Тема 4. Початок визволення України

Окупаційний режим і розгортання антинацистького опору в Україні

Тести

1. На території західноукраїнських земель окупаційною владою було утворено:

А) рейхскомісаріат «Україна»;

Б) дистрикт «Галичина»;

В) «Трансністрію».

2. Рейхкомісаром України був:

А) Розенберг;

Б) Рундштедт;

В) Кох;

Г) Кейтель.

3. Центром окупаційної адміністрації в Україні стало місто:

А) Рівне;

Б) Вінниця;

В) Київ.

4. Проект онімечення та колонізації України на перспективу був розроблений:

А) у «Зеленій папці» Герінга;

Б) у «Генеральному плані Ост»;

В) у плані «Ольденбург».

5. Економічне пограбування окупованих українських територій здійснювалося головним чином через:

А) бригаду «Бранденбург»;

Б) «Центральне торговельне товариство Сходу»;

В) «Німецьке південне економічне товариство».

6. З 2,8 млн. молодих людей, вивезених з Радянського Союзу до німеччини, вихідцями з України були:

А) 1,5 млн. осіб;

Б) 1,9 млн. осіб;

В) 2,1 млн. осіб;

Г) 2,4 млн. осіб.

7. Український штаб партизанського руху (УШПР) було утворено:

А) у червні 1941 р.;

Б) у червні 1942 р.;

В) у грудні 1942 р.

8. Начальником УШПР було призначено:

А) П. Пономаренка;

Б) Т. Строкача;

В) С. Ковпака.

9. У жовтні 1942 р. рейд на Правобережну Україну здійснили партизанські з’єднання:

А) О. Федорова;

Б) С. Ковпака;

В) Т. Строкача;

Г) М. Наумова;

Ѓ) О. Сабурова.

10. Серед керівництва ОУН прихильниками С. Бандури були:

А) А. Мельник;

Б) Я. Стецько;

В) Р. Шухевич.

1. Бої на лівобережжі. Звільнення Києва.

2. Звільнення правобережної і південної України.

1. Сталінградська битва, що тривала від 17 липня 1942 р. до 2 лютого 1943 p., завершилася поразкою Німеччини та її союзників. В оточення потрапила та змушена була капітулювати 300-тисячна армія фельдмаршала Ф. фон Паулюса. Загалом ворог утратив 1,5 млн чоловік — четверту частину всіх військ, задіяних на німецько-радянському фронті. Для України завершення битви стало не лише початком докорінного перелому в Другій світовій війні, а й початком визволення. Унаслідок контрнаступу, розпочатого під Сталінградом 18 грудня 1942 p.,

Першим на території України було звільнено село Півнівка та інші села Міловського району Ворошиловградської (тепер Луганської) області.

Успішний наступ Червоної армії тривав аж до лютого 1943 р. За цей час було визволено значну частину Харківщини й Сумщини. 16 лютого радянські війська звільнили Харків і стабілізували фронт на лінії Зміїв-Червоноармійськ- Слов’янськ-Ворошиловград (тепер Луганськ).

Тим часом фельдмаршал Манштейн зосередив на південному заході від Харкова 7 танкових і моторизованих дивізій. 19 лютого він перейшов у контрнаступ, маючи намір розгромити війська Південно-Західного фронту, захопивши Харків і Курськ. 16 березня противнику вдалося знову захопити Харків, а через 2 дні — Бєлгород. Фельдмаршал Манштейн наступав на Курськ, намагаючись оточити там велике угруповання військ Центрального і Воронезького фронтів, узявши реванш за Сталінград. Жорстокі бої під Бєлгородом продовжувалися до 23 березня, після чого обидві сторони перейшли до позиційної війни.

Незважаючи на контрудар під Харковом, радянські війська втримали за собою чотири п’ятих території Ворошиловградської області, третину Харківської та частину Сумської областей.

Дальша доля Лівобережжя мала вирішитися на полях Курської битви (5 липня — 23 серпня 1943 p.). Зупинившись під Бєлгородом, німецьке командування розпочало підготовку до літнього наступу 1943 p., метою якого був розгром радянських військ, зосереджених на так званому Курському виступі (дузі), що утворився між Бєлгородом і Орлом, а потім продовжити наступ на Москву. Це дало б можливість гітлерівському командуванню взяти реванш за Сталінград, перехопити стратегічну ініціативу та повернути хід війни на свою користь. До участі в операції «Цитадель» гітлерівці залучили 900 тис. солдатів і офіцерів, 10 тис. гармат і мінометів, майже 2,7 тис. танків і штурмових гармат, понад 2 тис. літаків.

