Сучасна політична ситуація в світі

Народні антитоталітарні демократичні революції в країнах Центральної та Південно-Східної Європи, об'єднання Німеччини, крах СРСР та зникнення "соціалістичного табору", перші кроки колишніх радянських держав на міжнародній арені - все це визначило нову розстановку політичних сил, нову політичну атмосферу в Європі та в світі. Внаслідок радикальних геополітичних змін кін. 80-х - поч. 90-х рр. XX ст. в світі відбувся підрив ідеологічних та політичних основ післявоєнної конфронтації, біполярного протистояння, іде перегляд військової стратегії НАТО ("Програма партнерства в ім'я миру" 1994 р.); відбувається ліквідація надлишкової військової могутності найбільших держав планети. Розпад ОВД (травень 1990 р.) та РЕВ (квітень - травень 1989 р.) відкрив нові можливості для подолання розколу Європи та практичного втілення ідей євроінтеграції у вигляді Європейського Союзу, нових функцій блоку НАТО та ін. Іде перебудова відносин в світі, зміна структур міжнародних організацій, подальше продовження Гельсінського процесу.

Велике значення мають розпочаті в березні 1989 р. у Відні в рамках Хельсінського процесу переговори 23 держав - учасників ОВД та НАТО зі звичайних озброєнь та збройних сил в Європі від Атлантики до Уралу. Завдання цих переговорів полягало в тому, щоб встановити стабільність та безпеку в Європі, скоротити чисельність збройних сил та звичайних озброєнь та добитися зміцнення атмосфери довіри.

Віденські переговори були успішно завершені, погоджений текст Договору про звичайні озброєння в Європі, що передбачає масштабне скорочення озброєнь країн - членів ОВД та НАТО. Підписання цього та цілого ряду інших документів про будівництво Єдиної Європи відбулося в Парижі 19 - 21 листопада 1990 р. де вперше за 15 років після Хельсінкі відбулася спільна Нарада глав держав та урядів 32 європейських держав, США та Канади. Підписаний 22 державами-учасниками двох військово-політичних блоків, договір передбачав скорочення військової могутності НАТО та ОВД до погодженого паритетного.

Для міжнародної обстановки 90-х рр. характерною ознакою є подальше поглиблення західноєвропейської та північноамериканської економічної інтеграції. З 1988 р. на території США та Канади діє положення про вільну торгівлю. З 1994 р. до цієї угоди - НАФТА - приєдналася Мексика. Таким чином, північноамериканський континент перетворюється в єдиний господарський та економічний комплекс. На відміну від євроінтеграції, що в 2-й половині XX ст. відбувається на основі міжурядових угод та генези спільних наднаціональних органів виконавчої влади, північноамериканський варіант інтеграції базується передусім, на взаємопроникненні громадянських суспільств "знизу", тобто на рівні переплетення приватних господарських одиниць, створення спільних підприємств, наднаціональних корпорацій та т. п. Однак тут виникає необхідність укладення угод на міжурядовому рівні, щоб забезпечити "свободу пересування осіб, капіталів, товарів та послуг", але без створення наднаціональних загальноконтинентальних органів управління та регулювання. Слідом за Мексикою про бажання укласти договори про торгівлю з США у вигляді "сфери вільної економічної зони" заявили Венесуела, Колумбія, Чилі та інші країни Латинської Америки.

Дещо іншим шляхом іде інтеграційний процес в Європі, що налічує вже ряд стадій в своєму розвитку: 1948 р. - створення Оборонної Організації західного Союзу, 1957 р. - оформлення ЄЕС - Європейського Економічного Співтовариства, 1992 р. - Договір про Європейський Союз. 7 лютого 1992 р. в нідерландському місті Маастріхт, на стику кордонів Нідерландів, Бельгії, ФРН міністри закордонних справ та міністри фінансів від 12 держав - членів ЄЕС (Бельгія, Данія, Люксембург, Нідерланди, Італія, Ірландія, Португалія, Греція, Франція, Німеччина, Великобританія) підписали "Договір про Європейський Союз", що передбачає поетапну трансформацію ЄЕС в новий економічний, валютний, а в перспективі і політичний Європейський Союз. Прийнята програма довгострокового стратегічного розвитку Європи, що передбачає: введення єдиної валюти - "євро", часткову відмову від суверенітету в сфері зовнішньої та військової політики, розширення прав основних інститутів Європейського союзу - Ради Міністрів Європарламенту. Комісії європейських товариств, збільшення наднаціональних повноважень ЄС в області соціальної політики, охорони навколишнього середовища, промисловості, культури, охорони здоров'я, не виключено створення єдиного євроуряду.

Таким чином, сучасна система міжнародних стосунків є перехідною від системи, що склалася в підсумку другої світової війни і яка проіснувала майже півстоліття, до нової системи, в якій, з однієї сторони, відмирають старі принципи та форми міждержавних взаємин, а з іншої, створюються або знаходяться в стадії становлення нові принципи та форми цих стосунків.

В період переходу від конфронтації до співробітництва держав світу (2-а пол. 80-х - 90-і рр. XX ст.) не вдалося повністю уникнути локальних збройних конфліктів. У кінці 80-х - поч. 90-х рр. зросло значення та роль наддержавних об'єднань (ООН, РБСЄ, ЄС та ін.) в міжнародних справах. Особливо це стосується Організації Об'єднаних Націй, що продовжує виконувати функції миротворця та арбітра в різноманітних конфліктних ситуаціях, приймаючи резолюції та дієві рішення, що засуджують конфронтацію. Історія розвитку міжнародних стосунків підтвердила цю тенденцію: 1990 р. - операція багатонаціональних сил по визволенню окупованого військами Іраку Кувейту, 1993 - 1995 рр. - миротворчі акції в Кампучії, Сомалі, Югославії, південному Іраку.

Більш активною стала діяльність постійно діючої Ради по Безпеці та Співробітництву в Європі (РБСЄ), що користуючись засобами "превентивної'" (яка випереджає події) дипломатії прагне до врегулювання та запобігання конфліктам на європейському континенті. Успішна діяльність місій РБСЄ в колишній Югославії, Естонії, Латвії, Грузії, Молдавії, Чечні, Албанії (1997 р.) довели успіх вибраної стратегії.

До к. 90-х рр. XX ст. новим стримуючим чинником в історії міжнародних взаємин в Європі став Європейський Союз, який реанімував діяльність Західноєвропейського Оборонного Союзу, відродивши тим самим ідею ефективної "євроармії". Активно бере участь у врегулюванні локальних збройних конфліктів НАТО.

6. Закріплення нового матеріалу завершується співбесідою за такими питаннями:

Дата добавления: 2015-05-23