ЛеонідЗпішільняк. Методологія історії

Ґ

.

Леонід Зашкільняк. Методологія історії

Так розпочалася 'наукова революція" в Історіографи, яка покликала до життя низку напрямків Історичного дослідження І теорії, котрі отримали назви "нова Історія" у Франції, "нова економічна Історія" у СІЛА 1 Великобританії, "нова соціальна Історія' у Німеччині І Великобританії, "психоїсторія". "клюметрика", "Інтелектуальна Історія" "мілітарна Історія", нарешті, "Інформативна Історія" Т таке Інше. Відбулося подрібнення Історії, яке провадить до дезінтеграції науки 1 методу, приносячи взамін ґрунтовні пізнавальні здобутки щодо окремих сторін минулого. "Нова наукова Історія" проникає в усі закутки минулого, за влучним висловом Д.Донна "робить маленьку рмнату для себе усюди" [189. 2]. 'Історія — це не все - додає французький історик М Емар,- але все це історія, принаймні потенційно може нею стати"

Термін "нова Історія" пов'язують з представником французької Школи "Аннали" Жаком Ле Гоффом, який 1978 р. опублікував збірник есеїв під такою назвою ї 159. 2-3]. Проте, як відзначалося вище, наміри оновити наукову Історію від початку присвячували засновникам ПІколи "Аннали".

"Глобальна історія" другого покоління)Вколи зустріла потужну опозицію 'третього поколшя", яке, геля політичних подш 1968 р. у Франції, розпочало перегляд теоретичних засад Історіографії. Ініціаторами перегляду стали Ж.Лс Гофф, М.Ферро. ИШоразе, П.Нора, Е.Ле Руа Ладюрі. У середині 70-ч рогов з'явилась Ікня 3-томна праця 'Займатися Історією" в якій містився новий погляд на Історичний метод. Нищівній критиці було Піддано синтезуючі тенденції у Історіографи, котрі, на думку авторів, запроваджували дослідників у світ спекулятивних Ідей, Переплетеная соціального, Ідеологічного, психотончиого у історії не дас підстав тлумачити минуле у межах структури або надструктури, Історія розпадається на багатоманітні Історії — економічні, демографічні, релігійні. Інтелектуальні тощо, кожна з яких претендує на "тотальність" історія повинна вивчати усе -— історію дощу, доброї погоди, свят, міфів, сексуальності, народження 1 т.д. Але. що найголовніше, кожна Історія повинна писатися "професійно", з використанням суворих наукових, методів.

Особлива роль відводилася методам квантфікашІ (математичним). Комп'ютерна технологія обробки Історичних матеріалів ("серійна Історія¹) •захопила французьких та Інших європейських й американських Істориків. Е.Ле Руа Ладюрі захоплено писав: "Квантитативна революція в нашій країні повністю перетворила професію Історика, а у майбутньому він або буде програмістом, або не буде Істориком" Приклади такого дослідження дали численні французькі Історики. Так. професор Сорбонни 1 керівник Центру квантитативної Історії університету м.Кан і І Шоню опублікував 12-томне дослідження "Севілья І Атлантика", в якому піддав математичному аналіз;' портові бухгалтерські книги Севільї ХУІ-ХУП ст. І подав детальну картину торговельних операцій. Проте, Ф.Бродель, оцінивши титаючну працю дослідника, закинув авторові відсутність концептуалізащі, людського виміру Історії. У своє виправдання щодо писання 'Історії без людей" прихильники "серійної Історії" наводили аргументи "очищення" Історії від Ідеології І політики, практикування "чистої науки'.

_______ Розділ 7. Теоретична історія другоГ половини XX ст.

Дух "онаучнення" Історії у 60-х роках охопив чимало європейських та американських Істориків. Відомий американський дослідник Д.К.Норт у 1966р. проголошував: "Якщо Історія є чимось більшим, ніж суб'єктивним впорядкуванням фактів минулого, що змінюється разом з кожним поколінням, то мусимо застосовувати до Історичного дослідження теорії інших суспільних наук, наукові методи, яи тестують вироблені гіпотези" [1%0. VII]. У цьому судженні полягала квінтесенція "нової наукової історії" І окреслення її методологічної парадигми.

Абстрагуючись від особливостей конкретних напрямків "нової наукової Історії", яких ми ще коротко торкнемось нижче, звернемо увагу на спільні риси їхньої методології'. До таких слід віднести: (1) переважну увагу до вивчення колективів і повторюваних соціальних явищ, залишаючи в основі думку, що реальність є результатом соціального! культурного розвитку: (2) використання 1 обробку масових джерел з метою витягнення з них "прихованої" інформації, яка виявляється у процесах; (3) обов'язкову побудову моделей досліджуваних явищ та їхню перевірку фактичним матеріалом; (4) запозичення теорій суміжних суспільних І гуманітарних наук для інтерпретації Історичних явищ відповідного характеру (соціальних, економічних тощо); (5) відмову від побудови заі альноісторичних теорій І гіпотез, котрі провадять до спекулятивних висновків [159, 3-7; 181, 106-108].

