Світоглядні та художньо-естетичні особливості культури Месопотамії та Єгипту 3 страница

Змагальний характер давньогрецької культури найяскравіше виявився в театральному мистецтві. Саме театр, на думку Ф. Ніцше, став одним з важливих джерел формування грецької культури. Діонісійська сутність театру найяскравіше поєднувала неприборкану силу людських природних почуттів з трагізмом долі.

Театр виник з обрядових пісень - дифірамбів, які виконувались під час свята бога Діоніса. Виконавці вбирались у козлині шкури, хором співаючи пісні на чолі із заспівувачем, який називався корифеєм і розмовляв з хором про Діоніса. Театралізоване дійство поклало початок трагедії, а з нею -театральним виставам. Давньогрецький театр був школою виховання, де в п'єсах піднімались найактуальніші питання моралі, політики й ідеології.

Грецький театр знаходився просто неба, він вміщував до 20-25 тис. глядачів. Театральні вистави продовжувалися зі сходу до заходу сонця протягом трьох днів і мали характер змагань. Жіночі ролі виконували лише чоловіки. Усі актори взувалися в черевики на високих підборах (котурни) та надівали маски, що виражали характер персонажа. З рота маски стирчав рупор - підсилювач голосу. Щоранку, відправляючись до театру, глядачі брали з собою подушку для сидіння та їжу.

З прозаїчних жанрів у класичний період особливого розвитку набувала риторика - мистецтво складати й виголошувати промови. Демократичний лад зумовлював широку участь громадян у політичному житті, що потребувало вміння гарно і зрозуміло висловлювати свої думки, аргументовано та

_____________________________________________ РОЗДІЛ II. Генезис культури

переконливо відстоювати свою позицію. Найвідомішими політичними ораторами, які уславилися своїми численними промовами-памфлетами, були Ісократп (436-338 pp. до н.е.) та політичний діяч, борець за незалежність Афін - Демосфен (384-322 pp. до н.е.).

На межі V і IV ст. до н.е. світ грецьких полісів охопила всебічна криза. Суспільна нестабільність, зменшення ролі Афін у культурному житті еллінів, загроза македонського вторгнення спричинили в людей зневіру у звичних полісних цінностях, традиційні уявлення витіснялися новими настроями та ідеями. У всіх сферах духовної культури IV ст. до н.е. з'явилися ознаки нового, що виходило за рамки класичних норм та ідеалів, сповіщаючи про настання нового етапу в культурному бутті античного світу.

2. Культурний феномен еллінізму: космополітизм та індивідуалізація (остання третина IV - І ст. до н.е.)

Елліністичною цивілізацією, що проіснувала майже 300 років, називають новий ступінь розвитку матеріальної й духовної культури, форм політичної організаціГГсо1цажни¥від^о^ин народів Середземномор'я, Передньої Азії та прилеглих регіонів, що об'єдналися в одну державу внаслідок походів А. Македонського (356^323 pp. до н.е.).

Александ р та й ого послідовники ставили за мету не підкорення і знищення завойованих народів, а злиття їх з греками в одне гармонійне ціле, подолавши розбіжності між греками і варварами (не греками). Елліністична культура набувала нових космополітичних рис, без кордонів, націй і" держав. Особливістіо^похи ^ллінізму був син тез_грецької jra східних культур. їхня взаємодія визначила подальші культурно-історичні долі окре мих регіонів елліністичного світу, в тому числі і європейськоїідиІвІлТзадії. Однак пануючою в цьому тандемі залишалась грецька культура..У самому понятті "еллінізм" міститься вказівка на перемогу грецької культури л.крашах__Сходу. Проте елліністична культура, незважаючи на її цілісність та наявність спільних рис, не була одноманітною: у..кожному р_егіоні вона мала місцеву специфіку.

За добу еллінізму вперше до Європи з^Азії потрапляє і значною мірою
реалізується на практиці ідея світової hvyTerjnjmy^ оруд ою харизматичного
вождя. Еллінізм характеризувався також^аростаючим процесом розмивання
етнічної однорідності, руйнуванням полісної, релігійної замкнутості. У цих
умовах рядовий громадянин відходить від політичних справ, поступаючись
місцем верхам суспільства, алеГне перетворюється на сіру безлику масу, а
виражає свою індивідуальність через загл_и^леішя^^нут^ішній світ.
Еллінізм -це доба пробудженого індив ідуалізму, який виявляється в
дослідженні проблем щастя, е тики, моралі. ~ ~ ' —— -

Найважливішим поштовхом наукового, технічного й культурного прогресу став обмін досвідом та знаннями між місцевим населенням та греко-македонцями. У ремеслі це виявилось у масовості виробництва, удосконаленні ткацького верстату, розширенні асортименту одягу та взуття. У Єгипті

Культурологія: теорія та історія культури _________________________________

з'явилися нові сорти папірусу, а в Пергамі з II ст. до н.е. - пергамент (недублена шкіра, вироблена Із Шкіри великого рогатої худоби або баранячої шкіри, яка використовувалась як матеріал для письма). ЦІщюкого розвитку набула рельєф на K^pjiMiica з металевим відливом, стилізована під дорогий металевий посуд. У ювелірній справі освоєно _те^шку~г^е^его^одчастої емалі та амальгамації (амальгама - сплав ртуті з металом; використовується при позолоченні, у виробництві дзеркал, кольоровій металургії). У скляній справі розпочалося виробництво мозаїчнога, двокольорового, гравірованого та золоченого скла. Але такі вироби були надзвичайно дорогими.

