Парк Софіївка

З парків к. XVIII ст., що добре збереглись до наших днів, великий інтерес, як в мистецькому, так і в природознавчому відношення, становить Софіївка – найпрекрасніший і найбільш доглянутий парк України. Цей парк - зразок ландшафтного стилю і за глибиною задуму і за майстерністю виконання. Він має дуже романтичний вид. З ним пов'язані легенди, перекази та сказання.

Характерною рисою парку, крім багатства екзотичної флори, є наявність великої кількості гідротехнічних споруд (шлюзи, басейни, підземні галереї, фонтани, ставки, каскади тощо), паркових архітектурних та художніх пам'яток.

Овіяний легендами і романтикою, насичений рідкісною рослинністю і багатьма загадковими спорудами Уманський парк Софіївка здавна привертає до себе увагу ботаніків і дендрологів, поетів і архітекторів, живописців і графіків. Першим оспівав красу Софіївки польський поет Станіслав Трембецький, який написав про неї чудову поему, видану в 1806 р. у Вільно (Вільнюс).

Шотландський митець Вільям Аллан, будучи у Софіївці, написав ряд полотен, з яких швейцарський гравер Вільгельм Шлотербах зробив 8 гравюр на міді.

У 1846р.в Одесі вийшла праця Т. Темері - директора Уманського жіночого пансіонату.

Сильне враження парк справив на письменницю Ванду Василевську, яка вперше відвідала парк влітку 1945р. Вона писала: “Колись у гімназії доводилось чути романтичну історію прекрасної гречанки Софії, для якої Щенсний-Потоцький ніби помахом чарівної палички створив цей парк. Просто таки важко повірити, що все це зроблено одними людськими силами; що можна було без кранів, канатів, машин зрушити ці брили, вирвати їх з землі, перенести сюди”.

Спочатку парк проектувався у вигляді величезного дрімучого лісу на площі понад 500 га. з розведенням та утриманням в ньому диких звірів. Під Уманню мали намір створити сад у східному стилі на взірець персидських парадиз. Велика насиченість різними оригінальними гідротехнічними спорудами у вигляді каскадів і водограїв, фонтанів, підземних рік, басейнів і шлюзів, що було дуже характерним для східних садів, робить таке припущення ще більш ймовірним. Зрештою, для створення екзотичних ландшафтів і надання центральній частині особливої оригінальності, незвичайної пишноти та фантастичності, у Софіївку з дня її заснування завозили з далеких країв екзотичні рослини, які висаджували на парадних місцях. І хоча увесь цей грандіозний план побудови парку з палацом не був завершений у зв'язку з раптовою смертю графа Потоцького і наступними подіями, парк у тому вигляді як ми його знаємо, вражає всіх, хто побував у ньому, і красою штучних ландшафтів і своєю художньою витонченістю.

З хронік відомо що місцевість під закладку парку відзначалась природною мальовничістю. Сприятливий для пейзажного парку значний рельєф місцевості не був порушеним чи зміненим будівниками парку, а був дуже майстерно і вміло використаний, доповнений і збагачений чудовою розкішною флорою, штучними водоймами, камінням, скульптурою та архітектурою.

Як свідчать старовинні гравюри парку, групи і боскети із завезених сюди екзотичних дерев та чагарників, створювались з урахуванням рельєфу та ґрунту. Найвищі дерева і групи розмішувались на підвищеннях, нижчі біля підніжжя схилів, на низинних і вологих місцях висаджували вологолюбні рослини. Групи з віддаленням від долини річки чи від видової точки поступово переходили в суцільне насадження, що вже складалось з місцевих порід, створюючи нібито природній ліс. Але й в масивах такого лісу розчищались великі галявини, сонячні луги і просвіти, які використовували під газони й квітники.

Т. Темері у 1846 р. писав: «Парк утримується в ідеальному порядку, і блискучий порядок панує повсюди. Партери виблискують усім, що є найціннішого і нового з квітів». Для надання більшої екзотичності на літо з оранжерей виставляли багато субтропічних і тропічних рослин (магнолії, казуарії, агави, криптометрії, різні види пальм). Було закладено дуже великі, що тепер видаються природними, лісові деревостани на Дубинці, Звіринці, Грибку.

