Реформа державного апарату 2 страница

Воєнний період існування і функціонування шііеьково-політи-чноі системи на чолі з ДКО став важливою фазою розвитку держа­вності СРСР. Відбулося виділення органів оперативно-стратегічного керівництва в досить самостійні, авторитетні і компетентні суб'єкти військово-політичної системи.

Вищі військово-політичні кадри в міру зростання професіо­налізму позбавилися ілюзій, раболіпствування, страху. Зміцнилось становище військової, а також промислово-управлінської номенкла­тури, яка почала усвідомлювати свої інтереси у війні. В цілому скла­вся нормативно-правовий простір з різними засобами стимулювання та примусу людей до воєшо-бойоаої та трудової діяльності.

Доктринальні пріоритети — комунізм, класова солідарність та ін. — відійшли на другий план як неефективні. У масовому ідеоло­гічному потоці посилилося звучання національних, громадських, суспільних і державних мотивів. Були визнані й залучені дії справи оборони країни і руху опору також церква, різні комітети, фонди, народні ініціативи, патріотично налаштоване зарубіжжя. На жаль, в країні і в роки війни не припинялися масові незаконні репресії

Боротьба із зовнішнім агресором в Україні загострювалась бо­ротьбою між прибічниками радянської влади і Української незале­жної держави, ідеологами якої виступали українські націоналісти. Проте ідеї ОУН, що містили в собі вузьконаціональні намагання, не були прийняті більшістю українського народу. Спроби створення української державності на засадах націоналізму та ілюзорні нама-. іоналістів заручитися підтримкою з боку нацистської Німеччини викликали неприйняття такої політичної акції

Формально-юридичним фактом завершення військового стану на більшій частині території України стало прийняття Президією Верховної Ради СРСР указу від 21 вересня 1945 р. про скасування військового стану на європейській території країни окрім західних областей, в тому числі і Західної України¹.

Важливими політичними підсумками Великої Вітчизняної війни для українського народу є міжнародне визнання УРСР як фундатора ООН, возз'єднання всіх українських етнічних земель у складі єдиної держави, що стало можливим завдяки внеску у Пе­ремогу всіх, хто «реально боровся з фашизмом, незалежно від ко­льору їх прапорів»².

Перемога у Великій Вітчизняній, другій світовій війні була од­нією на всіх, хто вступив у двобій з нацистською навалою. За своїм гарактером та наслідками ця подія позначилася на долі всього людства і головні її істини ревізії не підлягають.

В Західних областях України ішіськовий стан було відмінено указом ІІре:шлп Вер-ігщиоі Ради СРСР від 4 липня 1946 р (Сбориик законов СССР и Укалов Преяидиу-к* Верховного Совета СССР: 1945—1946 гг. — М, 1947 — С. 179—180.). ^; Кучма Л. Д Украпи шіі.піовус переможців // Урядовий кур'ср. — 11 трав — 1995.

1. Соціально-економічний лад

Розділ п'ятий

Держава і право України

у перші повоєнні роки (1945 — середина 1950-х рр.)

§ 1. Соціальпо-скономічний лад

[ ісля перемоги над фашизмом виникли умови для розв'я­зання багатьох економічних, соціальних, міжнаціональних \ та інших проблем, які назріли у суспільстві. Наш народ вийшов з війни сповненим віри в позитивні зміни у своїй долі. Але, як виявилося, і в мирний час його чекали нові випробування.

Економіка. Перед республікою постали важливі та складні завдання, насамперед — економічне відродження України. Відбу­дова народного господарства республіки розпочалася відразу ж після вигнання німецьких окупантів з української землі. Необхідно було перевести економіку з воєнних рейок на мирні, в найкоротші строки відновити виробництво, досягти довоєнного рівня в усіх га­лузях господарства, а потім перевершити його. Для Західної Украї­ни та інших нових земель у складі УРСР ставилося крім того, за­вдання прискореними темпами здійснити соціалістичні поретворен-

ня, з тим щоб включити ці землі в загальний економічний розвиток республіки.

