Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Еволюція економічної моделі




Розвиток нового Китаю розпочався у 1949 р., коли було проголошено створення Китайської Народної Республіки, а її ком­партія (КПК) стала провідною і спрямовуючою силою суспільства у побудові нового суспільства. Знесилена після Другої світової вій­ни країна у перші повоєнні роки розвивалася досить стрімко, а пла­нова модель розвитку, яка була запозичена нею в СРСР, відіграла позитивну роль. У перші п'ять років Китаю вдалося досягти знач­них успіхів в індустріалізації своєї економіки, адже саме тоді були створені потужні металургійні підприємства, ГЕС, підприємства основної хімії, а також деякі галузі важкого машинобудування. На­прикінці 1950 — на початку 60-х рр. Китай став власником ядерної зброї, що також суттєво посилило його позиції на світовій арені.

Розраховуючи на найбільший у світі людський потенціал, знач­ну ресурсну базу та комуністичну ідеологію маоізму керівництво країни прийняло наприкінці 1950-х рр. авантюристичну програму «великого стрибка», метою якого був акселерований розвиток продуктивних сил, що мав би привести КНР до світового лідерс­тва в основних на той час макроекономічних пропорціях (вироб­ництво стали, чавуну, вугілля тощо) провідних держав світу. Ос­новний наголос при цьому робився на використання кустарних технологій, а тому якість товарів, що випускалася таким чином, була низькою. Як результат гори неякісного металу та вкрай неефективне використання ресурсів були яскравим свідчення стратегічних помилок та прорахунків.

Не менших втрат національній економіці завдала також аграрна політика, яка здобула назву «народних (сільських) комун», вона багато в чому нагадувала примусову колективізацію в СРСР у 1920-30-ті рр., з відповідним нівелюючим розподілом прибут­ків, низькою товарністю виробництва, що врешті-решт призвело до занепаду останнього, а відтак й до нормування у розподілі про­довольства, яке збереглося до початку здійснення реформ у країні.

Близько 100 млн. жителів Китаю, а в основному це була інтелі­генція, лікарі, вчені, висококваліфіковані спеціалісти в різних га­лузях народного господарства, суттєво постраждали внаслідок«культурної революції», пік якої припав на 60-ті рр. XX ст. Най­більш освічена частина китайського суспільства могла загрожу­вати ідеологічним міфам, тому саме їх кращі представники були страчені чи зіслані «на перевиховання» з центральних провінцій КНР у важкодоступні регіони західної частини країни. У цей же час максимально загострилися економічні й політичні стосунки між Китаєм та Радянським Союзом, США, а також більшістю інших розвинутих країн.

Розуміючи, що волюнтаристські підходи не виправдали себе, всі свої прорахунки тодішнє керівництво КНР віднесло до існу­вання так званої «банди чотирьох», показовий суд над якою практично завершив період «великомасштабних перетворень» у країні, а після смерті у 1976 р. Мао Цзедуна Китай уже у грудні 1978 р. проголосив курс на економічну реформу, в основі якої перехід на багатоукладність економіки, залучення іноземного ка­піталу, аграрна реформа, лібералізація зовнішньої торгівлі тощо. На чолі нової трансформаційної моделі КНР став її лідер Ден Сяопін. На з'їзді КПК у 1982 р. було прийнято стратегію модерніза­ції суспільства, яка своїми основними заходами нагадувала градуалістську модель переходу до ринку, але принцип поступо­вості, що лежав в її основі, чітко виділив етапи входження країни до ринку, що були розраховані не на один-два роки, а на десяти­річчя за умови збереження провідної ролі держави практично в усіх секторах національної економіки. Визначимо основні етапи проведення соціально-економічних реформ у Китаї.

    1. Початок проведення реформ (1978-1984 рр.). У цей період були сформульовані головні цілі економічних реформ, проголо­шені основні стратегічні напрями модернізації господарства (по­єднання двох моделей господарства — планової та ринкової, поступове скорочення централізованого розподілу, зменшення питомої ваги державного сектору, гармонізація ринкових та ре­гульованих державою цін). Важливою ознакою цього етапу роз­витку КНР були реформи на селі, в ході яких вдалося відійти від малоефективної діяльності «сільських комун» і розпочати фор­мування підрядних відносин, ринкових механізмів регулювання цін на продовольство та регіональної спеціалізації сільського го­сподарства. Внаслідок цих змін вдалося суттєво збільшити збір зернових культур, що мало для країни величезне значення, та суттєво підвищити рівень доходу селян. Таким чином, Китай на­близився до межі самозабезпеченості продовольством, а деякі продукти харчування почав експортувати (у дореформений час КНР був одним з найбільших у світі імпортерів рису). Наступним кроком китайського градуалізму став перехід до закупівлі сільгосппродуктів за контрактами, що підняло зацікавленість місце­вих фермерів-орендарів (колективна власність на землю при цьо­му зберігалася). У цей період значно зросло розшарування сіль­ського населення, збільшилося безробіття, яке і зараз є значною проблему китайської економіки.

