Церква за Хмельницького

В'їзд Хмельницького до Києва

В першій половині ХVІІ століття по Україні прокотилась хвиля постань (Косинського, Остряниці, Лободи та інш.), що мали не тільки національний та соціальний, але й яскраво виражений релігійний характер. Такий самий характер мало й повстання під проводом Богдана Хмельницького.

З 1647 року Митрополитом Київським, Галицьким та всієї Русі було обрано Сильвестра Косіва. Ні козаки, ні єпископи не звертались до короля за дозволом на вибір митрополита, а напряму отримали благословення у Константинопольського патріарха. Соратник та однодумець Петра Могили новий митрополит, у цей складний час, намагався продовжити справи свого попередника. Відповідно до Зборівської угоди (1649) православній церкві надавались досить значні права. А український православний митрополит мав посідати на польському сеймі друге місце, після католицького примаса. Проте, незважаючи на затвердження сеймом цієї угоди, вона, через продовження військових дій, не була виконана. Поразка козацького війська під Берестечком призвела до підписання 1651 року Білоцерківської угоди, значно гіршої ніж попередня.

Після цього Хмельницький починає вести активні переговори з представниками московського царя. Проте від самого початку перемовин, Москва особливе місце приділяла підпорядкуванню української церкви собі.

Москва розглядала Переяславську угоду не тільки як політичний, а й як релігійний союз, і почала заходи щодо повного контролю над Київської митрополією. Незважаючи на наполягання московських представників, гетьман не включив до Переяславського договору про підпорядкування Київської митрополії московському патріарху. Крім того, й вище українське православне духовенство з осторогою ставилось до нового договору та зближення з Москвою. Посилаючи на свої обов'язки перед патріархом Константинопольським, митрополит Косів та присутні на раді епіскопи відмовились присягати московському царю, але московські урядовці проводили далі свою політику.

У липні — серпні 1654 року митрополит Косів відправив спеціальне посольство до царя Олексія Михайловича, на чолі з Миколопустинським ігуменом Інокентієм Гізелем. Посольство просило царя не рушати прав Української Церкви, щоб не присилав до України своїх «духовных московских на всякие начальства», щоб «никоторого духовных наших насилием до Великия России не затягали» і т. ін.

Звісно, ніякого результату де посольство не мало більше того, прибравши під себе (1654 року) Полоцьку, Могилівську та Смоленську єпархії, Москва почала там все перестроювати на свій лад, а московський патріарх прийняв собі титул «патріарха Великої, Малої та Білої Русі». По московських церквах правили службу щоб «київський престол з'єднався з богопоставленим престолом московським», а московські воєводи почали заводити свої порядки по українських містах.

Після всіх цих подій, не тільки українське православне духовенство, але й козацька старшина та гетьман почали переглядати свої відносини з Москвою. Так, грек Іван Тафлари розказував у Москві, що Київський митрополит і вище духовенство «присылали на сейм к королю польскому двоих чернцов с объявлением, что им с Московскими людьми быть в союзе невозможно и они этого никогда не желали; Москва хочет их перекрещивать: так чтоб король, собравши войско, высвобождал их, а они из Киева московских людей выбьют и будут под королевскою рукою по-прежнему…».

Після смерті, у квітні 1657 року, митрополита Косіва, Хмельницький не став повідомляти цареві про звільнення митрополичої кафедри, а сам призначив тимчасовим місцеблюстителем митрополії — чернігівського єпископа Лазаря Барановича та назначив вибори нового митрополита на 15 серпня. Але 27 липня 1657 року гетьман Богдан Хмельницький помер.

Дата добавления: 2015-05-23