Цікаво знати

Після взяття запорозькими козаками Варни розлючений султан. Наказав перегородити Дніпро біля острова Тавані залізним ланцюгом між фортецями Кіза-Кермен та Аслан-кермен, щоб перешкодити виходу козацьких чайок у Чорне море. Посередині Дніпра було залишено невеликий прохід, який прострілювався гарматами з мурів обох фортець. Проте це не зупинило козаків. Вони або хитрістю долали цей прохід, пускаючи поперед себе важкі дубові колоди, які рвали ланцюги, або тягнули свої чайки 25—60 км волоком.

У 1608 р. козаки «дивовижними хитрощами» захопили, зруйнували й спалили Перекоп, а наступного року напали на придунайські турецькі фортеці Ізмаїл, Кілію та Білгород. 1614 р. козацька флотилія із 40 чайок, очолювана гетьманом П. Конашевичем-Сагайдачним, здолала Чорне море, напала на Трапезунд і, рухаючись у західному напрямку, спустошила узбережжя. Штурмом було взято взято Синоп і спалено весь турецький флот, що стояв у гавані. Наступного року 80 чайок і 4 тис. козаків під проводом Сагайдачного підійшли до Босфорської протоки й атакували турецьку столицю Стамбул. Нарешті, 1616 р. Сагайдачний із величезною флотилією із 150 чайок та 7 тис. козаків розбив турецький флот під Очаковом, пішов на фортецю Кафа і взяв її в облогу. Після кількаденної облоги козаки здобули й спалили Кафу, що була головним невільничим ринком регіону, та визволили полонених. Один із найблискучіших походів на Стамбул запорожці здійснили в 1624 р. Вони тричі висаджувалися на узбережжі, брали велику здобич і поверталися додому.

Бій козацьких чайок з турецькою галерою

Кафа (сучасний вигляд)

Штурм Кафи козаками 1616 р.

Морські походи козаків мали важливе значення. Вони сприяли ослабленню Османської імперії, перешкоджали здійсненню її загарбницьких планів щодо України та європейських держав, сприяли активізації національно визвольної боротьби підкорених нею народів. Водночас, хоча ці походи відігравали позитивну роль, далеко не завжди вони були умотивовані лише благородними намірами визволення побратимів, війни за віру тощо. Для запорожців вони також були шляхом здобуття засобів для існування, і частина з походів зводилася до пограбування турецьких берегів.

3. Діяльність гетьмана П. Конашевича Сагайдачного. Доба героїчних походів українського козацтва стала періодом діяльності одного з найвизначніших його ватажків Петра Конашевича Сагайдачного.

Постать в історії

Петро Конашевич-Сагайдачний (бл. 1577—1622) народився у шляхетській родині на Самбірщині. Навчався в Острозькій школі і згодом пішов на Запорожжя. Невдовзі посів чільне місце серед козацької старшини. У 1614—1616 та 1620—1622 рр. обирався гетьманом реєстрового козацтва. У своїй гетьманській діяльності керувався тверезим розрахунком, прагматизмом, твердістю й водночас схильністю до компромісів. Очолював декілька переможних походів проти Османської імперії та Кримського ханства. Був відомий як меценат, захисник православної церкви і прихильник братського руху.

Будучи досвідченою і поміркованою людиною, Сагайдачний намагався, обстоюючи інтереси козацтва і взагалі українського народу, досягати згоди з польською владою. Гетьман погодився з умовами Вільшанської (1617 р.) та Роставицької (1619 р.) угод, що встановлювали кількісний склад реєстру відповідно в 1 та 3 тисячі козаків. Однак не поспішав виконувати ті положення угод, що не влаштовували козацтво.

Успішні походи, організовані Сагайдачним проти татар і турок, привернули до нього увагу в Європі. Як полководець Сагайдачний відзначався схильністю до активних наступальних дій і широкого використання фактора раптовості. Здобувати перемоги гетьману дозволяло реформоване козацьке військо, яке він перетворив на регулярне військове формування із залізною дисципліною.

