Лекція 1. Предмет і завдання курсу. Сучасні тенденції розвитку інфраструктури галузі

Вступ

Житлово-комунальне господарство виконує важливу соціально-економічну функцію, надаючи мешканцям побутові послуги, які в сукупності створюють комфортні умови для життя населення, забезпечуючи йому збереження здоров’я, працездатності, належний фізичний, культурний та інтелектуальний розвиток.

Передумовою ефективного функціонування житлово-комунального господарства є технічно грамотна експлуатація інфраструктури галузі – об’єктів водопостачання, водовідведення, міськелектротранспорту, теплопостачальних підприємств, житлових організацій, земельних ділянок несільськогосподарського призначення, ремонтно-будівельних комплексів, споруд благоустрою населених пунктів, зеленого та шляхового господарств. З огляду на такі умови майбутні фахівці в галузі міського господарства мають бути добре обізнані з технічними, технологічними й організаційно-економічними особливостями виробничої діяльності підприємств житлово-комунального господарства.

Мета цього конспекту лекцій з курсу „Інфраструктура підприємств житлово–комунального господарства„ – висвітлити основні конструктивні схеми, параметри й техніко-економічну характеристику об’єктів інфраструктури житлово-комунальної сфери, ключові принципи виробничої діяльності її окремих підгалузей.

Конспект лекцій призначений для студентів, які навчаються за магістерською програмою із спеціальності 8.0501.07- „Економіка підприємств міського господарства”. Викладений у конспекті матеріал може бути також корисний студентам при опануванні суміжних дисциплін у сфері міського господарства, а також слухачам факультету підвищення кваліфікації керівних працівників і спеціалістів житлово–комунального господарства.

У результаті індустріалізації і глобалізації світової економіки відбувається безперервна міграція величезних мас населення із сільських поселень у міста, що є однією з головних закономірностей розвитку продуктивних сил і суспільного поділу праці. Цей процес, що названий урбанізацією, став сьогодні визначальним у розселенні населення. Особливо швидко ростуть великі міста. Процес розвитку великих міст, що розпочався ще в другій половині Х1Х ст., протікає неослабними темпами. При цьому темпи росту населення великих міст випереджають темпи росту міського населення взагалі. Про характер цього процесу дають уявлення наступні показники. Якщо у ХХ ст. загальна кількість міст виросла більш як у 3,8 рази, то число міст із населенням понад 100 тис. збільшилося більш ніж у 7 разів, міст з числом жителів понад 500 тис. — у 16 разів. Високими темпами відбувалася і концентрація населення у великих містах. При загальному рості населення міст за той же період у 6 разів чисельність населення в містах, з числом жителів від 100 до 500 тис. зросла у 8 разів, а в містах з числом жителів понад 500 тис. — у 10,7 рази.

Нерівномірні темпи росту міст з різною чисельністю населення супроводжувалися нерівномірною зміною середнього числа жителів, які приходяться на одне місто в кожній групі міст. Міське населення збільшується не тільки за рахунок виникнення нових міст, але і за рахунок розростання існуючих, причому чим крупніше місто, тим вище темп розростання.

Зосередження великої кількості населення, промислових, торговельних підприємств, навчальних закладів, органів адміністративного і господарського управління невеликих за розмірами територіях міст і селищ викликає потребу в правильній організації території, оснащенні її елементами благоустрою, інженерними спорудами, необхідними для нормального життя населення міста, роботи розміщених у місті підприємств. Ця потреба обумовила виникнення і поступовий розвиток відповідної інфраструктури житлового і комунального господарства. Очевидно, що потреба в житлово-комунальному господарстві властива не тільки великим, але і невеликим населеним пунктам. Однак комунальні підприємства і споруди зовнішнього благоустрою як за своїми розмірами і потужністю, так і за умовами експлуатаційної діяльності залежать від величини і типу населеного пункту: чим крупніший населений пункт, чим щільніша його заселеність, тим важче завдання його комунального обслуговування.

Житлово-комунальне господарство — складна і багатогалузева інженерна система підприємств міського господарства, що охоплює більше 20 видів діяльності. Частка вартості основних фондів галузі досягає 25 % усієї вартості необоротних активів народного господарства України.