Задум радянського командування полягав у тому, щоб виснажити сили ворога в оборонній битві, а потім перейти в контрнаступ. Для цього на Курській дузі було створено 8 оборонних смуг і рубежів, що розгорнулися в глибину на 250— 300 км. їх обороняли майже 1,3 млн бійців, які мали на озброєнні до 20 тис. гармат і мінометів, 3,4 тис. танків і самохідних артилерійських установок, майже 2,7 тис. літаків. У разі ворожого прориву за військами Центрального та Воронезького фронтів, які дислокувалися відповідно на північ і на південь від Курська, стояв резервний Степовий фронт. На випадок переходу противника до оборони він мав якнайшвидше перейти в контрнаступ.

Курська битва розпочалася 5 липня. 13 липня біля с. Прохоровки (нині Бєлгородська обл. Російської Федерації) відбулася грандіозна танкова битва. З обох ворогуючих сторін у ній узяли участь до 1,5 тис. танків і самохідних артилерійських установок. Незважаючи на надзвичайно жорстокий характер боїв у Курській битві, гітлерівці зуміли вклинилися в оборонні порядки Червоної армії лише на 10-12, щонайбільше на 35 км. У ході битви вермахт утратив майже 500 тис. солдатів і офіцерів і 1,5 тис. танків. Утрати радянських військ живою силою становили 900 тис. солдатів і офіцерів, а танків було втрачено в 4 рази більше.

Однак у розпорядженні радянського командування залишався резервний Степовий фронт. Разом із військами Воронезького фронту 3 серпня 1943 р. він розпочав Харківсько-Бєлгородську операцію, і 23 серпня Харків було звільнено вдруге й остаточно. Цей день став датою завершення Курської битви.

Після звільнення Харкова в контрнаступ перейшли одночасно одинадцять фронтів. Забезпечивши собі перевагу в живій силі та техніці, радянське командування організовувало успішні удари то на одній, то на іншій стратегічній ділянці фронту. Отже, стратегічна ініціатива перейшла до рук радянського командування. Щоб урятувати становище, командування вермахту перекинуло із Західного фронту на Східний фронт 14 дивізій. Це полегшило союзникам по антигітлерівській коаліції розгорнути наступ на Апеннінському півострові й наприкінці вересня звільнити чверть території Італії, Історичний факт

Запровадження в 1942 р. орденів Суворова, Кутузова та Олександра Невського підказало О. Довженку ідею заснувати орден Б. Хмельницького. Ця ідея сподобалася М. Хрущову, який після визволення Харкова звернувся з відповідною пропозицією до Верховного головнокомандувача. Орден на честь гетьмана Б. Хмельницького був заснований 10 жовтня 1943 р. Через два дні стародавнє місто Переяслав було перейменовано на Переяслав-Хмельницькнй. Орденом Б. Хмельницького нагороджували не лише воєначальників, а й солдатів і партизанів. Як і орден Слави, він став орденом не лише полководницької, а й солдатської звитяги.

Битва за Україну стала центральною в боротьбі з нацизмом. Після завершення Курської битви на українській ділянці фронту від Орла до Таганрога, що становила лише третину загальної довжини радянсько-німецького фронту, сконцентрувалося майже 50 % особового складу збройних сил обох противників, 40 % артилерії, понад 50 % літаків та майже 70 % танків.

26 серпня 1943 р. перейшов у наступ Центральний фронт, дислокований на північ від Курська. Його війська форсували Десну, прорвавши раптовим ударом оборону противника, увійшли в північні райони України. 21 вересня вони визволили Чернігів і вийшли до Дніпра.

Успіх Центрального фронту створив сприятливі умови для швидкого просування Воронезького фронту. 20 вересня був звільнений Переяслав, а 22 вересня Перша гвардійська танкова армія генерала П. Рибалка також вийшла до Дніпра — найширшої водної перешкоди на європейському театрі воєнних дій.

 Через місяць після завершення Курської битви Червона армія вийшла до Дніпра фронтом завдовжки 750 км, крайніми точками якого були м. Лоїв і м. Запоріжжя.

Історичний факт

Розпочинаючи наступ в Україні, Ставка Верховного головнокомандування 20 жовтня 1943 р. перейменувала всі фронти, які повинні були діяти на території республіки. Воронезький фронт у складі восьми армій було названо 1-м Українським. Степовий, який складався з дев’яти армій, назвали 2-м Українським. Південно-Західний фронт у складі шести армій перейменували на 3-й Український. Південний фронт у складі семи армій став 4-м Українським.

