Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

ФЕРРЕРО 2 страница




Багато років пройшло, перш ніж той повернувся.

Третій вирушив на пошуки Бога. Побував у різних містах світу, розпитував у найвідоміших людей, відмовившись від усього, з головою поринув у книги, але Бога не знайшов.

Одного дня, виснажений самотньою довгою мандрівкою, він упав у траву на березі озера. Аж раптом його увагу привернула дика качка, що занепокоєно шукала своїх каченят. Каченят було багато, усі напрочуд рухливі. Увесь день, аж до заходу сонця качка розшукувала їх, невтомно плаваючи в густих очеретах, аж поки останнє пискляве маля не повернулось під її крило.

Чоловік усміхнувся і почав збиратися на батьківщину.

Коли друзі зустріли його, перший одразу ж показав свій дорогоцінний камінь, другий - дівчину, яка на той час вже стала його дружиною. Тоді нетерпляче запитали товариша:

- Чи знайшов ти щось цінне? Мабуть, це щось надзвичайне, адже ти так довго шукав. З твоєї усмішки бачимо, що ти теж повернувся не з порожніми руками.

- Я шукав Бога, - відповів третій товариш.

-1 знайшов Його? - запитали здивовано друзі.

- Зрозумів, що це Він шукав мене.

Ти не мусиш щось робити. Дозволь лише знайти себе. Бог тебе шукає.

19 СІЧНА

БАЧИТИ БОГА

Одного разу могутній король скликав усіх чаклунів, мудреців та жерців свого корлівства, жадаючи, аби вони показали йому Бога. їм загрожувала найстрашніша кара, якщо не потрафлять цього зробити. Бідолахи у відчаї рвали на голові волосся, не знаючи, що діяти. Тоді з’явився один пастух, який пустив вістку, що може дати собі раду з цим завданням.

Його відразу представили королю. Пастух вивів короля на терасу.

- Подивись на сонце! - сказав він.

За якусь хвилину король затулив очі і вигукнув:

- Ти що, хочеш, аби я осліп? О Господи!

- Сонце - це лише малесенька частинка Творця, - відповів йому пастух, - ба навіть не одна іскра Його сяєва... Як же можеш сподіватися, що твої очі уздрять Його самого?

Щодня учень ставив одне і те саме питання:

- Як мені знайти Бога?

І щоденно отримував від свого учителя ту саму таємничу відповідь:

_ Ти повинен цього хотіти.

- Але ж я прагну Його усім своїм серцем. Чому ж не знаходжу?

Якось учитель разом із учнем купалися в ріці. Раптом учитель вхопив хлопця за голову, занурив його цілого у воду і досить довго не відпускав. Бідолаха у цей час тільки розпачливо борсався, намагаючись вивільнитися.

Наступного дня учитель спитав:

- Чому ж бо ти так сіпався, коли я тримав тебе під водою?

- Бо мені страшенно бракувало повітря

- От коли тобі буде дарована благодать так само від-

и

чувати потребу у Господеві - неодмінно знайдеш Його.

§0 СІЧНА

ПОСТАНОВИ

Один хлопець, нахилившись над столом, записував свої постанови. Його мати у той час прасувала білизну.

«Коли побачу когось, хто потопає, - писав хлопчина, - то відразу кинуся у воду, аби допомогти йому. Якщо загориться дім, виноситиму з вогню дітей. Коли трапиться землетрус, без жодного страху піду серед будинків, що валяться додолу, рятувати людей. А потім усе своє життя присвячу бідним усього світу».

За якийсь час він почув голос мами:

- Синку, будь такий добрий, спустися до крамнички і купи хліба.

- Мамо, хіба ти не бачиш, що надворі дощ? - з докором спитав син.

Скільки уже було таких «хотів би» у нашому духовному житті...

Одна дванадцятилітня дівчинка записала якось у своєму щоденнику: «Ми є людьми майбутнього, отож повинні поліпшувати ситуацію. Найгірше - це нічого не робити і дивитися, як той бідний світ розпадається на друзки. Кричимо: “Хай живе мир!" - і ведемо війну. Повторюємо: “Геть наркотики!" - і ще більше торгуємо ними. Проголошуємо: “Ні - тероризму!" - і вбиваємо невинних. Хіба ж неможливо припинити усе це?

