В кінці XIX ПП. XX ст

ШЛЯХИ ФОРМУВАННЯ ЛАНДШАФТНОЇ АРХІТЕКТУРИ

Сер. XIX ст. в історії варта уваги з цілого ряду причин. У Європі завершилась епоха революція, настав час бурхливого розвитку промисловості і торгівлі. Зростання капіталізму супроводжувалось енергійний освоєнням колоній в Азії та Африці. Найбільша країна заходу - США відстояла свою незалежність і почала швидко нарощувати економічний потенціал. Тут природу завойовували особливо активно і по-варварськи. Найшвидше тут стали очевидними і наслідки такої діяльності. Винищені ліси, земля, зранена хижацьким добуванням корисних копалин, табуни бізонів, щезлі з лиця землі, отруєні промисловими відходами річки, - все це ставало страшною дійсністю, вимагало осмислення і втручання. Вперше в історії людства постало питання про регулювання взаємовідносин людини з оточуючим середовищем.

Перелом в розвитку ЛА пов'язаний перш за все з іменем Фредеріка Олмстеда. Не маючи спеціальної освіти, він виграв у 1858 р. конкурс за проект Центрального парку в Нью-Йорку, назвавши себе при цьому " ландшафтним архітектором ". Проект Центрального парку реалізував ідею збереження ділянки живої природи в центрі урбанізованого району. Його пейзажне планування мало принципово відмінний характер від "англійського" пейзажного саду. Принципом останнього було цілком штучне формування романтичного пейзажу. Ідеєю Олмстеда було збереження природного пейзажу і організація його демонстрації з найвигідніших оглядових точок. Ця ж ідея лягла в основу створення 1-го в США природного заповідника в Йосемітській долині штату Каліфорнія. На цій території провели ряд заходів, що забезпечували визначення і формування оглядових точок на найбільш живописні місця та організацію відпочинку відвідувачів. Ідея виникла в 1884 р., однак пройшло цілих 50 років, поки в 1918 р. не було організовано Службу національних парків США. Їх проектування стало новою сферою діяльності ландшафтних архітекторів. Сучасна система національних парків США чи не найбільш розвинена в світі. До цієї системи відносяться об'єкти 3-х основних категорій -природні, історичні і рекреаційні. Ці 3 категорії поєднують 23 різновиди парків, наприклад, національні річки, бойові місця, національні пам'ятки. Є різновиди, що містять лише 1 об'єкт, наприклад, Білий дім. Розміри національних парків коливаються від чотирьох десятих га до сотень, навіть тисяч км². 337 національних парків поєднано спеціальною державною Службою національних парків. Окрім нього існують сотні об'єктів, підвідомчих окремим штатам, графствам, приватним особам. Серед них славнозвісний Ніагарський водоспад. Для порівняння зазначимо, що в кінці 1980-х в колишньому СРСР було всього 15 природних національних парків, та й вони використовувались, як мисливські угіддя для вищої партократії. В тогочасних США було 100 рівнозначних природних об'єктів.

Національні парки США відрізняються взірцевою організацією. Пересування по їх території, і автомобільне, і пішохідне, жорстко регламентоване. Для відпочинку і огляду місцевості є спеціальні майданчики, побудовано кемпінги і готелі.

Діяльність Олмстеда чудово відповідала своєму часу. Др. пол. XIX ст. ознаменувала не лише початок розуміння вартості природних ландшафтів, але й істотне розширення будівництва садів та парків переважно у містах. Нові парки були різними за своїм виглядом стилістичною характеристикою та призначенням. Зникав чіткий поділ садів на терасовані, регулярні та пейзажні. Творці нових парків все ширше використовують увесь арсенал засобів, накопичений за довгі віки розвитку садово-паркового мистецтва.

Середина століття знаменна появою нових типів спеціалізованих озеленених просторів. ще на початку XIX ст. в Парижі і Лондоні (на території Ріджент-парку) будувались перші зоопарки, базовані на науковій основі. В др. пол. століття зоопарки з'явились в багатьох великих містах Європи, Азії та Америки, передовими для свого часу були зоопарки Москви (1864р.) і Петербурга (1865р.)