У міру того як розв'язувалися ці завдання, посилювалися не­обгрунтовані наміри Сталіна переходити безпосередньо до побудо­ви комунізму. Ідею комуністичного будівництва вперше було висло­влено на XVIII з'їзді ВКП(б) у 1939 р. і підтверджено рішенням XIX з'їзду КПРС у 1952 р. У праці «Економічні проблеми соціаліз­му в СРСР» Сталін «обгрунтував» цю ідею. Проте вона була відір­вана від об'єктивних законів економічного розвитку і неминуче ма­ла призвести до порушення нормального функціонування народно­го господарства. Життя підтвердило утопічність та згубність цієї політики.

Сьогодні таку політику справедливо розцінюють як помилко­ву і навіть злочинну. Але ж за режиму культу Сталіна вона була державною політикою СРСР, усіх його суб'єктів.

Зазначені завдання виконувалися у складних умовах. Відбу­дову України ускладнювали об'єктивні обставини. Національне ба­гатство республіки зазнало небаченого в історії руйнування, адже вся територія УРСР під час війни була окупованою. Було зруйнова­но 714 міст і містечок, 28 тис. сіл, 11,5 тис. промислових підпри­ємств і 30 тис. колгоспів, радгоспів, МТС. З України фашисти виво­зили навіть її безцінний чорнозем. Господарству України було за­вдано збитків на суму понад 285 млрд крб., або 100 млрд дол. Жодна республіка СРСР, крім Білорусії, не зазнала таких руйну­вань. Загальна вартість втрат економіки і населення України стано­вила 1,2 трлн крб.¹

Війна залишила кривавий слід на населенні України. Досі не­має точних відомостей про людські втрати нашої країни в роки вій­ни. Частіше називають цифру 7—8 млн, є дані, що загинуло 10 млн населення². Війна призвела до різкого скорочення кількості робо­чих рук, особливо кваліфікованих кадрів. Загальна чисельність ро­бітників і службовців у народному господарстві УРСР за роки війни зменшилася втричі.

Великих втрат зазнала промисловість України. У 1945 р. обсяг промислового виробництва становив лише 26 % в>Д рівня 1940 р., а сільське господарство одержало зерна на 40 % менше, ніж до вій-шя. Особливо тяжке становище склалося в західних областях, еко-

¹ Шлполал Ю. 1. Мороз перед «відлигою» // Історія України. Нове бачення. — Т. 2. — 1М6. — С. 330, Катрин В. П. Украйна в послевоенньїе годи (1945—1950) // Стра­мом нстории Украйни — 1993. — С 11.

' Гривовський С, Ставрояні С, Шкляр Л. Нариси я історії державотворення. — І»5. — С. 379; Катрим В. Л. Україна в послевоенньїе годьі. — С. 5.

Розділ 5. Держала і право України у перші повоєнні роки

комічний розвиток яких відставав від Східної України, бо раніше його затримувала Польща.

Тяжке економічне становище України у перші повоєнні роки укладнило нове лихо — голод 1946—1947 рр. Тільки в Україні він охопив 18 областей. Першопричина голоду — небувала за 50 перед­воєнних років посуха 1946 р. Проте командно-бюрократична орга­нізація сільського господарства, сталінський режим погіршували становище, перетворили його у справжню трагедію.

Наляканий масштабами і наслідками голоду М. Хрущов 17 гру­дня 1946 р. звернувся з проханням до Сталіна допомогти Україні, яка голодувала. Але викликав у відповідь тільки гнів вождя, який назвав Хрущева боягузом, звинуватив його у недостатній твердості. Замість того, щоб негайно допомогти голодуючим людям і госпо­дарствам, що зазнали лиха, союзний центр наполегливо вимагай безумовного виконання непомірних обов"язкових поставок зерна й іншого продовольства, не припиняв експорту зерна у величезних кількостях за кордон (у 1946 р. експорт становив приблизно 1,7 млн т зерна). Значна частина цього зерна призначалася для підтримки комуністичних режимів в інших країнах. У листопаді 1947 р Сталін пообіцяв лідеру італійських комуністів П. Тольятті, що СРСР за­безпечить Італію хлібом, якщо в ній візьме владу лівий блок¹.

