, виконуючи директивні настанови з Москви, докладало максимум зусиль до створення добровільних збройних формувань — загонів народного ополчення, до яких залучалися робітники і службовці, які не були мобілізовані до лав Червоної армії. Проте у зв'язку із швидким просуванням німецьких військ загони народного ополчення вдалося створити лише у 17 районах Полтавщини. Записали до них понад 17 тисяч чоловік.

З початком радянсько-німецької війни посилили роботу з військового навчання населення та підготовки резервів для армії і флоту оборонні і спортивні товариства

Приміщення багатьох шкіл у містах, технікумів і вузів протягом червня-липня були терміново переобладнані під госпіталі, але в них не вистачало медичного персоналу, ліків і перев'язочних матеріалів. Пораненими опікувалися здебільшого жінки-волонтери з мінімальними медичними знаннями. Офіційні радянські повідомлення приховували від населення реальне становище на фронтах

У вересні 1941 року вся Полтавщина опинилася в зоні воєнних дій; надії стримати ворога на лінії Дніпра більше не було. У зв'язку з наближенням німецьких військ спішно почали споруджувати оборонні укріплення, аеродроми, артилерійські бази, склади боєприпасів тощо. Їх будівництво потребувало масового залучення робочої сили і це при тому, що майже всі чоловіки були мобілізовані до війська або евакуйовані на схід. Тому всі трудомісткі земляні роботи виконувалися руками жінок, літніх людей і підлітків. Згідно рішення Полтавського обкому партії від 17 серпня 1941 року, на будівництво оборонних споруд в області мало бути мобілізовано 83 700 чоловік і 10 700 підвод, але 29 серпня ці плани довелося переглянути. Партійні і радянські органи області до 1 вересня вже мали мобілізувати 230 тисяч чоловік і 16 тисяч підвод та передати їх у відання Будівельного управління НКВС. Всі мобілізовані зобов'язувалися мати з собою лопати, сокири, поперечні пилки, дві пари білизни, теплий одяг і взуття, а також кухоль і ложку. Про оплату праці мова не йшла. В першу чергу будували дзоти для станкових кулеметів і 45-міліметрових протитанкових гармат та позиції для мінометів. Але у зв'язку із швидким наближенням німецьких військ будівництво інженерних споруд, особливо стрілецьких окопів і протитанкових ровів, не було завершене.

Напружена ситуація склалася із збиранням врожаю 1941 року, адже жнива розпочалися в той час, коли ворог підходив до Дніпра і нависла реальна загроза окупації Полтавщини. Становище ускладнювалося тим, що для роботи на полях не вистачало робочих рук і сільськогосподарської техніки. Навіть для обслуговування тих комбайнів і тракторів, які ще залишалися в МТС, не вистачало механізаторів і пального. Для підготовки механізаторів були створені короткотермінові курси, на яких протягом липня без відриву від виробництва було підготовлено більше 3 тисяч трактористів, 300 комбайнерів і 880 помічників комбайнерів. Більшість із підготовлених механізаторів були жінками. Звичайно, рівень їх фахової підготовки бажав кращого, але іншого виходу не було.

На колгоспних полях працювали практично всі, хто міг рухатися: старики, діти, інваліди. Одночасно доводилося вирішувати завдання, які, здавалося, взаємно виключали одне одного: займатися евакуацією сільськогосподарської техніки і худоби, проводити мобілізацію чоловіків до війська, всіх дорослих — на спорудження оборонних рубежів і одночасно збирати урожай. Все це робилося в обстановці панічних настроїв і розгубленості, породжених швидким наближенням фронту. Якщо більшість колгоспів та радгоспів і встигли скосити хліб, то не всі його обмолотили.

Дата добавления: 2015-05-22