Уславився Сагайдачний також своєю просвітницькою діяльністю й захистом православної церкви. Йому належить твір «Пояснення про унію», що містить рішучу критику Берестейської церковної унії. Він, як вам вже відомо, разом із Військом Запорозьким вступив до Київського братства й багато зробив для відновлення ієрархії православної церкви в Речі Посполитій. За сприяння Сагайдачного в Києві діяв культурно просвітницький осередок, до якого належали І. Борецький, Є. Плетенецький, К. Сакович, М. Смотрицький та інші. Гетьман опікувався церквами, монастирями, школами, а перед смертю великі суми грошей заповів Львівському та Київському братствам й на інші благодійницькі цілі.

П.Сагайдачний

4. Участь українського козацтва в Хотинській війні. У 1614—1618 рр. морські походи запорозьких козаків до турецьких портів західного й південного Причорномор’я, а також підтримка польською владою антитурецьких повстань у Валахії та Молдавії викликали у відповідь спустошливі татарські й турецькі набіги на українські землі. Розпочалася польсько-турецька війна 1614—1621 рр.

У вересні 1620 р. польська армія, очолювана коронним гетьманом Станіславом Жолкевським, була розбита турками під селищем Цецора. Здобувши перемогу в Молдавії, султан Осман ІІ став готуватися до завоювання Речі Посполитої. Було зібрано величезну армію, яку очолив сам Осман ІІ. Король Речі Посполитої Сиґізмунд ІІІ звернувся по допомогу до австрійських Габсбурґів і Папи Римського, але не отримав її. Унаслідок цього Сиґізмунд ІІІ був змушений шукати підтримки в запорозького козацтва.

У відповідь на прохання короля запорозький гетьман Яків Нерода, який мав прізвисько Бородавка, заявив, що надасть допомогу лише за умови визнання польською владою відновлення ієрархії православної церкви.

У червні 1621 р. в урочищі Суха Діброва, між Ржищевим і Білою Церквою, зібралася козацька рада. Урахувавши небезпеку, що загрожувала Україні, козаки прийняли рішення взяти участь у поході проти турок разом із поляками, а для узгодження умов допомоги направити до короля посольство на чолі із Сагайдачним.

Із Варшави Сагайдачний повернувся в польський табір, розташований під стінами Хотинської фортеці. Проте козацьке військо ще не прибуло туди, і він із невеликою охороною рушив назустріч козакам, які з боями пробивалися під Хотин. Сагайдачний натрапив на турків і з простріленою рукою ледве добрався до своїх. На скликаній раді він розповів про обіцянки польського уряду. Козаки, невдоволені командуванням Бородавки, позбавили його влади й обрали новим гетьманом Сагайдачного.

Сагайдачний, блискуче уникнувши оточення, привів козаків під Хотин. Майже одночасно під стінами фортеці з’явилася 250-тисячна турецько-татарська армія, очолювана Османом ІІ. Їй протистояло 80-тисячне польсько-козацьке військо, із якого близько 40 тис. становили запорожці. У Хотинській війні 2—28 вересня 1621 р., як назвали цю битву, вирішувалася доля Речі Посполитої та українських земель. Завдяки полководницькому таланту Сагайдачного й героїзму запорожців, польсько-козацьке військо здобуло перемогу.

Хотинська битва

У результаті героїчних дій козаків під стінами Хотинської фортеці був розвіяний міф про непереможність турецької армії. Подальші плани Османської імперії щодо завоювання європейських країн провалилися. Українські й польські землі були врятовані від завоювання турками. Престиж Речі Посполитої зріс. Звістка про перемогу сприяла активізації визвольної боротьби слов’янських народів проти турецького поневолення.

За умовами досягнутого миру, Кримське ханство і Туреччина зобов’язувалися не нападати на українські та польські землі. Річ Посполита, у свою чергу, брала на себе обов’язок заборонити козакам судноплавство по Дніпру й не допускати походів запорожців до Криму й турецьких володінь.

Для гетьмана Сагайдачного перемога під Хотином стала останньою в полководницькій кар’єрі. Унаслідок отриманого поранення він захворів і через кілька місяців помер.

