Пу 1921—1924 гг. — М. 1071. — С. 83

* Лантух В В. Становление и развитне торговли ч Украяне в 1921—1932 гг. — X,
1992 — С. 41.

• СУ УССР. — 1922 — М 54. — Ст 778.

сильні позиції. Так, за 1922/23 операційний рік 96,3 % роздрібної торгівлі перебувало в руках приватного капіталу¹.

Перехід до нової економічної політики супроводжувався зміц­ненням таких галузей державного господарства, як фінанси і кре­дит Нормалізації економічного становища значною мірою сприяла грошова реформа. У жовтні 1922 р. уряд увів банківські білети (червінці), що ааГн иісчувалиея золотом, валютою, ходовими това­рами. Але сталий червінець спочатку обслуговував тільки потреби оптової торгівлі і розрахунки між державними установами та під­приємствами. У роздрібній торгівлі і сільському господарстві про­довжував функціонувати несталий радзнак, що за відсутності ін­ших ресурсів використовувався державою для покриття бюджет­ного дефіциту². Із зміцненням змички між промисловістю і сільським господарством, з поліпшенням фінансового становища держави з'я­вилася можливість завершити реформу. У лютому 1924 р., згідно з декретом ЦВК і Раднаркому СРСР, в обіг надійшли державні каз­начейські білети вартістю 1, 3, 5 крб. золотом³. Радзнак було вилу­чено повністю.

На рубежі 1925/26 років закінчувався так званий «відбудов­чий період», коли на засадах непу в республіці, як і в цілому в СРСР, були здобуті певні успіхи в усіх галузях народного гос­подарства. Поліпшилося матеріальне становище громадян країни. За рівнем споживання харчових продуктів на душу населення у 1927/28 рр. показники дореволюційної Росії були перевищені. Еко­номіка країни Рад вступала в новий етап свого розвитку. Впрова­дження його було насамперед поз'язане з рішеннями XIV з'їзду ВКП(б) (18—31 грудня 1925 р), який взяв курс на індустріалізацію країни, і рішеннями XV з'їзду ВКІІ(б) (2—19 грудня 1927 р.), який проголосив курс на колективізацій). Реалізація накреслених біль-зювицькими з'їздами програм призвела до згортання непу.

XV з'їзд ВКИ(б) затверди» директиви першого п'ятирічного здану розвитку народного господарства СРСР, розрахованого на 1928/29—1932/33 господарські роки. У травні 1929 р. проект пер-зюго п'ятирічного плану затвердив V Всесоюзний з'їзд Рад⁴. В УСРР перший п'ятирічний план розвитку народного господарства

• Огчрт о деятельности рабоче-крестьяиского иравительства Украинской Социалис-
пгчгскоП Советской Республики за период с І октября 1922 г. по 1 октябри 1923 г. —
X. — 1924. — С. 73.

^г історія Української РСР. — К., 1977 — Т. в. — С. 57.

¹ ■стерня советского государства и права: В 3 кн. — М. 1968. — Кн. 2 — С 480.

* С-ьгздьі Советоп в документах. С0. докумемтов в трех томах. 1917—1936 гг. — М.,
1И0. — ТомЗ. — С 155

Розділ 4. Держана і право України в умовах непу

§ І, Нова економічна політика та її законодавче оформлення

України затвердив XI Всеукраїнський з'їзд Рад (7—15 травня 1929 р.)¹.

Перший п'ятирічний план розроблявся у двох варіантах — відправному й оптимальному (напруженому). Восени 1929 р. за ініціативою Сталіна було взято курс на «великий перелом», тобто невпинне підвищення показників першого п'ятирічного плану в га­лузі індустріалізації і колективізації сільского господарства². Отже, Сталін відкинув ухвалений з'їздом Рад документ, розробка якого зайняла багато сил і праці³. Внесення у прийнятий V Всесоюзним з'їздом Рад перший п'ятирічний план розвитку народного госпо­дарства країни суттєвих коректив було організовано верхівкою ЦК ВКП(б) на чолі зі Сталіним і здійснено без відповідного рішення верховного органу влади — з'їзду Рад СРСР⁴. Наслідки цього для народного господарства країни і долі мільйонів її громадян вияви­лися дуже тяжкими⁰. Так, «підхльостування» індустріалізації обер­нулося невиконанням основних завдань п'ятирічки⁶. На початку 30-х років було повністю було ліквідовано приватний капітал в еко­номіці країни. Процес витіснення непманів особливо активно відбу­вався протягом 1928—1929 рр. Тенденцію витіснення приватного капіталу, наприклад у промисловості України, можна простежити за такою таблицею⁷:

	1925/26 р.	1926/27 р.	1927/28 р.
Державна промисловість	73.1 %	76.5%	77,2 %
Кооперативна промисловість	9,9%	9,8%	11.9%
Приватна промисловість	17.1) <;.	13.7%	10.9%

¹ Сгодьі Советоа в документах: Сб док. в 7 т 1917—1937 гг — М, 1964. — Т 5. —
С.217

² Борисов Ю. С, Курицин В. М.. Хван Ю. С. Политическая система конца 20—30-х
годов. О Сталине и сталиннзме // "Моторики спорят. 13 бесед. — М., 1988. — С. 263.

