Давньогрецький історик Геродот про племена скіфів

Геродот. Історії в дев'яти книгах. — К., 1993. — С.183.

Перші кочові скіфи з'явилися в південних степах нашої країни швидше за все на початку VIII ст. до н.е. Але тоді вони не залишилися тут, а, переслідуючи кіммерійців, що мешкали тут раніше, вторглися до Закавказзя і Малої Азії. Наприкінці VII ст. до н.е. вони повернулися в причорноморські степи І залишилися там до III ст. до н.е.

Згідно з даними стародавніх істориків, спершу вони проживали в Середній Азії або в степах між Каспієм, Уральськими горами й Кавказом. Мабуть, це були іраномовні племена. І найімовірніше, вони просувалися в степ півдня Європи поволі, поступово, протягом кількох сторіч, І було кілька «хвиль» таких вторгнень.

Найґрунтовнішу характеристику та опис життя і побуту скіфів залишив нам «батько Історії» Геродот. Він описав їх як своєрідний «караючий меч» для тодішнього світу І водночас віддав їм належне як мудрому, працьовитому, лицарському народові. Геродот розділяв скіфів на царських, скіфів-кочовиків, скіфів-скотарів та хліборобів.

У скіфів панувала патріархальна система влади з чіткою соціальною диференціацією. Кожний дорослий скіф був вояком. У боях вони були немилосердні, полонених осліплювали, кастрували або: приносили в жертву богині домашнього вогнища Таботі, повелителю неба Папою, богу війни Арею. У скіфів існував культ меча та обряд поклоніння йому. Одним із обрядів у скіфів було посвячення юнака у молодого воїна — він мав випити кров першого вбитого ним ворога.

Скіфське суспільство поділялось на три основні верстви: воїнів, жерців, рядових общинників (землеробів та скотарів). Кожна з верств вела своє походження від одного з синів першопредка і мала свій священний атрибут. Для воїнів це була бойова сокира, для жерців — чаша, для общинників — плуг з ярмом. Очолювали скіфське царство царські скіфи, влада яких поширювалась І на слов'янські племена.

Скіфська держава була першим політичним об'єднанням на півдні Східної Європи у ранньому залізному віці. Продовженням її було Скіфське царство III ст. до н.е. зі столицею у Неаполі Скіфському в Криму (центром Скіфії в V-ІІІ ст. до н.е. було Кам'янське городище, що неподалік від Нікополя).

Свою силу в Північному Причорномор’ї скіфи продемонстрували в боротьбі з персами. У 512 р. до н.е. перський цар Дарій І рушив через Балкани на скіфів. Як пише Геродот, він хотів помститися скіфам за їхнє вторгнення в Мідію. У боротьбі з персами скіфи використали тактику партизанської війки: не вступаючи у відкриту битву з ними, вони відступали у глиб степів, постійно нападаючи на перське військо невеликими загонами. Понісши величезні втрати, Дарій І змушений був покинути Скіфію.

Найвищої могутності скіфи досягли в IV ст. до н.е. за правління царя Атея. У цей час із Північного Причорномор'я до Греції вивозили дуже багато зерна, і скіфська верхівка нечувано збагачувалася на цьому. Скіфські правителі починають карбувати власну монету. Цар Атей звертає увагу на захід: певна частина скіфів осідає в Добруджі (район сучасної Румунії), і Атей обкладає тяжкою даниною фракійців — населення Балкан. Однак інтереси Атея на Балканах зіткнулися з інтересами не менш могутнього правителя — царя Македонії Філіпа. У 339 р. до н.е. у віці 90 років Атей гине в битві з Філіпом, і скіфи залишають Добруджу.

В III ст. до н.е. степи запустіли. Колишні кочовики-скіфи осідають у пониззі Дніпра та в Криму (Мала Скіфія). Тут вони займаються землеробством та ведуть осіле, доволі скромне життя.

* * *

«Скіфи кажуть, що їхній народ є наймолодший серед усіх народів, і ось як це сталося. їхня країна була пустелею, і перша людина, що там з'явилася, була такою, що звалася Таргітаєм. Батьками цього Таргітая, як вони кажуть, але я цьому не вірю, були, за їхнім твердженням, Зевс і дочка бога ріки Борисфена (Дніпро). Від них походив Таргітай, і у нього було троє синів: Ліпоксай, Арпоксай і молодший Колаксай. Коли вони були царями, з неба впали на скіфську землю зроблені з золота плуг, ярмо, сокира і чаша. Першим побачив їх старший і наблизився, щоб їх узяти, але все це золото, коли він підійшов туди, почало горіти. Він віддалився, і тоді до них підійшов другий, але із золотом сталося те саме. Отже, так своїм полум'ям прогнало їх золото. Проте коли до нього наблизився третій, молодший, золото згасло, і тоді він узяв його собі і пішов із ним додому. І старші брати після того, що вони побачили, погодилися передати все царство молодшому.

Отже, як кажуть, від Ліпоксая походять ті скіфи, плем'я яких називається авхатами, від середнього брата, Арпоксая, ті, що називаються катіарами і траспіями і, нарешті, від молодшого брата походять ті, що називаються паралатами, а всі вони разом, як кажуть, називаються околотами, а ця назва була ім'ям їхнього царя. Назву «скіфи» їм дали елліни.

Геракл, коли він гнав Геріонових бугаїв, прибув до цієї країни, де тепер мешкають скіфи і яка тоді була пустельною.

