Особливості економіки Республіки Молдова

Після проголошення державного суверенітету у 1991 р. Молдова зіткнулася зі значно більшою кількістю проблем, ніж інші республіки колишнього СРСР, що зумовило високі темпи падіння її економіки (у 1999 р. країна виробляла лише ЗО % обсягу ВВП від рівня 1989 р.). Основними чинниками такого падіння були:

• розрив традиційних економічних зв'язків та втрата ринків збуту побутової техніки, фруктів, овочів, вин, взуття, текстильних виробів — основних статей молдавського експорту;
• майже повна відсутність місцевої сировинної бази (за винятком агрокліматичних ресурсів), яка хоча б певною мірою могла підтримати виробництво у перехідному періоді;
• фактично монополістична залежність від постачання енергоносіїв і електроенергії з інших держав, підвищення цін на які поста­вила енергомістку економіку країни у вкрай тяжке становище;
• придністровський конфлікт і відповідне розмежування тери­торії Республіки Молдова порушили нормальний товарно-грошо­вий обмін та створили фактично дві держави на відносно невеликій території з річними соціально-економічними моделями розвитку;
• висока залежність від експорту та імпорту з РФ зумовила най­важче серед усіх республік колишнього СРСР становище молдавської економіки під час російської економічної кризи 1998—1999 рр.

Упродовж 1991—2000 рр. Молдова проводила широкомасш­табні економічні реформи в основному ліберального спрямуван­ня, які включали в типовий для монетарних заходів комплекс стабілізаційних програм, серед яких найважливішими були:

Ø введення стабільної конвертованої валюти — молдавського лея;

Ø лібералізація цін, яка інколи включала пряме й непряме їх ре­гулювання (особливо цим відрізнялася Придністровська республіка);

Ø запровадження нової кредитної політики, яка ставила в одна­кові умови державний та приватний сектор національної економіки;

Ø поглиблення процесів приватизації та зниження відсотко­вих ставок;

Ø нтеграція країни у світовий економічний простір.

Унаслідок проведених заходів намітилася тенденція до еко­номічного зростання лише на початку XXI ст. Так, у 2000 р. ВВП країни збільшився на 2,1 %, в 2001-му на 6,1 %, а вже в 2004-му — на 7,3 %. Разом з тим, основними макроекономічними проблема­ми Молдови залишаються великий зовнішній борг, що становий у 2000 р. 1,2 млрд. дол., чи 84 % її ВВП (найвищий у відсотковане відношенні рівень серед усіх пострадянських країн), негативне сальдо зовнішньої торгівлі (експорт - 565 млн. дол., імпорт - 915 млн.), низький технологічний склад експорту, Залишається проблемним через політичну та економічну невизначеність залу­чення прямих іноземних інвестицій у країну. Напруженою с та­кож соціальна ситуація в Молдові, наприклад, питома вага насе­лення, що знаходилось за межею бідності (ООН встановив міжнародний рівень на доходи у 2 дол. на день на одну особу) становила 38,4% (1997 р.), має місце значна диференціація насе­лення за доходами (коефіцієнт Джині (40,6) г значно вищим, ніж у сусідній Румунії (31,1) та в Україні (29,0)). Незважаючи на прове­дення цілого ряду приватизаційних заходів питома вага приватно­го сектору в структурі ВВП залишається порівняно з іншими дер­жавами СНД низькою (не перевищує 50 %). Рівень безробіття н Молдові значно вищий за зафіксований офіційною статистикою показник в 1,8% (2000 р.). За оцінками міжнародних експертів, реальний показник (за методикою МОП) коливається на рівні 25— 30 %. Досить проблемною в країні є структура виробництва ВВП, в якій питома вага сільського господарства становить 28,9 % (1998 р.), а промисловості — 31,3 %. Країна має також певні бю­джетні проблеми, пов'язані зі значним перевищенням витрат над доходами. У 2000 р. перші були майже на 20 % більшими за другі. У сучасній структурі експорту Республіки Молдова переважають продовольчі товари (передусім фрукти, вино і тютюн, консерви), а також тканини, взуття, деякі машини та обладнання. В імпорті домінують паливо і сировина, технологічне обладнан­ня, машини, хімічні товари. Основними торговельними партне­рами є Росія, Україна, Румунія, Німеччина, Білорусь.