Житлово-комунальне господарство здійснює свою діяльність у рамках населених пунктів. При цьому підприємства галузі являють собою єдиний взаємофункціонуючий комплекс інфрастуктури міста. Інженерні споруди й виробничі потужності кожного підприємства житлово-комунального господарства залежать від розмірів і типу населених пунктів. Мережі водопостачання і каналізації, газо- і теплопостачання, маршрути міського транспорту звичайно відображають містобудівну схему планування міста.

Утримання, технічне обслуговування та експлуатацію споруд інфраструктури виконують підприємства галузі, особливостями виробничої діяльності яких є наступне:

1. Значна частина виробленої і реалізованої підприємствами продукції не має матеріальної форми і носить характер послуг, вартість яких визначається експлуатаційними витратами.

2. Виробництво і споживання продукції звичайно збігається в часі.

3. Більшість підприємств виробляють однорідну продукцію або надають однорідні послуги.

4. Обсяги виробничо-експлуатаційної діяльності тісно обумовлені даним населеним пунктом, визначаються його розмірами і чисельністю проживаючого в ньому населення.

5. Продукція або послуги підприємств житлово-комунального господарства не можуть бути виготовлені про запас.

Інфраструктура кожної підгалузі за питомою вагою вартості основних фондів характеризується такими показниками:

1. Житлове господарство — до складу якого, крім експлуатаційних організацій (житлово-експлуатаційні об'єднання, дільниці, домоуправління, житлово-будівельні кооперативи, об'єднання співвласників багатоповерхових будинків), входять також ремонтно- будівельні організації з ремонту будинків. Підгалузь займає основну частину вартості основних фондів (70-75 %).

2. Санітарно-технічні й санітарно-гігієнічні підприємства — водопровід, каналізація, лазні, пральні — 5-7 %;

3. Енергетичні підприємства — електричні станції і міські електричні мережі, газове господарство, теплові мережі й квартальні котельні — 4-5 %;

4. Міський транспорт — метрополітен, трамвай, тролейбус, автобус, таксі та інші види місцевого транспорту — 3-6 %;

5. Зовнішній міський благоустрій —шляхове господарство, санітарне очищення вулиць, озеленення, вуличне освітлення — 11-14 %.

Крім перерахованих підгалузей до житлово-комунального господарства відносяться також міські землі несільськогосподарського призначення, але їхня вартість у дореформований період не визначалася. Це завдання вирішується в даний час і буде остаточно вирішено тільки при завершенні реформування ринку землі у всіх регіонах України.

Слід звернути увагу на те, що з початку переходу народного господарства України до ринкових умов законодавчо було визначене поняття “комунальна власність”. Це поняття включає крім житлово-комунальних підприємств і організацій також місцеве будівництво, заклади народної освіти, охорони здоров’я, культури, підприємства торгівлі і громадського харчування, видовищні організації і т.д., тобто організації соціальної сфери. Питання технічної експлуатації об'єктів цієї сфери є самостійною проблемою і в курсі „Інфраструктура підприємств житлово-комунального господарства” не розглядаються.

Як і всяка господарська галузь, житлово-комунальне господарство в цілому і кожне окреме підприємство розвиваються на основі галузевих, регіональних і місцевих стратегічних і поточних програм. Ефективність реалізації таких програм багато в чому обумовлена наявністю вичерпної інформації про технічний стан інфраструктури підприємств, а також в якій мірі цей стан позначається на здатності повного забезпечення населених пунктів житлово-комунальними послугами належної якості якими є витрати на утримання об'єктів галузі. З урахуванням цього важливо звернути увагу на наступне. Робота комунальних підприємств залежить від попиту споживачів, які обслуговуються, у першу чергу населення. Попит цей коливається за сезонами, місяцями, днями тижня, а іноді й за годинами доби. Відповідно до цього встановлюється ритм і розпорядок діяльності підприємств міського транспорту, водопроводу, лазень, мереж газопостачання і теплофікації.

Необхідність у кожний даний відрізок часу задовольняти попит на комунальні послуги при різкому його коливанні викликає потребу в резервних потужностях і в максимально можливому вирівнюванні навантаження комунальних підприємств. Нерівномірність у використанні потужностей підприємства негативно позначається на усіх показниках їхньої роботи, підвищує собівартість комунальних послуг.

