Писемність і освіта

ВПЛИВ ХРИСТИЯНСТВА НА РОЗВИТОК ДАВНЬОРУСЬКОЇ КУЛЬТУРИ

Розклад первіснообщинного ладу і виникнення класової держави підготували умови для заміни язичницької релігії християнством. Уже всередині IX ст., через тісні зв'язки Русі з Візантією, християнство в його греко-православній формі поширилося серед панівних верств населення Русі. У X ст. християнами були деякі прибічники князя Ігоря та його дружина велика княгиня Ольга. Однак державною релігією воно стало лише у зв'язку з прийняттям християнства і масовим хрещенням слов'ян у 988—989 рр. князем Володимиром Святославовичем. З цього часу християнство активно поширювалося державою і церквою.

Уведення християнства як єдиної державної ідеології сприяло консолідації руських земель і зміцнення давньоруської держави. Була створена централізована організація священнослужителів. Спорідненість релігії давньої Русі з релігіями давніх країн Європи зробило її частиною світового християнського суспільства, зблизило Русь з Візантією. Руська церква стала частиною.

Константинопольської патріархії, і Візантія тривалий час прагнула поставити Русь у залежність від себе.

Прийняття християнства призвело також до змін у культурі давньоруського суспільства. З'явилися церкви та собори, які ставали головними осередками громадського і культурного життя. При церквах та монастирях засновувалися і діяли школи, переписувалися і зберігалися книги, творилися літописи. Введення християнства на Русі мало суттєве значення для розвитку тогочасної філософської думки. Завдяки цьому Київська Русь отримала можливість прилучитися до досягнень світової культури. Інтенсивні контакти з Візантією і Болгарією дали можливість використовувати здобутки античної і візантійської філософії.

Окрім античного, Візантія мала великий художній досвід християнського мистецтва, якому церква завжди надавала винятково великого значення. В часи розвитку середньовізантійського мистецтва, що розпочався після «іконоборських війн» (VIII — IX ст.), були розроблені канони богослужіння, іконопису, будівництва та оздоблення церков. За цими канонами встановлювалися правила зображення святих, композицій на біблійні та євангельські теми, типи церковних споруд, з яких домінуючим став так званий хрес-товокупольний тип, що найбільше відповідав характеру православного богослужіння та найдоцільнішій системі будівництва.

На етапі завершення формування державності Київської Русі її культура збагатилася новими елементами. Найважливішим серед них стала писемність, поширення якої в східнослов'янському світі передувало офіційному введенню на Русі християнства. Археологічні джерела дають можливість віднести час оволодіння неупорядкованим письмом до IX ст. На початку X ст.болгарський письменник Чорноризець Храбр у своєму творі «Про письмена» зробив першу спробу встановити етапи виникнення і розвитку словянської писемності. Він стверджує, що коли слов'яни були язичниками, вони не мали книг, а для лічби та ворожінь користувалися чертами і резами (тобто зарубками та різними позначками). Після прийняття християнства, окрім свого письма, вони почали користуватися латинськими і грецькими літерами.

Писемність у дохристиянські часи була поширена у зовнішньополітичній, економічній і торгівельній сферах суспільного життя, а також у язичницькому культі. Найважливішим джерелом писемно-

² Українська та зарубіжна культура. Навчальний посібник / За ред. М. М. Заковича. — К.: «Знання». 2002. — С. 41.

сті язичницьких часів є договори Русі з греками 911, 944 і 970 років. Так, договір 911р. вказує на руський звичай писати духовні заповіти на випадок смерті, а одна із статей договору 944 р. вимагала, щоб посли або купці, які прибували з Русі до Царгорода, мали при собі не золоті і срібні печатки, як практикувалося раніше, а спеціальні грамоти, підписані князем. В ряду доказів раннього існування писемності на Русі може бути і знахідка в одному з гньоздовських курганів корчаги другої чверті X ст. з написом «гороухща» або «гороушна». На думку дослідників, напис засвідчував вміст посудини — гірчиці або гірчичного масла.

Після введення візантійського православ'я, яке стало «культурою» ново-навернених, на Русі остаточно утверджується кирилична система письма. Нового письма потребувала держава і церква. Це письмо називалось «кирилиця», воно прийшло на Русь разом із писцями і богослужебними книгами із Болгарії. Поступово кириличне письмо витіснило стару писемність. Кирилицею написані всі відомі нам твори XI і наступних століть: «Остромирове Євангеліє», «Ізборники» 1073 і 1076 рр., «Слово про закон і благодать», «Мстиславове Євангеліє», «Повість минулих літ» та ін.

Пам'ятки давньоруського письма можна побачити на різних предметах та виробах — пряслицях, горщиках, корчагах, голосниках, ливарних формочках та інших предметах домашнього вжитку. Вони свідчать, що писемність була поширена серед простого люду.

Важливими писемними пам'ятками є знайдені у Новгороді, Звенигород! та інших містах, берестяні грамоти — переписка городян про господарські справи.

Оригінальними пам'ятками давньоруського письма є графіті XI—XIV ст., що містяться на стінах Софійського собору, Кирилівської церкви, Видубицького монастиря, Успенського собору Печерського монастиря, церкви Спаса на Берестові та Золотих воріт.