Перегляд історичних підходів, поєднаний з критикою неокантіантських поглядів, охопив чимало європейських Істориків. У Англії набула розголосу праця Е.Х.Карра "Що такс історія?" (1961), яка викликала тривалі дискусії. У ній автор намагався довести соціальну зумовленість історичного пізнання та його зв'язок Із сучасністю. Кожний дослідник заново конструює минуле відповідно до фактів, але це конструювання наближує до Істини, якщо Інтерпретація сшірається на "вірну" теорію. Історія, в сутності, є "нескінченним діалогом Історика з фактами, сучасного з минулим". /Разом з тим, сам історичний процес є об'єктивним і причинне зумовленим, потребує єдиної об'єднуючої ідеї, якою може бути переконання у прогресі людства. Прогрес виявляється у безлічі можливостей нагромаджувати і використовувати матеріальні ] духовні цінності людьми, вдосконалювати свої соціальні відносини, життя. Історія демонструє неухильне збагачення людського розуму. Завдання Історика — писати історію з позицій універсалізму, не втрачаючи загальнолюдської перспективи.

Оптимістичні думки Карра знайшли багатьох прихильників. Д.Пламб акцептував увагу на гуманістичному змісті історії, підкреслював необхідність її дещеологізації ("Історія і теорія", 1971. "Смерть минулого". 1969). С.Поллард сповідував подібні ідеї, спираючися на теоретичне осмислення досліджень з "нової економічної Історії" ("Ідея прогресу. Історія і суспільство", 3 968). Помітну роль у захисті "наукового" характеру історії відіграли теоретичні нраш відомого англійського Історика Д.Барраклоу, який активно включився в дискусію з традиціоналістами. У 1978 р. він підготував для ЮНЕСКО фундаментальну працю "Головні тенденції в історії", в якій контстатував переважний Інтерес фахових істориків до "нової історії", яка прагне усунути з минулого суб'єктивізм. "Доки Історія не звільниться від міфології, як це зробила

Леонід Злшкільняк. ИЛетодологія історії

астрономія чи хімія,- писав учений.- доки вона не розірве раз І назавжди зі своїм міфологічним корінням, як астрономія розірвала з астрологією, а хімія — з алхімією, шанси Історії розімкнути порочне коло, в яке Історію завело ЇЇ минуле, є невеликими" [157,211].

Погляди "нових Істориків" зустріли сильну протидію традиціоналістів. Зокрема, у Великобританії проти них виступив впливовий Історик Д.Р.Ктгон ("Практика Історії", 1967). Він наголошував на культурно-аксюлогічному характері історичних ошнок. які не можна звести до "наукових" і безсторонніх, підкреслював особливості Історичного метод;', спрямованого на деталізацію І описовість, використання уяви та Інтуїції. Заперечував можливість універсального підходу до Історії, який, на його думку, скеровує людство до спекулятивних історіософських побудов, що вводять в оману. Історія існує заради Історії, заради Інтелектуального І культурного розвою суспільства, а не для виснування прогнозів на майбутнє [170. 64-97]. У міркуваннях Елтона містилася розумна частка скепсису щодо втрати Історією гуманістичного змісту. Дискусії "нових Істориків" І традиціоналістів послужили приводом для переосмислення теоретичних підстав Історії постмодертстами (про них нижче).

Найбільш плідним стосовно Історії виявився напрям "нових Істориків", який отримав назву 'нової економічної історії", яскраві представники якого американські вчені Роберт В.Фогель і Дуглас К.Норт 1993 р. одежали Нобелівську премію в галузі науки. Напрям взяв початок у 1957 р„ коли молоді гарвардські вчені А.Г.Конрад і Д.Р.Мсйєр представили на конференції американської Асоціації Економічної Історії методологічну доповідь "Економічна теорія, статистичний підхід І економічна Історія". Вона мала переломове значення у дослідженні економічної Історії, забезпечила поширення нових підходів у американських, а потім університетах багатьох країн. У доповіді йшлося про новий метод дослідження Історії господарських відносин, який у загальних рисах вимагав: (1) концептуалізащї (гіпотези) предмету вивчення, (2) створення ппотези на підставі економічної теорії, (3) однозначної постановки дослідницького завдання, яке б вимагало тільки позитивної або негативної відповіді, (4) квантифікації даних історичних джерел, (5) обов'язкового перепшду вже отриманих раніше оцінок 1 результатів П82. 64-,68].