Водопроводи, каналізація, підприємства електропостачання, газопостачання і теплофікації мають мережні споруди великої довжини, що складають основну частину підземного господарства міста. Експлуатація мереж помітно впливає як на економіку комунальних підприємств, так і на вартість ремонту і утримання вуличних дорожніх покритів і зелених насаджень, тому що ремонт підземних споруд неминуче пов'язаний з порушенням вуличного покриття, а іноді й зон зелених насаджень.

У процесі транспортування по мережах виробленої продукції частина електроенергії, газу, води і тепла втрачається і не доходить до споживача. Технічний стан мережного господарства має велике значення для економіки підприємств. Чим менші втрати в мережах, тим нижчі, за інших рівних умов, собівартість реалізованої продукції і відповідно тарифи для населення.

Основною узагальнюючою характеристикою послуг, вироблених комунальною інфраструктурою, є:

- приналежність до групи життєзабезпечення;

- соціальна значущість;

- низька замінюваність іншими послугами.

Внаслідок технологічних особливостей галузі й умов формування сучасних систем життєзабезпечення міських територій більшість підприємств житлово-комунального господарства, пов'язаних з мережним постачанням ресурсів, займають монопольне положення на обслуговуваній ними території (є природними локальними монополіями). При цьому географічні границі товарних ринків, як правило, визначаються адміністративними границями міст і районів.

Істотною особливістю комунальної інфраструктури є прояв негативних наслідків монопольного положення підприємств - постачальників і виробників послуг, не тільки в необґрунтованому завищенні цін і тарифів на них, але й у їхній незадовільній якості, надійності й екологічній безпеці при неможливості споживача відмовитися від даних видів послуг. У зв'язку з цим головними завданнями в галузі комунальної інфраструктури є підвищення надійності й ефективності діяльності комунальних підприємств, раціональне використання природних ресурсів і виробничого потенціалу. Для досягнення поставлених завдань необхідне здійснення комплексу заходів, спрямованих на:

· удосконалення системи регулювання діяльності комунальних підприємств – природних монополістів;

· демонополізацію видів діяльності, що не відносяться до сфер природних локальних монополій, і формування конкурентних ринків;

· удосконалення системи договірних взаємин постачальників і споживачів комунальних послуг;

· створення стимулів для енергоресурсозбережения як у виробника, так і в споживачів комунальних послуг.

Ефективна система регулювання повинна бути спрямована на:

· досягнення балансу інтересів усіх зацікавлених сторін: виробників, споживачів, інвесторів, органів місцевої влади;

· формування економічної зацікавленості комунального підприємства в підвищенні ефективності роботи

При регулюванні діяльності комунальних підприємств повинні дотримуватися наступні основні принципи:

· послідовність і прогностичність зміни тарифів забезпечує передбачуваність діяльності комунальних підприємств, підвищує їхню інвестиційну привабливість і знижує вартість позикового капіталу;

· прозорість тарифів дозволяє досягти довіри кожного споживача зокрема і суспільства в цілому;

· цільовий характер регулювання забезпечує оптимізацію цілей, що відображають інтереси різних груп: самого підприємства, місцевих органів влади, населення, промислових підприємств, інвестора та ін. Точний перелік цілей і їхня відносна значущість індивідуальні для кожного регульованого підприємства. Побудова ієрархії цілей на основі балансу інтересів - ключове завдання розробки цільової системи регулювання.

Ефективна система регулювання стимулює комунальні підприємства до скорочення витрат на виробництво комунальних послуг, ощадливого використання фінансових і природних ресурсів. Чим більше період дії тарифу при визначенні зовнішніх умов, що приводять до його перегляду, тим більше зацікавленість у комунального підприємства в зниженні витрат і залученні інвестицій. Ця зацікавленість – головний економічний стимул у вирішенні проблеми ресурсозбереження. Зниження витрат у комунальній інфраструктурі – це насамперед усунення витоків, поліпшення теплоізоляції, зниження споживання ресурсів. Передбачуване тарифне регулювання і добре управління комунальними підприємствами роблять привабливими вкладення інвестицій у комунальну інфраструктуру, створюють реальні економічні, а не адміністративні механізми ресурсозбереження в комунальному секторі.