На промислових підприємствах КНР у 1980-ті рр. розпочина­ються так звані економічні експерименти. Наприклад, деяким за­водам і фабрикам дозволялося залишати частину прибутку у своєму розпорядженні, що підняло зацікавленість як керівників, так і простих робітників у кінцевому результаті своєї праці.

    1. Посилення реформування економіки країни (1985—1992 рр.). Керівництво КНР на початку другого періоду розвитку проголо­шує про необхідність створення нової офіційної моделі перетво­рень — системи соціалістичного товарного господарства. На ідеологічному рівні нова концепція китайської економіки вклю­чала в себе гармонізоване поєднання державного плану та товар­ного виробництва, останнє з них розглядалося як додаток до ос­новного. Проте вже на початку 1990-х рр. в основних державних документах країни панівною визнається нова модель — соціаліс­тичної ринкової економіки, в основі якої лежить провідна роль суспільної власності (до неї відтепер включають крім державної та кооперативної ще й змішану) за одночасного розвитку багато­укладності в економіці. Основний тягар реформ переноситься у цей період на ціноутворення, трансформація якого також розтя­гується на тривалий час. Спочатку зменшується кількість товарів, що регулюються державою, збільшуються закупівельні ціни на продовольство, що веде до максимального наближення цін до фактичного рівня витрат, децентралізується система їх регулю­вання (тепер уже більша їх частина контролюється місцевими, а не центральними органами влади). На завершальному етапі від­бувається подальша лібералізація цін, що охопила тепер практич­но всю систему товарно-грошових відносин.

На цьому етапі центр реформування з сільської місцевості, в якій почалося створення нетипової для аграрного сектору сільсь­кої промисловості (невеликі підприємства повітів та селищ, які стимулювали зайнятість населення у міжсезонний період та випус­кали примітивну в цілому продукцію), переноситься в міста. Саме у промисловості урядом країни декларується проведення політики «шести пріоритетів»: постачання сировини; виробництво електро­енергії; залучення інвестицій, кредитування перспективних вироб­ництв; закупівля імпортного обладнання; створення великих шкіл науково-технічних кадрів. Поступово пріоритетність розвитку по­ширюється з легкої промисловості на інші галузі, створюється спе­ціальний державний фонд будівництва найважливіших об'єктів енергетики та транспорту» диверсифікуються форми власності у промисловості. Набувають значного поширення й елементи рин­кової інфраструктури: створюється система Інвестицій (інвестицій­ні компанії та фонди); активно розвивається ринок кредитів; вини­кають перші трастові компанії; у вигляді експерименту дозволя­ється організовувати фондові біржі (дві перші з них відкриваються в Шанхаї і Шеньчжені); розпочинається робота з нерухомістю.

Основний напрям макроекономічного регулювання держави переноситься на піднесення благополуччя пересічних громадян, які з різних причин опинилися за межею бідності (це так звані сяокан — «люди скромного достатку»).

    1. Нарощування системного реформування економіки (1993-2000рр.) характеризується активним виходом китайських підприємств на зовнішні ринки, значним збільшенням іноземних інвестицій1 насамперед у створювані урядом спеціальні економічні чопи та чопи пріоритетного розвитку (так зване освоєння чотирьох смуг), удоско­налення господарської відповідальності за підряд, масштабна кредит­но банківська реформа, введення жорсткої відповідальності за під­ряд, і передусім за якість продукції, що випускається, (особливо по­страждала країна від масових рекламацій, що надходили з-за кордо­ну па неякісну продукцію китайських товаровиробників).

У цей період активно відбувається процес акціонування, а йо­го суб'єктами відтепер уже виступають держава, юридичні і фі­зичні особи та іноземні партнери. Разом з тим, зберігається дер­жавна монополія в оборонній промисловості, виробництві рід­кісних металів тощо. Контрольний пакет акцій зберігається дер­жавою також у енергетиці та транспорті.

У цей період значну увагу приділяє китайське керівництво со­ціальній політиці. Головними пріоритетами при цьому є:

  • зменшення питомої ваги бідного населення через підвищен­ня зарплати та пенсій (за китайською статистикою їх налічувалося у 1978 р. — 250 млн. осіб, а в 1995 р. — близько 65 млн.);
  • уведення соціального страхування з подальшою диверсифі­кацією сфер його використання;
  • розширення діяльності пенсійних фондів (у багатьох містах набули поширення загальноміські фонди);

 

За різними аналітичними джерелами обсяг ШІ в Китаї в середині 1990-х рр. досяг 500—700 млрд. дол.

 

  • створення нових робочих місць (передусім у сільській міс­цевості, рівень безробіття в якій набув загрозливих масштабів).

Таким чином, упродовж перших трьох етапів реалізації еко­номічних реформ КНР вдалося досягти значних змін у своєму гос­подарстві (табл. 8.1).

Таблиця 8.1




Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2015-05-23; Просмотров: 299; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.016 сек.