Хочу тобі сказати: якщо тебе справді засмучує ненависть у світі, не плач і не втрачай надії, а зроби щось, хай навіть маленьке!»

Зроби щось, хай навіть маленьке.

Ш січня

ВІДВІДИНИ

Щодня у полуденну пору один хлопчина переступав поріг церкви, а за кілька хвилин відходив.

Він носив картату сорочку і подерті джинси - як і всі його ровесники. У руках тримав паперову торбинку з булками на обід. Священик дещо недовірливо спитав його, для чого сюди приходить. Відомо ж бо, що в теперішніх часах не бракує людей, які не завагаються обікрасти й церкву.

«Я приходжу, щоб помолитися», - відповів хлопчина.

«Помолитися... Хіба можна так швидко молитися?»

«Ох... щодня пополудні я переступаю поріг цієї церкви і кажу: “Ісусе, я прийшов”. І тоді відходжу. Це коротенька молитва, але я певний, що Він мене чує».

Через кілька днів по цій розмові на його роботі стався нещасний випадок. Хлопчину привезли до шпиталю з багатьма переломами.

Його помістили в палаті, де вже були інші хворі. З появою хлопця змінилося все відділення. Через кілька днів його палата перетворилася на місце зустрічей пацієнтів з усього коридору. Молоді і старі підходили до його ліжка, а він для кожного знаходив підбадьорливу усмішку і щире слово розради.

Прийшов його провідати і священик. Разом із медичною сестрою він зайшов до палати і зупинився біля його ліжка.

«Мені сказали, що ти весь зранений, але, попри все, ще підгримуєш інших. Як тобі це вдається?»

«Це завдяки Тому, хто відвідує мене пополудні».

Медсестра перебила: «Пополудні до палати ніхто не заходив».

«Ні, Він з’являється тут щодня, стає при дверях і каже: “Дмитре, це я, Ісус”, - і відходить».

Один чеснотливий чоловік щодня переходив попри стіну, на якій було зображення Богородиці. Кожного разу той чоловік вітався: «Доброго дня, Пресвята Мати!»

Минуло кілька років. Одного вечора він виразно почув голос, яким промовляв до нього образ: «Доброго вечора, сину!»

Коли ми не чуємо відповіді на наші молитви, то це тому, що насправді її не сподіваємося.

^ СІЧНА

ДЗИҐАР З МАЯТНИКОМ

Один учений мав у своїй робітні великий стінний дзиґар. Дзиґар вибивав години врочисто, повільно і дуже голосно.

«Це Вам не заважає?» - спитав студент.

«Ні, - відповів учений, - бо я весь час ставлю собі питання, що зробив за годину, яка оце минула».

А що зробив за минулу годину ти?

93 СІЧНА

ДВІ НАСІНИНИ

Восени у родючому ґрунті одна побіч одної лежали дві насінини. Перша насінина сказала: «Я хочу рости! Хочу сягнути глибоко в землю корінням, хочу випустити на поверхню молоденькі пагінці. Хочу розвивати ніжні бруньки - немов прапорці, що звіщають прихід весни... Хочу відчути сонячне тепло і благодать ранкової роси на своїх пелюстках!»

І так вона й розвивалася.

Друга насінина сказала: «Що за доля мене спіткала! Я боюся. Коли моє коріння проникне у землю - що знайду у підземному мороці? Коли пробиватимусь крізь, твердий шар землі догори - пораню свої ніжні пагінці... Відкрию бруньки - а якийсь слимачисько підбереться до них і з’їсть. Розкрию пуп’янки - а якась дитина вирве мене зі землі. Ні, ліпше зачекати, коли буде безпечніше».

І чекала.

На початку весни курка порпалася в землі у пошуках поживи, знайшла насінину і з’їла.

Зрозуміло, що треба прийняти ризик життя і збагнути, що часом ми є голубами, а часом - статуями.