Крім цінового регулювання комунальних підприємств, необхідно сформувати організаційно-правову базу регулювання діяльності суб'єктів природних і природних локальних монополій на регіональному і місцевому рівні. Координація діяльності й розмежування компетенції між загальнодержавними, регіональними і муніципальними органами з регулювання комунальних підприємств дозволить проводити в галузі погоджену цінову і технологічну політику. Здійснення заходів, спрямованих на забезпечення відкритості природних і природних локальних монополій, дозволяє досягти довіри інвесторів і споживачів.

У компетенцію регулюючого органа входить не тільки визначення регульованих цін для робіт підприємств-монополістів по забезпеченню житлово-комунальними послугами, але і розробка тарифів на житлово-комунальні послуги, що можуть включати цілий ряд як регульованих, так і ринкових цін.

Необхідно забезпечити відкритість процесу тарифного регулювання для зацікавлених сторін, передбачивши можливість публічних слухань на засіданнях регулюючого органа, а також порядок залучення представників споживачів до процесу регулювання.

Система регулювання не повинна перетворитися в тотальний контроль діяльності комунальних підприємств. Тому одночасно зі створенням прозорої системи регулювання локальних природних монополій треба підвищувати організаційно-правову і фінансово-господарську самостійність комунальних підприємств, у тому числі шляхом:

· укладання спрямованих на досягнення конкретних результатів договорів між комунальними підприємствами і власником об'єктів комунальної інфраструктури;

· створення системи моніторингу за діяльністю комунального підприємства.

У потенційних – конкурентних галузях комунального господарства повинні бути продовжені процеси демонополізації, в тому числі шляхом:

· виділення, виходячи з економічної доцільності і відповідно до діючих законів, самостійних підприємств із суб'єктів природних і природних локальних монополій;

· створення умов для участі підприємств усіх форм власності в розвитку комунальної інфраструктури через реалізацію концесійних схем управління об'єктами комунальної інфраструктури.

Концесійні механізми дозволяють розвивати конкурентні відносини в сфері управління комунальною інфраструктурою, дають можливість у стислий термін залучити для її реконструкції і розвитку значні позабюджетні інвестиційні капітали, забезпечивши їхнє повернення і прибутковість діяльності концесіонера в тривалій перспективі через систему тарифного регулювання. Оформлення концесійної угоди між органами місцевого самоврядування як власником комунальної інфраструктури і концесіонером може здійснюватися шляхом укладання договору на управління комунальною інфраструктурою з інвестиційними зобов'язаннями концесіонера. З метою мінімізації ризику інвестування випливає як забезпечення зобов'язань розглядати майбутні платежі населення за відповідну комунальну послугу при створенні механізмів виключення нецільового використання цих платежів.

Розвиток договірних відносин між комунальними підприємствами і споживачами дозволяє захистити права споживачів, створює механізм забезпечення дотримання стандартів якості комунальних послуг.

Договори на постачання комунальних послуг дозволяють стимулювати споживачів до раціонального використання ресурсів, упорядкувати фінансові потоки в комунальному господарстві. Зацікавленість комунальних підприємств у розвитку договірних відносин полягає в підвищенні платіжної дисципліни споживачів. Важливе завдання – стимулювання через договірні відносини переходу на приладовий облік споживаних ресурсів, на можливість споживачем регулювати обсяг споживання (наприклад, теплоносія) і на оплату за фактичне споживання ресурсів. Вирішення цього завдання дозволить стимулювати споживача до раціонального споживання ресурсів, дасть економічний механізм ресурсозбереження.

Основним напрямком зміни системи фінансування галузі повинне стати поступове припинення дотування збитків діяльності комунальних підприємств за рахунок бюджету. Це дозволить скоротити навантаження на бюджет, підвищити економічні стимули для ресурсозбереження, посилити контроль за якістю наданих послуг з боку споживачів і регулювальних органів. При цьому адресний соціальний захист населення має здійснюватися на основі системи житлових субсидій (компенсацій). Одним з важливих елементів стратегії удосконалювання системи фінансування є зміцнення платіжної дисципліни, зокрема з боку державних організацій. Цьому повинна сприяти реструктуризація існуючої бюджетної заборгованості. Поетапне припинення практики перехресного субсидування різних груп споживачів дозволить знизити обсяг бартерних та інших операцій у «негрошовій» формі в галузі, підвищити ефективність роботи комунальних підприємств.

Дата добавления: 2015-05-23