Однак у 1946—1947 рр. не вдалося приховати масових смер­тей, канібалізму, трупоїдства та інших жахливих явищ, що супро­воджували голод². І союзний центр вимушений був допомогти Україні хлібом, зерном, грошима, але допомога ця була недостат­ньою і запізнілою. Тільки за офіційними даними в Україні налічу­валося 800 тис. померлих від голоду і 900 тис. осіб, які страждали на дистрофію³. Як бачимо, радянський номенклатурний режим, що переміг у найжорстокішій в історії людства війні ціною людського життя, і в мирний час жертвував життям і здоров'ям людей.

Голод загальмував відбудову економіки України, особливі і П сільського господарства.

Несприятлива міжнародна обстановка також впливала на від­будову економіки республіки, збільшувала її труднощі. Передусім йдеться про «холодну війну» між Радянським Союзом, з одного бо­ку, і США, Англією та їхніми союзниками — з іншого, що сіяла підозру, ворожнечу між державами і народами, загрожувала роз­в'язуванням третьої світової війни.

¹ Волкогочов Д. Семь вождей — М. 1997. — Кн. 1. — С. 237.

^г Хрестоматія з історії держави і права України. — Т. 2. — С. 471—476.

³ Шапоеал Д. И. Мороя перед «відлигою» // Історія України. Нове бачення — Т. 2. — С. 355. 336

І І і Чціально-економічмий лад

1 все ж всупереч цим труднощам і трагедіям героїчними зусиллями народу відбувався процес економічного відродження України. Незважаючи на людські та матеріальні втрати, УРСР все ж мала матеріальну базу, необхідну для відбудови господарства.

Після війни збільшилася територія країни. Внаслідок перемоги Радянського Союзу над фашистською Німеччиною були задоволені справедливі територіальні претензії України. За договором між СРСР і Польщею від 6 серпня 1945 р. було встановлено новий кордон між СРСР і Польщею, тобто також між Україною і Польщею, по так зпа-шГі лінії Керзона. Вона враховувала етнічний склад прикордонних земель, і Польща відмовилася від претензій на Галичину і Волинь. 29 червня 1945 р. офіційною угодою між СРСР і Чехословаччиною було оформлено входження Закарпатської України до складу УРСР¹. 22 січня 1946 р. було створено Закарпатську область.

Населенню, яке проживало на землях, що були повернуті Україні, надавалося право оптації — або залишитися на старому місці проживання і стати громадянами України, або переселитися з урахуванням національної приналежності до Польці чи Чехосло-ваччини. Отже, нарешті завершився тривалий процес возз'єднан­ня українських земель в єдиній, українській державі. Наприкінці 1945 р. територія УРСР становила близько 580 000 км². Повільно, але все ж таки зростала чисельність її населення. Деякі скорочення воєнних витрат дали змогу збільшити капіталовкладення в народне господарство.

Україна, надаючи допомогу іншим республікам СРСР, сама спиралася на їхню допомогу. Відомо, що у відбудові лише одного українського підприємства — «Запорожсталі» — брали участь 68 міст СРСР.

Успішному вирішенню внутрішніх проблем України сприяли зміни у співвідношенні політичних сил на світовій арені. Вони були прямим результатом перемоги радянського народу над гітлерів­ським фашизмом і японським мілітаризмом, підвищення авторитету, зрестижу УРСР, зростання її міжнародного впливу. Україна стала однією із засновниць Організації Об'єднаних Націй. У 1948—1949 рр. Україна була членом Ради Безпеки ООН. Крім того, її повноважні представники входили до складу багатьох міжнародних організа­цій. Україна стала членом міжнародного Суду ООН, міжнародного Червоного Хреста, Всесвітнього поштового Союзу тощо.

¹ Відомості ВР УРСР. — 1947. — ар*ва України. — Т 2. — С. 460

5—6. — Ст. 3; Хрестоматія з історії держави і 463, 465

Розділ 5. Держала і право України у перші повоєнні роки

1. Соціально-економічний лад

У 1947 р. Україна разом з СРСР і Білорусією та іншими союз­ними з СРСР в часи війни державами підписала мирні договори з Болгарією, Угорщиною, Італією, Румунією і Фінляндією¹.