³ Кондуфор Ю. Ю,, Нальчицький С. В., Хміль і. С. Україна: Діалектика історичного
розвитку // Сторінки історії Української РСР: факти, проблеми, люди. — К, 1990. —
С. 13.

⁴ Рибалка І. К. Сталінщина і розеслннювання країни // УІЖ — 1989. — X» 11. —
С 19

* «Круглий стол»: Советский Союз в 30-е голи // Вопр истории. 1988. — № 12.

⁶ Лацис О. Вьїити из квадрата. Заметки зкежомиста. — М. 1989. — С. 237—239.

⁷ Два роки роботи уряду УСРР. 1926/27 — 1927/28 Матеріали до звіту одинадцято­
му з'їздові Рад — X, 1929 — С 40.

На початку 30-х років приватник був витіснений і з торгівлі¹.

Одним а основних засобів тиску на приватний капітал в на­родному господарстві України була жорстка як податкова, так і інша політика радянської влади². Але використовувались і запози­чені від епохи «воєнного комунізму» примусові заходи. Наприклад, час хлібозаготівельної кампанії 1928 р. до селян — власників хліба, які ухилялися від здачі хлібних лишків за державними ціна­ми, органи влади застосовували надзвичайні заходи. До криміналь­ної відповідальності притягувалися тисячі хліборобів'. Все це при­зводило до ліквідації непу в найважливішій системі економічних відносин — відносинах між містом і селом⁴.

Повною відмовою від засад непу в сільському господарстві бу­ло проведення суцільної колективізації, яка розпочалася наприкін-'129 р., що фактично означало початок реставрації военнокому-ністичноі політики. Головним її завданням було позбавлення селян натної власності на засоби виробництва⁵. З метою забезпечення успіху щіл ш-бувалої в історії людства акції партійно-державна верхівка на чолі зі Сталіним протиставила найбідиіші верстви села найзаможнішим та експропріювала останніх під гаслом «ліквідації куркульства як класу» й «загострення класової боротьби».

Наслідки сталінської колективізації були жахливими. Накла­дена на колгоспи безрозмірна иродрозверстка, жорстка регламен­тація їхньої господарської діяльності тощо призвели до глибокої леградації продуктивних сил села й, зрештою до голодомору почат­ку 30-х років. Організований ВКН(б) голодомор в Україні знищив

:они людей⁶.

;юдное хозяйство СССР. 1922—1972. — М., 1972. — С. 388

¹ Документи ІЩЛЖР УРСР про здійснення політики обмеження і витіснення ка­піталістичних елементів на Україні в 1927—1929 рр // Архіви України 1972. — Мі — С. 76; Архипов В. А., Мороз Л. Ф. Борьба против капиталнетических зле-ментов в проммшленности и торговле. 20-е — начало 30-х годов. — М., 1978; Трифо- «м И. Я. Ликшідация зкеплуататорских классов в СССР — М., 1975; Олійник М. М. ка держави та партійних органів України щодо приватних підприємств у ■тріод непу // УІЖ — 2001. -МІ.-С 16—29; Косюттш М Органи прокуратури Оамцини. Класово-полтічний ухил у діяльності протягом 20—30-х років мину століття // Вісник прокуратури. — 2003. — М 5. — С. 31. ¹ історія Української РСР — Т. 6. — С. 166.

угльїй стол«: Советский Союз в 20-е годьі // Вопр. истории 1988. -М9.-С 10 п С. Доба національного відродження // Голос України. — 8 травня

Голод 1932—1933 років на Україні очима істориків, мовою документів. — К, 1990; <о*к*ест Р. Жнива скорботи- Радянська калоктингіащя і голодомор / Пер:і англ — К 1993

Розділ 4. Держава і право України в умовах непу

§ 2. Державний лад України на початку 20-х років

Таким чином, неп не пішов вглиб економічних відносин. Не склалася найголовніша умова для економічного зростання і розвит­ку села, тобто можливість накопичення капіталу. З'ясувалось, що неп виявився нездатним «нести на собі тягар вирішення тих гігант­ських завдань, які поставило перед собою суспільство — форсова­ної індустріалізації»¹.

