Богословська діяльність і впорядкування церковної обрядовості. Значення для внутрішнього розвитку та для всього православного світу

У період загальноєвропейської Реформації (XVI—XVII стст.), очевидно, під протестантськими та католицькими впливами, православні Речі Посполитої також усвідомили потребу в систематичному викладенні та правильному засвоєнні основ свого віровчення й культу. Така потреба — катехизація — своїм знаряддям мала катехізиси, або "Сповідання віри". З кінця XVI — у перших десятиліттях XVII ст. православні користувалися авторськими катехізисами.

Цю проблему добре усвідомив Київський митрополит Петро Могила. Саме вій здійснив соборне укладення та затвердження православного Катехізису. Ця акція відбулася на відомому Київському соборі 1640 року. Обговорення катехізису — виголошення та тлумачення символу віри, вчення про церковні таїнства, дискутування догматичних питань (наприклад, про час перетворення Святих Дарів) — займало багато часу соборних засідань.Однак надруковано в повному обсязі воно було лише в 1662 році в Амстердамі.

Не діставши вчасно виправленого варіанту "Сповідання віри", але відчуваючи нагальну потребу "затамувати уста безстидних промовців, які паплюжать православну церкву", Могила видав у Києві так званий Короткий катехізис. Видрукували його 1645 р. в друкарні Києво-Печерської лаври під назвою "Зібрання короткої науки о артикулах Віри Православно-Католицької християнської. Невдовзі після київського видання львівський єпископ А.Желиборський "через обмаль катехізисів, виданих П.Могилою у Києві" зробив перевидання. Назвою своєю — "Зібрання короткої науки о артикулах віри православно-католицької християнської. Як церква Східна Апостольська вчить — для освічення людей молодих до друку подане", та й за змістом львівська книжка наслідувала київське першоджерело.

Літургійна реформа Занепад у XVI — на початку XVII ст. систематичної церковної освіти та послаблення контролю за діяльністю священицтва негативно вплинули на дотримання норм обрядової практики. Обрядовість у Київській митрополії часто визначалася не стільки церковними приписами, скільки місцевою етнографічною традицією, звичаями. Відмічалося, що до храмів "деколи вводять навіть живу скотину для освячення". Виправлення богослужбової практики було неможливим без появи виправлених і уодностайнених слов'янських служебних книг — требників та служебників.

В першій половині XVII ст. у Київській митрополії видруковано 12 "руських" требників та кілька служебників. Велика кількість требників, що базувалися на численних різнорідних джерелах, іноді збільшувала обрядові відмінності та плутанину. Перевірку й уодностайнення обрядової практики могла здійснити лише вища церковна влада — Собор архієреїв.

Подібна ситуація склалася при укладенні служебників. Стрятинський Служебник 1604 р. та Києво-Печерський 1620 р. не вирішували усіх проблем.

На соборі 1640 р. крім розгляду катехізису, багато уваги було приділено опрацюванню матеріалів, що пізніше склали основу нового православного Требника. Це були правила відправи богослужб, таїнств, висвяти священиків, питання про пости, неділі, свята тощо Православний Требник, що отримав історичну назву Требник Петра Могили, було опубліковано в Києво-Печерській друкарні в 1646 році. Складаючись з передмови та трьох частин, він містив виклад правил здійснення — "чинів" щодо найважливіших таїнств та обрядів тодішньої руської церкви. До того ж Требник 1646 р. мав "монастирський" варіант, в якому містилися "чини" та спеціальні настанови для чернечої богослужбової практики. Требник Петра Могили не обмежився простим викладом обрядів. Він був збагачений численними коментарями про значення та сутність обрядів з погляду вчення Східної церкви. Наводилися також численні суто практичні поради священикам, багато уваги приділено психологічним аспектам поведінки священика.

Дата добавления: 2015-05-23