Від 60-х років на перший план у розвигку "нової економічної історії" висунулися згадані вище Фогель І Норт, яза випускали книжку за книжкою, доводячи переваги нової методології, опертої на економічній теорії І квантифікації. Щорічні семінари І конференції, що скликалися з підтримкою різноманітних фондів, незабаром здобули світове визнання. Самі ж керівники ще 1960 р. оприлюднили результати своїх досліджень: Норт переконливо довів, що рабство було скасоване у США не внаслідок Його економічної неефективності, а через вплив суспільно-політичних Ідей ("Економічніш розвиток СІЛА 1790-1860"); Фогель спростував твердження про неефективність залізничного транспорту у США і заміну його автомобільним {'Тихоокеанська залізниця: зразок підприємництва"). Крім цього обидва вчених та їхні послідовники поширили нову методологію також на соціальну І політичну Історії, заохотивши насамперед до квантифікації джерельного матеріалу'.

Розділ 7. Теоретична історія другої половини XX ст.

Ідеалом представників напряму є сувора "наукова", доказова історія, що будується за зразком природничих і технічних наук. Вона вимагає поєднання (часом в одній особі, але не обов'язково) доброго Історика, доброго економіста (соціолога і Т.Д.), комп'ютерним. Але вони категорично відмовляються від глобальної економічної Історії і теорії, обмежуючися "мікроеконошкою", підкреслюючи, що не може бути теорії, яка визначає поведінку людини у будь-яких випадках, незалежно від обставин. Кожна теорія, у їхньому розумінні, мас лише гіпотетичне прикладне значення І може підтверджуватися або пс підтверджуватися па конкретному фактичному матеріал.

Об'єктом дослідження вони вважають раціональні людські дії, які реалізуються в межах певних економічних (соціальних тощо) систем, параметри яких піддаються чіткому визначенню. Гаю системи можна моделювати, а отримана модель слугує теорією, котру слід перевірити на фактичному матеріалі.

"Нова економічна Історія" швидко знайшла прихильників у багатьох країнах, але й зустріла чимало опонентів, які закидали їй "зникнення людини" з Історії, складну термшолоню і логіку, доступні лише вузьким спеціалістам, а не загаду.

Подібні тенденції характеризують "нову соиіальну історію", яка знайшла активних прибічників у Великобританії. Франції й Німеччині. У Великобританії, після проведення 1963 р. загальнонаціональної конференції "Історія, сошодопя 1 соціальна антропологія", нові методи дослідження історії почали активно поширюватися [149, 35-39]. У 1976 р. за Ініціативою Е.Ьріптса було створене "Британське товариство соціальної історії" та його орган "Соцгіап хісюрі". Подібно до американської "пової економічної Історії" британські Історики застосовували математичні методи до аналізу соціальних структур І груп. Деякі дослідники намагалися назагал соціологічне трактувати Історію, іалучаючи марксистську сошолопю (Р.Бівсрс. П.Берктошо).

Близькими до британських були 1 залишаються погляди німецьких теоретиків "соціальної Історії", у працях яких, однак, більше пов язань з теоретичною спадщиною К.Маркса, К.Лампрехта. М.Вебера.

Німецька "соціальна Історія" інституалІзувалася після створення 1972 р. часопису "Історія 1 суспільство", а трохи згодом спеціальної дослідницької групи з теорії історії, в яку увійшли провідні вчені напрямку Ю.Копка. ІО.Ргозен, Р.Козеллєк. Г.Пуле, В.Ю.Моммзен, Т.НІЇтпердей та ін. Група опублікувала тритомник методологічних досліджень ("Об'єктивність і партійність в історичному дослідженні", 1977, "Історичний процес". 1978. Теорія І метод в Історії", 1979). Німецькі історики нав'язували до системно-структурного розуміння суспільства, в якому рівною мірою представлені правові, адміністративні, економічні та інші структурні елементи. Ці елементи у своїй взаємодії даюгь випадкову рівнобіжну, якою є суспільство на даному етапі. До аналізу масових процесш слід застосовувати різноманітні теорії прикладних наук.

З "новою науковою Історією" співзвучна "клюметрика" (від Кліо -музи Історії у давньогрецькій міфології"), яка народилася у США й там здобула

Леонід Зашкільняк. Методологія історії

найбільше прихильників (можливо правильніше було б назвати напрям "новою соціальио-поттичною Історією"). Поява ЕОМ І гучні успіхи Інформатики сприяли виникненню надій, що квантифїкашя розв'яже усі теоретичні проблеми в Історії, перетворить її у сувору науку на зразок природничих, устає суб'єктивізм і описовість, Багато американських І європейських Істориків у 60-70-х. роках зацікавилися квантифікашєго Історичних досліджень Т тими можливостями, які вона відкриває. Це торкалося насамперед прискорення нагромадження та обробки масових даних з сошально-економічної, політичної і культурної історії. Розпочалося активне створення "банків даних" у ЕОМ, які дозволяли ставити до нагромаджених фактів найрізноманітніші дослідницькі питання І отримувати точт відповіді.

