Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Закон України




Т

України

Конституції

Основні положення

Процес.

Конституційний

ідразу ж після розпаду СРСР і здобуття Ук­раїною незалежності постало природне пи­тання щодо прийняття Основного Закону, який закріпив би якісно нові зміни у державі та суспільстві. Конституційний процес проходив з ве­ликими труднощами і тривав п’ять років. Україна була останньою з республік колишнього Радянсь­кого Союзу, яка прийняла свою Конституцію. Це сталося 28 червня 1996 року.

Початок конституційному процесу поклала 16 липня 1990 р. Декларація про державний суве­ренітет України. Закріплені в ній принципи суве­ренності, народовладдя, недоторканності території республіки, розподілу властей, рівності громадян, гарантування їх прав і свобод мали конституційний характер.

Спираючись на Декларацію, парламент утворив у жовтні 1990 р. конституційну комісію, перед якою поставив завдання розробити спочатку проект концепції Основного закону. Розробники опрацю­вали один за одним сім варіантів документу. У червні 1991 р. концепція нової Конституції була за­тверджена. У цьому Верховна Рада України випе­редила інші парламенти союзних республік.

Тим часом в житті СРСР відбувалися епохальні події. Після конституційної реформи М Горбачова політична влада в основному перейшла від ком­партійних комітетів до рад та їх виконкомів. Прове­дені у 1989—1990 рр. вільні вибори зробили орга­ни радянської влади єдино легітимними. Підвалини тоталітарного ладу захиталися. Після невдалої

спроби консерваторів повернутися у минуле шляхом перевороту державна партія і створена нею союзна держава пішли у небуття.

За відсутності компартійної диктатури слово­сполучення „радянська влада” вперше набуло ре­ального змісту. Та успадкована радами влада мала властиву для диктатури нероздільну побудову, хоч уже не була диктаторською Незалежно від політичного забарвлення (після виборів 1990 р. з’явилися й антикомуністичні обласні ради) ра­дянські органи незадовільно справлялися з новою для себе роллю носія нероздільної влади. Раніше вони виконували набагато скромнішу роль „переда­вального пасу від справжнього носія диктатури — компартійної олігархії до народних мас.

Ось чому величезного значення набув закон про заснування посади Президента, прийнятий Верхов­ною РадоккЗ липня 1991 р. На цю посаду, як зро­зуміло, претендував „свій”, тобто голова парламен­ту. Та приймаючі цей закон, депутати тоді не здо­гадувалися, що готують собі гідного суперника у за­початкованому двома тижнями раніше консти­туційному марафоні.

В діючій з 1978 р. Конституції України вказува­лося: „Народ здійснює державну владу через Ради народних депутатів, які становлять політичну осно­ву України. Всі інші деражавні органи підконтрольні і підзвітні Радам народних депу­татів”. Після запровадження посади Президента в Конституцію було внесено доповнення: „Прези­дент України є главою держави і главою виконавчої влади України” Неважко зрозуміти, що між цими нормами існувало непримиренне протиріччя. Воно могло бути розв’язане прийняттям нової Консти­туції з поділом влади на законодавчу і виконавчу.

Починаючи від червня 1991 р. конституційна комісія зайнялася розробкою проекту Основного закону. Вивчалися і використовувалися Конституції багатьох держав, міжнародні конвенції, історичний досвід самої України. У проекті були закріплені по­ложення, що містилися в Загальній Декларації прав людини, пактах ООН про економічні, соціальні і культурні права, Європейській конвенції з прав лю­дини тощо. Ці норми не викликали заперечень на всіх етапах конституційного марафону і увійшли в остаточний текст Конституції.

Принципові корективи були внесені в проект після проголошення 24 серпня 1991 р. Акту про не­залежність України. Ця доленосна подія тім.» багато положень парламентської концепції туції. Розбудова правового поля у незалежг™ жр-

жаві повинна була здійснюватися на власній основі.

Проекти конституційної комісії обговорювалися на наукових конференціях. Було проведено ряд ек­спертиз вітчизняними і зарубіжними правниками. Один з варіантів проекту опублікували, після чого протягом шести місяців відбувалося його обгово­рення. До конституційної комісії надійшло 47 тис. поправок, доповнень і заперечень. У жовтні 1993 р. було оприлюднено черговий, четвертий варіант про­екту.