Висновки

— У першій половині XVII ст. запорозьке козацтво перетворилося на силу, яка могла не лише успішно відбивати татарсько турецькі набіги на українські землі, а й здійснювати далекі сухопутні й морські походи до Криму та Османської імперії.

— Найвідомішим провідником українського козацтва перших десятиліть XVII ст. став гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний.

— Під час Хотинської війни запорозьке козацтво засвідчило свою здатність відігравати роль впливового чинника міжнародного життя.

Запитання і завдання

1. Що таке ясир? 2. Хто такі яничари? 3. Коли козацька флотилія, очолювана гетьманом Сагайдачним, захопила Кафу? 4. Коли відбулася битва під Цецорою? 5. Скільки днів тривала битва під Хотином? 6. Якими були зобов’язання Османської імперії та Речі Посполитої за угодою, укладеною після Хотинської війни?

7. Чому перші два десятиліття XVII ст. називають «добою героїчних походів» українського козацтва? 8. Схарактеризуйте діяльність гетьмана П. Конашевича Сагайдачного. 9. Яку роль відіграло козацтво в Хотинській війні? 10. Якими були результати та наслідки Хотинської війни?

11. Складіть таблицю «Діяльність гетьмана П. Конашевича Сагайдачного».

Сфера діяльності	Основні заходи

12. Використовуючи додаткову літературу, підготуйте повідомлення про перебіг Хотинської війни та участь у ній козацтва.

13. Український історик І. Крип’якевич писав: «У боях під Хотином 1621 р. головні удари турків були скеровані на козацький табір, і козаки своєю обороною та атаками здобули собі велику славу в усій Європі,— панегіристи порівнювали їх зі спартанцями, що обороняли Фермопіли від персів». Що ви знаєте про подвиг спартанців, які обороняли Фермопіли від персів? Знайдіть у додатковій літературі про Хотинську війну факти, що дозволяють порівнювати дії запорожців зі спартанцями.

§ 12. Козацькі рухи 20—30-х рр. XVII ст.

1. Якими були причини та наслідки перших козацьких повстань у 90-х рр. XVI ст.? 2. Назвіть особливості соціально економічного розвитку українських земель у складі Речі Посполитої в першій половині XVII ст. 3. Які факти свідчать, що запорозьке козацтво стає важливим чинником суспільного життя на українських землях?

1. Становище в Україні у 20-х рр. XVII ст. Після Хотинської війни 40-тисячне козацьке військо повернулося в Україну. Однак, відігравши вирішальну роль у здобутті в ній Річчю Посполитою перемоги, козацтво одночасно програло. Обіцянки, дані запорожцям напередодні війни Сиґізмундом ІІІ, виконані не були. Уже в жовтні 1621 р. польський уряд наказав залишити в реєстрі лише 3 тис. козаків, а решті негайно повернутися під владу своїх панів і старост. Крім того, козакам не було виплачено обіцяних за участь у війні грошей.

Значна частина виключених із реєстру козаків після повернення розташовувалась у панських маєтках на Київщині, зберігала військовий устрій й відмовлялася виконувати накази панських «старостків» та королівських урядників. Розгорталося масове «покозачення» селян і міщан, які через погіршення умов життя не визнавали місцевої адміністрації і проголошували себе козаками. До «самовільного» козацтва приєднувалися реєстровці, незадоволені тим, що в той час, коли вони воювали, їхні господарства були розорені панами.

Ситуацію ускладнювали також спроби польської влади перешкодити козакам здійснювати походи проти татар і турок. Обурені поведінкою влади запорожці не збиралися дотримуватися умов Хотинської угоди. Коли королівський посол, що прибув на Запорозьку Січ, став дорікати козакам за порушення її умов, козаки заявили: «Мир укладав король, а не ми!»

