Лекція № 2. Історія і становлення дитячої психології план 1 страница

ПЛАН

Лекція № 1. ЗАГАЛЬНІ ПИТАННЯ ДИТЯЧОЇ ПСИХОЛОГІЇ

1. Характеристика дитячої психології як наукової дисципліни.

2. Чинники психічного розвитку. їх характеристика.

3. Основні закономірності психічного розвитку.

4. Періодизація дитинства та стадійність психічного розвитку. Поняття провідної діяльності як основи вікової періодизації психічного розвитку.

5. Зв'язок дитячої психології з іншими науками.

Література:

1. Люблинская А.А. Детская психология. - М, 1971.

2. Мухина B.C. Детская психология. - М, 1999.

3. Шаграева О. А. Детская психология: Теоретический и практический курс. - М., 2001,

4. Урунтаева Г.А. Дошкольная психология. - М., 1996.

5. Эльконин Д.Б. Детская психология. - М., 1960.

Основні поняття: дитяча психологія, дитинство, психічний розвиток, теорія преформізму, теорія конвергенції двох факторів, соціальна ситуація розвитку, новоутворення, провідна діяльність, криза, період, стадія, сенситивний вік.

1. Дитяча психологія - наука про закономірності психічного розвитку дитини, особливості становлення її психіки протягом дитинства.

Дитинство - період, який продовжується від народження до повної соціальної, психологічної зрілості, це період, коли дитина стає повноцінним членом людського суспільства.

Дитинство, за періодизацією, прийнятою у вітчизняній психології (за Д.Б. Ельконіним), охоплює три епохи людського розвитку:

1. Раннє дитинство - від народження до 3 років;

2. Дитинство - від 3 до 10 років;

3. Отроцтво - від 10 до 17 років.

Кожна з цих епох ділиться на два періоди в залежності від того, що дитина засвоює.

Дитяча психологія поряд з іншими науками (педагогікою, фізіологією, педіатрією), вивчає дитину, але як наукова дисципліна має свій категоріальний апарат: предмет, завдання, методи дослідження.

Предмет дитячої психології - динаміка психічного розвитку дитини від народження до 17 років.

Завдання її полягають у вивченні та дослідженні:

1. генетичних факторів психофізіологічних функцій дитини, психологічних якостей її особистості;

2. співвідношення між віковими та індивідуальними особливостями психічного розвитку дітей;

3. природи сенситивних періодів життя дитини;

4. психологічної готовності дитини до навчання в школі;

5. психічного розвитку дитини в шкільному віці.

Дошкільна психологія є складовою частиною дитячої психології. Вона вивчає психічний розвиток дитини протягом перших 6 років життя.

Дитяча психологія як наука вивчає динаміку психічного розвитку дитини, онтогенез її психічних процесів та особистісних якостей.

Дитяча психологія вивчає умови, рушійні сили онтогенезу психіки дитини; розвиток її пізнавальних та емоційно-вольових процесів; специфіку видів діяльності (гра, навчання, праця) на кожному віковому етапі; вплив провідної діяльності на психічний розвиток дитини; становлення її особистості.

Центральним поняттям дитячої психології є психічний розвиток.

Психічний розвиток - цілеспрямований стрибкоподібний процес переходу від простих форм до складних, від нижчих функцій до вищих, процес кількісних та якісних змін, що відбуваються в психіці дитини протягом дитинства.

Специфіка вивчення дитини в дитячій психології полягає в тому, що тут досліджуються не скільки власне психічні процеси і якості, скільки закони їх виникнення і становлення. Дитяча психологія вивчає механізми переходу від однієї вікової стадії до наступної, відмінні ознаки кожної стадії і їх психологічний зміст. Психічний розвиток не можна розглядати як зменшення чи збільшення якихось показників, як просте повторення того, що було раніше. Психічний розвиток передбачає появу нових якостей і функцій і в той же час зміну вже існуючих форм психіки. Тобто психічний розвиток виступає як процес кількісних і якісних змін, взаємозв'язок яких відбувається у сфері діяльності, особистості і пізнання дитини. Безперервність розвитку психіки переривається, коли в ній з'являються якісно нові новоутворення і вона робить різкий стрибок. Отже, розвиток психіки - не просто повторення пройденого, а дуже складний, зигзагоподібний процес, який протікає по висхідній спіралі як поступовий перехід під однієї сходинки до другої, своєрідної і відмінної за якістю.