Зі згортанням непу створювалася суворо централізована ко­мандно-адміністративна система керівництва народним господарст­вом України. Новий господарський механізм ґрунтувався на дирек­тивному плануванні, а не на економічних засадах.

Нова економічна політика справила значний вплив на держа­вний апарат і право України в 1920-ті роки.

§ 2. Державний лад України на початку 20-х років

| ормально правову основу організації та діяльності держа­вного механізму республіки на початку 20-х років визна­чала Конституція УСРР 1919 р.

Відповідно до неї найвищими органами державної вла­ди були Всеукраїнський з'їзд Рад, ВУЦВК і Рада Народ­них Комісарів. У 1921—1922 рр. у їхній роботі відбулися певні зміни. Так, Всеукраїнський з'їзд Рад, який за Конституцією мав скликатися ВУЦВК не рідше як двічі на рік, став збиратися лише один раз. За постановою V Всеукраїнського з'їзду Рад «Про радянське будівництво» ВУЦВК повинен був розглядати всі декре­ти, які встановлювали загальні норми політичного та економічного життя Президія ВУЦВК зобов'язувалася публікувати проекти де­кретів не пізніше ніж за два тижні до сесії ВУЦВК. Крім того, пере­дбачалося скликати чергові сесії ВУЦВК не рідше ніж один раз на два місяці. Проте періодичність сесій невдовзі була змінена. Поста­новою Президії ВУЦВК від 8 березня 1922 р. вони мали скликатися не менше трьох разІБ на рік і на більш тривалий строк.

Подальшого розвитку набули і конституційні положення про Раду Народних Комісарів щодо посилення її ролі в усіх сферах життя країни та уточнення правового становища уряду республіки. Раднарком як найвищий виконавчий і розпорядчий орган держав­ної влади здобував право розглядати і вирішувати всі невідкладні загальнодержавні питання, в тому числі заходи законодавчого ха­рактеру¹. Все це свідчило про те, що відбувалось посилення вико­навчої влади за рахунок законодавчої.

У зв'язку з переходом до мирної господарської діяльності Українську Раду трудової армії було реорганізовано в Укреконом-раду, яка дістала статус економічної комісії при Раднаркомі УСРР і була виключена з числа законодавчих органів. Все це було закріп­лено в Положенні про Українську економічну раду від 28 вересня 1921 р

Безпосереднє управління більшістю промислових підприємств

йшло до губраднаргосиів, діяльністю яких керував Укрраднар-

госп згідно з єдиним державним господарським планом. Відбулися

¹ Кремень В. Г, Тобочник Д. В., Ткаченхо В. М. Україна: альтернативи поступу (критика історичного досвіду) — К.. 1996. — С. 568

ЗУ УСРР. — 1921. — Я» 3. — Ст. 92.

Розділ 4. Держава і право України в умовах непу

2. Державний лад України на початку 20-х років

також зміни організаційної структури наркоматів, уточнювалися їхні завдання, повноваження.

Нові умови потребували перебудови роботи й місцевих орга­нів влади. Законодавчим актом, спрямованим на подальше зміцнен­ня Рад як місцевих органів державної влади, уточнення їхніх вза­ємин з вищими органами державної влади та посилення їхньої ролі в умовах мирної господарської діяльності, стала постанова V Все­українського з'їзду Рад про радянське будівництво. Встановлюва­лося, що рішення місцевих з'їздів Рад можуть скасовуватися в разі необхідності лише вищими з'їздами Рад, їхніми виконкомами та ВУЦВК і його Президією. Ніякі інші органи влади та управління такого права не мали. Обмежувалося право губвиконкомів припи­няти провадження в життя розпоряджень окремих наркоматів. Ва­жливе значення мало положення про те, що центральні відомства повинні були провалити всі справи через місцеві Ради та їхні від­діли. Відтак місцеві Ради й виконкоми визнавалися єдиними повно­важними і повноправними органами державної влади на місцях.

ЗО березня 1921 р. Президія ВУЦВК видала постанову «Про регулярні перевибори Рад і про скликання в установлені строки з'їздів Рад». Згідно з нею перевибори місцевих Рад — міських, сіль­ських і селищних, волвиконкомів, а також сільських і волостних КНС — провадяться через кожні шість місяців, а з'їзди Рад гу­берній і повітів скликаються не менше двох разів на рік. У березні 1922 р. ВУЦВК знову розглянув питання, пов'язані з виборами та діяльністю Рад. Своєю постановою він установив, що перевибори місцевих Рад і скликання місцевих з'їздів Рад провадяться один раз на рік¹.