Підпис УРСР був поставлений під 16 міжнародними угодами та конвенціями.

Після того, як Україна стала членом ООН, М. Хрущов як пар­тійний керівник республіки і Д. Мануїльський, нарком іноземних справ, насмілилися клопотати перед Сталіним про надання Україні права самостійно вести дипломатичні зносини з іншими країнами. Але почули рішучу і грубу відмову².

Господарство України, як і раніше, мало плановий характер. 27 серпня 1946 р. Верховна Рада УРСР прийняла Закон «Про п'я­тирічний план відбудови й розвитку народного господарства Укра­їнської РСР на 1946—1950 рр. Як і попередні довоєнні плани, цей план пріоритетного значення надавав розвитку промисловості, а се­ред галузей промисловості розвитку групи А, особливо воєнної га­лузі. Головним показником розвитку економіки був показник вироб­ництва валової продукції, тобто кількості продукції. Планувався за­надто високий приріст продуктивності праці (за п'ятирічку — 36 %). Тому мало уваги приділялося питанням якості продукції, розвитку харчової та легкої промисловості. Легка промисловість у 1950 р. до­сягла лише 80 % довоєнного рівня. Економіка відчувала нестачу ко­штів. Ринкові відносини, як і раніше, були відсутні. Управління гос­подарством ще більше централізувалося.

Отже, принципи організації народного господарства УРСР у повоєнні роки залишилися такими самими, як і раніше. Управління ким здійснювалося грубими, командно-адміністративними засоба­ми. Господарство, хоча воно і називалося народним, не забезпечу­вало життєвих потреб народу. І все ж таки, хоча й повільно, з труд­нощами, економіка України рухалася вперед.

Вже наприкінці 1945 р. було відтворено понад третину довоєн­ного промислового потенціалу республіки. До кінця періоду, що розглядається, рівень промислового виробництпа навіть перевищив довоєнний на 15 %, але легка і харчова промисловість так і не дося-гли довоєнного рівня³. Надто повільно також розвивалося сільське господарство.

¹ Довідник. — С. 497

² Грабовеький С. Станрояні С. Шкляр Л. Нариси з історії державотворення —
С 378, 379.

¹ Катрин. В. Н Украйна а послевоенньїе годм (1948—1950) // Стриницьі истории Украйни — 1993 — С. 422

Помітні успіхи спостерігалися на Західній Україні. Тут було закладено міцні основи державної промисловості, розвивалася ву­гільна і нафтова галузі, налагоджувалася робота нових галузей — автомобільної, верстатобудування, електричної.

У кінцевому підсумку, Україна зуміла у короткий строк за­лікувати тяжкі рани війни. До 1950 р. була завершена перебудова народного господарства на мирний лад.

Очевидні успіхи відродження народного господарства України спростували похмурі пророкування, що Україні, як і Союзу РСР у цілому, на відбудову потрібно буде декілька десятків років, а то й всі 100 років. Відродження України з руїн і попелу було справжнім чудом. І це чудо звершив народ — його розум, самовідданість, ге­роїзм.

Є й інша думка. Успіхи відбудови вона пояснює «здібностями» адміністративно-командної системи управління вирішувати гігант­ські завдання¹. Безперечно не можна не враховувати важкий прес тоталітарного монстра. Але головне — все ж люди, їхня здатність до творчої, свідомої натхненної праці, праці на загальну справу. І адміністративно-командна система, її ідеологічна машина дуже вміло використовували саме ці настрої мас.

Одночасно з нашою країною відбудовували і досить успішно, свою економіку інші країни Європи, що чимало постраждали у вій­ні Багато з них своїми успіхами були зобов'язані допомозі США, яка надавалася за планом Маршала. У квітні 1948 р. 16 країн Захід­ної Європи погодилися одержати від США 17 млрд дол. допомоги протягом 4 років. Ця допомога надавалася не тільки для піднесення економіки, а й для зміцнення європейської демократії. Попере­дньою умовою одержання цієї допомоги було усунення комуністів від участі в урядах.