Особливий інтерес становить так звана «Софійська азбука», виявлена С.О.Висоцьким на стіні Михайлівського вівтаря Софійського собору в Києві. Вона складалась із 27 літер: 23 — грецьких і 4 — слов'янських: Б, Ж, ПІ, Щ. Згідно з С.О.Висоцьким, «Софійська азбука» відображає один із перехідних етапів східнослов'янської писемності, коли до грецького алфавіту почали додавати букви для передачі фонетичних особливостей слов'янської мови. Ймовірно,

³ Історія української культури: У 5-ти т. — / Історія культури давнього населення України. — Т.1. — К.: «Наукова думка», 2001. — с. 714

⁴ Висоцький С. Азбука з Софійського собору у Києві та деякі питання походження кирилиці // Мовознавство. — 1974. — № 4. — с. 74—83

що перед нами алфавіт, яким користувалися на Русі ще в часи Ас-кольда і Діра.

Цікавими пам'ятками є стилі (залізні, бронзові і кістяні писала) для письма на воскових дощечках, бересті і штукатурці. Вони дають повне уявлення про грамотність прихожан соборів та широких верств населення Київської Русі. Всі ці

пам'ятки вказують на те, що писемність у Київській Русі була не тільки привілеєм князів і духовенства, але і надбанням широких верств міського населення.

Для проникнення писемності на Русь позитивне значення мали торговельні зв'язки з різними країнами Заходу і Сходу, особливо з Візантією. Київські купці під час торгівлі знайомилися з грошовим обігом, початками арифметичних знань, мірами ваги тощо.

УХ — XII ст. писемність переростає в освіту. Розвиток освіти у Київській Русі грунтувався на власних національних традиціях і використанні античного та болгаро-візантійського досвіду шкільного навчання. Християнство, основою якого була писана книга, сприяло поширенню початків писемності та грамотності. Після церковної реформи Володимира Великого, виникла потреба у навчанні та вихованні освічених людей. Вони потрібні були не тільки для впровадження нового християнського культу, але і для функціонування органів державного управління, розвитку торгівлі, укладання договорів, діловодства, написання різних князівських грамот, оподаткування населення тощо.

Шкільна освіта за князювання Володимира Великого і Ярослава Мудрого стає частиною загальнодержавної і церковної політики Київської Русі. Утворилися три типи шкіл: палацова школа підвищеного типу (державний навчальний заклад, що утримувався за рахунок князя), школа «книжного вчення» (для підготовки священників) та світська (приватна) школа домашнього навчання, переважно для купецького і ремісничого населення.

У школах вивчали основи письма, читання, арифметику, спів, музику. Вищу освіту визначали богословсько-філософські дисципліни: богослов'я, філософія, риторика, граматика, співи.

Особливого значення у вищих школах надавалося вивченню іноземних мов. На першому місці була грецька мова, якою написані канонічні книги православної релігії, і якою, у ті часи, часто велися церковні відправи. Через те, володіння грецькою мовою було вкрай необхідне для вищих ієрархів церкви. Друге місце за значенням посідала латинська (варязька) мова.

Писали спеціальною паличкою — стилем (у давньоруських пам'ятках їх називають писала), виготовлені з рогу різних тварин, або металу. Для письма використовували вкриті воском дерев'яні

дощечки, найчастіше бересту (кору берези). Пергамент (вичинена шкура, телят, ягнят чи козенят) був досить дорогим, на ньому писали в основному важливі документи великим уставним письмом пером з очерету, розщепленим на кінці. Папір на Русі з'явився в кінці XIV ст., значно пізніше ніж на Сході (VI—XI ст.) або на Заході (XII—XIII ст.).

На зміст навчання вплинули традиції візантійсько-болгарської церковної освіти. Спершу використовувалися віршовані азбуковники, завезені з Болгарії. Пізніше, на основі болгарських, укладалися власні оригінальні азбуковники. Найпоширенішою навчальною книгою був Псалтир. Укладалися «Парамійники» (літургійно-учительні збірники (на біблійні тексти, вибрані із Старого Завіту), апракосні Євангелія (добірки євангельських текстів, розміщених у порядку церковнослужебних читань)..Важливою пам'яткою ранньохристянської писемності є Апостол, який містить Діяння й Послання апостолів.

Також були поширені підручники, перекладені з грецької мови. Це — «Фізіолог» (популярна зоологія), «Шестиднев» (про створення світу), «Християнська топографія» Козьми Індикоплова, у якій містяться численні матеріали космографічного, археологічного, географічного та історичного характеру.

Освітнім центром у Києві був собор Святої Софії. Тут складено літописний звід 1037 року, написано і виголошено «Слово про закон і благодать» митрополита Іларіона, складались основи першого збірника законів Київської Русі, що називається «Руська Правда», створено «Ізборник» Святослава 1076 року, написано у 1056— 1057 рр. відоме «Остромирове євангеліє». Тут містилася книгозбірня Ярослава Мудрого, переписувалися книги.

Освітнім і художнім центром був також і Печерський монастир, у якому знаходились художня і книгописна майстерні. У його стінах була створена визначна пам'ятка історії Київської Русі «Повість минулих літ» та ін.

Окрім Києва, центрами освіти були міста Новгород, Полоцьк, Чернігів, Галич та Володимир-Суздальський.

До освічених верств давньоруського суспільства належали представники князівсько-боярської та церковної верхівки. Вищу освіту мали такі видатні діячі тих часів, як Іларіон, Феодосій Печерський, Нестор, Климент Смолятич, Кирило Туровський, Мойсей Видубицький, автор «Слова о полку Ігоревім», Ярослав Мудрий, його сини Ізяслав, Святослав і Всеволод, онуки — Святополк та Володимир Мономах, Володимир Василькович та ін.

Дата добавления: 2015-05-23