У січні 1922 р. розпочалася робота з підготовки реформи ад­міністративно-територіального устрою УСРР, де все ще зберігали­ся волості, повіти і губернії. Постановою ВУЦВК «Про адміністра­тивно-територіальний поділ України» від 1 лютого 1922 р. закла­далися правові основи адміністративно-територіальної реформи УСРР. ВУЦВК поставив завдання підготувати зміну адміністратив­но-територіального поділу республіки за єдиним планом на основі наукових даних і господарсько-економічних вимог.

Перехід до нової економічної політики об'єктивно змушував відмовитись від методів воєнного комунізму, беззаконня, позасудо-вої репресії тощо. Важливе значення у цьому відводилося перебу­дові судової системи і створенню державної прокуратури — органу з нагляду за дотриманням законності на території всієї республіки.

¹ Бабій 6. М Українська радянська держава ■ період відбудови народного господар­ства (1921—1925 рр) — К., 1961 — С. 209—210

28 червня 1922 р. ВУЦВК затвердив Положення про проку­рорський нагляд. Прокуратуру УСРР очолював як прокурор респу­бліки народний комісар юстиції УСРР М. О. Скрипник. Місцевими органами прокуратури були прокурори губерній, яких призначав прокурор УСРР, вони мали помічників, у тому числі в повітах, що також призначалися звільнялися прокурором УСРР. 2 жовтня 1922 р. було прийнято Положення про адвокатуру¹.

Основою судової реформи стала постанова ВУЦВК від 16 гру­дня 1922 р., якою затверджувалося Положення про судоустрій УСРР². Існуючі до цього судові органи (революційні трибунали, на­родні суди у різноманітних складах, Вищий судовий контроль нар-комюсту УСРР) скасовувались, утворювалася єдина система судо­вих установ, яка складалася з трьох ланок: народний суд (у складі або постійного нарсудді, або постійного нарсудді і двох нарзасідате-лів), губернський суд і Верховний суд УСРР.

Постановою ВУЦВК від 22 березня 1922 р. була скасована Українська надзвичайна комісія для боротьби з контрреволюцією, спекуляцією та злочинами за посадою. Ліквідовувалися і місцеві органи цієї комісії. При наркоматі внутрішніх справ УСРР утвори­лося Державне політичне управління для боротьби з контрреволю­ційними виступами, шпигунством, контрабандою тощо. Справи про злочини проти радянського ладу відповідно до закону підлягали розгляду в судовому порядку. На жаль, на практиці досить швидко від цього відмовилися. Поновилися свавілля, позасудові репресії • трійки», особливі наради тощо). Поступово знову поширилися ме­тоди «червоного терору»³.

Усгмко /. В. Україна в роки непу: доля курсу на революційну законність. — X.,

:пь. — с. 43.

^: ЗУ УСРР — 1922. — № 54. — Ст. 779.

¹ Ша «рхивов ВУЧК. ГПУ, НКВД, КГБ. — 1994 -М1.-С 12—23.

пт ги

' і -І Лержава і яром України в умовах непу

3, Україна і утвором нм Союлу РСР

§ 3. Україна і утвореним Союзу РСР

огонірні відносини між УСІМ' та І'СФІ'1» в 1921—1922 рр.

Незалежні радянські республіки, хоч формально і мали статус «самостійних» держав, були тісно пов'язані між ГІ собою, причому роль центру відігравала Російська Феде- ' рація, навколо якої гуртувалися всі інші республіки. Пра-

, гнення республік до об'єднання зумовлювалося еконо­мічними зв'язками між республіками, що складалися протягом тривалого часу, однаковою політичною структурою, а також актив­ною об'єднавчою політикою безмежно зацентралізоианоі правлячої більшовицької партії, в структурі якої керівні комітети партії у на­ціональних республіках, хоч і називалися центральними, як, на­приклад, ЦК КГІ(б)У, насправді користувалися не більшими права­ми, ніж обласні або губернські парткоми в РСФР1', і тому змушені були підкорятися рішенням ЦК РКГІ(Г>). Республіки формально вва­жали ці зв'язки федеративними.

Формування радянської федерації відбувалося на основі під­писаних наприкінці 1920 р. — на початку 1921 р. союзних договорів між РСФРР та іншими республіками. Так, 28 грудня 1920 р. пред­ставники РСФРР Ленін і Чичерін та представник УСРР Раковсь-кий підписали в Москві договір про воєнний і господарський союз між Російською Федерацією і Україною. У ньому наголошувалося, що обидві республіки визнають «незалежність і суверенність» кож­ної зі сторін і укладають цей договір, усвідомлюючи необхідність «згуртувати свої сили з метою оборони, а також в інтересах їхнього господарського будівництва». Для практичного здійснення цих за­вдань об'єднувалися сім наркоматів обох республік: військових і морських справ, ВРНГ, зовнішньої торгівлі, фінансів, праці, шляхів сполучення, пошт і телеграфів. За договором об'єднані наркомати входили до складу Раднаркому РСФРР. Останній мав у Раднаркомі УСРР своїх «уповноважених». Керівництво об'єднаними наркома­тами здійснювалося через Всеросійські з'їзди Рад і ВЦВК, до скла­ду яких включалися представники УСРР. У лютому 1921 р. договір ратифіковано V Всеукраїнським з'їздом Рад