94 СІЧНА

ПОДЯКА

Один учитель сказав учням намалювати те, за що вони хотіли б подякувати Богові. Виховник гадав, що у цих дітей - вихідців із бідних родин - насправді не так багато при

чин відчувати вдячність. Він був переконаний, що всі радше намалюють купи солодощів, столи, що вгинаються від наїдків.

Малюнок, який подав йому Михайлик, вразив виховни- ка: на ньому хлопчина зобразив руку.

Але чия це рука?

Клас зацікавився тим зображенням.

«Для мене це рука Бога, що дає нам хліб насущний», - висловилася одна дитина.

«Це рука селянина. Він годує курей», - сказала інша.

Поки діти ще малювали, вчитель нахилився над партою Михайлика і спитав його, чия то рука.

«Це Ваша рука», - прошепотів хлопчина.

І тоді вчитель пригадав, як щовечора брав Михайлика за руку, бо він був найменшенький, і проводжав до виходу. Вчитель так само обходився і з іншими дітьми, але для Михайлика це мало справді велике значення.

Чи ти колись замислювався, яку велику силу можуть мати твої руки?

Нам усім потрібно навчитися виконувати «накази господині».

«Якщо спиш на ньому - застели.

Якщо носиш його - повісь.

Якщо поїв - помий посуд.

Якщо ходиш по ньому - витріпай.

Якщо відчиняєш його - зачини.

Якщо спорожнив - наповни.

Якщо дзвонить - зніми слухавку.

Якщо м ’явкає - нагодуй.

Якщо плаче - поцілуй його».

ЁЗ СІЧНА

ЛИК ІСУСА

Якось монах Бпіфаній, що жив на Сицилії, відкрив у собі Божий дар: він умів малювати чудові ікони.

У нього зродилося бажання створити таку, яка би стала шедевром: понад усе він прагнув зобразити лик Христа.

Але де знайти відповідну модель, що здатна була б виразити водночас страждання і радість, смерть і воскресіння, божественність і людськість?

Епіфаній не міг знайти спокою. Він рушив у подорож, зміряв цілу Европу, вдивляючись у кожне обличчя.

На жаль, не було серед них такого, яке могло б представляти лик Христа.

Одного вечора він заснув, повторюючи слова псалма: «За Твоїм лицем шукаю, Господи. Не укривай переді мною Твого лиця».

Епіфанію наснився сон. Ангел підводив його до людей, що траплялися йому на шляху, і вказував на якусь рису, що робила те обличчя подібним до Христового: радість молодої жінки, невинність дитини, силу селянина, страждання недужого, страх приреченого, доброту матері, переляк сироти, суворість судді, веселість штукаря, милосердя сповідника, забинтоване лице прокаженого. Епіфаній повернувся до монастиря і взявся до праці.

За рік ікона Христа була готова. Епіфаній показав її настоятелю і братам. Усі страшенно здивувалися й умить опустилися на коліна. Лик Христа був просто чудовий, він зворушував і ставив питання.

Даремно допитувалися в Епіфанія, хто послужив моделлю...

Не шукай Христа в образі однієї людини. Відблисків Христового лику шукай у кожному.

96 СІЧНА

НАЗОВНІ І ВСЕРЕДИНІ

Дідусь нахилився над п’ятилітнім онуком і поцілував його надобраніч. Хлопчик одразу витер щоку.

«Чому ти так робиш, синку? - спитала мама. - Коли хтось тебе цілує, не треба витирати поцілунок».

«Мамусю, - пояснив маленький, - я не витираю, щоб витерти. Я втираю його в себе».

Одній мамі під час подорожі постійно надокучало вертляве дитя.

«Та сядь уже нарешті!»

Але дитина, здавалося, не чула наказу і знову ставала на сидіння, аби дивитися у вікно.

Знервована мати взяла дитину і посадовила поруч зі собою.

Дитя глянуло на неї і гордо вимовило: «Назовні я сиджу, але всередині - стою».

Те, що у нас «всередині», набагато важливіше від того, що «назовні».

