Субєктивний ідеалізм Фіхте. Діалектика «Я»і «не Я»

Апріорні форми пізнання

Коперніканський переворот» І.Канта у філософії. Апріоризм І.Канта.

Кантівське розуміння процесу пізнання називають «коперніканським переворотом» у гносеології. Аналогічно до Коперника, який замість Землі у центр світу помістив Сонце і тим самим перевернув уявлення про світобудову, Кант у центр пізнання замість об’єкта поставив суб’єкт і тим самим перевернув уявлення про пізнання. Докантівська гносеологія вважала, що пізнання здійснюється за рахунок активності об’єкта пізнання, який впливає на пасивний суб’єкт пізнання — людину, Кант обгрунтував, що суб’єкт активно конструює об’єкт пізнання. Отже, не людське знання має узгоджуватися з предметами дійсності, а предмети дослідження узгоджуються з формами людського знання.

Все, що існує в розумі, і не залежить від досвіду (наприклад, арифметичні судження тощо) Кант називає «апріорним» а те,що залежить від досвіду – «апостеріорним»

Пізнання має три рівня: чуття, розсудок і розум. Кожний рівень має апріорні форми, що виступають своєрідними загальними шаблонами пізнання, процес накладання яких на конкретні речі і явища Кант називає трансцендентальною дедукцією.

Апріорними формами чуттєвого пізнання є простір та час (ми не сприймаємо простір та завдяки ним впорядковуємо чуття). Завдяки наявності апріорних ідей простору і часу можлива чиста математика.

Апріорними формами розсудку є категорії кількості, якості, відношення та модальності, які дозволяють систематизувати дані чуттєвого пізнання. Досвід — це чуття, впорядковані розсудком, він притаманний емпіричному суб’єкту. Завдяки наявності апріорних ідей розсудку можливе чисте природознавство.

Апріорні форми притаманні всім рівням пізнання, але емпіричний суб’єкт не здатний повністю пізнати світ, пізнання світу у його цілісності доступне лише трансцендентальному суб’єкту.

Й.Фіхте /1762-1814 рр./. Спираючись на суб'єктивно-ідеалістичний принцип тотожності буття і мислення, приписуючи здатність до руху тільки духу, Фіхте, характеризує процес його саморозвитку у вигляді боротьби протилежностей, що знаходяться в єдності: суб’єкта / - Я/ і об’єкта /не - Я/. Взаємодія цих протилежностей, вважає Фіхте, є джерелом розвитку, завдяки якому розгортається все багатство, різноманіття світу.

Із системи Фіхте повністю випадає матеріальна дійсність. Логічним результатом його вчення є визначення конкретного Я і заперечення об'єктивного існування інших людей. Але серед нісенітниць суб’єктивно-ідеалістичних міркувань Фіхте дуже цінною була ідея про те, що розвиток відбувається через взаємодію протилежностей. Це був важливий крок в розробці діалектичної ідеї про джерело розвитку.

Дата добавления: 2015-05-23