Постановою Раднаркому УСРР від 25 січня 1021 р. «Про упов­новажених РСФРР при Раднаркомі УСРР»¹ встановлювалося, що призначувані наркоматами РСФРР уповноважені при Раднаркомі

¹ ЗУ УСРР — 1921 — № І. — Ст 25

:• 11

УСРР затверджуються ВУЦВК і входять до складу Раднаркому УСРР на правах народних комісарів. У своїй діяльності вони керу­ються законоположеннями обох республік і відповідальні перед відповідними народними комісаріатами РСФРР і перед органами Центральної радянської влади УСРР. Права й обов'язки уповнова­жених визначалися окремими положеннями, виданими і затвер­дженими урядами РСФРР і УСРР протягом 1921 р.

Договірні зв'язки з самого початку мали передумови нерівно­правності республік. Надання державним органам РСФРР загаль-нофедеративних функцій управління ставило РСФРР у привілейо­ване становище порівняно з УСРР. Апаратні структури РСФРР ма­ли змогу ігнорувати рішення державних органів України і серйозно послаблювати суверенітет УСРР¹. Як наслідок, незалежність УСРР була ефемерною, а існуюча договірна федерація — формальною'-.

Подальше зростання централізації управління призводило до посилення керівної ролі органів РСФРР у вирішенні навіть суто українських питань. Важливе значення у цьому мало об'єднання господарської діяльності РСФРР та УСРР.

Відповідно до Положення про Держплан при Раді Праці й Оборони РСФРР від 8 червня 1922 р. на нього покладалося розроб­лення єдиного державного плану, який «поширюється як на всю РСФРР, так і на союзні радянські республіки». У такий спосіб Дер­жплан перетворювався в загальнофедеративний орган.

Поступово у державних органах РСФРР зосереджується уп­равління найважливішими галузями української промисловості. В рішеннях Всеросійського з'їзду Рад та IV Всеросійського з'їзду раднаргоспів була розроблена єдина система управління промисло­вістю всієї договірної федерації. Промисловість поділялася на за-гальнофедеративну і місцеву. ВРНГ РСФРР у цій системі безпосе­редньо керував загальнофедеративною промисловістю усіх респуб­лік. Раднаргоспи республік ставали обласними органами ВРНГ. На цій основі центральне управління кам'яновугільної промисловості Донбасу підпорядковувалося безпосередньо Головному паливному комітету РСФРР. Діючі в Україні великі трести («Укрметал», «Пів-денсталь», «Сільмаштрест» та ін.) також підпорядковувалися від­повідним органам державного управління РСФРР Здійснювалася також централізація управління шляхами сполучення, зв'язком, торговим флотом тощо. Такі самі процеси підпорядкування україн-

• Колісник В. Н. Національно-ггшчні ВІДНОСИНИ в Україні: теоритичмі засади та конститукійно-правові аспекти. — X.. 2003 — С 201.

^: Чехович В, А. Проблеми н.ішпнлльїш-держааного будівництва України в роки не­пу — X.. 1995— С. 5

Розділ 4. Держала і право України «умовах непу

§ 3. Україна і утворення Союзу РСР

ських галузей виробництва органам РСФРР відбувалися в легкій промисловості, торгівлі, У 1922 р. управління транспортом і зв'яз­ком на території України повністю перейшло до органів РСФРР.

Договірна федерація, яка розвивалася в 1921—1922 рр., мала істотні вади. В її основу відразу ж було покладено принцип нерів­ності суб'єктів об'єднання. РСФРР мала серйозні переваги над іншими договірними республіками, привласнюючи собі права союз­ного центру. Так, Всеросійський з'їзд Рад і ВЦВК ставали загаль-нофедеративними представницькими органами, залишаючись вод­ночас органами влади однієї з республік. Союзні функції надавали­ся Раді Праці й Оборони, Держплану і ВРНГ РСФРР, деяким російським наркоматам. В об'єднаних галузях державного управ­ління нормативні акти РСФРР були обов'язковими для України. Все це грубо порушувало федеративну форму, яка передбачала створення нових союзних структур у вигляді двопалатного пред­ставницького органу, федеральної виконавчої влади тощо. Однак жодних спроб створити подібні органи не було зроблено. Пропози­ція голови Раднаркому УСРР X. Раковського, який ще у 1919 р. пропонував утворити федеративну Раду Республік як верховний орган державного управління союзу республік¹, залишалася поза увагою. З огляду на формальні ознаки державного об'єднання ра­дянських республік у 1921—1922 рр., деякі автори вважали, що відносини РСФРР із союзними радянськими республіками побудо­вані на засадах конфедерації².