Сталін розцінив план Маршала як засіб закабалення Європи і відмовився від допомоги, що була запропонована. Він же наполіг на тому, щоб від цієї допомоги відмовилися також країни Східної Єв­ропи.

Суспільний лад. У 1945 р. — на початку 50-х років в Україні в основному зберігалася та соціальна структура, що була юридично оформлена в Конституції УРСР 1937 р. Новий статут КПРС, прий­нятий на XIX з'їзді партії, виходив з того, що суспільний устрій СРСР складають робітничий клас, трудове селянство і трудова ін­телігенція.

історія України Нове бачення — Т 2, — С. 330, 331.

Розділ 5. Держава і право України і/ перші повоєнні роки

Але під час відбудови та подальшого мирного розвитку країни чисельність населення зростала. Поверталися на Батьківщину де­мобілізовані воїни. До січня 1950 р. частково повернулися громадя­ни, що були вивезені у Німеччину на примусову працю.

Не слід забувати й про таке характерне для перших повоєн­них років джерело поповнення чисельності населення України: із закінченням війни розпочався масовий рух за повернення на Бать­ківщину серед підданих колишньої Російської Імперії, які прожи­вали за кордоном. У громадянстві України були поновлені піддані колишньої Російської Імперії, а також особи, які раніше мали ра­дянське громадянство, але потім втратили його.

У 1950 р. чисельність населення України становила 36,6 млн але довоєнного рівня вона досягла лише у 1958 р.¹

Змінювалося співвідношення між класами і соціальними гру­пами. Високими темпами зростала чисельність робітничого класу, підвищувалася його частка у складі населення республік. Зростан­ня кількості робітничого класу забезпечували система державних резервів і організований набір робочої сили за договорами. Особли­ва увага приділялася зростанню кількості робітничого класу в за­хідних областях України. У 1950 р. число робітників і службовців у народному господарстві становило 6,9 млн, тобто на 724 тис. більше, ніж до війни².

У повоєнні роки в соціальній структурі України, як і в СРСР у цілому, виділяється така група, як демобілізовані з лав радянсь­кої армії та флоту. Протягом трьох післявоєнних років їх поверну­лося 2,2 млн осіб, з них у промисловість прийшло 350 тис. Демо­білізовані ставали могутнім джерелом поновлення продуктивних сил. Вони привносили в трудові колективи високу свідомість, дис­ципліну, волю до трудових звершень, вміння оперативно вирішува­ти найскладніші завдання тощо. У майбутньому вони мали стати лідерами у своїх трудових колективах. Приходячи на виробництво, в управлінський апарат чи в навчальну аудиторію, демобілізовані набували нового соціального статусу. Проте їхньою особливістю завжди залишалася колишня служба у збройних силах в роки бо­ротьби з німецьким фашизмом і японським мілітаризмом.

Вдячна Вітчизна, увесь народ вважали своїм неоплатним, найпершим боргом забезпечити їхні інтереси, полегшити їм перехід до мирного життя, їхнє трудове і побутове влаштування. Держава надавала демобілізованим спеціальні пільги. При демобілізації вони

¹ Історія України: курс лекцій. — Т. 2. — С. 356.

² Катрич В. П. Україна > поелевоенмьіе годи. — С. 9.
376

І. Соціильно-і'коножічнцй лад

одержували одноразову допомогу (за рік служби в армії в 1941— 1945 рр. грошова допомога видавалася у розмірі від 2-х до 3-х окла­дів щомісячного жалування). їм надавалося право безплатного про­їзду до місця проживання, поверталося колишнє житло. У першу чергу житлом забезпечували тих демобілізованих, які його не мали. Створювалися сприятливі умови для набуття цивільної професії тим особам, які не встигли її набути до служби в армії. Ці переваги надавалося відповідно до основних прав радянських громадян, і во­ни ніяк не порушували права інших громадин

У 1946 р. Сталін розпочав кампанію за «чистоту» та міцність радянської ідеології. Він розглядав народ як велетенську силу — «гвинтики» — в жахливій машині тоталітаризму. І радянська ідео­логія повинна була зміцнити цю силу. Сталін боявся народу-пере-можця, боявся зміцнення його віри у власні можливості, його потя­гу до свободи. Він враховував також пожвавлення впливу демокра­тичної західної ідеології на радянських людей під час війни.