У 60-80-ті роки у країнах Європи. Америки 1 Азії виникни десятки асоціацій і товариств Із кваитифІкашї історичної інформації. 1976 р. у США повстала Асоціація сошально-науковоі Історії, яка нині об'єднує понад тисячу дослідників. У Європі крупні кліометричщ центри діють у Франції. Бельгії, Голландії. Великобританії. ФРН та інших країнах. У 80-х роках перша науково-дослідна лабораторія Із застосування математичних методів в історії була створена в Україні — у Дніпропетровському університеті (керівник — В.Підгаєцький). Тоді ж виникли Й міжнародні осередки з кліомегрики як от: Міжнародна асоціація "Історія І комп'ютеризація" у Голландії, Об'єднання з історії та Інформатики у Бельгії.

Якщо у більшості країн Європи математичні методи відіграли допоміжну роль у Історичних дослідженнях, то у США мали місце спроби побудувати на підставі матметодів І ЕОМ "нову наукову Історію" — клі о метрику [72, 21-45]. Теоретичною підставок? для неї послужили положення соціальної психології, які у США отримали назву "біхевіористської" теорії, і.[я теорія описувала закономірності поведінки людини або групи людей у певних соціальних ситуаціях. Застосування біхевіористської теорії до Історії дало можливість задовільно пояснити поважні політичні події американської історії, наприклад, результати виборів президентів, губернаторш, прийняття законодавчих актів, визначити головні чинники, що впливали на політику США у той чи Інший період. Так, дослідження Д.Сундквиста. А.Д.Боуга, Л.Бенюна, Д.Сілбі, 11.Г.ФІлда та інших виявили, що на політичну їсгорію США у 'ЮС ст. переважний вплив чинили етно-культурш фактори, а не партійні. реліїтйпі або якісь Інші.

У методологічному плані кліомєтристи намагалися створити окрему теорйо. уникаючи при цьому загально історичного синтезу. Суспільство вони розглядали як систему, в якій окремі структурні елементи функціонують майже цілком автономно від цілого суспільства. Тому активно пропагувалося створення різноманітних моделей структур, використання для цього теорій соціальних наук.

Разом з тим, великі сподівання, які покладалися на кліометрику, повністю не виправдались. Особливо це стосується теоретичного аспекту Історичних досліджень з використанням комп'ютерної техніки. Виявилося, що історична теорія потрібна як при постановці гіпотез і створенні моделей, так 1 при Інтерпретації отриманих результатів. У цих випадках Історик не може

__^__ Розділ 7. Теоретична історія другої половини XX ст.

обійтися без того чи іншого розуміїшя суспільства та його організації на певних Історичних етапах, ролі І місця окремих його структурних складових. Це змусило одного з Ініціаторів кліометрики А.Боуга ствердити: "Наївні очікування піонерів квантифікації, шо вони своїми точними результатами негайно розв'яжуть старі спори... І "закриють розкриті книги" в окремих галузях знання, не підтвердилися. Більше того, отримані з допомогою кількісних методів результати, як правило, підносять нові питання... Ми потребуємо професіонального визнання цього факту..." Справді, клюметрика шачно розширила обрії І можливості Історичного дослідження, проте не усунула, а, навпаки, загострила проблему світоглядної позиції вченого.

Окреме місце у західній історіографії посіла "психоїсторія" — поєднання Історії з психоаналізом. Прихильники цього напряму розглядають свою дисципліну, як галузь сошальпо-Історичних досліджень. Теоретичною підставою для "психоїсторії" послужив психоаналіз, засновником якого вважається австрійський лікар-психіатр Зигмунт Фрейд (3856-1939). Його вчення про підсвідомі психологічні процеси, властиві людській особистості. послужило базою для ф і лософсько-антро по логічних теорій, які отримали назву "фреІідизму" (пізніше — "неофрейдизму"). Це вчення зводило форми культурного І соціального життя до проявів первісних підсвідомих потягів людини: статтевого і самоутвердження.

"Психоїсторія" виявилася придатною для вивчення Історичних особистостей І певних соціальних груп. Так, 1958 р. вийшла праця американського Історика Е.Ершсопа "Молодий Лютер", яка дала зразок пояснення діяльності німецького реформатора з допомогою психоаналізу. Незабаром з'явилися теоретичні праці У.Ленгнера з обгрунтуванням метолу. Поступово склалися методологічні засади "психоїсторії". основою яких послужив біхевіоризм, про який згадувалося вище. Головним дослідницьким завданням прибічники напряму вважають "осмислення Історії через мотиви, а мотивів — через Історію" (В.ЕрІкеон). Мотиви є суб'єктивними реакціями людей на подразнення зовнішнього середовиша 1 визначають їхню поведінку у конкретних соціальних ситуаціях. Добрі результати дає "психоїсторія" при вивченні екстремальних суспільних ситуацій, коли реакція особистостей зумовлюється мотивами самозбереження (люди під час голоду, війни тощо).