Спробою захистити певною мірою суверенні права республік було введення представництва договірних республік у вищих орга­нах влади РСФРР. Так, у роботі IX і X Всеросійських з'їздів Рад відповідно у грудні 1921 рів грудні 1922 р. брали участь представ­ники інших республік. До складу Всеросійського ЦВК уже в червні 1920 р. було включено ЗО членів України³.

Проте це не вирішувало цілковито проблеми захисту сувере­нітету національних республік. Вони так і не здобули повноцінного і рівного представництва в органах влади, де вирішувалися справи, що безпосередньо їх стосувалися.

Союзний договір регулював державні взаємовідносини УСРР і РСФРР у загальних рисах. Вони були недостатньо визначеними. Відсутність чіткого розмежування функцій центру і республіки, су-

¹ Історія України: курс лекцій. — К., 1992. — Кн. 2. — С. 218.

¹ Страхов Н. Н. Федераііия и Конфедерацим в истории Советского государстм // Национальний вопрос в СССР в совремемньїх условиях — Баку, 1990. — С. 109— 112.

³ История Советской Конституции // С6 док 1917—1957. — М, 1958. — С. 125. 214

перечності стосовно сфер компетенції загальнофедеративних і рес­публіканських структур породжували конфлікти між управлінсь­кими органами України і Росії.

Деякі відомства РСФРР не рахувалися з потребами України, приймали рішення без участі відповідних її органів. Об'єднані нар­комати фактично були комісаріатами РСФРР і не враховували ін­тереси України, ігнорували її специфічні особливості. За таких умов порушення суверенних прав УСРР було практично немину­чим.

Ситуація, що склалася на цей час у взаєминах РСФРР із на­ціональними республіками, була цілком закономірною. Становлення радянської федерації відбувалося не шляхом створення спеціаль­ної мережі установ для виконання спільних для всіх республік за­вдань, а перетворенням вищих органів влади РСФРР у союзні. Зосередження в органах влади РСФРР керівництва важливими га­лузями діяльності всіх незалежних республік було проявом нама­гання побудувати союз республік за типом РСФРР: перетворити незалежні республіки в автономні у складі РСФРР. Надання націо­нальним республікам статусу автономних мало призвести до по­глинання України та інших республік Російською Федерацією. Так поступово визрівала в надрах партійного і державного апарату ідея • автономізації». Тому не дивно, що в березні 1921 р. на X з'їзді РКП(б) Сталін називав Російську Федерацію «живим утіленням» майбутнього державного союзу радянських республік

Українські керівники одними з перших звернули увагу на хи­би, притаманні системі договірних відносин. X. Раковський ще в червні 1921 р. надіслав телеграму Леніну з проханням врегулювати взаємовідносини між наркоматами РСФРР і УСРР. На відсутність розмежування функцій центру і республік, що призводило до не­минучої плутанини, вказував нарком освіти УСРР В. Затонський. У 1922 р. на засіданнях політбюро ЦК КП(б)У систематично розгля­далися питання, пов'язані з уточненням взаємовідносин між окре­мими відомствами УСРР і РСФРР, зокрема між Центроспілкою і Вукоопспілкою, між ДПУ обох республік, між Наркомзаксправ УСРР і РСФРР та ін. У березні 1922 р. з метою уточнення прав і обов'язків УСРР у її відносинах із РСФРР створюється спеціальна комісія з членів ЦК РКП(б) і КП(б)У. Вона провела ряд засідань, розробила кілька угод щодо окремих наркоматів. Аналогічні пропо­зиції про визначення та удосконалення зв'язків між республіками і РСФРР надходили також від Білорусії, закавказьких республік.

Утвореним Союзу РСР. 11 серпня 1922 р. оргбюро ЦК РКП(б) створило комісію для підготовки до чергового пленуму ЦК питання

Розділ 4. Держава і прало України в умовах непу

3. Україна і утворених Союзу РСР

про взаємозв'язки договірних республік. До складу комісії увійшли В. Куйбишев (голова), Г. Орджонікідзе, X. Раковський, Г. Сокольни­ком, Й. Сталін, в також представники від національних республік. Україну представляв Г. Петровський.