У 1851 р. відкрилась перша Всесвітня виставка в Лондоні, в Гайдн-парку. Вона прославилась своїм Кришталевим палацом, по започаткував новий напрям в архітектурі. Палац було розмішено у вже сформованому парку і тим не менш, виставка стала імпульсом до розвитку ще однієї сфери діяльності ландшафтних архітекторів - проектуванню виставкових територій. До кінця XIX ст. ЛА почала все впевненіше заявляти про себе як про принципово нову галузь діяльності. Вже на початку XX ст. виникла усвідомлена необхідність в цілеспрямованій підготовці спеціалістів. У 1901 р. в Гарвардському університеті США відкрилась перша школа ландшафтних архітекторів. США впевнено вийшли на провідне місце в освоєнні нової професії, яка почала енергійно розширювати сферу своєї діяльності, охоплюючи все більші простори і займаючись вирішенням найрізноманітніших завдань організації їх середовища. В 1907 р. від неї відокремилась ще одна архітектурна професія - планування.

На поч. XX ст. в ряді промислове розвинених країн почало утверджуватись суспільне розуміння необхідності розвитку ландшафтної архітектури. Вслід за США в Англії, Франції, Японії, Австралії виник рух за збереження рідкісних природних ландшафтів, за планомірний розвиток природного середовища, за встановлення контролю над нестримним розвитком міст. Ще в 1888 р. І. Ховард видав свою знамениту книгу "Місто-сад майбутнього", в якій висунув ідею найширшого проникнення природи в міське середовище. На думку Ховарда, великі міста повинні бути оточені зеленою смугою сільськогосподарських угідь. До зеленої смуги дотикалось кільце міст-садів, пов'язаних між собою і з центральним містом системою залізних доріг. Теорія Ховарда завоювала багато прихильників, і вже в 1803 р. в Англії виникла "Перша компанія міст-садів", що розпочала будівництво міста-саду Лечворса в околицях Лондона. Справа успішно просувалась, і до 1814 р. число мешканців міста досягло 8 тис. чоловік, але широкого розвитку міста-сади не отримали, їх будівництво виявилось надто складним і мало реальним.

Найбільш повно ідея міста-саду втілилась в плануванні столиці Австралії - Канберри, будівництво якої за проектом арх. В. Гріффіна розпочалось у 1920 р. Канберра була задумана як адміністративний центр країни, без промисловості, що втілював ідею "екологічно чистого" міста. Ідея міст-садів проявилась в проектуванні і зведенні окремих об'єктів. Паралельно зі спробами її реалізації визрівали ідеї більш радикальної організації середовища великих просторів. Планування їх розвитку почало входити в реальну практику в 1920-х рр. Значну роль у становленні нової професії, тісно пов'язаної з ландшафтною архітектурою, - районний плануванням, відіграв англійських архітектор П. Аберкромбі. Виконаний ним у 1822 р. проект планування Донкастерського вугільного басейну був одним з перших великих починань в новій області архітектури. В своїй роботі Аберкромбі приділяв значну увагу дослідженню ландшафтів. Він був у числі піонерів руху за збереження природних ландшафтів, за розумне обмеження діяльності людини в оточуючому середовищі. В 1933 р. він видав курс лекцій "Планування міст та сільських місцевостей", де виклав свої основні ідеї.

Перша половина XX ст. характеризується особливо інтенсивними пошуками нових підходів до архітектури, містобудування і ландшафтної архітектури. Зрештою, в цей час, аж до II світової війни, ЛА ще лежала в царині діяльності ентузіастів, не знайшовши повного суспільного визнання. Тим не менш, об'єктивно вона входила невід'ємною частиною в теорію і практику містобудування. Показово, що в 20-30-ті рр. у принципово нових проектах міст проблеми ЛА займали досить багато місця. З багатьох пропозицій того часу досить чітко проглядаються три принципових підходи до формування міського плану, і в кожному з них ландшафтні структури складають невід'ємну частину.

Центрична система добре виявлена в плані "Велика Москва", виконаному С. Шестаковим в 1921-1926 рр. Зелене кільце довкола міста і зелені клини, передбачені планом, дали схематичну ідею майбутніх лісопаркових смуг, водно-зелених діаметрів і радіальних зв'язків центрів з периферією. Інший приклад локалізованої схеми зелених структур - лінійні міста, відомі з 20-30-х рр. Однією з найбільш яскравих схем став проект М. Мілютіна, я якому місто являло собою три паралельно видовжені зони житлової забудови, промисловості і зелені. Найбільш варіантною була третя, дисперсійна система, в якій житлова забудова розміщувалась в зелених масивах. Найбільш повно цю урбаністичну схему розробив Ле Корбузьє у своїй пропозиції "Зеленого міста" 1930 р., яка надалі втілилась в кількох конкретних містобудівельних проектах.