Філософсько-пізнавальні засади "неофрейдизму" розробив американський філософ і соціолог Еріх Фромм (1900-1980), послідовник Франкфуртської філософської школи (див. пункт 2.3. розділу 6). 1941 р. побачила світ книга Фромма "Втеча від свобода", в якій він піддав психоаналітичному дослідженню феномен фашизму. Пізніше вчений опублікував десятки монографій, в яких розвинув теоретичні положення своєї "гуманістичної соціальної філософії" ("Людина для самої себе", 1947, "Розумне суспільство", 1955, "Мистецтво любові", 1956, "Без ланцюгів Ілюзій", 1962, "Анатомія людської дедуктивпості", 1973, "Мати чи бути'?", 1976 та ш.).

Стрижнем філософії Фромма є концепція людини, згідно якої виникнення людської свідомості було переломовим актом, що порушив споконвічну гармонію з природою І народив екзистенціальну суперечність людського Існування. Свідомість зробила людину чужою у світі, викликала

відчуття самотності і страху, необхідність постійного пошуку гармонійних форм єднання з природою, іншими людьми 1 самою собою, Пошук гармонії І є джерелом всіх тих психічних сил. які визначають почуття, думки І поведінку людини [142. 7-Ю). З суперечностей між людиною 1 природою вчений виводить усі фундаментальні психічні потреби, яга є нічними, незмінними і позаісторичиими, виступають у вигляді прагнень людського "Я". Нони с рушійною еюою Історичного розвитку, його метою, яка полягає у встановленні майбутньої нової гармонії людини з природою І самою собою.

Таким чином, історія за Фроммом представляє собою драму народження! розвитку людини до стану гармонії. Попередні епохи демонструють трагічне неспівпадання прагнень людської природи 1 можливостей й реалізації у суспільстві. Суспільство трактується вченим як сукупність психологічних особистостей, яку він називає "соціальним характером". Цей останній є якби соціальною психологією, яка визначає межі індивідуальної адаптації людини у суспільній структурі, що відповідає даному "соціальному характеру". Фромм визначає 4 типи "соціальних характерів": рецептивний, експлуататорський. кагромаджуввяьшіЙ і ринковий. У кожному і них людина розв'язує проблему власної екзистенції чотирма способами — мазпкистським, садистським, деструктиг-Істським. конформістським. Перші два с результатом набуття людиною власної Ідентичності І прагненням самоутвердження у суспільстві, третій -- компенсацією безсилля змінній обставини, четвертий — розчинення у масі І відмови «ід власною "я". Соціальні умови чавжди диктують переважання якогось одного зі способів розв'язання проблеми екзистенції.

Але усі ці способи с непродуктивними 1 заводять у завулок. Єдиним гуманістичним способом вирішення проблеми екзистенції с Любо» —■ єдність зі світом та Іншими особистостями, яка дозволяє зберегти власне "я". Вибір людиною способу задоволення своїх екзистенціальних потреб визначається у підсумку її розумовими здібностями, усвідомленням цінностей незалежності, свободи І критичного мислення. Вони уможливлюють вибір нею життєвої орієнтації. Сучасна людина стоїть перед дилемою: бути чи володати? Допомогти ЇЙ повинна добра віра — нова релігія Любові, яка повинна утвердити у "соціальному характері" орієнтацію на "буття", а не "володіння" (споживання), Підсумком історичного розвитку повинно стати гуманістичне суспільство "комунітарного" соціалізму.

2.4.Школа "Аннали" — 3: антропологічна Історія

Пізнавальні принципи "нової наукової історії" викликали обгрунтовану

критику не тільки Істориюв-традиціоналістів. але й тих. хто був нсадоволепий зникненням "людських вимірів" дослідження минулого, недооцінкою свідомісних аспектів історичних діянь. Від середини 80-\ років у середовищі французької Школи "Аннали" розгорнулися дискусії щодо методологічних засад Історичного пізнання, пролунали критичні голоси про відхід від теоретичних засад іасновників напряму, необгрунтоване захоплення структурними, соціологічними дослідженнями, кшометрикою. 1990 р. в

Розділ 7. Т еоретична історія другої половини XX ст.

друкованому органі Шкоди — "Анналах" з'явилася програмна стаття "Продовжуємо наш пошук", яка визначила риси нової методологічної орієнтації істориків.

Корені нових підходів слід шукати шс > 50-60-х роках, коли і руна французьких Істориків віддала перевагу дослідженню культурних процесів європейського середньовіччя, беручи за зразки праці Л.Февра. Й.ГойзІпги. И.Еліаса. Не без значення були впливи психоаналізу й структурної антропології (про неї нижче). Ще 1961 р. Ж.Дюбі у статті в енциклопедичному виданні "Історія та її методи" вказав па перспективність дослідження історії ментальпостей. Але від того чцеу ця галузь Історії розвивалася у тіні "пової наукової історії'¹, здобуваючи прихильників поза Францією (ЇІ.Верк у Великобританії. АХуревичу СРСР) [191, 127-1381.