Сталін подав комісії проект резолюції, цілковито побудований на ідеї «автономізації». Його й надіслали в республіки для обгово­рення. Сталінський проект підтримали Вірменія й Азербайджан. Грузія рішуче виступила проти, Білорусія утрималась. Гострі запе­речення проект викликав в Україні з боку X. Раковського і Г. Пет-ровського, яких підтримали деякі члени ЦК КП(б)У. Проте, перший секретар ЦК Компартії України Д. Мануїльський без погодження з ЦК КП(б)У 4 вересня 1922 р. надіслав листа Сталіну, в якому пов­ністю підтримав ідею «автономізації». З жовтня 1922 р. політбюро ЦК КП(б)У нарешті висловилося проти «автономізації», за незале­жність УСРР у складі союзної держави, але водночас, підкоряю­чись партійній дисципліні, давало згоду на вступ УСРР до складу РСФРР на умовах «автономізації», якщо на цьому наполягатиме ЦК РКП(б).

24 вересня 1922 р. комісія оргбюро прийняла запропонований Сталіним проект резолюції «Про взаємовідносини РСФРР з незале­жними республіками» і затвердила його в основній редакції. Це рішення, як підкреслювалось у постанові, «не публікується, а пере­дасться національним Цека як циркулярна директива, для його проведення в радянському порядку через ЦВ або з'їзди Рад згада­них вище республік до скликання Всеросійського з'їзду Рад, на якому декларується воно, як побажання цих республік»¹. Йшлося про те, щоб суто партійне рішення, прийняте при зачинених две­рях, нав'язати представницьким органам національних республік, видати його нібито за їхнє власне бажання.

26 вересня 1922 р. проект резолюції, матеріали його обгово­рення в ЦК компартій республік і протоколи засідань, комісії орг­бюро ЦК РКГІ(б) були надіслані в Горки Леніну, який через хворо­бу не брав участі в роботі комісії. Ознайомившись з усіма докумен­тами, Ленін у листі Л. Каменеву для членів політбюро ЦК РКП(б) виступив проти сталінського проекту «автономізації» і запропону­вав принципово інший шлях об'єднання, утворивши «новий поверх у вигляді федерації незалежних республік, де найвищим органом Союзу буде загальнофедеральний ЦВК».

Резолюція оргбюро була перероблена відповідно до ленінсь­ких зауважень, хоча Сталін і назвав їх прямолінійно «національним

¹ Оброзовакие Союза Советских Сациалисімческих Респувлик. — М., 1972. — С297—

ж

ралізмом». Визнавалося об'єднання радянських республік у «Союз Соціалістичних Радянських Республік», найвищим органом якого називався Союзний ЦВК, а виконавчим — Союзний Раднар-ком¹. У такій редакції резолюцію й подали на пленум ЦК РКП(б), який 6 жовтня 1922 р. прийняв постанову «Про взаємовідносини РСФРР з незалежними радянськими соціалістичними республіка­ми», де вищим органом Союзу на відміну від попереднього рішення зизнавався тепер Всесоюзний з'їзд Рад, який обирає федеральний ЦВК

ЗО грудня 1922 р. у Москві відкрився І Всесоюзний з'їзд Рад, який ухвалив рішення про утворення Союзу РСР і в основному за­твердив Декларацію про утворення СРСР і Союзний договір. Згідно з цими документами, чотири радянські республіки — РСФРР, УСРР, ЗСФРР, БСРР — утворюють одну союзну державу. Договір визначав структуру загальносоюзних верховних органів влади та

.овноваження. Встановлювалося, що народні комісаріати поділя­тимуться на союзні, союзно-республіканські і республіканські. Ос­таточне затвердження Декларації про утворення СРСР і Союзного договору було перенесено на II Всесоюзний з'їзд Рад. Це виклика­лося необхідністю перевірки постанов, що приймаються, потребою іх доопрацювання².

І з'їзд Рад обрав Центральний Виконавчий Комітет Союзу РСР у складі 371 члена і 138 кандидатів. 88 членів ЦВК СРСР пред­ставляли УСРР. Обрано було також чотирьох голів ЦВК, у тому чи­слі від України — Г. Петровського. Так закріплювалося утворення єдиної союзної держави — Союзу РСР.

¹ Обрааование Союза Советских Социалистических Республик. — С. 299.

^; Чсхмич В. А. Проблеми національно-державного будівництнм України в роки непу. —

Розділ 4. Держава і право України в умовах непу

§ 4. Перебудова державного апарату УСРР у зв'язку з утворенням СРСР

ідготовка союзної Конституції 1924 р. У 1923 р. згідно з рішеннями І Всесоюзного з'їзду Рад розгортався про­цес доопрацювання Договору і Декларації про утворення СРСР, а відтак і вироблення союзної Конституції.