Адольф Гітлер наказав відвести війська за Дніпро, щоб на його правому березі створити нездоланний «Східний вал», однак були побудовані лише його окремі укріплені позиції. Щоб перешкодити гітлерівцям створити глибокоешелоновану оборону, радянське командування вирішило якнайшвидше форсувати Дніпро. Битву за Київ було вирішено розпочати зі створення на правому березі Дніпра на 80 км південніше Києва плацдарму біля с. Великий Букрин силами 1-го Українського фронту під командуванням генерала М. Ватутіна.

Надіслана у війська директива Ставки вимагала провести швидке й рішуче форсування Дніпра, не витрачаючи часу на очікування техніки та засобів наведення мостів чи виготовлення понтонів. Радянське командування вимагало форсувати річку за допомогою підручних засобів. У ніч на 22 жовтня на правий берег мусили йти всі, без огляду на те, хто вмів чи не вмів плавати. Тому солдати використовували все: приховані в очереті рибальські човни місцевих мешканців, колоди, порожні бочки з-під пального, які залишили нацисти при відступі, набиті соломою плащ-намети, дошки. Правий берег Дніпра був добре укріплений, тому ті, хто йшов у наступ, зазнавали величезних втрат.

Історичне джерело

Учасник тих подій російський письменник В. Астаф’єв писав: «Найстрашнішим виявилися кулемети. Легкі для перенесення скорострільні “емкашки” зі стрічкою на п’ятсот патронів. Усі вони були заздалегідь пристріляні й тепер, неначе з вузьких шийок брандспойтів, поливали берег, острів, річку, на якій кипіло місиво з людей. Літні й молоді, свідомі й несвідомі, добровольці й мобілізовані військкоматами, штрафники та гвардійці, росіяни й неросіяни — усі вони кричали одні й ті самі слова: “Мамо! Боженьку! Боже!”, “Караул!”, “Допоможіть!” А кулемети сікли й сікли, поливали різнокольоровими смертельними цівками. Хапаючись один за одного, поранені й ті, кого ще не зачепили кулі, в’язками йшли під воду, річка здригалася від людських судом, пінилася червоними бурунами». За словами письменника, з 25 тис. радянських воїнів, які спустилися з лівого берега в дніпровські води, до правого берега дісталося не більше 3, максимум 5 тис. чоловік.

Створений ціною величезних жертв Букринський плацдарм удалося розширити всього на 1 км уздовж лінії фронту і на 6 км углибину. Тим часом Ставка вимагала звільнити Київ від окупантів до річниці жовтневої революції — 7 листопада. Утративши понад чверть мільйона солдатів і офіцерів, радянське командування вирішило перенести головну силу удару на Лютізький плацдарм, утворений на 30 км північніше Києва. Туди таємно було перебазовано 200 тис. бійців і танкову армію. Після триденних запеклих боїв оборону гітлерівців було прорвано, і на світанку 6 листопада 1943 р. радянські війська звільнили столицю України. Проте радість з цього приводу була затьмарена величезними втратами. Узяття Києва коштувало понад 417 тис. життів.

Німецькі військовополонені в Києві. 1944р.

2. Після звільнення Києва війська 1-го Українського фронту продовжили просування на захід. 7 листопада було зайнято Фастів, а за ним — Житомир та інші населені пункти. Утворений на правому березі стратегічний плацдарм довжиною майже 500 км перерізав головні комунікації, що об’єднували німецькі групи армій «Центр» і «Південь». Щоб їх відновити, гітлерівське командування завдало потужного удару з південного сходу і знову захопило Житомир, Коростень, Радомишль. Проте для розвитку контрнаступу на Київ сил у вермахту не вистачало. У грудні гітлерівці здійснили дві спроби контрудару на Київ з північного заходу, але й вони були невдалими.

Протягом листопада-грудня 1943 р. успішні бої з ворогом вели й армії 2-го Українського фронту, які форсували Дніпро, а після місяця запеклих боїв звільнили Черкаси. Частини 3-го Українського фронту звільнили Кременчук і Дніпропетровськ, а також створили просторий 400-кілометровий плацдарм на правому березі Дніпра.

Наприкінці 1943 р. радянське командування розробило план Дніпровсько-Карпатської наступальної операції, яка тривала до 6 травня 1944 р. і складалася з 10 послідовно проведених тактичних операцій. Нанесення серії ударів покладалося на війська чотирьох Українських фронтів. Найбільше значення мала Корсунь- Шевченківська операція, яка проводилася з 24 січня до 17 лютого 1944 р. Ударні сили 1-го та 2-го Українських фронтів оточили 80-тисячне угруповання вермахту. Йому на порятунок гітлерівці кинули бронетанкове з’єднання, яке допомогло частині оточених військ ворога вирватися з кільця. Зрештою, 55 тис. німецьких солдатів і офіцерів було вбито та поранено, понад 18 тис. узято в полон. Унаслідок Корсунь-Шевченківської операції 2 лютого 1944 р. звільнено Луцьк і Рівне. У ході Проскурівсько-Чернівецької наступальної операції в березні 1944 р. силами 1-го Українського фронту були звільнені міста Вінниця, Проскурів (нині Хмельницький), Чернівці.