Сучасні теоретики Школи Ж.Дюбц Е.Ле Руа Ладюрі. Р.Мандру, Ж.Ле Гофф, К.Ппзбург та Інші виступили за збереження цілісного уявлення про суспільну еволюцію, використання міждисциплінарних підходів. Але у нових умовах головний акцент було перенесено з цивілізашиного бачення суспільства на менталітет - - суспільну свідомість (спід зазначиш, шо стосовно менталітет)' 1 ментальності не виробилося чіткого визначення, підкреслюється їхній "пливкий" зміст, який можнії звести до духовного та інтелектуального житія, певних психологічних тинів і стереотипів). На думку теоретиків Школи у ментальності знаходить найповніше відображення уся різноманітність взаємин людського жнгтя.

Змін зазнав також об'єкт вивчення у Історії: замість соціальних структур на перший план вийшла індивідуальна 1 колективна свідомість. Для й визначення застосовано ментальність, як віддзеркалення культурного стану особистості, групи, нації. Через дослідження ментальності передбачалося змалювати конкретну людину у реальному Історичному соціумі, показати суспільство, як організацію "живих", "чуттєвих" людей. Таку Історію називають "соціальною Історією культури", маючи на увазі передусім її антропологічні (внутршшьолюдські) виміри. Не випадково у літературі за цим підходом закріпилася назва антропологічної (або "антрополопзуючої') Історії [123 7-20].

Антропологічна історія виникла під певним виливом антропологічного структуралізму І "наррагавізму" (про них далі), постмодершетських тенденцій у Історичній епістемології. 1 [роте, вона зберегла традиційний погляд на минуле, як на реальне буття, яке вимагає кожен раз нових способів вивчення І розуміння. Історики Школи використовують ментальність з метою глибшого проникнення у життя минулих епох, з'ясування становища і "почування" людини в них. Вони намагаються поглянути на минуле через свідомість учасників історичних подій. Перелік тем Історії меитальноетей дуже широкий: ставлення членів суспільства до прані, власності, багатства, бідності, розуміння законів і звичаш, сприйняття образу природи, часу, простору, ставлення до смерті, народження тощо. У підсумку, це дає можливість нав'язати діалог з людьми минулого, їхніми очима побачити Історичну дійсність.

Наслідком зміщення об'єкту дослідження від "зовнішніх" проявів людської діяльності на "внутрішні" (свідомість) було відсунення проблеми

ЛЕОНІД ЗАШКільнж. Методологія історії

історичного синтезу на другий план (але не повне зникнення). Погляди дослідників у даний час зосереджені на вивченні, передусім, особливих свідоміших проявів окремих осіб І груп. У зв'язку з цим, виникла проблема співвідношення Індивідуальної і колективної свідомості (ментальності) або впливу другої на першу. Деякі теоретики Школи (А.Буро, Р.Шартьє) дотримуються думки, що нинішня Історія повинна дати відповідь на питання переломлення ментальних типів у Індивідуальній ментальності. Поки що вони схильні надавати перевагу Індивідуальній ментальності, пошукам й Ірраціональних, алогічних проявів. Прикладом тут можуть послужити праці К.Гінзбурга, який встановив тісний зв'язок містичного І реального у проповідях відомого теолога І церковного діяча XV ст. Ніколи Казанського, подав зразок виявлення підсвідомих мотивів творчості видатної особи.

У такому дослідженні зростає активна 1 конструктивна роль історика. його спроможність провадити "діалог" з джерелом, задавати щораз нові питання і отримувати відповіді, здобуваючи з нього "приховану" Інформацію. Від такого дослідника вимагається високий рівень ерудиції, орієнтація у багатьох науках та їх методах І. як підкреслюють теоретики Ніколи, власний екзистенціальний досвід. Особистість Історика, таким чином, накладає великий відбиток па його Історичний твір, який має. значну частку Індивідуального бачення, часом недосяжного І незрозумілого читачеві.

Історики Школи нині псе більше схиляються до постмодерністськнх поглядів стосовно великої частки суб'єктивності у працях дослідників минулого, котрі більшою мірою реконструюють Історичні події відповідно до власного життєвого досліду та інтелектуального рівня. Тому й "історична правда" насправді є "метафоричною правдою" або здатністю даної Історіографічної формації дати задовільні відповіді на поставлені Історичною наукою питання. Метафорою антропологічної історії с Людина -- творець І носій культури.