7.5. Особливості економічних відносин України з країнами СНД

У межах колишнього СРСР Україна була високоінтегрованою країною в систему економічних зв'язків єдиного народ­ногосподарського комплексу. З розвалом Радянського Союзу розпочався процес селектування її економічних інтересів у пев­них галузях. Внаслідок цього сформувалися ті сектори національ­ної економіки, які значною мірою потребують кооперації із су­міжними підприємствами, що розташовані в різних країнах СНД. Найбільш значущими при цьому виявилися:

Ø ракетно-космічна індустрія (Росія — Україна — Казахстан);

Ø авіаційна промисловість (Росія — Україна — Узбекистан);

Ø військово-промисловий комплекс (Росія —- Україна—Білорусь);

Ø хімічна та нафто-газопереробна промисловість (Росія —Україна — Узбекистан — Казахстан — Білорусь);

Ø паливно-енергетичний комплекс (Росія — Туркменія — Ка­захстан — Узбекистан);

Ø АПК (практично всі країни СНД);

Ø науковий комплекс (Росія — Україна — Білорусь).

Упродовж останніх десяти років наявними були як тенденції на зближення, так і на віддалення, що врешті-решт призвело до раціо­налізації на прагматичній основі цілої низки зовнішньоекономічних зв'язків не тільки у названих вище галузях, а й у цілому ряді інших. Визначимо основні особливості зовнішньої торгівлі України з країнами СНД.

1. Мала місце тенденція до зростання обсягів українського експорту в країни Співдружності з 5,2 млрд. дол. у 2000 р. до 6,5 млрд. у 2003-му, проте частка країн цього угруповання зменшила­ся відповідно і 33,5 % до 27,6 % (з Російською Федерацією з 22,8% до 18,2%).

2. У структурі імпорту спостерігалася так звана «дзеркальна асиметрія». Обсяги поставок з країн СНД до України зросли з 8,5 млрд. дол. (2000 р.) до 11,9 млрд. (2003 р.), проте у відсотко­вому відношенні їх питома вага зменшилася з 56,6% до 49,7% відповідно.

3. Мас місце негативне сальдо у зовнішній торгівлі з СНД, яке пояснюється передусім енергетичною залежністю України від поставок нафти та природного газу з Росії та Туркменії.

4. Товарна структура експорту майже залишилася без змін, проте спостерігався комерційний успіх окремих продовольчих компаній України, яким вдалося закріпитися на російських рин­ках та ринках країн Центральної Азії.

5. ПІІ, що надходили в Україну з держав СНД не були знач­ними. Так, станом на початок 2004 р. з РФ (вона посідає 7-е місце за обсягами ПП) припадало лише 377,6 млн. дол., що становило 5,7% їх загального обсягу. Обсяги ж українських інвестицій у Росію становили 86,7 мли дол. (53 %).

Національні стратегії розвитку країн СНД передбачають фор­мування нових типів економічних відносин, зокрема пошуку до­даткових джерел ресурсного забезпечення сталого економічного зростання, утвердження Інноваційної моделі розвитку, підвищен­ня конкурентоспроможності національних економік, вихід на європейські соціальні стандарти. Певною мірою це може забезпе­чити ЄЕП, хоча, як показав попередній аналіз, тенденція па дивергенцію (розбіжність) є домінуючою и країнах Співдружнос­ті. Важливими для України сферами співробітництва на дво- і багатосторонній основі в умовах сьогодення є:

• створення зони вільної торгівлі в межах принципів, інструмен­тів та механізмів, що були задекларовані Європейською Комісією у посланні «Ширша Європа — сусідство» (березень 2003 р.);
• диверсифікація проектних розробок у визначених вище га­лузях з метою посилення взаємної конкурентоспроможності на­ціональних економік на світових ринках;
• розвиток трансрегіонального співробітництва шляхом ство­рення Єврорегіонів (такі вже існують, це єврорегіопи «Слобожан­щина», що об'єднує Харківську область (Україна) та Бєлгород­ську (РФ), «Дніпро», що об'єднує Брянську область (РФ), Гомель­ську (Білорусь) та Чернігівську (Україна));
• формування спільного інноваційного простору;
• розвиток транспортних коридорів між СНД та ЄС (найдешев­ший шлях транзиту товарів між ЄС та РФ лежить через Словаччину та Україну).

Дата добавления: 2015-05-23