Господарство. У Західній Україні крізь залишки феодалізму про­бивалися паростки соціального прогресу

У Західній Україні крізь залишки феодалізму про­бивалися паростки соціального прогресу. Помітне по­жвавлення в економіці почалося наприкін. 60-х — на поч. 70-х років. Та лише 70 —80-ті стали роками становлення фабрично-заводської промисловості. Але з 869 підприємств Східної Галичини більшість стано­вили дрібні, на яких було зайнято по 5— 1-0 робітників.. Дрібні підприємства переважали і на Буковині та в Закарпатті. Попереду були борошномельна, лісопиль­на, нафтова галузі, де до сер. 90-х років завершився промисловий переворот.

Названі вище галузі виробництва у Галичині стиму­лювали залізничне будівництво. У 60-ті — на поч. 70-х років західноукраїнські землі отримали залізничне сполучення із Заходом, яке здійснювалося не тільки з економічних, а й воєнно-стратегічних міркувань. Зго­дом воно з'єднало Львів з українськими землями, що входили до Росії. До поч. 1901 р. довжина залізниць досягла 3859 км, що сприяло розвиткові торгівлі й про­мисловості.

Наприкінці XIX ст. почали розвиватися металооб­робна та машинобудівна галузь промисловості, хоч і на низькому технічному рівні.

Проте Західна Україна залишалася землеробською. У сільському господарстві почали застосовувати нову техніку, вирощувати нові культури, використовувати вільнонайману працю, розвивати торгове тваринницт­во та зернове господарство. Земля, як і раніше, була зосереджена в руках поміщиків і селян, які розбагатіли. У Східній Галичині налічувалося 80 % дрібних селян­ських господарств, на Буковині — 87 %. Схожа карти­на спостерігалася і в Закарпатті, де становище погіршу­валося через проведену у 1867 р. комасацію та сегре­гацію (комасація — це зведення розкиданих дрібних

земельних ділянок в один масив; сегрегація — відокрем­лення селянських пасовищ від поміщицьких).

Селяни сплачували непосильні викупні платежі, витрачали великі кошти на тривалі судові процеси за ліси й пасовиська, за т. зв. пропінацію. Економічний тягар, що лежав на плечах трудового люду, цим не об­межувався. Його значно посилювали як прямі, так і непрямі податки, різноманітні повинності.

Неодмінним атрибутом західноукраїнського села була корчма, що служила місцем для лихварських операцій, пристановищем для покидьків суспільства, у т. ч. й полі-ційних агентів. За підрахунками В.Навроцького, на кожне галицьке село у 1869 р. припадало в середньому

чотири корчми.

Становище селя№ Західної України набагато погірши­лося внаслідок економічної кризи 70 —80-х років XIX ст. Дані офіційної статистики свідчили, що за смертністю населення Галичина займала перше місце в Європі. Протягом усього пореформеного періоду не припиня­лася боротьба селян за право користуватися громад­ськими лісами і пасовищами. У Східній Галичині та на Північній Буковині відбувся 871 селянський виступ. Селяни використовували такі форми боротьби: відмо­ву працювати у поміщицьких маєтках, страйки, збори, захоплення поміщицьких земель, втечі, підпали.

Важким було становище західноукраїнських робіт­ників. Тривалість робочого дня, розмір заробітної пла­ти, умови праці та життя залежали від підприємців. Хоч у 1885 р. австро-угорський уряд видав закон про обмеження робочого дня 11 годинами, насправді він тривав 12 і більше годин. Найнижчою в імперії Габс-бургів була зарплата робітників Західної України. Львівський робітник отримував вдвічі менше, ніж віден­ський. До того ж, жіночу та дитячу працю, яку досить широко використовували у промисловості краю, опла­чували наполовину нижче за чоловічу.

На західноукраїнських землях поступово народжуєть­ся та міцніє робітничий рух. Перший організований виступ робітництва відбувся в січні 1870 р. 100 львів­ських друкарів провели 7-денний страйк, який закін­чився їх перемогою. На рубежі 70 — 80-х років поряд із

страйками робітники проводили демонстрації, збори, мітинги. На них, окрім економічних, висували політичні вимоги, зокрема щодо впровадження загального вибор­чого права. Виникають нелегальні робітничі гуртки.

Повільний розвиток економіки західноукраїнських земель, які залишились аграрно-сировинним колоніаль­ним придатком Австро-Угорщини та країн Заходу, не міг повністю забезпечити робочими місцями сільське та міське населення краю. Це викликало в кін. XIX — на поч. XX ст. масову еміграцію, зумовлену всією су­купністю суспільно-економїчних відносин, чинників со­ціального і національного гніту. Серед основних при­чин еміграції І.Франко називав перенаселення, проле-таризацію і пауперизацію більшості селян, злиденні за­робітки робітництва. Лише протягом 1890—1914 рр. більш як 500 тис. галицьких українців емігрували до Канади, США, Південної Америки. Великих масштабів досягла сезонна заробіткова еміграція в Німеччину, Швецію, Францію, Данію, Румунію, Росію. Тільки в Австрію за 1870—1913 рр. емігрувало 800 тис. селян. У Закарпатті кількість емігруючих набагато перевищу­вала природній приріст населення.

Одним з небагатьох чинників, що позитивно впливав на економічний розвиток західноукраїнського регіону, був своєрідною формою економічної самооборони місце­вого населення, стала кооперація. Перше західноукраїн­ське кооперативне товариство — торгове підприємство «Народна торгівля» було організовано у 1883 р. у Львові. Діяльність «Народної торгівлі» спочатку зво­дилась виключно до підтримки української приватної торгівлі. Проте вже в 1907 р. воно перетворилося на союзне об'єднання споживчих кооперативів. Важливою подією в кооперативному русі Галичини було засну­вання в 1899 р. товариства «Сільський господар», яке у 1913 р. налічувало понад 32 тис. членів. Найчислен-нішими серед кооперативів були кредитні спілки. Да­ючи десятипроцентні позики, вони швидко витіснили більшість лихварів. У 1909 р. українські підприємці заснували акціонерний земельний іпотечний банк, який фінансував інші кредитні заклади, зокрема «Крайовий союз кредитовий», «Народну торгівлю», «Крайову

спілку господарства і торгівлі». Зміцнило позиції това­риство «Дністер», яке у 1907 р. мало 213 тис. клієнтів. У 1911 р. воно почало діяти і на Буковині, де створило страхову компанію «Карпатія». Всього перед Першою світовою війною на західноукраїнських землях налічу­валося 1500 різних кооперативів.

Дата добавления: 2015-05-22