При створенні парку широко використана вода в поєднанні з камінням, скульптурою, архітектурою у вигляді стрімко падаючих з великої висоти штучних каскадів (Головний каскад, Грот Венери тощо) або високих фонтанів чи струмків і струмочків, що тихо дзюрчать посеред каміння, басейнів (Рибки, Мертве озеро, Семи-струмінь), великих штучних ставків ("Верхній ставок", площею понад 10 га. і Нижній ставок) каналів і галерей (підземна ріка Стікс, Амстердамський шлюз та ін.). Інтенсивне включення води, як важливого елементу пейзажу в загальне планувальні парку є неповторною особливістю Софіївки.

Нарешті, каміння в парку також надзвичайно майстерно використане як важливий декоративний матеріал. Численні гроти і печери, висічені в скелях, величне видовище “ Долини гігантів ” і “ Головного каскаду”, багато кам'яних містків, терас і шлюзів, гранітних східців, ваз й постаментів; величезні кам'яні колони й обеліски - все це зроблено переважно з місцевого каміння.

Головною віссю просторового вирішення було обрано русло р. Кам'янки. На нього перший будівничий Софіївки - Людвіг Метцель, а згодом і архітектори, що працювали від Управління військових поселень, орієнтують майже всі паркові споруди та гідротехнічні пристрої. Так, у верхній частині русла, завдяки значному заглибленню, розширенню і могутній греблі, був влаштований " Верхній став " зі штучно насипаним на ньому так званим " Островом кохання ". Майже в центрі острова споруджено витончений восьмикутний " Рожевий павільйон ". Нижче греблі Верхнього ставу була влаштована найбільш затишна частина парку, - так звані Є лисейські поля.

Безліч інтимних та живописних куточків зустрічаємо повсюди. Серед розлогих крон вікових дерев у просвітах поміж листям білі мармурові статуї, постаменти чи гранітні колони, залізні і кам'яні містки, східці чи руїни, висічені у скелях гроти, басейни і криниці і, нарешті, повсюди ніби розкидане химерної форми каміння, поросле мохом, і між ним - невеликі водограї чи струмочки. Така в загальних рисах емоційна характеристика парку-заповідника - зеленої перлини України, що тепер займає площу 179,2 га.

Історико-культурний та мистецький інтерес мають також різноманітні будівлі та споруди. Майже всі пам'ятки й інженерні споруди Софіївки відзначаються оригінальністю, глибиною задуму і високою майстерністю виконання. Використавши сприятливі умови пересіченого рельєфу, воду, камінь та рослини, Л. Метцель створив глибоко емоційний образ романтичного парку. І, дійсно, Софіївка викликає безліч міфологічних асоціацій. Великій інтерес становлять й інші будівлі та споруди парку, які добре збереглись. Ось перелік лише деяких з них:

Кам'яні сторожові вежі при головному в'їзді до парку, збудовані за проектом арх. А.І. Штакеншнейдера 1847 - 1950рр.,

Бельведер - скеля-тераса, що домінує над " Нижнім ставком ".

Внизу під " Бельведером " лежить Скеля смерті - величезний камінь, який впав, коли його встановлювали на терасі.

Скеля Левкіда і Грот Локетек розташовані біля Площі зборів і басейну "Рибки" Перша - величезна кам'яна брила, що звисає і, здасться, от-от зірветься. Під нею " Грот Локетек " витесаний у кам'яній стіні.

" Тераса муз " - терасовий схил, на верхів’ї якого 1847р. було встановлено високий чотиригранний гранітний обеліск,

Дзеркало Діани - грот квадратної форми, висічений у скелі, всередині гроту басейн з водою, зверху грот освітлюється спеціальним люком. Вода в басейні завжди прозора.

Завершуючи розповідь про Софіївку слід згадати про талановитих творців, цього парку. Окрім вже згадуваного Л. Метцеля над закладкою парку працювали садівники-декоратори Ферре та Заремба, майстри-кріпаки: Герасименко, Дібров, Закуренко, Стайгородський та ін. В 1836-1959рр. парк був переданий Управлінню військових поселень. Роботу в ньому продовжили рос. арх. І. Макутін та академік архітектури А. І. Штакеншнейдер. Нарешті, останнє - у Софіївці немає палацу.

Дата добавления: 2015-05-22