КАТЕГОРИИ: Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748) |
Закон України
Т України Конституції Основні положення Процес. Конституційний ідразу ж після розпаду СРСР і здобуття Україною незалежності постало природне питання щодо прийняття Основного Закону, який закріпив би якісно нові зміни у державі та суспільстві. Конституційний процес проходив з великими труднощами і тривав п’ять років. Україна була останньою з республік колишнього Радянського Союзу, яка прийняла свою Конституцію. Це сталося 28 червня 1996 року. Початок конституційному процесу поклала 16 липня 1990 р. Декларація про державний суверенітет України. Закріплені в ній принципи суверенності, народовладдя, недоторканності території республіки, розподілу властей, рівності громадян, гарантування їх прав і свобод мали конституційний характер. Спираючись на Декларацію, парламент утворив у жовтні 1990 р. конституційну комісію, перед якою поставив завдання розробити спочатку проект концепції Основного закону. Розробники опрацювали один за одним сім варіантів документу. У червні 1991 р. концепція нової Конституції була затверджена. У цьому Верховна Рада України випередила інші парламенти союзних республік. Тим часом в житті СРСР відбувалися епохальні події. Після конституційної реформи М Горбачова політична влада в основному перейшла від компартійних комітетів до рад та їх виконкомів. Проведені у 1989—1990 рр. вільні вибори зробили органи радянської влади єдино легітимними. Підвалини тоталітарного ладу захиталися. Після невдалої спроби консерваторів повернутися у минуле шляхом перевороту державна партія і створена нею союзна держава пішли у небуття. За відсутності компартійної диктатури словосполучення „радянська влада” вперше набуло реального змісту. Та успадкована радами влада мала властиву для диктатури нероздільну побудову, хоч уже не була диктаторською Незалежно від політичного забарвлення (після виборів 1990 р. з’явилися й антикомуністичні обласні ради) радянські органи незадовільно справлялися з новою для себе роллю носія нероздільної влади. Раніше вони виконували набагато скромнішу роль „передавального пасу від справжнього носія диктатури — компартійної олігархії до народних мас.
Ось чому величезного значення набув закон про заснування посади Президента, прийнятий Верховною РадоккЗ липня 1991 р. На цю посаду, як зрозуміло, претендував „свій”, тобто голова парламенту. Та приймаючі цей закон, депутати тоді не здогадувалися, що готують собі гідного суперника у започаткованому двома тижнями раніше конституційному марафоні. В діючій з 1978 р. Конституції України вказувалося: „Народ здійснює державну владу через Ради народних депутатів, які становлять політичну основу України. Всі інші деражавні органи підконтрольні і підзвітні Радам народних депутатів”. Після запровадження посади Президента в Конституцію було внесено доповнення: „Президент України є главою держави і главою виконавчої влади України” Неважко зрозуміти, що між цими нормами існувало непримиренне протиріччя. Воно могло бути розв’язане прийняттям нової Конституції з поділом влади на законодавчу і виконавчу. Починаючи від червня 1991 р. конституційна комісія зайнялася розробкою проекту Основного закону. Вивчалися і використовувалися Конституції багатьох держав, міжнародні конвенції, історичний досвід самої України. У проекті були закріплені положення, що містилися в Загальній Декларації прав людини, пактах ООН про економічні, соціальні і культурні права, Європейській конвенції з прав людини тощо. Ці норми не викликали заперечень на всіх етапах конституційного марафону і увійшли в остаточний текст Конституції.