Психічний розвиток передбачає не лише ріст, але і перетворення, при яких кількісні ускладнення переходять у якісні. А нова якість, у свою чергу, створює основу для подальших кількісних змін.

Дитяча психологія пов'язана з теорією пізнання, оскільки використовує головний метод пізнання психіки дитини - метод діалектики. Вона є генетичною наукою, бо вивчає виникнення і соціальний психічний розвиток дитини.

Таким чином, дитяча психологія як наукова дисципліна має свій категоріальний апарат і вивчає закономірності психічного розвитку дитини на різних етапах онтогенезу - від народження до ранньої юності. При

6

цьому психічний розвиток розглядається не як спонтанний процес, а як рух, боротьба протилежностей, заглиблення і розширення знань дитини під впливом навчання і виховання.

2. Центральною проблемою дитячої психології є проблема рушійних сил психічного розвитку дитини.

Відносно рушійних сил психічного розвитку існує декілька теорій. Одна з них - теорія преформізму, яка доводить, що розвиток обумовлюється спадковими задатками. Розвиток розглядається як поступове розгортання спадково обумовлених властивостей. Теорія преформізму зводить весь психічний розвиток до росту, до кількісних змін вже тих властивостей, які намічаються, і тим самим заперечує розвиток як появу нових якостей.

Друга теорія, протилежна теорії преформізму, вважає, що дитина в момент народження є "чистою дошкою" - tabula rasa, і під впливом зовнішніх умов в ній поступово виникають всі властиві людині психічні якості.

Ці дві теоретичні концепції на перший погляд здаються протилежними, оскільки одна шукає рушійні сили психічного розвитку в спадковості, а інша - у зовнішньому середовищі. Однак, за своїми поглядами на саму дитину вони дуже схожі, оскільки обидві розглядають дитину як пасивний об'єкт зовнішніх впливів. Так, аналізуючи причини дитячої злочинності, прибічники теорії преформізму передбачають існування спадкової злочинної обтяженості, за рахунок якої дитина народжується злочинною, а прихильники другої теорії передбачають наявність певного оточення, за умови зростаючи в якому дитина налаштовується на злочинне життя.

Спробою зняти однобічність кожної з цих теорій стало створення німецьким психологом В. Штерном теорії конвергенції двох факторів. Згідно з цією теорією процес психічного розвитку визначається взаємовпливом спадковості і середовища. При цьому спадковості відводиться провідна роль, а середовищу - лише роль умов, в яких реалізуються спадково визначені властивості психіки.

За сутністю ці теорії не грунтуються на конкретному науковому аналізі психічного розвитку дитини, а стали висновками із загальних ідеологічних поглядів їх авторів.

Як зазначає Д.Б. Ельконін, діти незалежно від конкретно-соціальних умов, в яких вони народились, володіють на момент народження однаковими загальнолюдськими властивостями, що складають основу всього подальшого психічного розвитку та забезпечують досягнення такого його рівня, якого потребують конкретні суспільно-історичні умови життя суспільства. Діти, які ростуть у суспільствах, що знаходяться на відносно низькому рівні соціально-економічного розвитку, не досягають іноді рівня розвитку психіки, властивого дітям, які виховуються в умовах високо розвиненого соціально-економічного суспільства. Це відбувається

завдяки рівневі вимог, що висуваються їм суспільством, в якому вони живуть.

Людська дитина з'являється на світ дуже безпомічною. Вона має лише ті природні механізми, які створюють можливість для підтримки її життя дорослими, що за нею доглядають.

У процесі життя організм дитини, у тому числі і її нервова система, розвиваються. Дитина фізично зростає - збільшуються її фізичні можливості. Розвивається і її нервова система в цілому і вищі відділи нервової системи зокрема. Удосконалюються основні нервові процеси -збудження, гальмування, індукція.

Рівень фізичного розвитку дитини, якого вона досягає на кожен момент, властивості її вищої нервової діяльності складають необхідну умову розвитку дитини як члена суспільства, розвитку її психіки і свідомості. Виступаючи умовами психічного розвитку, вони необхідні, але не визначають ні ходу, ні рівня розвитку психіки дитини.

Від свого народження дитина росте і розвивається в особливому світі, в світі, створеному людською діяльністю. Це світ предметів, в яких втілені людські здібності, і які служать для задоволення специфічних людських потреб.

В людських предметах, мові, науці, культурі закріплено досвід попереднього розвитку людства. В тому світі тримаються у готовому вигляді всі форми поведінки, здібності, якості особистості, які повинні виникнути в дитині у ході її розвитку.

Л.С.Виготський зазначав, що специфічна особливість відносин між середовищем і розвитком дитини полягає у тому, що те, що повинно виникнути в ході розвитку і отримане в кінці розвитку, вже дане в середовищі з самого початку. Для розвитку особистості дитини і її специфічно людських властивостей середовище виступає не як обставина чи то умова розвитку, а як джерело розвитку.

У процесі свого розвитку дитина вступає у специфічні відносини з оточуючим її світом предметів і явищ, створених попередніми поколіннями людей. Ці відносини характеризуються двома взаємопов'язаними особливостями. Перша особливість в тому, що дитина не пасивно пристосовується до оточуючого її світу людських предметів, а активно присвоює собі всі досягнення людства, оволодіває ними.

Здібності і функції, які формуються в процесі цього у людини, представляють собою психологічні новоутворення, стосовно яких спадкові, вроджені механізми і процеси є лише необхідними внутрішніми (суб'єктивними) умовами, які роблять можливим їх виникнення. Але вони не визначають ні їх складу, ні їх специфічних якостей.

Другою специфічною особливістю відносин дитини з оточуючою її дійсністю як джерелом розвитку є те, що конкретними носіями всього, чим повинна володіти дитини в ході життя, стають дорослі, які виховують та навчають її. Дитина оволодіває всім багатством дійсності - світом предметів і дій з ними, мовою, людськими стосунками, мотивами людської

діяльності і всіма людськими здібностями - тільки через і за участю дорослих людей.

Однак тільки власна діяльність дитини з оволодіння дійсністю, опосередкована її відносинами із дорослими - носіями всіх багатств, накопичених людством, є рушійною силою розвитку дитини як члена суспільства, її психіки і свідомості.

Не все в оточуючій дитину дійсності є джерелом її психічного розвитку, а тільки те, з чим вона активно взаємодіє, те, чим вона оволодіває, що засвоює під керівництвом дорослих. Діяльність дитини стосовно до дійсності завжди опосередкована дорослими. Це значить, що виховання і навчання є провідними в процесі всього психічного розвитку дитини. Спираючись на її можливості і знання того, чим дитина вже оволоділа, дорослі організовують її діяльність з оволодіння новими сторонами дійсності.

Всяка діяльність слугує задоволенню будь-якої потреби. Вже на другому місяці життя виникає специфічно людська, соціальна за своєю природою потреба - потреба в дорослій людині, в спілкуванні з дорослими, що доглядають за дитиною. Першопочатковою формою цієї потреби є "реакція оживлення". З часом ця потреба набуває нового змісту, її розвиток в період до шести років йде від потреби до безпосереднього спілкування з дорослими до потреби в сумісній з ними предметній діяльності, потім до потреби в загальному житті з дорослими, і нарешті, в потребі в суспільно значимій та оцінюваній діяльності. Розвиток цієї основної потреби створює основу того, що ставлення дитини до дійсності опосередковуються її відносинами з дорослими людьми.

Одночасно з розвитком потреби у дитини жити життям дорослих, займати певне місце в житті суспільства розвивається й інша тенденція -тенденція до самостійності. Розвиток цієї тенденції пов'язаний із засвоєнням дитиною досвіду дій з предметами і знань про дійсність, з розвитком нових і нових здібностей, а значить - і можливостей.

Як потреба до участі в житті дорослих, так і тенденція до самостійності формується під впливом вимог суспільства. Суспільство потребує від дитини посильної уздасті в діяльності дорослих і одночасно самостійності. Ці дві лінії розвитку пов'язані поміж собою. Всяка нова ступінь в розвитку самостійності, в емансипації від дорослих, є одночасно виникненням нової форми зв'язку дитини з дорослими, з суспільством.

Відношення між тенденцією до самостійності і потребою в спілкуванні з дорослими' у спільному житті з ними стають одним із внутрішніх протиріч, покладених в основу розвитку особистості дитини. Весь її психічний розвиток відбувається як внутрішньо суперечливий процес.

Таким чином, психічний розвиток у психології розглядається як суперечливий процес кількісних та якісних змін, що відбуваються в психіці дитини, і на який впливає певна сукупність чинників. Управління цим процесом потребує від дорослих знання ролі та значення

вищеназваних чинників з метою їх урахування в організації навчально-виховної роботи з дітьми.

3. Розвиток кожної психічної функції організму має свої особливості, темп та терміни, але психічний розвиток людини в цілому має загальні закономірності, котрі проявляються в усіх сферах психіки і зберігаються протягом всього онтогенезу. Говорячи про закономірності психічного розвитку, мається на увазі опис і пояснення не випадкових фактів, а головних тенденцій, які визначають хід цього процесу.

Основні закономірності психічного розвитку:

1) Нерівномірність і гетерохронність. Кожна психічна функція має особливі темп і ритм становлення. Окремі із них немов "ідуть" попереду інших, готуючи іншим підставу. Потім ті функції, які "відставали", набувають пріоритет у розвитку і створюють основу для подальшого ускладнення психічної діяльності. Наприклад, у перші місяці дитинства інтенсивно розвиваються органи чуттів, а пізніше на їх основі формуються предметні дії. У ранньому дитинстві дії з предметами перетворюються в особливий вид діяльності - предметно-маніпулятивну, в ході якої розвиваються активна мова, наочно-дійове мислення.

Найбільш сприятливі для становлення тої чи іншої сторони психіки періоди, під час яких загострюється її чутливість до певного роду впливів, називаються сенситивними. Так для оволодіння рідною мовою сенситивним являється вік з 2 до 5 років. Дитина активно розширює свій словниковий запас, засвоює закони граматики рідної мови, переходить до зв'язного мовлення.

2) Маючи складну організацію у часі психічний розвиток протікає стадійно. Кожна вікова стадія має свій темп і ритм, який не співпадає з темпом та ритмом часу і змінюється в різні роки життя. Так, рік життя немовляти за своїм об'єктивним значенням та перетвореннями не дорівнює року життя в юнацтві. Найбільш швидко психічний розвиток відбувається в ранньому дитинстві - від народження до 3 років.

Стадії психічного розвитку певним чином слідують одна за одною, підкорюючись своїй внутрішній логіці. їх послідовність не можна перебудувати або змінити за бажанням дорослого. Будь-яка вікова стадія вносить свій неповторний вклад, а тому має власну цінність. Тому важливо не прискорювати, а збагачувати психічний розвиток, розширяти можливості дитини у властивих даному віку видах життєдіяльності.

Дитина певного віку займає особливе місце в системі суспільних відношень. І перехід від одного етапу розвитку до другого є, перш за все, переходом до нового, якісно більш високого і глибокого зв'язку дитини з суспільством, частиною якого вона є і без зв'язку з яким не може жити (О.В. Запорожець).

До характеристик стадій психічного розвитку відносять соціальну ситуацію розвитку, основні новоутворення, провідну діяльність.

Соціальна ситуація розвитку - це співвідношення зовнішніх і внутрішніх умов розвитку психіки дитини. Вона визначає ставлення дитини до інших людей, предметів, до самої себе.

Вікові новоутворення - це новий тип будови особистості і її діяльності, психічні зміни, що виникають в даному віці і визначають перетворення в свідомості дитини. Тобто це ті позитивні надбання, які дозволяють перейти дитині до нової стадії розвитку.

Провідний тип діяльності - діяльність, яка забезпечує кардинальні лінії психічного розвитку в даний період (О.М. Леонтьев). У ній найбільш повно подані типові для даного віку відносини дитини з дорослими, а через це і її ставлення до дійсності. У провідній діяльності формуються основні особистісні новоутворення, відбувається перебудова психічних процесів і виникнення нових видів діяльності. Так, наприклад, у предметній діяльності в ранньому віці формуються "гордість за власні досягнення", активна мова, складаються передумови для виникнення ігрової і продуктивних видів діяльності, виникають елементи наочних форм мислення і знаково-символічної функції свідомості.

3) У ході психічного розвитку відбувається диференціація і
інтеграція процесів, властивостей і якостей. Диференціація полягає у тому,
що психічні процеси відокремлюються один від одного, перетворюючись
іііі самостійні форми чи діяльності. Так, пам'ять виділяється із сприйняття
і стає самостійною мнемічною діяльністю. Інтеграція забезпечує
встановлення взаємозв'язків між окремими сторонами психіки. Так,
пізнавальні процеси, пройшовши період диференціації, встановлюють
іпіігмозв'язки один з іншим на більш високому, якісно новому рівні.
Наприклад, взаємозв'язок пам'яті з мовою і мисленням забезпечують її
інтелектуалізацію. Отже, ці дві протилежні тенденції взаємопов'язані і не
існують одна без одної.

З диференціацією і інтеграцією пов'язана кумуляція, що припускає накопичення окремих показників, які готують якісні зміни в різних сферах психіки дитини.

4) Протягом психічного розвитку відбувається зміна детермінант-иричин, які його визначають. З одного боку, змінюється взаємозв'язок біологічних і соціальних детермінант. З другого, стає іншим і співвідношення різних соціальних детермінант. На кожному віковому етапі готуються умови для засвоєння дитиною певних видів діяльності, складаються особливі взаємовідносини з дорослими і однолітками.

5) Психіка відрізняється пластичністю, що дає можливість для її зміни під впливом будь-яких умов, засвоєнням різного досвіду. Так, народжена дитина може оволодіти будь-якою мовою відповідно до того мовного середовища, в якому вона буде виховуватися. Одним з проявів пластичності виступає компенсація психічних або фізичних функцій іншими у випадку їх відсутності або недорозвиненості, (наприклад, при ваді зору, слуху, рухових функцій). Іншим прикладом прояву пластичності с наслідування. Останнім часом воно розглядається як своєрідна форма орієнтування дитини у світі специфічно людських видів діяльності,

10

//

способів спілкування і особистісних якостей шляхом уподібнення, моделювання їх у власній діяльності.

Таким чином, психічний розвиток підкоряється певним, вищеназваним закономірностям, на основі яких можна сформулювати його основний закон. Сили, що виступають рушійними, в тому або іншому віці неминуче призводять до заперечення і руйнування основи розвитку всього віку, з внутрішньою необхідністю визначаючи закінчення даної епохи розвитку і перехід до наступного вищого вікового етапу.

4. Дитинство - період, який продовжується від народження до повної соціальної і психологічної зрілості, це період становлення дитини як повноцінного члена людського суспільства. Періоди дитинства людини є продуктом історії і мають схильність до змін. Тому тривалість дитинства знаходиться у прямій залежності від рівня матеріальної і духовної культури суспільства.

На теперішній час у психології виділяють наступні періоди дитинства:

1. Дитячий - від народження до 1 року;

2. Період переддошкільного дитинства - від 1 року до 3 років;

3. Період дошкільного дитинства - від 3 до 6 років;

4. Період молодшого шкільного віку - від 6 до 11-12 років;

5. Період середнього шкільного дитинства (підлітковий) - від 12 до 14-15 років;

6. Період старшого шкільного віку (юнацький) - від 15 до 17-18 років.

Подібна періодизація показує, що вона пов'язана з віком дітей і що вікові показники не стабільні. Вік не визначає періоду дитинства. У цьому полягає одна з суттєвих відмінностей розвитку людини від розвитку тварини. Для тварини або рослинного організму вік визначає початок нового періоду. Час життя тварини є часом дозрівання його організму. Тому за сприятливих умов через певний час починається новий період життя організму.

У людини також існує певна послідовність дозрівання організму, але це ще не визначає рівень розвитку особистості. Темп, зміст та повнота психічного розвитку визначається організованою взаємодією дитини з оточуючими людьми. Тривалість такого спілкування впливає на розвиток дитини (семирічна дитина буває більш розвиненою ніж п'ятирічна, і значно менше розвиненою ніж десятирічна). В цьому процесі вік набуває значення фактора часу.

Однак, якщо умови життя дитини змінюються, якщо зміст діяльності та активного спілкування її з оточуючими стає більш багатим, повноцінний розвиток здійснюється швидше, і навпаки.

Отже, період дитинства - це певний час життя дитини, частина всього процесу перетворення малюка на юнака. Період дитинства характеризується рівнем фізичного розвитку дитини, певним способом її життя і провідним типом діяльності. Період дитинства формально

12

визначається тими межами, які встановлює державне законодавство. Однак зазначені періоди безпосередньо не визначають психічного розвитку дитини. Суттєву роль відіграє не тільки кількість прожитих дитиною років, але і ступінь їх заповнення змістовним спілкуванням та розвивальними видами діяльності.

Вікові показники періодів дитинства є загальними характеристиками відповідних відрізків життя дитини. Значні індивідуальні відмінності, що існують між дітьми, проявляються іноді не менше, ніж вікові. Вони надають процесу розвитку кожної окремої дитини в одному і тому ж періоді своєрідний характер. Ця своєрідність виявляється при вивченні фаз або стадій розвитку.

Фаза (стадія) - це якісна зміна психіки дитини (або однієї з її сторін), яка закономірно і в певній послідовності настає в процесі розвитку. Всі фази спадково пов'язані між собою.

Тривалість фаз різна, тому в періоди дитина проходить різну кількість стадій. Наприклад, в дитячий період розвиток відбувається швидко, і за один рік дитина проходить 5 фаз. У ранньому дитинстві протягом двох років чітко виявлені 3 стадії. Цей факт демонструє різку нерівномірність всього процесу розвитку дитини, що знаходить прояви як у фізичному, так і в психічному її розвитку.

Всі діти проходять один і той же шлях розвитку, тобто всі ці фази. Ні система навчання, ні інші спеціальні умови не можуть виключити окремі фази чи то змінити їх послідовність. Однак всі діти проходять цей шлях по різному, в залежності від зовнішніх та внутрішніх умов.

Різні сторони особистості і її здібності не розвиваються рівномірно та синхронно (розвиток мови найбільш інтенсивно відбувається в ранньому дитинстві та ін.), що обумовлено внутрішніми закономірностями, а значить і стадіями розвитку.

Таким чином, дитинство ділиться на періоди, що становлять відрізки життя дитини. Процес розвитку проходить через певні стадії, або фази. Раціонально побудоване навчання і виховання забезпечують скорочення термінів проходження дитиною кожної фази її розвитку, безкризову зміну фаз і високий рівень проходження кожної з них.

Як вже було зазначено, психічний розвиток дитини від народження і до зрілості проходить ряд якісно своєрідних періодів, послідовно змінюючи один одного. Кожен із таких періодів виділяється за провідним для даного етапу ставлення дитини до дійсності, за провідним типом діяльності.

Поняття провідної діяльності у вітчизняній психології було введено О.М Леонтьєвим, який визначав його так: "Провідна діяльність - це така діяльність, розвиток якої обумовлює головні зміни в психічних процесах і психологічних властивостях особистості дитини на даній стадії її розвитку".

До особливостей провідної діяльності відносять наступні:

1. 11 ров і дна діяльність - це така діяльність дитини, в якій найбільш повно представлені типові для даного періоду розвитку відносини дитини і дорослих, а через це - її ставлення до дійсності.

2. Провідна діяльність сполучає дитину з тими елементами оточуючої дійсності, які на даний період є джерелами її психічного розвитку.

3. Від провідної діяльності в першу чергу залежать спостережувані в даний період розвитку основні психологічні зміни в особистості дитини.