97січна

щодня

Одного вченого і шанованого всіма равина попросили прочитати лекцію про вихід Ізраїлю з Єгипту в найбільшому культурному осередку міста. Слухачі були освічені та підготовлені, уважно слухали лекцію.

Равин так описав події, що стосувалися небесної манни: «Господь послав на землю свій хліб, що був смачний, наче

медівник, і котрого вистачало на один день. Його не можна було зберігати до наступного дня, за винятком п’ятниці. Коли сонце починало пригрівати, манна топилася...»

Один слухач перервав його: «Яка нераціональність! Чому лише на один день? Чи не краще було б послати запаси, яких стало б на рік? Це було б розумніше і потребувало б менше зусиль».

Равин за своєю звичкою відповів притчею. «Один великий цар мав сина. Той був іще дитиною, але колись мав уступити на престол, і його освіта була справою державної ваги. За законом цар міг бачити сина лише один раз на рік. Він дуже любив його, а малий царевич - свого татуся. Прагнули бути разом трохи довше. Та закон був невблаганним. І так помалу стали чужими один одному». Равин продовжив лекцію: «Тому Бог посилав свій дар щодня».

Тому також молимося щодня,

§8 СІЧНА

ДУБ І ТРОЯНДА

У саду поміж деревами, кущами і квітниками росли Дуб і Троянда. Дуб був деревом величавим, а його могутнє гілля здавалося короною, що владно нависала над скромними квітами в саду.

Троянда мала лише стебло з кількома зеленими листками і гострими колючками. Виглядала кволою, наче от-от зів’яне.

Міцний Дуб кепкував з неї, зневажливо кажучи: «Ти - лише нікчемна колюча галузка!»

Коли віяв вітер, Дуб ворушив своїми незліченними листками, творив шум, дивовижний свист і чудові гармонійні звуки.

Через це Дуб дуже пишався собою.

«Я наповнюю небо чудовими симфоніями! Я - наче оркестр! Я не такий, як той нещасний прутик, який не вміє нічого! Навіщо взагалі потрібна троянда?»

Несмілива Троянда перелякано мовчала.

Коли настало літо, зацвіла.

Цілий сад аплодував їй довго, щиро і палко.

Дехто вдає зі себе кращого, сильнішого, аніж є насправді. Боїться бути собою.

Квіти просто квітнуть.

§9 СІННА

ЗАПИСНИЧОК

Один подорожній затримався поблизу мальовничого села, що розкинулося між полів. Його зацікавив невеликий цвинтар, обнесений дерев’яним плотом. Було там багато дерев, птахів і чудових квітів. Подорожній поволі ходив між могилами зі світлими надгробками, що були розкидані попід деревами.

Почав читати написи. На першому було: «Ян Taper, жив 8 років 2 тижні 3 дні». Така мала дитина тут похована...

Чоловік прочитав на сусідній могилі: «Денис Каліб, жив 5 років 8 місяців 3 тижні». Ще одна дитина...

Далі читав написи на інших могилах. Всі були подібні: прізвище, докладний вік упокоєної особи. Найдовше жила дитина, якій заледве виповнилося 11 років... Подорожній дуже засмутився. Присів і заплакав.

Старий чоловік, який проходив неподалік, побачивши його, спитав, чи оплакує когось із родини.

«Ні, немає тут нікого з моїх рідних, - відповів подорожній. - Але що діється у цьому селі? Що за жах тут діється?

Яке страшне прокляття нависло над мешканцями, що вмирають самі діти?»

Старенький усміхнувся і мовив: «Заспокойтесь, будь ласка. Немає жодного прокляття. Просто ми тут дотримуємося стародавнього звичаю. Той, кому виповниться 15 років, отримує від батьків записничок, такий, як у мене висить на шиї. За традицією кожний, хто переживає сильне і глибоке почуття, відкриває записничок і занотовує, як довго воно тривало. Закохався... Як довго тривало це велике почуття? Тиждень? Два? Три з половиною? А далі емоції, пов’язані з першим поцілунком, - як довго тривали? Мить? Два дні? Тиждень? А шлюб? А вагітність і народження первістка? Омріяна подорож? А зустріч із братом, котрий повернувся з далеких країв? Як довго тривала радість від цих подій? Години? Дні? Так записуємо у зошит кожну хвилину щастя... кожну мить щастя. Коли хтось помирає, за нашим звичаєм, відкриваємо його записник, підсумовуємо час, коли почувався справді щасливим, і цю суму пишемо на його могилі. Вважаємо, що лише це насправді прожитий час.