У 1621 та 1622 рр. козаки зверталися до Сиґізмунда ІІІ з петиціями, де зобов’язувалися не нападати на турецькі володіння і Крим, якщо король задовольнить їхні вимоги. Вони просили зберегти їхні давні вольності, збільшити реєстр, збільшити і своєчасно виплачувати платню. Вони хотіли отримати дозвіл селитися й користуватися своїми правами як на королівських землях, так і в панських маєтках, заборонити розміщення на постій королівських військ у Київському воєводстві та дозволити козакам із відома короля найматися на службу до інших християнських монархів. Запорожці наполягали також на скасуванні Берестейської унії й узаконенні православної церкви. Проте влада Речі Посполитої не бажала розглядати прохання козаків й вирішила приборкати її силою.

2. Польсько козацький збройний конфлікт 1625 р. У вересні 1625 р. з Бара на Поділлі в Подніпров’я вирушило 30-тисячне каральне військо, очолюване коронним гетьманом Станіславом Конєцпольським. Під натиском коронного війська окремі козацькі загони із Фастова, Канева, Черкас та інших міст рушили в напрямку до Запорожжя. Із Січі їм на допомогу вирушив гетьман Марко Жмайло.Незабаром вони об’єдналися у 20-тисячне військо. На південь від Крилова вони влаштували укріплений табір. 25 жовтня каральні війська атакували козаків. Після кривавої січі, що тривала весь день, Жмайло відвів повстанців до Курукового озера, де розташував у болотистій місцевості новий табір, оточивши його кількома рядами возів.

Конєцпольський атакував повстанців, але, потрапивши в мочарі, відступив із великими втратами. Тим часом похолодало, випав сніг. Обидві сторони не були готові до тривалої облоги й розпочали переговори. Козаки відкинули вимогу поляків видати ватажків. Однак замість Жмайла новим гетьманом обрали поміркованого Михайла Дорошенка, який 6 листопада 1625 р. підписав із КонєцпольськимКуруківську угоду.

Козаки

За цим договором, усі учасники повстання отримували амністію. Кількість реєстрового козацтва збільшувалася з 3 до 6 тис. осіб, із яких 1 тис. повинна була перебувати на Запорозькій Січі й не допускати туди втікачів із панських маєтків. Встановлювалася річна платня реєстровцям у сумі 60 тис. злотих та додаткові виплати старшині. Козаки, які залишалися поза реєстром, поверталися під владу панів. Старшина зобов’язувалася не приймати до реєстру виключених із нього і придушувати будь-яке «свавільство». Реєстровцям дозволялося селитися й володіти землею лише на «королівщинах» (державних землях). Ті, хто мешкав у панських маєтках, повинні були залишити їх протягом трьох місяців. За козаками зберігалося право обирати гетьмана, але затверджувати його мав король. Реєстровці зобов’язувалися не втручатися в релігійні справи в Україні, відмовитися від стосунків з іноземними державами і здійснення походів проти Кримського ханства та Османської імперії.

Куруківська угода, як розраховував польський уряд, повинна була ізолювати реєстровців, що перебували на державній службі, від інших станів. Створення шести територіальних полків — Корсунського, Черкаського, Переяслівського, Чигиринського, Білоцерківського, Канівського — примусило реєстровців підтримувати порядок і придушувати в цих землях повстанські виступи. Однак влада не змогла повністю втілити в життя умови угоди. На Січі з 1628 р. формувалося нереєстрове козацтво, незалежне від польського уряду, яке обирало власного гетьмана. Реєстровці в майбутньому неодноразово приєднувалися до повстанців.

3. Повстання Тараса Федоровича (Трясила) 1630 р. Наприкінці 1629 р., після закінчення війни зі Швецією польський уряд розквартирував свої війська в Україні. Розбої польських вояків, релігійні утиски, зростання протиріч між реєстровими і нереєстровими козаками стали основними причинами повстання під проводом Тараса Федоровича (Трясила).