Війська 2-го Українського фронту форсували Південний Буг і 26 березня вийшли на р. Прут, якою проходив кордон УРСР із Румунією. Унаслідок бойових операцій, проведених 3-м Українським фронтом, були звільнені м. Миколаїв і м. Одеса.

Успішні операції Червоної армії, як правило, завершувалися оточенням військ противника. Вирватися з нього в гітлерівців не вистачало сил. Секретом таких успіхів були особливості радянських проривів фронту. Вони майже завжди здійснювалися силами стрілецьких піхотних дивізій, а потім у бій вступали механізовані частини. Вермахт здійснював свої прориви силами танкових дивізій, за якими в бій ішли піхотні дивізії. Радянський спосіб проривів забезпечував повне опанування місцевості та надійне утримання оточених, однак супроводжувався великими втратами живої сили. У середньому в ході активних бойових дій червоноармієць перебував у строю до поранення або загибелі всього 8 діб.

Визволення України в 1943-1944 pp. було надзвичайно кровопролитним. Як і в попередні роки, багатомільйонна радянська армія страждала від нестачі найнеобхіднішого. Боєзапас на одну гвинтівку найчастіше становив 5-7 патронів. Кожний третій боєць не мав повного комплекту зимового одягу. Навіть узимку спали під відкритим небом, через що кожний четвертий солдат був обморожений чи хворий. Тили відставали від частин, які вели бойові дії. Тому добовим раціоном солдатів, у кращому разі, був один казанок холодної пшоняної каші на двох.

З метою підвищення бойового духу червоноармійців постійно тероризував СМЕРШ1. За вироками трибуналів зі складу українських фронтів щомісяця, у середньому, вибував цілий полк. Засуджених відправляли до штрафних батальйонів, до ГУЛАГу, розстрілювали.

Проблему поновлення боєздатності військ вирішували силами польових військкоматів, які діяли в складі частин, що вели наступ. Вони мобілізовували до армійських лав усіх здатних тримати зброю, у тому числі 16-17-річних юнаків. Таких підлітків у ході визволення України було мобілізовано майже 250 тисяч. Навіть без складання присяга, зовсім не навчених, не обмундированих, погано озброєних, їх кидали в бій «спокутувати кров’ю перебування в окупації», посилаючи воювати без прикриття з повітря, артилерійського чи мінометного супроводу або танкової підтримки. Майже всі вони загинули в перших же атаках.

Історичне джерело

Свідок такої атаки письменник А. Дімаров розповідав: «Не забуду, поки й житиму, одну атаку взимку сорок третього... Німці засіли за цегляними мурами металургійного комбінату, понад водосховищем, і полковник та його комісар не придумали нічого кращого, як кинути в атаку кількасот новобранців, яких не встигли ще й обмундирувати та озброїти. Вони висипали на лід водосховища величезним натовпом, і ворог, підпустивши їх майже впритул, викосив до ноги. Уся крига стала криваво-чорною від трупів».

1 СМЕРШ («смерть шпигунам») — особливий відділ у військах.

Польові військкомати під час визволення України мобілізували також 270 тис. колишніх радянських військовополонених українців, які потрапили в полон улітку 1941 р. і яких нацисти звільнили на початковому етапі війни. В основному вони поповнювали штрафні батальйони і з тавром «поплічник окупантів» гинули в перших же боях.

Війська 4-го Українського фронту й окрема Приморська армія протягом квітня — початку травня визволили Крим, а 9 травня 1944 р. після 5-денного штурму звільнили м. Севастополь. Після здобуття Кримського півострова 4-й Український фронт був ліквідований як такий, що виконав свої завдання.

Література:

Історія України – Коваль М.В., Кульчицький С.В. (§37)

Історія України – Бойко О. Д.

Контрольні запитання:

1. Яка роль Сталінградської битви у розвитку подій на радянсько – німецькому фронті. Як її результати позначились на долі українських земель?

2. Звільнити столицю України Сталін вимагав до річниці жовтневого перевороту, чим це було зумовлено і які мало наслідки?

3. Як проходило звільнення правобережної і південної України?

(Конспект лекції)

Дата добавления: 2015-05-22