Початок XX ст. можна вважати часом кількісного розвитку ЛА. Власне в цей час в сферу її діяльності потрапляють все нові типи відкритих просторів. Вслід за міськими садами і виставковими територіями ландшафтні архітектори починають проектувати спортивні парки, дороги і транспортні споруди, освоюють дахи будівель, починають рекультивацію знищених територій.

Новий важливий період в розвитку ЛА розпочався після II світової війни. Він перш за все був пов'язаний з різким зростом рівня небезпеки впливу людини на природу. Першим сигналом стали ядерні вибухи в Хіросімі і Нагасакі. Інтенсивна і бездумна технічна діяльність людини почала завдавати природі шкоду, наслідки якої ми до цього часу не в змозі собі уявити повною мірою. Швидко щезають найбільші на Землі тропічні ліси, наступають піщані пустелі. Засмічується Світовий океан, змінюється склад і структура земної атмосфери. Явища деградації природи повною мірою проявились і на Україні. Особливо гостро цей процес відчувається в мегаполісам, містах-гігантах, де швидко зростав отруєння повітря відпрацьованими газами машин і промисловими відходами. В цих умовах особливо зростав роль ландшафтної архітектури. Вона рішуче виходить за рамки паркобудівництва, вирішення локальних завдань і починав приймати все ширшу участь в активному впливі на формування найрізноманітніших видів ландшафтного середовища.

Зросла суспільна активність ландшафтних архітекторів. У 1948 р. в Кембриджі представники 9-ти європейських країн заснували Міжнародну Федерацію ландшафтних архітекторів (ІФЛА). Професія отримала визнання і була включена в офіційний список професій Міжнародної організації праці при 00Н. Зараз в діяльності ІФЛА беруть участь представники 60 країн всіх континентів, причому в більшості з них в ландшафтна освіта. щорічно проводяться конгреси ІФЛА, кожен з яких присвячений одній з гострих сучасних проблем.

До середини 1960-х років СРСР займав одне з провідних місць в області ландшафтної архітектури. Швидкими темпами йшло будівництво парків, реалізувались зелені системи міст, провадились роботи по відновленню знищених промислових ландшафтів, закладались основи широкомасштабного ландшафтного планування. У 80-х роках розпочався процес занепаду професійного підходу до питань ландшафтного проектування. Віддавалась перевага лиш кількісному зросту зелених насаджень, скорочувалась підготовка спеціалістів - ландшафтників. Лише у 1987 р. були зроблені перші кроки до відродження втрачених позицій. Вкрай незадовільний рівень благоустрою наших міст, руйнування природного середовища і необхідність прийняття негайних заходів привабило увагу суспільства, змусили керівні відомства та суспільні організації виявити активність у відновленні професії ландшафтного архітектора і ландшафтного інженера, встановити контакти з ІФЛА, в яку Радянський Союз було прийнято у 1988р. Немало для цього зробив А. Д. Жирнов, який з десяток років добивався відкриття спеціальності ландшафтного архітектора і в ті роки був серед не багатьох в Союзі член ІФЛА. Досягнути своєї мети він зміг лише за незалежної України у 1992 р.

В повоєнні 10-ліття у світі різко зросла професійна зацікавленість до проблем ландшафтної архітектури. Свідчення цьому - численні дослідження і публікації. Визначити значущість вкладу різних дослідників у розвиток проблем ЛА досить складно. Згадаємо перш за все тих з теоретиків, чиї роботи неодноразово перевидавались. Відомий ландшафтний архітектор, одна з засновниць ІФЛА Б.Колвін вперше видала свою працю "Земля і ландшафт" у 1946 р. Кілька перевидань з 1975 р. витримала книга професора університету Берклі в Каліфорнії М. Лур’є "Введення в ландшафтну архітектуру". Розвиток російської ЛА тісно пов'язання з ім'ям Л. Залєсської, автора першого в Росії підручника "Ландшафтна архітектура".

Дата добавления: 2015-05-22