Постать в історії

Тарас Федорович (Трясило) в 1620-х був козацьким полковником, гетьманом нереєстрових козаків (з 1629); того ж року провадив козаків у похід в Крим. У березні 1630 став на чолі селянсько-козацького повстання проти Польщі. У боях під Корсунем і під Переяславом повстанці розбили польське військо і в червні примусили польського гетьмана С. Конєцпольського підписати угоду в Переяславі. Невдоволений угодою, Федорович, скинений з гетьманування, відійшов з невдоволеними козаками на Запорізьку Січ, де робив спроби підняти нове повстання. Брав участь у московсько-польській війні 1632—1634, що велась за Чернігово-Сіверську і Смоленську землі, на стороні Москви. На козацькій раді в Каневі взимку 1634—1635 рр. закликав до повстання проти Польщі, але не знайшов підтримки і з частиною козаків пішов за Дон. У 1635 р. вів переговори з московським урядом про переселення 700 козаків на Слобідську Україну. Навесні 1636 р. після повернення із Дону їздив до Москви з проханням про перехід частини українського козацтва на службу до Московської держави. Але його пропозицію було відхилено, бо московський уряд не бажав загострювати відносини з шляхетською Польщею після невдалої московсько-польської війни 1632 - 1634 рр. Подальша доля Федоровича невідома.

Нереєстрові козаки-запорожці відмовилися підкорятися гетьману реєстровців Григорію Чорному й обрали власного гетьмана Тараса Федоровича. У середині березня він разом із 10-тисячним військом повстанців вирушив із Січі до Черкас. Зайнявши місто, що було резиденцією гетьмана Чорного, запорожці стратили його за зраду козацьких інтересів.

Повстання швидко поширювалося. Козаки Федоровича взяли Корсунь, Канів та Переяслав. Захистити православну церкву закликав повстанців митрополит Іов Борецький. Федорович закликав українців приєднуватися до запорожців, щоб боронити православну віру і звільнитися від польської влади. Тому повстання Тараса Федоровича вважається першим великим козацьким виступом, який мав національно визвольну спрямованість.

Під Переяславом відбулася вирішальна битва повстанців із каральним військом коронного гетьмана С. Конєцпольського. Майже три тижні тривали кровопролитні бої між противниками. Центральною подією стала так звана «Тарасова ніч», як назвав її в однойменній поемі про повстанців Т. Шевченко. Травневої ночі невеликий козацький загін непомітно проник у ту частину польського табору, де розташовувався штаб Конєцпольського, і повністю винищив його охорону — «Золоту роту» зі 150 молодих шляхтичів із найзнатніших родів.

Неможливість здобути перемогу над повстанцями змусила Конєцпольського укласти з ними Переяславську угоду, згідно з якою козаки не підлягали покаранню за свій виступ, залишалися в силі статті Куруківської угоди, але реєстр збільшувався із 6 до 8 тисяч. Федорович відмовився укладати угоду з поляками, і її підписав новообраний гетьман Антон Конашевич-Бут.

4. Повстання Івана Сулими 1635 р. Прагнучи приборкати Запорозьку Січ, сейм Речі Посполитої у лютому 1635 р. ухвалив постанову «Про припинення козацького свавілля». Відповідно до постанови на правому березі Дніпра напроти першого (Кодацького) порога мали збудувати фортецю. Розміщена в ній залога повинна була ізолювати Запорозьку Січ від решти українських земель. У липні 1635 р.спорудження Кодацької фортеці, яким керував французький інженер Гійом Левассер де Боплан, було завершено. У фортеці розмістився гарнізон із 200 німецьких найманців.

План фортеці Кодак (1635 р.)

Запорожці розуміли, яку небезпеку становить для їх існування Кодак, що блокував рух утікачів на Січ і рейди козаків у верхів’я Дніпра. Гетьман нереєстрового козацтва Іван Сулима разом із січовою старшиною вирішив знищити фортецю. Близько середини серпня 1635 р. вночі загін козаків, очолюваний Сулимою, захопив Кодак і знищив залогу коронного війська. Після цього Сулима спробував підняти селян і міщан на повстання. Однак владі вдалося придушити його в самому зародку. Польські війська оточили Кодак, а загін реєстровців, який проник до фортеці, захопив Сулиму і видав владі. Ватажка повстанців відправили до Варшави де й стратили.

Дата добавления: 2015-05-22