Не обмежуйся існуванням... Живи!

Не обмежуйся дотиканням... Відчувай!

Не обмежуйся спогляданням... Побач!

Не обмежуйся слуханням... Почуй!

Не обмежуйся мовленням... Скажи щось!

ЗО СІЧНА

БРАТИК

Одна молода мати очікувала народження другої дитини. Довідавшись, що то - дівчинка, навчила свого первістка, синочка Михайлика, аби він, поклавши голову на її живіт, разом із нею співав колискової маляті, яке мало народитись. Пісенька, що починалася словами: «Зірочко, зіронько, вже ніч близенько...» дуже подобалась хлоп’яті. Співав її часто.

Пологи були передчасні й тяжкі. Малесеньку дівчинку поклали в інкубатор, де вона перебувала під постійною лікарською опікою. Перелякані батьки були готові до найгіршого: їхня донечка мала дуже малі шанси вижити. Малий Михайлик благав їх: «Хочу її побачити! Конче мушу її побачити!»

За тиждень дитині погіршало. Тоді мати вирішила привести Михайлика у відділення інтенсивної терапії. Медсестра намагалася перешкодити цьому, але мати рішуче підвела хлопчика до ліжечка сестрички, яка була приєднана до численних апаратів, що утримували її при житті.

Наблизившись до інкубатора, Михайлик за звичкою почав тихенько співати: «Зірочко, зіронько, вже ніч близенько...».

Дівчинка одразу відреагувала. Почала дихати рівно, без задишки.

Мати, схвильована до сліз, попросила: «Співай, співай далі, Михайлику!»

І Михайлик співав.

Дівчинка почала ворушити маленькими ручками.

Мати й батько то плакали, то сміялися. Медсестра зачудовано споглядала, не вірячи власним очам.

За кілька днів батьки змогли забрати малечу додому. Радості Михайлика не було меж.

Лікарі, здивовані покращенням стану новонародженої, намагалися науково пояснити цю подію. Мати і батько знали, що це - диво. Диво любови братика до сестрички, яку він так чекав!

Можемо жити лише тоді, коли знаємо, що нас хтось чекає.

Одна з найчудовіших обіцянок Ісуса: «Іду-бо напого- товити вам місце... щоб і ви були там, де я».

Йо. 14, 2-3

31 СІЧНА

ДВОЄ ЛИЦАРІВ

Двоє сміливих лицарів брали участь у турнірах, ризикованих пригодах, наражаючись на небезпеку. Служили багатьом володарям.

Котрогось вечора один із них, споглядаючи захід сонця, мовив:

- Мені залишається остання пригода.

-Яка?

- Хочу зійти на гору, на якій живе Бог!

- Навіщо?

- Щоби довідатись, чому Він нас так обтяжує і примушує працювати все життя та й далі вимагає щораз більше, замість того, щоб допомагати нам хоча б іноді, - відповів з гіркотою перший лицар.

- Піду з тобою! Однак вважаю, що Бог знає, що чинить, — ствердив другий.

Подорож була тривалою і нелегкою. Добулися гори Бога. Сходили мовчки, йдучи поруч із кіньми, бо стежка була стрімка й труднопрохідна. Вже було видно вершину в імлі, та зненацька з гори почули голос:

- Візьміть із собою всі камені, що лежать на стежині.

- Ось бачиш? - запротестував перший лицар. - Завжди те саме. Після всіх цих зусиль Бог хоче нас додатково обтяжити. На це не погоджуся!

І повернув назад.

Другий лицар виконав те, що наказав голос Бога. Потратив на це багато часу і зусиль. Та із першими сонячними променями каміння у торбинах на коні й те, що було у зранених руках побожного лицаря, чудово засяяло. Перемінилося на коштовні діяманти небаченої краси.