Уже перша сесія ЦВК СРСР (ЗО грудня 1922 р.) обра­ла Президію ЦВК СРСР і доручила їй підготувати проек­ти положень про ЦВК СРСР, про Раду Народних Комісарів і Раду Праці та Оборони СРСР, про наркомати СРСР. 24 лютого 1923 р. бу­ло створено спеціальну комісію ЦК РКП(б) для розроблення проек­ту Конституції Союзу РСР. Участь у цій роботі брали і керівні пар­тійні та радянські працівники УСРР, які намагалися захистити державний суверенітет республіки. З цією метою при ВУЦВК і Ра-днаркомі УСРР створювалася конституційна комісія для участі в розробленні основних питань будівництва Союзу РСР, для вироб­лення проектів про загальносоюзні органи, про Верховний Суд СРСР та ін. М. Фрунзе було доручено включитися в роботу над проектом про взаємини об'єднаних наркоматів СРСР і УСРР¹.

У процесі підготовки проекту Конституції розгорнулася гост­ра політична боротьба. Сталін та його оточення намагалися макси­мально обмежити суверенітет республік. Спроби окремих діячів ре­спублік протистояти цим акціям рішуче придушувалися, дедалі чіткіше виявлялися риси сталінської «автономізації».

Позиція українського керівництва була викладена М. Фрунзе на лютневому (1923 р.) Пленумі ЦК РКП(б). Він вимагав відокрем­лення органів управління Союзу від існуючих органів РСФРР, роз­ширення бюджетних прав республік та ін. Захистити суверенні права України намагався також В. Затонський, який наполягав, щоб республіки були самостійними в галузі фінансів. Якнайширшу адміністративну й господарську автономію окремих республік від­стоював X. Раковський

Основна боротьба відбулася на XII з'їзді РКП(б) 17—25 квітня 1923 р. З доповіддю «Національні моменти в партійному й держав­ному будівництві» виступив Сталін. Представники української де­легації висловили низку критичних зауважень. Особливе значення

¹ Бабій 6. М. Українська радянська держава ■ період відбудови народного господар­ства (1921—1925 рр). — С. 132—133

§ 4. Перебудова державного апарату УСРР у зв'язку з утворенням СРСР

мав виступ X. Раковського, який вніс від української парторганіза-ШІ поправку до запропонованої Сталіним резолюції щодо норм представництва й складу другої палати ЦВК СРСР. Згідно зі ста­лінською резолюцією, до Ради Національностей передбачалось оби­рати по чотири представника від союзних і автономних республік, а також по одному — від національних областей. Таким чином ви­ходило, що РСФРР матиме в цій палаті 64—72 голоси, Закавказька федерація — 12, а УСРР та БСРР — по чотири голоси. X. Раковсь­кий наполягав на тому, щоб до другої палати входили тільки пред­ставники союзних республік. Проте його поправку з'їзд відхилив.

Після XII з'їзду РКП(б) в Україні продовжувалася робота що­до доопрацювання Союзного договору. Комісія при Раднаркомі УСРР на чолі з X Раковським підготувала свій проект Союзного до­говору, який повинен був захистити суверенні права республік¹.

Остаточно питання про характер Союзу було вирішено на че­твертій нараді ЦК РКП(б) з відповідальними працівниками націо­нальних республік і областей у червні 1923 р². Сподівання на серйо­зні зміни, на захист суверенітету України виявилися марними. Основні положення українського проекту договору зазнали тут ни­щівної критики з боку Сталіна, який безпідставно звинуватив авто­рів проекту, і передусім Раковського, в бажанні «домогтися чогось середнього між конфедерацією і федерацією з перевагою на бік конфедерації».

Декларацію і Союзний договір 1922 р. не було доопрацьовано. Резолюція четвертої наради фактично спрямовувалася на утворен­ая централізованої федерації³.

Після цього розширена комісія Президії ЦВК СРСР виробила текст союзної Конституції і надіслала його до союзних республік на розгляд та ратифікацію. ВУЦВК 2 липня 1923 р., розглянувши про­ект Конституції СРСР, постановив: «Зазначений проект Конститу­ції Союзу Радянських Соціалістичних Республік в цілому затвер­дити». Проект Конституції був також схвалений ЦВК РСФРР, ЗСФРР та БСРР.

6 липня відбулася друга сесія ЦВК СРСР, яка прийняла постанову про затвердження Основного Закону (Конституції) СРСР і негайне надання йому чинності. Схвалений текст Конституції було

• Сжалша Л. П. Боротьба X. Г. Раковського за розширення прав України під час кон­ституційного оформлення СРСР (травень—липень 1923 р.) // УІЖ. — 1922. — № 1. —

Дата добавления: 2015-05-22