Принципові корективи були внесені в проект після проголошення 24 серпня 1991 р. Акту про незалежність України. Ця доленосна подія тім.» багато положень парламентської концепції туції. Розбудова правового поля у незалежг™ жр- жаві повинна була здійснюватися на власній основі. Проекти конституційної комісії обговорювалися на наукових конференціях. Було проведено ряд експертиз вітчизняними і зарубіжними правниками. Один з варіантів проекту опублікували, після чого протягом шести місяців відбувалося його обговорення. До конституційної комісії надійшло 47 тис. поправок, доповнень і заперечень. У жовтні 1993 р. було оприлюднено черговий, четвертий варіант проекту. В ході дебатів виявилася непримиренна суперечливість між позиціями Президента України Л.Кравчука і Верховної Ради стосовно проблеми розподілу влади. Більшість депутатів вимагала зберегти положення чинного Основного закону 1978 р. і відкидала норми про сильну вертикаль виконавчої влади, яка починалася б з Президента, про регіональне і місцеве самоврядування. Полеміка відбувалася в основному між прихильниками і противниками збереження радянської системи. Різні думки висувалися щодо того, якою республікою мала б стати Україна — парламентською або президентською? Восени 1993 р. конституційний процес остаточно загальмувався. Діючою залишалася Конституція УРСР1978 Р., до якої було внесено понад дві сотні поправок. Другий етап конституційного процесу розпочався після виборів Президента і нового складу Верховної Ради. У вересні 1994 р. почала діяти нова конституційна комісія, утворена за принципом представництва двох гілок влади. Співголовами комісії були затверджені Президент України Л.Кучма і Голова Верховної Ради О.Мороз. Прагнучи зрушити справу з місця Л.Кучма в грудні 1994 р. вніс проект „Конституційного закону про державну владу і місцеве самоврядування в Україні”. У ньому містилися конкретні пропозиції про розмежування влади по лінії законодавчій і управлінсько-розпорядчій. Проект не міг не порушувати багатьох статей Конституції 1978 р., побудованої як усі попередні радянські конституції, на принципі нероздільності влади. Згідно з цим документом Верховна Рада повинна була віддати Президенту істотну частину владних повноважень, тобто наповнити реальним змістом внесену у Конституцію в 1991 р. статтю про запровадження посади Президента як глави держави і глави виконавчої влади.
Проходження законопроекту в структурах Верховної Ради відбувалося болісно й уповільнено. У багатьох депутатів сама ідея обмеження повноважень парламенту функціями опрацювання і прийняття законів не викликала ентузіазму. Адже законодавча влада абстрактна, тоді як виконавча має повноваження, пов'язані з безпосереднім впливом на кар’єри людей і матеріальні цінності. І все-таки 18 травня 1995 р. парламент прийняв закон „Про державну владу й місцеве самоврядування”. Згідно з ним Президент ставав одноосібним главою уряду, склад якого він мав формувати сам, без узгоджень і затверджень Верховною Радою. Він мав очолити й систему місцевих органів державної виконавчої влади. Ідея про місцеву владу у вигляді рад депутатів не пройшла. Органами державної влади від обласного до районного рівня (а також у районах Києва і Севастополя) ставали держадміністрації, Главами яких Президент повинен був призначати обраних народом голів відповідних рад. У компетенції місцевих рад залишалися обмежені повноваження: затвердження місцевого бюджету і програм територіального розвитку, заслуховування звітів голів адміністрацій. Всі інші повноваження передавалися держадміністраціям. З прийняттям цього закону Україну перетворювалася з парламентсько-президентської, держави у президентсько-парламентську республіку. Закон „Про державну влаДу і місцеве самоврядування” було прийнято простою більшістю голосів. Щоб ввести його в дію, виявилася потрібною конституційна більшість голосів, тобто дві третини. Існуючий партійний склад парламенту робив це недосяжною справою. В умовах, що склалися, залишався тільки один варіант мирного розв’язання конфлікту: підписання на період до прийняття нової Конституції конституційної угоди між Президентом і Верховною Радою в особі більшості її членів. Переговори про конституційну угоду у Верховній Раді затяглися. В ситуації, що склалася, Л.Кучма 31 травня 1995 р. видав Указ про проведення опитування громадської думки з питань довіри громадян України Президентові та Верховній Раді. Одночасно він звернувся до українського народу з поясненням цього надзвичайного кроку. Майже чотирирічний досвід незалежної України, підкреслювалося у зверненні, свідчить, що сучасна деформована державна система — одна з основних перешкод на шляху припинення руйнівних процесів, які призвели до занепаду економіки, інтелектуального і духовного життя, наступу злочинності, зубожіння великих мас населення. Без пере-
Дата добавления: 2015-05-22; Просмотров: 401; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы! Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет |