Персоналії. Бара́н Степа́н Іванович(1879 – 1953)– адвокат-журналіст, український політичний, громадський діяч та публіцист у Галичині

Бара́н Степа́н Іванович (1879 – 1953)– адвокат-журналіст, український політичний, громадський діяч та публіцист у Галичині, дійсний член НТШ, Доктор права (1909). 1913-19 був членом Української Національно-Демократичної Партії, входив до складу Народного Комітету цієї партії і був у 1914–1918 рр. головним редактором тижневика УНДП «Свобода». У 1918-1919 рр. – член Національної Ради ЗУНР і секретар земельних справ у першому уряді ЗУНР. З 1925 член УНДО. 1928-39 рр. – депутат сейму Польщі, де зискав собі і'мя як фахівець аграрних, освітніх та церковних справ. Під час Другої світової війни перебував у Холмі (нині м. Хелм, Польща), від 1944 р. – в Німеччині. 1951-53 рр. – голова уряду УНР в екзилі. Був співробітником львівського часопису «Діло» і часопису «Краківські вісті». У Німеччині в 1946 р. був першим головою Спілки українських журналістів у еміграції.

Ганкевич Лев (1883 – 1962) – український адвокат, політичний діяч, оборонець у кримінальних політичних процесах, журналіст і співредактор української газети "Вперед" у 1918–1922 рр., діяч УСДП. Був членом Національної Ради ЗУНР. У 1939 р. виїхав на еміграцію. Співробітничав з Українською Соціал-Демократичною Партією (УСДП), подорожував на Наддніпрянщину в політичних справах. Під час Першої світової війни співпрацював з Союзом за Визволення України та був його представником в Болгарії. В 1918 р. він був членом Української Національної Ради, Західноукраїнської Народної Республіки. Ганкевич був головою виконавчого комітету в 1921-23 та 1930-34 р. В 30-х роках здобув славу як адвокат в політичних оборонних судових розправах, обороняючи членів ОУН та УВО (Українську Військову Організацію) в польських судах. Був президентом Союзу Українських Адвокатів у Львові та віце-президент організації Львівських Адвокатів. В 1944 емігрував до Мюнхена, а в 1949 до Нью-Йорка.

Голубович Сидір (1873 – 1938) – відомий український політичний і державний діяч. Член Української Національно-Демократичної Партії, депутат австрійського парламенту (з 1911 р.) та галицького сейму (з 1913 р.). В 1915 р. став членом Загальної Української Ради. В жовтні 1918 р. був обраний до складу Української Національної Ради. В листопаді-грудні 1918 очолював Державний Секретаріат судових справ в уряді К.Левицького. З 4.01.1919 – голова Державного Секретаріату ЗУНР-ЗО УНР з одночасним виконанням обов’язків державного секретаря фінансів, торгівлі та промисловості. Після поразки визвольних змагань емігрував з групою державних діячів до Австрії, де співпрацював з урядом ЗУНР до його саморозпуску 1923 р. Вернувшись до Львова у1924 р. заснував Українську трудову партію, яка наступного року увійшла в Українське національно-демократичне об’єднання – найбільшу центристську партію, що діяла в Галичині у 1925–1939 рр. (її програма базувалася на ідеології соборності й державності). С. Голубович став одним із лідерів партії, невтомною працею заслужив визнання української громадськості. Помер 12 січня 1938 р. і похований у Львові.