Керувати боротьбою за «чистоту ідеології» Сталін доручив своєму вірному підручному секретарю ЦК ВКП(б) О. Жданову (в народі ця кампанія стала називатися «ждановщиною»). Могутній ідеологічний прес — улюблений метод тоталітарної демагогії — з новою силою почав бити по головах і душах радянських громадян.

«Ждановщина» не обминула й Україну. Тут вона насаджува­лася особливо енергійно. Адже український народ довше, ніж наро­ди інших союзних республік, перебував під впливом чужої ідеології ■ окупації, історичні умови нових земель до приєднання). В Укра-як і в Союзі у цілому, цю антилюдську політику втілювали в життя партійні та державні керівники. Особливо старанно діяв в Україні Л. Каганович, найближча до Сталіна людина. Власне, його м було послано в Україну у березні 1947 р. першим секретарем ЦК КПУ спеціально з цим завданням.

У першу чергу «ждановшина» обернулася проти інтелігенції, бо саме в ній Сталін вбачав можливу опозиційну силу своєму анти­народному курсу. Талановиті представники науки, літератури, ми­стецтва безпідставно звинувачувалися в ідеологічних відхиленнях, українському націоналізмі (Л. Каганович і голод 1946—1947 рр. по­яснював підступами українських націоналістів), космополітизмі їх зеїляко принижували, наприклад, примушували прилюдно каятися в неіснуючих гріхах. Багатьох з них звільняли з роботи, морально та фізично знищували. Такі важливі науки, як генетика, кібернети­ка, соціологія були оголошені лженауками, заборонені, а по суті — знищені. Відновилися гоніння на школу славетного українського іс­торика М. Грушевського. Загалом свободу творчості було ліквідова-

Розділ 5. Держава і прало України у перші повоєнні роки

1. Соціально-економічний лад

но, встановлювався повсякденний, суворий контроль за усіма фор­мами духовного життя. Наукову полеміку розглядали як диверсію у науці. Перемогла монополія державного, радянсько-комуністич­ного бачення світу.

Сумний приклад ідеологічних переслідувань — доля видатно­го поета В. Сосюри. В 1951 р. на нього звалився шквал злісної кри­тики за щирий патріотичний тиір «Любіть Україну!», якого він на­писав ще у 1944 р. під впливом думок про рідну багатостраждальну землю. Сосюру звинуватили ц українському націоналізмі, його твор­ча, та й людська доля була зламана.

До речі, перебування в компартії аж ніяк не захищало від пе­реслідувань за ідеологічні хиби. У 1949—1952 рр. з рядів КП(б)У було виключено 22175 осіб (3 % її загальної кількості), членів обви­нувачених в українському націоналізмі.

У західних областях України під час соціалістичних перетво­рень змінювалася також їхня довоєнна соціальна структура, що бу­ла притаманна довоєнній Польщі.

Проте тут активно діяла нова група людей, яка послідовно і наполегливо виступала проти встановлення і поновлення Радянсь­кої влади, прагнула створити нелегальні державні органи, альтер­нативні більшовицькій владі. Соціальне походження і становище цих людей, їхня партійність (якщо вони належали до якихось пар­тій), були різними, але їх об'єднувало неприйняття соціалізму, ра­дянської державності з її нормами права. Юридично — за радянсь­кими законами, ці люди були політичними злочинцями, ворогами радянської держави. Ллє справедливість вимагає визнати, що дії цих людей певною мірою були спровоковані негуманною, нерозум­ною політикою радянської держави у західних областях України.