І там в одній печері він знайшов істоту подвійної природи: наполовину вона була дівою, а наполовину змією; до сідииць її тіло було жіночим, а нижче — зміїним. Він, побачивши її, здивувався і спитав її, чи не бачила вона десь його коней,що зникли.

Нарешті, вона віддала йому їх і сказала: «Цих коней, що прийшли сюди, заради тебе я врятувала, а ти винагородив мене за мою послугу; від тебе я зачала трьох синів».

Коли народилися сини, вона спершу дала їм імена: першого назвала Агатірсом, другого Гелрном, а останнього — Скіфом.

...Від пристані борисфенітів (Ольвія розташована посередині приморської частини всієї Скіфії), від неї і далі перший народ, котрий можна. зустріти, це калліппіди, які є напівелліни і напівскіфи, над ними є інший народ, що називається алізонами. Вони і калліппіди взагалі мають такий спосіб життя, як і скіфи, але сіють і їдять пшеницю і цибулю та часник, і сочевицю та просо. Над алізонами живуть скіфи-орачі, що сіють пшеницю не для їжі, а на продаж. Ще далі над ними живуть неври, а далі на північ від неврїв, наскільки я знаю, є незалюднена країна. Оці народності живуть уздовж ріки Гіпанія (так називали річки Південний Буг та, Кубань) на заході від Борисфена.

А як перейти Борисфен, ідучи від моря, то спершу буде Гілея (плавні в нижній течи Дніпра), а якщо йти ще вище, там живуть скіфи-землероби, яких елліни, що живуть уздовж ріки Гіпанія, називають борисфенітами, а самих себе ті елліни називають ольвіополітами. Отже, ці скіфи-землероби живуть на сході на відстані трьох днів шляху, і до ріки, що називається Пантікап (річка Ворскла), а на півночі на відстані, якщо пливти одинадцять днів, там джерела Борисфена. Далі країна, що над ними, це пустеля великих розмірів. За пустелею мешкають андрофаги, які є окремою народністю, яка не належить до скіфів. А далі за ними вже справжня пустеля і, наскільки я знаю, там нема іншого народу.

...На схід від цих скіфів-землеробів, якщо перейти ріку Пантікап, у тій країні мешкають кочовики також скіфи, які нічого не сіють і не обробляють землі. Вся ця країна позбавлена дерев, за винятком Гілеї. Ці кочовики живуть на схід на відстані чотирнадцяти днів шляху і доходять до річки Герра (річка Молочна).

За Герром простягається країна, що називається царською, і скіфи, які в ній живуть, найхоробріші та найчисленніші і вони вважають інших скіфів своїми невільниками. Вони на півдні сягають аж до Тавріки, а на схід — до рову, що.. прокопали народжені від сліпих, і до гавані на Маєтідському озері (Азовське море), що називається.Кремни. Деякі інші частини їхньої землі доходять до ріки Танаїда (Дон). Вище на північ від царських скіфів мешкають меланхлєни, це вже інша народність, не скіфська. Вище ме-ланхлєнів, наскільки я знаю, є болота і незалюднена країна.

Якщо перейти ріку Танаід, там уже не Скіфія, але перша ц частина належить савроматам, які живуть у країні, що починається від затоки Маєтідського озера і простягається на північ на відстань п'ятнадцяти днів шляху, і вся ця країна позбавлена дерев і диких, і культурних. Над ними живуть будіни в країні, що вся заросла різними деревами.

...Почиваючи.від Істру (Дунай),я опишу скіфську країну щодо її розміру, як вона тягнеться вздовж моря. Від Істру це є власне первісна Скіфія, розташована в напрямі до півдня і південного вітру аж до міста, яке називається Каркінітіда (на березі Арабатської затоки). Звідти і далі країну, що тягнеться вздовж моря і яка є гірською і заходить у Понт, залюднює плем'я таврів до півострова, що називається Скелистим. Скіфія обмежується з двох боків морем, морем із південного боку і морем із східного боку, точно так, як і Аттіка...

Отже, від Тавріки на північ від таврів і на схід аж до моря живуть уже скіфи і ще в краях на сході від Кіммерійського Боспору і від Маєтідського озера до ріки Танаїду, що вливається саме в це озеро. Отже, від Істру і далі на північ у глиб материка Скіфія обмежена спершу народом агатірсів, далі — народом неврів і після нього — андрофагів і, нарешті, — меланхлайнів.

Отже, Скіфія, має чотирикутну форму, і дві її сторони, що скеровані до моря, одна, яка від узбережжя заходить у глиб материка, та інша, яка тягнеться вздовж моря, за розміром є однакові. Від Істру до ріки Борисфену десять днів шляху і ще десять від Борисфену до озера Маєтіди. А сторона Скіфії від моря в середину країни до меланхлайнів, що живуть на півночі від Скіфів, становить двадцять днів шляху. Одноденний шлях за моїм підрахунком дорівнює двомстам стадіям. На основі цього підрахунку сторони Скіфії поперечні становлять чотири тисячі стадій, а повздовжні, що йдуть у середину країни, мають також стільки стадіїв. (Стадій — одиниця довжини, в основу якої лягла відстань від старту до фінішу в так званому простому бігу на Олімпійських іграх. Довжина стадія у різних містах і в різні часи дорівнювала від 184 до 192 метрів. Так званий античний або греко-римський стадій дорівнював 177,6 м.)»

Геродот. Історії в дев'яти книгах. — К., 1993. — С. 181, 184-185, 203-204.

Дата добавления: 2015-05-23