Господи, ставлю набагато більше запитань, аніж Ти. У числовому співвідношенні це виглядає як десять до одного.

Запитую:

- Чому допускаєш страждання?

- Як довго маю страждати?

- Яка мета цього?

- Чи Ти забув про своє милосердя?

- Втомився?

-Аможе, образився?

- Покинув мене?

- Коли я втратив Твій провід?

- Чому я розгублений?

- Чи не бачиш мого великого розпачу?

Ти ж мене лише запитуєш, чи я вірю Тобі?

Шютий

1 лютого

ГВІЗДКИ

Жив колись хлопчисько із доволі складним характером. Він легко вибухав гнівом, був сварливий, робив багато шкоди.

Одного дня батько вручив йому мішечок із гвіздками і сказав, аби він забивав один цвях у палісад, що оточував подвір’я, стільки разів, скільки із кимсь сваритиметься.

У перший день хлопець забив 36 гвіздків.

Із плином часу зрозумів, що легше було би контролювати вибухи гніву, аніж забивати цвяхи, і якось увечері, через кілька тижнів, сказав батькові, що упродовж цього дня ні з ким не посварився.

Батько сказав йому: «Це дуже добре. Тепер кожного дня, коли ні з ким не посваришся, витягуй із палісаду по одному цвяшкові».

За якийсь час хлопчина сказав батькові, що повитягував усі гвіздки.

Тоді батько взяв його за руку, підвів до палісаду і сказав: «Сину мій, це чудово, але глянь: у палісаду повно дір. Дерево вже ніколи не буде таке, як колись. Коли говориш до когось, будучи у гніві, то тим, кого любиш, завдаєш ран, подібних до оцих дір. І хоч би скільки ти потім перепрошував, ці рани залишаються».

Людські істоти слабкі, і їх легко зранити.

Ми всі носимо на собі етикетку з написом: «Виявляти турботу! Поводитися обережно! Делікатний товар!»

§ лютого

ПІСЛЯ БОМБАРДУВАННЯ

Під час останньої війни летовшце у Багдаді і терени, до нього прилеглі, перетворилися у руйновище. Якось, посеред цементових плит і шматків заліза, почувся плач. Серед ангарів було видно маленький барак. Усередині хтось схлипував. Відчинили двері.

У цьому зруйнованому бараку був Бог. Це Він плакав.

Ніхто не наважився щось зробити. Тільки якась дитина наблизилася до Бога. Взяла Його за руку і сказала: «Не плач, я з Тобою!»

Ось що написала восьмилітня дитина у творі на тему Бога:

«Одним із головних завдань Бога є створення людей. Він створює їх, аби замінити тих, котрі вмирають. Завдяки цьому їх є завжди стільки, щоб могли займатися справами тут, на землі.

Він не створює дорослих, а лише немовлят На мою думку, так діється тому, що найменших створити найлегше. Бог не мусить витрачати дорогоцінного часу, аби навчити їх говорити і ходити. Залишає це завдання мамам і татам. Думаю, що це добра система.

Другим важливим завданням Бога є вислуховування молитов.

Бог усе і скрізь бачить і все чує. Тому Він, напевно, дуже зайнятий. Отож ми не повинні казати Йому витрачати час на дурниці, коли легковажимо своїх батьків і просимо у Нього щось таке, що батьки уже нам заборонили.

Атеїсти - це люди, котрі не вірять у Бога. Не думаю, аби у нашому місті були такі, принаймні серед тих, хто приходить до церкви.

Ісус є Сином Божим. Він робив складні речі, наприклад, ходив по воді, а також чинив чуда. Так само Він говорив про Бога людям, котрі не хотіли слухати. Тепер допомагає своєму Отцеві вислуховувати молитви. Можна молитися завжди, хай скільки цього хочеш, будучи певним, що Бог нас вислухає. Вони так влаштували світ, що Один із Них завжди чуває.

Потрібно завжди ходити на уроки з катехизму, бо це тішить Бога; якщо існує хтось, кого варто зробити щасливим, то тим кимсь є саме Бог

Не пропускайте катехизму через те, що вважаєте приємнішим, наприклад, виїзд на море. Це помилка.