Ця політика не враховувала історичну долю західних земель та їх мешканців, їхні відмінності від Радянської України та її насе­лення. Ради віддавали перевагу виконанню своїх партійно-держав­них завдань звичними їм жорстокими силовими методами. Після закінчення війни у ще більших масштабах, ще з більшим цинізмом вдавалися до провокацій, фабрикували кримінальні справи, здійс­нювали масові, часто безпідставні, арешти, самоуправні розстріли, депортації.

Все це призвело до того, що у Західній Україні після вигнання фашистських орд розпочалася справжня громадянська війна. З од­ного боку, в ній виступали ОУН і УПА, які діяли партизанськими методами, а з іншого — радянська держава зі своїм могутнім, сило­вим, репресивним апаратом. 14 лютого 1946 р. М. Хрущев наполіг на максимально повному використанні у Західній Україні збройних

сил — армії, військ НКВС, КДБ¹. У червні 1946 р. МВС СРСР роз­робило детальний план «максимального розгрому оунівського під­пілля та його збройних формувань»².

У цій війні обидві сторони були безпощадними одна до одної, зживали підступні, негідні засоби. Втім, в обстановці війни, особли­во громадянської, руйнується межа між дозволеним і недозволе-ним. Проте держава час від часу намагалася ввести боротьбу з ОУН-УІІА у законне русло. Впродовж 1946—1953 рр. і партія, і держава прийняли низку документів, які викривали недоліки у ро­боті органів НКВС, КДБ, суду і прокуратури у боротьбі з порушен­нями законності у західних областях УРСР³. У січні 1944 р., напри­клад, міністр ВС УРСР виступив із зверненням, у якому він гаран­тував волю усім українським партизанам, тобто бійцям УПА, якщо вони з'являться зі зізнанням. Водночас їм обіцяли повернути їхні репресовані сім'ї із заслання на колишнє місце проживання⁴. Але такі заходи були непослідовними. Деякі нормативні акти централь­ної влади самі створювали грунт для сваволі. Такою є постанова Ради міністрів СРСР від 4 жовтня 1948 р. про виселення сімей бан­дитів і націоналістичних елементів або її ж постанова (тоді — ціл­ком секретно) від 5 квітня 1950 р. Вона змінювала строки висилання ва поселення осіб, засланих у 1944—1949 рр., й оголошувала цих спецпоселенців засланими навічно⁵.

Найгостріші бої між повстанцями і радянськими збройними «лами відбувалися у 1945—1947 рр. Але після того, як на початку 1947 р. була укладена угода між СРСР, Польщею і Чехословаччи-■ою про спільну боротьбу з повстанцями, сили опору УПА почала спадати. Сподівання на допомогу української еміграції в Европі не справдилися. Врешті-решт загони УПА були розпущені. Частина бійців пішла в Австрію і Західну Німеччину, а ті які залишилися (переважно це були ветерани УПА) — перейшли в підпілля.

Ударом по повстанському руху стала також загибель 5 берез­ка 1950 р. Романа Шухевича (Тараса Чупринки) — воєнного керів-жхка УПА. Замість нього УПА очолив Василь Кук, який був у ке­рівництві ОУН ще при С Бандері. Відчувалася і втома від боротьби, безперспективність якої ставала очевидною в міру нормалізації го-еовдарського і державного життя у республіці.

Ю і // Історія України Нова бачшм Т 1 С.і'Т.

■дявЬввш. — С 423

'"В—гили Ю. /. Україна в 20—50-х роках. — С. 259.

* Утіш» Г. Сталінізм в Україні Гсніма і насшдники — К., 1995. — С. 417. — С. 503, 508.

Розділ 5. Держала і право України у перші повоєнні роки

І. Соціально-економічний лад

Після 1950 р. опозиція радянському режимові у Західній Україні як чинник політичного життя зійшла з арени.

У тісному зв'язку з боротьбою радянської влади а ОУН-УПА були також спроби знищити українську греко-католицьку церкву (УГКЦ), або уніатську, яка діяла головним чином як церква націо­нальна і за часів фашистської окупації Західної України й Закар­паття підтримувала українське населення, а також освячувала дія­льність ОУН-УІІА.

Дата добавления: 2015-05-22