2.5.Історія та інформатика

Інформатика,, як зазначалося пише, вчинила великий вплив на розвиток наукової думки XX ст., спричинивши не тільки появу нових сошологічно-жфутуристичних прогнозів ("Інформаційне суспільство майбутнього"), але й спроб з нових позицій підійти до минулого. Нові Інформаційні технологи, пращ над створенням штучного Інтелекту привернули увагу дослідників до психології творчості І народили нову науку "соціальну когттологію". її прихильники вважають, що дослідженая Інформаційних механізмів людської творчості змушує переглянути і переосмислити вихідні методологічні положення соціальної та Історичної діяльності в цілому. Слід зазначити, що ці Ідеї активно розвиваються нині українським вченим Ю.Канигіним, знаним російським філософом А.Ракнтовим та Іншими.

На думку Ю.Канипна, суспільні І гуманітарні науки в сучасних умовах переживають час "когнітивного" повороту, який характеризується особливою увагою до Інтелектуальних механізмів людської і суспільної свідомості. Вони показують, що будь-які знання представляють собою семантичну інформацію.

Розділ 7. Тєорєтнчнл Історія другої половини XX ст.

яку кожна людина набуває не завдяки спогляданню світу і переробці чуттєвого сприйняття, а через сферу соціальних комунікацій — від соціального оточення (батьки, вчителі, книжки. ТБ тощо). Живе споглядання відіграє у пізнанні другорядну ро.ть (!) Рівень пізнання залежить передусім від "Інформаційної наповненості мозку". Крім того, пізнавальний процес зводиться до свідомішої обробки даних і перетворення їх у знання у вигляді семантичної інформації. Цс І є Інтелектуальний процес або здатність людини (суспільства) перетворювати Інформацію у знання.

Людська свідомість має справу тільки з феноменами (предметною Інтерпретацією відчутії). Феномени є виключно результатом комунІкатпвно-Інформашйного процесу --не речі, а слова творять свідомість людини. Свідомість людини визначає її об'єктивне буття (!)

*■ Інформаційний світогляд відкидає онтологічне питання яро первинність буття чи свідомості на бік: на перший план виходить нове конструктивне начало —- інформація. Вона не є ані матерією, ані Ідеєю, й представляє собою "об'єктивізовану ідею", тобто ідею, яка може бути об'є-ктивізовапа при умові її реалізації. Па рівні суспільства інформація виступає сукупним соціальним Інтелектом, який визначає рівень суспільної організації на даному етапі розвитку.

За таких обставин, соціуми можна розглядати як "розумні системи", які самоорганізуються І розвиваються не на основі "об'єктивних законів", а па підставі збору, переробки І використання знань у організації о^аемин між людьми [62. 5-46|. Іншими словами, рівень соціальної організації! весь комплекс взаємин у соціумі визначаються здатністю його членів сприймати І використовувати Інформацію, На зміну парадигмам психологічного, економічного, культурного 1 т.д. суспільств пропонується парадигма "інформаційного" суспільства, в якій Індивідуальний і соціальний Інтелекти відіграють провідну роль.

Ю.Каннпн досить обережно проектує Інформаційний чинник на минуле, підкреслюючи, шо його дія виявляється лише на такому рівні організації соціальних систем, коли з'являються механізми самоорганізації, тобто, коли люди усвідомлюють необхідність розумного влаштування суспільного життя (до часу досягнення цього стану у соціумі діють механізми "природного відбору і мутації").

На думку КанигІна, марксистський формаційний, філософсько-історичний і культурпо-цивілізацшний підходи до історії повинні бути доповнені "інформаційним". Саме цей останній дозволяє уникнути крайнощів матеріалізм) та ідеалізму, стверджує., що усі суспільні взаємодії— економічні, політичні, культурні — мають Інформаційну підставу.

Подібні погляди розвиває російський філософ А.Ракитов, який пропонує визначити історію як "інформащйно-культурний процес", підставу якого складають "народження, трансформації, акумуляції 1 поипгрення Інформації на підставі змінюваних одна другу технологій" [119, 25-26]. Розвиток цивілізації 1 культури, у підсумку, визначаються рівнем та обсягом дост>тших даному сошуму знань, можливостями поширення, засвоєння, переробки і виробництва Інформації (!)

Леонід Зашкільмяк. Методологія історії

і Враховуючи рівень Інформаційної озброєності суспільства, Ракитов пропонує нову періодизацію всесвітньої Історії, віхами якої є "інформаційні революції". Перша така революція пов'язнана з виникненням мови, як засобу переказу інформації. Друга — винайдення писемності, яка уможливила якісно нові умови поширення І збереження Інформації. Третя Інформаційна революція розпочалася з початком книгодрукування, яке розширило доступ до Інформації. Четверта революція дозволила з допомогою електричних сигналів швидко поширювати Інформацію по усій земній кулі. П'ята Інформаційна революція — комп'ютерна - - перетворює Інформацію у головну галузь соціального виробництва. Вона робить реальністю побудову суспільства, заснованого на знаннях.