Якщо не вірите у Бога, то, попри те, що ви атеїсти, будете також дуже самотні, тому що ваші батьки не можуть ходити з вами скрізь. А Бог може.

Мені приємно знати, що Він є з нами, коли боїмося темряви або коли не вміємо добре плавати, а великі хлопці кидають нас на глибину.

Однак не треба завжди думати тільки про те, що Бог може зробити для нас. Бог поставив мене тут - і може забрати мене тоді, коли захоче. Ось чому я вірю у Бога».

З лютого

УЧИТЕЛЬ

Відомий майстер-лучник зорганізував змагання серед своїх учнів, щоб оцінити рівень їхньої підготовки. На одному з дерев, що росли в кінці галяви, повісили дерев’яний диск із червоним кружальцем посередині. Далеко на іншому кінці галяви провели лінію, за якою стали змагальники.

Один із хлопців сміливо виступив перший, бажаючи показати свою відвагу. Міцно стиснув лук і стрілу, потім став у позиції, готовий до пострілу.

- Учителю, чи можна мені стріляти? - запитав він.

Учитель, який уважно дивився на нього, спитав:

- Чи бачиш оті великі дерева, що нас оточують?

- Так, учителю, чудово бачу їх довкруж галяви.

- Добре, - сказав майстер, - іди до решти, оскільки ти іще не готовий.

Здивований учень поклав лук і приєднався до товаришів.

Наперед виступив другий змагальник. Узяв лук, стрілу й уважно прицілився. Майстер став побіч лучника і запитав його:

- Чи бачиш мене?

- Так, учителю, я бачу вас. Ви стоїте поруч зі мною.

- Повернися до своїх товаришів і сядь із ними, - знову промовив учитель. - Ти ніколи не зможеш влучити у диск!

Всі учасники, один за одним, брали луки і готувалися випустити стріли, та щоразу вчитель ставив їм питання і вислуховував відповідь. І повертав їх на місце. Зібравшись докупи, вони стали перешіптуватися від здивування. Жоден із них не випустив бодай одної стріли.

Тоді вийшов наймолодший з учнів і мовчки став збоку. Натягнув лук, а далі завмер, поглядом втупившись перед собою.

- Чи бачиш птахів, що летять понад лісом? - спитав учитель.

- Ні, не бачу їх.

- Чи бачиш дерево, на якому висить щит?

- Ні, вчителю, я його не бачу.

- А може, бачиш хоча би щит?

- Ні, вчителю, не бачу його.

З громади учнів почувся сміх. Як цей хлопчина влучить у щит, якщо не може його вирізнити посеред галяви? Проте вчитель вгамував їх і спокійно спитав хлопця:

- То скажи мені, що ти бачиш?

- Бачу червоне кружальце, - відповів хлопчина.

- Чудово, - ствердив учитель. - Можеш стріляти.

Стріла зі свистом прошила повітря і, здригаючись, зупинилася посередині червоного кружальця, намальованого на дерев’яному щиті.

«Марто, Марто, ти побиваєшся і клопочешся про багато, одного ж потрібно» (Лк. 10, 41-42).

4 лютого

СТРАТЕГІЯ ОСЛА

Жили колись старий чоловік і старий осел. Одного дня осел упав до криниці, уже висохлої, проте глибокої. Бідна тварина кричала весь день і чоловік думав, як витягнути її звідти. Та врешті вирішив, що осел дуже старий і слабий, а сам він давно збирався засипати висохлу криницю.

Отож вирішив поховати тварину. Попросив сусідів, аби всі взяли лопати і закидали криницю землею. Осел знову став кричати з усієї сили.

За якийсь час, на здивування усіх присутніх, з криниці уже не чути було жодного звуку.

Господар осла зазирнув до криниці, гадаючи, що тварина вже мертва, та побачив неймовірну картину: щоразу, коли кидали чергову порцію землі, осел утоптував її копитами. Господар разом зі сусідами далі всипали землю, а осел топтав її, творячи щораз вищу гірку. Врешті йому вдалося вискочити з колодязя.