В ході дебатів виявилася непримиренна супер­ечливість між позиціями Президента України Л.Кравчука і Верховної Ради стосовно проблеми розподілу влади. Більшість депутатів вимагала зберегти положення чинного Основного закону 1978 р. і відкидала норми про сильну вертикаль ви­конавчої влади, яка починалася б з Президента, про регіональне і місцеве самоврядування. По­леміка відбувалася в основному між прихильниками і противниками збереження радянської системи. Різні думки висувалися щодо того, якою рес­публікою мала б стати Україна — парламентською або президентською?

Восени 1993 р. конституційний процес остаточ­но загальмувався. Діючою залишалася Конституція УРСР1978 Р., до якої було внесено понад дві сотні поправок.

Другий етап конституційного процесу розпо­чався після виборів Президента і нового складу Верховної Ради. У вересні 1994 р. почала діяти но­ва конституційна комісія, утворена за принципом представництва двох гілок влади. Співголовами комісії були затверджені Президент України Л.Кучма і Голова Верховної Ради О.Мороз.

Прагнучи зрушити справу з місця Л.Кучма в грудні 1994 р. вніс проект „Конституційного зако­ну про державну владу і місцеве самоврядування в Україні”. У ньому містилися конкретні пропозиції про розмежування влади по лінії законодавчій і управлінсько-розпорядчій. Проект не міг не пору­шувати багатьох статей Конституції 1978 р., побу­дованої як усі попередні радянські конституції, на принципі нероздільності влади. Згідно з цим доку­ментом Верховна Рада повинна була віддати Пре­зиденту істотну частину владних повноважень, тоб­то наповнити реальним змістом внесену у Консти­туцію в 1991 р. статтю про запровадження посади Президента як глави держави і глави виконавчої влади.

Проходження законопроекту в структурах Вер­ховної Ради відбувалося болісно й уповільнено. У

багатьох депутатів сама ідея обмеження повнова­жень парламенту функціями опрацювання і прий­няття законів не викликала ентузіазму. Адже зако­нодавча влада абстрактна, тоді як виконавча має повноваження, пов'язані з безпосереднім впливом на кар’єри людей і матеріальні цінності.

І все-таки 18 травня 1995 р. парламент прийняв закон „Про державну владу й місцеве самовряду­вання”. Згідно з ним Президент ставав одно­осібним главою уряду, склад якого він мав формува­ти сам, без узгоджень і затверджень Верховною Радою. Він мав очолити й систему місцевих органів державної виконавчої влади. Ідея про місцеву владу у вигляді рад депутатів не пройшла. Органами дер­жавної влади від обласного до районного рівня (а також у районах Києва і Севастополя) ставали дер­жадміністрації, Главами яких Президент повинен був призначати обраних народом голів відповідних рад. У компетенції місцевих рад залишалися обме­жені повноваження: затвердження місцевого бюд­жету і програм територіального розвитку, заслухо­вування звітів голів адміністрацій. Всі інші повнова­ження передавалися держадміністраціям. З прий­няттям цього закону Україну перетворювалася з парламентсько-президентської, держави у прези­дентсько-парламентську республіку.

Закон „Про державну влаДу і місцеве самовря­дування” було прийнято простою більшістю голосів. Щоб ввести його в дію, виявилася потрібною кон­ституційна більшість голосів, тобто дві третини. Існуючий партійний склад парламенту робив це не­досяжною справою. В умовах, що склалися, зали­шався тільки один варіант мирного розв’язання конфлікту: підписання на період до прийняття нової Конституції конституційної угоди між Президен­том і Верховною Радою в особі більшості її членів.

Переговори про конституційну угоду у Вер­ховній Раді затяглися. В ситуації, що склалася, Л.Кучма 31 травня 1995 р. видав Указ про прове­дення опитування громадської думки з питань довіри громадян України Президентові та Вер­ховній Раді. Одночасно він звернувся до ук­раїнського народу з поясненням цього надзвичай­ного кроку.

Майже чотирирічний досвід незалежної Ук­раїни, підкреслювалося у зверненні, свідчить, що сучасна деформована державна система — одна з основних перешкод на шляху припинення руйнівних процесів, які призвели до занепаду економіки, інте­лектуального і духовного життя, наступу злочин­ності, зубожіння великих мас населення. Без пере-




Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2015-05-22; Просмотров: 401; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.016 сек.