Запропонований вченими інформаційний вимір суспільної еволюції, відкриває ще один маловідомий у минулому кут зору на Історію, який дозволяє з допомогою і через Інформацію поєднати у єдине шле суб'єктивне та об'єктивна, матеріальне та Ідеальне. Індивідуальне 1 соціальне (суспільство — "зовнішня структура людської пам'яті").

3."Мова філософія історії": нарративізм

Сшєнтизашя Історії, яку принесла з собою "нова наукова Історія", поставила низку проблем, котрі можна охарактеризувати, як падіння громадського престижу Історичного знання — праш "нових Істориків" були занадто спеціальними І незрозумілими для широкої публіки, яка шукала у них "людського" виміру. Частина західних істориків почала бити на сполох, вимагаючи "вІднаучнення" історії, повернення на магістральний шлях "історичного релятивізму" (О.Ексле). "Моделі" І "процеси", зазначати вони, дегуманізують Історію. Уже згадуваний вище англійський Історик Д.Е.чтон 1970 р. писав: "...Чим би не займалася Історія, вона повинна бути по суті оповіданням (розповіддю) про змінні долі людей" [163, 5].

До певного часу такі думки виглядали ретроградством. Проте, практика Історичних досліджень поставила перед вченими й суго методологічні проблеми, які виявилися не до розв'язання у рамках 'нової наукової Історії". Це були проблеми Історичної "наррашї" — викладу (описування) Історичних знань, здобутих у процесі дослідження. У дискусіях з проблем парратїгеу отримали поширення методологічні підходи, яга незабаром викристалізувалися у "нову філософію Історії" або "нарративпу філософію історії", її концепти швидко поширилися на Заході у 70-х. а особливо 80-х роках.

Перш ніж розглянути головні аспекти нової методологічної парадигми, доцільно спочатку зупинитися на її теоретичних джерелах, одним з яких була структурна антропологія.

Розділ 7. Тсооетнмнд історія другої половини XX ст.

3.1.Структурна антропологія та Історія

Появу структурної антропології нерозривно пов'язують з Іменем французького етнолога 1 сошолога Клода Леві-Строса, дослідника свідомості примітивних народів, який до своїх студій залучив математичні методи, антропологію, психоаналіз, лінгвістику, соціологію та Інші науки. Це дало йому можливість створити власну теоретичну систему, яка виросла на підставі методу. Вона отримала назву від однойменної праш вченого — "Структурна антропологія" (1958).

Свій дослідницький погляд Леві-Строс спрямував на свідомість примітивних народів, шукаючи відповіді на питання про чинники, які визначають поведінку людини у реальному житті. Він прийшов до висновку, шо усі форми соціального життя мають одну природу — вони складаються з систем поведінки, що представляють собою проекцію універсальних законів підсвідомої структури розуму на рівень свідомості І соціалізованої думки.

Щоб довести цей висновок, вчений, який триваліш час вивчав способи мислення примітивних народів, констатував відмінність фізичного світу від людського чуттєвого сприйняття. У процесі пізнання людина з допомогою органів чуття спотворює образ навколишньої дійсності, тому шо такою є властивість цих органів і мислення. Щоб нроникнуги у механізми спотворення, слід вивчати людський розум І психіку. Таке вивчення можна здійснити тільки через мову, як засіб мислення, поступово сходячи від свідомого до несвідомого, досягаючи універсальних законів, властивих природі і людині.

Для вирішення поставленої мети вчений обрав структурний метод аналізу мовних конструкцій з наміром віднайдення у них Інваріантних форм, котрі, у підсумку, вкажуть ті підсвідомі структури, які відповідають приводній реальності. Таким чином, на думку Леві-Строса. дійсні об'єкти закладені у елементарішх структурах думки, а мова дає¹ можливість визначити їх. Здійснити це повинна нова наука — антропологія, наука, що об'єднає усі три головні виміри людини — природно-біолопчний, психологічно-розумовий і соціальний.

Система структурної антропології має немало слабких місць, які неодноразово відзначалися критиками. Серед головних її недоліків, зокрема, безуспішні намагання сформулювати "універсальні закони" соціального життя. На основі докладного дослідження мови міфів Леві-Строс приходить до виокремлення найпростіших понять, яи функціонують на засадах. "бшарностГ (життя-смерть, земля-вода, гора-діл, хижак-травоїд І т.д.). Проте, цього недостатньо для пояснення розвішених соціальних стосунків. Єдиний висновок, який витримує критику, полягає у певному впливі підсвідомих складових на соціальну поведінку людини, про що писав ще З.Фрейд.

Натомість, цінним тут є метод сходження від загальних свідомісних явиш до елементарних, котрі показують генезу їхнього виникнення та еволюції. Леві-Строс також звернув увагу дослідників на те, шо кожне явище культури містить два шари Інформації: поверхову, котру люди осягають розумом, і глибинну, яка залишається неусвідомленою. Завдання дослідника ■— не втрачати з поля зору цієї другої. Вона спонукас дослідників пильніше

Дата добавления: 2015-05-23