4. Саме зсередини провідної діяльності виникає формування або перебудова основних психічних процесів дитини.

В основі вікової періодизації у вітчизняній психології, розробленої Д.Б. Ельконіним, знаходиться провідна діяльність, тобто місце дитини в системі суспільних відносин. Д.Б. Ельконін звертає увагу на те, що існує дві системи відносин людини: ставлення до речей та ставлення до людини.

Кожному віковому періоду властивий певний вид провідної діяльності.

1. Дитячий (від народження до 1 року) - безпосередньо емоційне спілкування;

2. Період преддошкільного дитинства (від 1 до 3 років) -предметно - маніпулятивна діяльність;

3. Період дошкільного дитинства (від 3 до 6 років) - рольова гра;

4. Період молодшого шкільного віку (від 6 до 11-12 років) -навчальна діяльність;

5. Період середнього шкільного дитинства (від 12 до 14-15 років) -інтимно-особистісне спілкування;

6. Період старшого шкільного віку (від 15 до 17-18 років) -професійна діяльність.

Так виглядає вікова періодизація психічного розвитку у вітчизняній психології та відповідна послідовність провідних типів діяльності на певному віковому етапі. їх змістовно-предметний аналіз дозволив Д.Б. Ельконіну розподілити вищеназвані типи діяльності на дві групи. Першу групу склали типи діяльності, всередині котрих відбувається "інтенсивна орієнтація в основних смислах людської діяльності та засвоєння завдань, мотивів і норм відносин між людьми". Сюди входять: безпосередньо-емоційне спілкування, рольова гра та інтимно-особистісне спілкування. При здійсненні цієї групи типів діяльності у дітей розвивається переважно мотиваційно - потребнісна сфера.

Другу групу утворюють типи діяльності, "зсередини котрих відбувається засвоєння суспільно вироблених способів дій з предметами і еталонів, що виокремлюють у предметах ті або інші їх сторони": маніпулятивно - предметна діяльність, учбова діяльність, учбово-професійна діяльність. На основі засвоєння суспільно вироблених способів дій відбувається все більш глибоке орієнтування дитини в предметному світі і формування її інтелектуальних здібностей, її становлення як компонента виробничих сил суспільства.

Як зазначалось, Д.Б. Ельконін виділив три епохи людського розвитку, кожна з яких ділиться на два періоди залежно від того, що іпгинна засвоює. Відповідно до цього Д.Б. Ельконін в дитячому розвитку іиїділив:

періоди, в яких відбувається засвоєння завдань, мотивів і норм иіцносин між людьми і на цій основі - розвиток мотиваційно -іютребнісної сфери;

періоди, в яких відбувається переважно засвоєння суспільно мироблених способів дій з предметами і на цій основі - формування інтелектуально-пізнавальних сил дітей, їх операціонально-технічних можливостей.

Перехід від однієї епохи до наступної відбувається за умови невідповідності між операціонально-технічними можливостями дітей і сідачами та мотивами, на основі яких вони сформувались.

Таким чином, справжнім змістом психічного розвитку дитини ииііяоться боротьба внутрішніх суперечностей, боротьба між підживаючими формами психіки і новими, які з'являються. Внутрішні і уперечності відзначаються в кожному віці і в той же час протікають у рамках одної, основної суперечності, між потребою дитини бути дорослою, жити разом з ним загальним життям, займати певне місце в жиїті суспільства, проявляти самостійність і відсутністю реальних можливостей для її задоволення. На рівні свідомості дитини воно виступає нк невідповідність між "хочу" і "можу". Дана суперечність веде до •шеноєння нових знань, формуванню умінь і навичок, до освоєння нових способів діяльності, що дозволяє розширити межі самостійності і віковий рівень можливостей. Розв'язання одних суперечностей веде до появи інших. У результаті дитина встановлює різноманітніші і ширші зв'язки зі світом, форми дійового і пізнавального відображення нею дійсності перетворюються.

5. Вивчаючи розвиток психіки дитини, дитяча психологія використовує дані ряду наук і, в свою чергу, дає значущий для них матеріал.

Дата добавления: 2015-05-23