Походження, розселення, заняття

• Назва трипільської культури, а отже, й її носіїв, умовна. Вона походить від назви села Трипілля на Київщині, неподалік якого наприкінці 19 ст. українським археологом Вікентієм Хвойкою були виявлені рештки життєдіяльності давніх землеробів.
• Численні археологічні знахідки свідчать, що трипільці, нащадки одного з давніх народів Малої Азії, прийшли на землі України з Нижнього Подунав’я близько 7 тис. років тому, згодом опанували величезні простори від Дністра до Дніпра, досягши територій Волині та степового Причорномор’я.
• Трипільська культура проіснувала на наших землях майже півтори тисячі років – від 4 тис. до н.е. до першої половини 3 тис. до н.е. Саме з нею дослідники пов’язують утвердження на праукраїнських територіях відтворювального господарства.
• Археологічні знахідки свідчать про високий рівень розвитку відтворювального господарства у трипільців. Основу його становило перелогове рільництво, що передбачало використання ділянок землі доти, доки не вичерпувалася їхня родючість.
• Залишаючи виснажені площі, землероби переселялися далі на схід, внаслідок чого поступово опанували всі придатні для хліборобства чорноземи від Карпат до Дніпра.
• Трипільці сіяли ячмінь, просо, пшеницю, вирощували майже всi нині відомі в Українi садово-городні культури. Землю обробляли дерев’яною мотикою з кам’яним чи кістяним наконечником, а згодом – ралом. Застосовували, певно, тяглову силу волів.
• Врожаї збирали кістяними або кам’яними серпами. Зерно мололи на борошно за допомогою кам’яних зернотерок. Знали трипільці й скотарство. Відомо, що їхні племена розводили велику рогату худобу, кіз, овець, свиней. Стабільне, забезпечене харчами життя спонукало до облаштування побуту і творчості.
• Трипільці надзвичайно добре володіли технікою вироблення глиняного посуду. Посуд вони виготовляли у спеціальних гончарних печах, а потім розмальовували складними візерунками чорною, брунатною, червоною, рідше білою фарбами. В оздоблювальні орнаменти трипільські гончарі вплітали зображення фігур людей, тварин і птахів.
• З трипільцями пов’язують виникнення на наших землях металургії – тобто виплавлення міді та лиття речей, що їх доти виковували із самородної міді.

Житло й поселення трипільців. Суспільне і духовне життя

• Високої майстерності досягли трипiльцi у спорудженні житла. Вони мешкали в чотирикутних одно- чи двоповерхових будинках із кількома приміщеннями.
• Свої оселі трипільці споруджували так: у землю вбивалися дубові стовпи, а між ними із хмизу зводилися стіни, що обмазувалися глиною; зверху на стовпи спирався чотирисхильний, вкритий соломою або очеретом дах із отвором для диму.
• У кожній хаті будувалася велика піч (часом могло бути й відкрите вогнище), а біля неї – лежанки з випаленої глини. Стіни й пiч іноді розмальовувалися.
• Археологи знайшли численні глиняні модельки трипільських жител. Вони, а також залишки житла дали змогу вченим відновити зовнішній вигляд трипільських хат.
• Трипільська людність жила сім’ями, які об’єднувались у громади, а пізніше в племена. Спершу поселення трипільців були невеликими.
• У них мешкало по 50–60 осіб. Будинки розташовувалися колом, із загоном для худоби в центрі. Згодом трипільці почали розбудовувати велетенські селища, в яких мешкало до 10 тис. душ. У таких поселеннях, що їх називають протомістами, концентричні кола будинків утворювали щось подібне до вулиць.
• У селищі Майданецькому на Черкащині археологи дослідили залишки трипільського протоміста. Воно займало площу 300-400 гектарів й нараховувало 2 тис. жител. Будинки розташовували десятьма концентричними колами, розділеними радіальними вулицями.
• Крім двоповерхових жител, археологи виявили громадські споруди й укріплення, господарські та ритуальні ями.
• Вчені припускають, що трипільську громаду очолював вождь. Дрібні справи він вирішував сам, а важливі – на радах з усіма дорослими членами громади.
• Археологічні знахідки більш пізнього часу засвідчують деякі відмінності у побутових речах різних регіонів розселення трипільців. Це свідчить про об’єднання споріднених громад у племена й поступове формування племінних угруповань.
• Трипільці вшановували богів грому, сонця, дощу, вітру. А ще поклонялися богині родючості, адже саме від неї залежала доля майбутнього врожаю. Про це свідчать численні жіночі фігурки, що їх знаходять майже в кожному трипільському поселенні.

Занепад трипільської культури

• Хоч якого високого рівня сягнуло трипільське суспільство, поступово в ньому накопичувалися ознаки занепаду.
• Виснажені землі давали чимраз менші врожаї, а нових територій, придатних для рільництва, вже не було.
• Тож прохарчуватися трипільцям ставало дедалі важче. Врешті, не навчившись відновлювати родючість землі, трипільці розчинилися серед інших народів.
• До середини 3-го тис. трипільська культура занепала.
• Непересічне значення мав вплив трипільської культури на місцеву мисливську людність. Адже саме від трипільців наші далекі предки навчилися вирощувати хліб та опановували скотарство.
• Стали в пригоді гончарська майстерність трипільців та їхні знання про метали. Щоправда, засвоєний від трипільців досвід втілювався у зовсім інших формах, здебільшого простіших, бо із занепадом трипільської культури її риси в наступних майже не простежуються.

Трипільська культура досягла високого рівня розвитку, впритул наблизившись до виникнення цивілізації – себто такого рівня розвитку суспільства, коли з’являються міста й писемність.

5. Скотарі Степу

Середньостогівська культура

• Попри високий рівень розвитку відтворювального господарства у трипільців, трипільська культура не була його єдиним осередком на землях України.
• Одночасно із трипільцями у степовій смузі мешкала середньостогівська людність. Із огляду на інші, ніж на територіях трипільців, природні умови господарство середньостогівців суттєво відрізнялося від трипільського.
• Середньостогівська культура існувала від середини 4-го до середини 3-го тис. до н. е. на територіях степової Наддніпрянщини, Приазов’я, у басейні Сіверського Донця та в Нижньому Подонні. Назва походить від урочища Середній Стіг (тепер у межах міста Запоріжжя), де було знайдено пам’ятки тієї культури.
• Позаяк умови степу більш придатні для скотарства, саме воно становило основу господарства середньостогівців.
• Проте знали мешканці степу й рільництво. Земля потребувала осілого життя, а худоба в пошуках нових пасовиськ змушувала переходити з місця на місце. До якоїсь міри подолати цю суперечність давало змогу відгінне скотарство, що його опанували середньостогівці.
• Дорослі члени громади середньостогівців робили коло землі, а молодь і старші люди відходили на літній сезон разом із худобою на пасовиська вниз уздовж Дніпра. Восени з отарами худоби вони поверталися в поселення.

Дата добавления: 2015-05-22