Леви́цький Кость (1859 – 1941) – найвизначніший український громадсько-політичний і державний діяч Галичини кінця 19 століття — першої половини 20 століття, адвокат і публіцист, дійсн. чл. НТШ і «Просвіти». Співзасновник, а згодом голова УНДП. В 1907 обраний депутатом австрійського парламенту і в 1908 – галицького сейму, керував діяльністю Українського Парламентського Клубу у Відні та Сеймового Клубу у Львові. Підчас Першої світової війни в серпні 1914 очолив Головну Українську Раду у Львові, а з травня 1915 – Загальну Українську Раду у Відні. З листопада 1918 р. – голова Державного секретаріату ЗУНР, потім – голова комісії з виборчої реформи при уряді. 1920-23 рр. – член закордонного уряду Диктатора Є. Петрушевича у Відні, в якому займав пост уповноваженого з питань преси і пропаганди, а з 1921 р. – уповноважений закордонних справ ЗУНР. В 1924 р. повернувся у Галичину, де продовжував громадську і наукову діяльність. Належав до Українського Національно-Демократичного Об’єднання. В 1920-30-х рр. очолював Союз Українських Адвокатів, був членом Начальної Ради Адвокатів у Варшаві (1935-39), редактором видання «Життя і Право», директором Центробанку. В 1939 р. був заарештований органами НКВС, але після дворічного ув’язнення – звільнений. В липні 1941 став засновником і головою Української Національної Ради – органу, який мав представляти інтереси українського населення західних областей України перед німецькою окупаційною владою (ліквідована за наказом Г. Гімлера в березні 1942 р.). Помер у Львові. Похований на Янівському меморіальному цвинтарі.

Омелянович-Павленко Михайло (1878-1952) – видний військовий діяч, командувач армії УНР під час Зимового походу. Народився в Тифлісі, професійний військовий, брав участь у російсько-японській війні 1904-1905 років. Під час Першої світової війни – командир гвардійського полку, начальник штабу корпусу. За Центральної ради та Гетьманату – на керівних військових посадах, з грудня 1918 року по червень 1919 року – командуючий УГА, командир Запорізького корпусу. З 6 листопада 1919 року – командуючий діючою армією УНР (змінив Петлюру на цьому посту). В грудні 1919 року на чолі 10 тисячної армії вирушив у рейд по денікінським тилам, який тривав 180 діб і закінчився 6 травня 1920 року зустріччю з українською Залізною дивізією. 21 листопада 1920 року українські війська були вибиті з території України. З Польщі Михайло Омелянович-Павленко перебрався до Чехословаччини, жив у Німеччині, Франції. Був міністром військових справ УНР у вигнанні. Помер 29 травня 1952 року й похований у Парижі.

Петрушевич Євген (1863 – 1940) – український громадсько-політичний діяч, керівник уряду ЗУНР у 1919-1923 роках. В 1907-18 рр. – посол австрійського парламенту, заступник голови Української Парламентарної Репрезентації. З 1910 р. – депутат галицького сейму, брав активну участь у боротьбі за реформу виборчого закону. Підчас Першої світової війни 1914-18 рр.– член Головної Української Ради та Загальної Української Ради. В 1917-18 рр.– голова Української Парламентарної Репрезентації в австрійському парламенті. 19.10.1918 р. як президент Української Національної Ради проголосив створення на українських землях Австро-Угорщини Української держави. 04.01.1919 р. обраний Президентом Західно-Української Національної Ради (фактично – Президентом ЗУНР). Після проголошення 22.01.1919 р. Акту Злуки ЗУНР і УНР згідно рішення Трудового Конгресу України у Києві став членом Директорії УНР. 09.06.1919 р. у зв’язку з критичним становищем назначений Українською Національною Радою Диктатором ЗО УНР-ЗУНР. Директорія УНР не визнала чинності цього акту і вивела П. зі свого складу. Після укладення 21.04.1920 р. договору між УНР і Польщею, визнав цей акт юридичне неспроможним й очолив дипломатичну боротьбу за самовизначення Галичини на міжнародній арені. В серпні 1920 р. сформував екзильний уряд Диктатора, який ставив собі за мету домагатися відновлення незалежності ЗУНР дипломатичними засобами. Уряд П. припинив свою діяльність 15.03.1923 р. після рішення Ради Послів про передачу Галичини до складу Польщі (14.03.1923 р.). До кінця свого життя перебував в еміграції у Берліні. Коли у вересні 1939 р. Німеччина напала на Польщу, надіслав уряду Гітлера протестаційний меморіал. Помер 29 серпня 1940 р. Похований на берлінському цвинтарі римо-католицької кафедри св. Ядвіги представниками Українського Національного Об’єднання, які згодом встановили на могилі пам’ятник. Могилу, яка збереглася, нині доглядає посольство незалежної України. Перепохований 1 листопада 2002 р у Львові на Личаківському кладовищі.

Найважливіші події:

Дата добавления: 2015-05-23