Мавпа скинула кокосовий горіх на мудреця. Чоловік підняв горіх, випив з нього молоко, з’їв м’якуш, а з лушпини зробив собі горня

Життя не перестає кидати нам лопатами землю чи кокосові горіхи, але ми можемо вибратися з колодязя, якщо разом належно відреагуємо. Кожна проблема дає нам змогу зробити один крок уперед, кожна проблема має якийсь розв'язок - якщо не вважатимемо себе переможеними...

5 лютого

ДИЯВОЛЬСЬКИЙ ПІДСТУП

Одного дня диявол постановив збільшити ефект своїх злих діянь. Він зібрав начальників департаменту і головний штаб дивізії пекельної пропаганди і реклами, аби придумати нові кампанії спокус і пасток для людей, а також нові способи, щоб знищити сенс їхнього життя.

- Скажи їм, що Бога немає, - запропонував один чорт.

Диявол буркнув:

- Я волів би щось не настільки очевидне!

- Скажи їм, що жодна з їхніх дій не має результату, - сказав другий.

Диявол похитав головою і відповів:

- Вони вже й самі так думають.

Третій запропонував:

- Скажи їм, що вони настільки віддалилися від дороги закону, що їм більше ніколи не вдасться на неї повернутися, бо люди не можуть змінитися.

Диявол відказав:

- Я вже це пробував...

Слова попросив найстарший і найхитріший з усіх чортів:

- Нехай просто вірять, що мають іще багато-багато часу...

Диявол задоволено усміхнувся:

- Це справді добра ідея!

Якби я знала, що це востаннє - дивилася б на тебе, коли засинаєш. Накрила б тебе ліпше ковдрою, подякувала б Господу за твоє цінне життя. Подивилася би трохи, як спиш.

Якби знала, що це востаннє - провела би тебе аж до дверей, коли виходиш, поцілувала би, обійняла і попросила би повернутися, аби ще раз тебе поцілувати.

Якби знала, що це востаннє - слухала би твій голос, вимкнула би телевізор, відклала б газету і всю увагу присвятила б тобі. Запам ’ятала би звук твого голосу і блиск твоїх очей.

Якби знала, що це востаннє - слухала би твій спів, співала би з тобою, а далі попросила б заспівати ще раз.

Якби знала, що це востаннє я з тобою - надавала би великого значення тій хвилині. Не клопоталася би тарілками, подвір ’ям, навіть сплатою рахунків.

Якби знала, що це востаннє - прагнула б бути з тобою завжди.

Якби знала, що це востаннє ми разом - прагнула б бачити тебе щасливим. Приготувала б твої улюблені страви, пограла би з тобою у твою улюблену гру. Взяла б один день відпустки, щоб бути з тобою. Не переймалася б занадто складанням забавок і застелянням ліжка. Нагадала б тобі, як багато для мене важиш. Сказала б тобі, що дуже прагну, аби ти пішов до Раю. Сказала би, щоб ти був сильний. Сказала б, що люблю тебе - і ми зі сміхом ділилися б нашими улюбленими спогадами.

Якби знала, що це востаннє - читала б разом з тобою Святе Письмо і ми разом помолилися б до Бога. Я подякувала б Господу за те, що ми зустрілися, і за те, що так чудово нами опікувався.

Якби знала, що це востаннє ми разом - плакала б, тому що хотіла б провести більше часу з тобою.

Якби знала, що це востаннє...

Я зовсім не знаю коли настане отой останній раз. Господи, поможи мені виявити свою любов до всіх людей, котрі справили вплив на моє життя,.

Це може бути останній раз, коли ми разом.

6 лютого

РАХУНОК

Одному чоловікові, якого турбував сенс його життя і те, яким буде останній день його життя, а передусім Страшний суд, перед яким рано чи пізно постане, наснився сон.

Снилося йому, що по смерті наблизився, сповнений страху, до величезної брами, яка була входом у Дім Бога. Постукав, і усміхнений ангел відчинив йому. Запросив його до приймальні Раю.




Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2015-05-23; Просмотров: 298; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.18 сек.