Значних усп іхів було досягнуто в суднобудуванні, розшир енні мереж і корабле^щванн^та^доків, упо^ядко^вал^сьТаваіиТ^вл^лІйся нові маяки. Одним із семи чуаес світу був"Шароський маяк, створений" архітектором Состратом з Кніду біля Александрії близько 300 р. до н.е. За його типом почали будувати маяки в інших портах імперії.

Доба елліні зму позначилася зрушен нями у місто будуванні. За часів А. Ма-кедрнсь^ого_в^нітело близько 70 міст₂_ найрозвиненішими з яких були Александрія в Єгипті, Антіохія на Оронті, Селевкія на Тигрі, Пергам тощо.

Еллішстдннщіста мали прям окутн е пла нув ання. Ву лиці були ширші, ніж у старих грецьких містах. За свідченням Страбона, Александрія" "пе'р^тшїалася~вулицями, зручними для їзди верхи і на колісницях, та двома широкими проспектами понад ЗО м завширшки, що під прямим кутом ділили місто навпіл". Міста забезпечувались водоканалами і каналізацією, для малозабезпечених будувались багатопов ерхівки т а фортифікацТйнГспоруди. Загалом за чистотою та наявністю зручностей елліністичні міста випереджали рівень благоустрою міст часів Людовика XV.

В еллінську епоху триває розвиток архітектури, живопису та пластичного мистецтва. Вщщшиміі.тшм'ят:№мц; еллінізму стали^хдамАртт збудовашш Jiajtficijri_спаленого Геростатом, храм Аполлона поб^из^ Мілета, Олімпеион, в якому було започатковано два ряди кблоніїавколо прямокутної будови храму, хг^м-^ррбнщшМавс^зла в Галікарнасі. Особливості зодчества виявилися як у розмірі, грандіозності будівель, так і в пишності скульптурного декору.

В елліністичній ску^штурі^переважав поетичний стиль, що відпов ідав
новим рисам архітектури, досягаючи з нею гарііїоіїіїг Поряд~з класичними
зразками з'являєтеся xto Величезним

^аР^хітеіЩЗШИМ^ШіУ^£Ш^^був.вІБтагіЗш£а в Пергамі, збудований на початку II ст. до н.е.

На грандіозному мармуровому фризі завдовжки 120 м було зображено сцени боротьби олімпійських богів з гігантами. Можна без перебільшення стверджувати, що у всій давньогрецькій скульптурі ще не було такої грандіозної, виразної та експресивної картини бою. У застиглій формі драматично передано відчуття битви не на життя, а на смерть, де беруть участь усі космічні сили, усі демони землі та неба.

Найшдошлдимдліам!яіками^п атетичногомо нументалізму є статуямбогині Ніки Самофракійської (крилата богиня перемоги), що стояла на постаменті у формі носової частини корабля, з якого злітала богиня, та скульптурна група "Лаокоон" роботи Агесандра, Полідора та Афінадора (іл. 19).

Сюжет "Лаокоона" взятий зі с казань пр о_трпянгь ку війну- Троянський жрець Лаокоон був покараний богами за те, що переконував своїх співгромадян не довіряти грекам і не заносити до міста дерев'яного коня. За це боги наслали на нього велетенських зміїв, які задушили Лаокоона та його синів. Скульптура зображує відчайдушні і даремні зусилля героїв вивільнитися з лабетів чудовиськ, які здавили тіла трьох жертв. Марність боротьби, невідворотність загибелі очевидні.

Серед ТОГ ОЧаГ.НИХ МИТЦІВ уСЛаїВИЛИСЯ уЧНІ Р™ДаТНОГО Г*"У^Т"'^ПТГ'Р^Я Лігітттта

TaKjXgpec з Ліндахдо рудив на о строві Родосна честь героїчного за хист у міста Родоса гігантськуброжову^ску^яьптуру бога Геліоса (Сонця) - знаменитий Родоський Колос, що став одним і з семи чудес світу.

Статуя Колоса Родоського мала висоту ЗО м. Спочатку Харес спорудив залізний каркас і обліпив його глиною. Потім фігуру було вкрито бронзовим листом. На статую пішло 12 тонн бронзи. Щоб зробити її стійкішою, статую наповнили камінням. Колос Родоський простояв лише 66 років. У 224 р. до н.е. він був зруйнований під час сильного землетрусу.

Елліністичні скульптори продовжують традиції Скопаса і Праксителя, але їх твори позначені більшим ступенем індивідуалізації образів. ГПедевра-ми^ліцніащчної ^скульптури вважаються Афродита (Венера) Мілоська, стату'^грецьких філософів, найвизначнішою з яких є портрет Демосфена роботи Поліевкта (III ст. до н.е.)

Поряі^злтатетичною скул^ьптурою jb_період еллінізму^^^гаикає^ натура­лістичний напрям у скульптурі. Найяскравішими зразками скульптури цього типу є "П'яна стара" Мірона з Фів, "Рибалка","Афродіта і пан" невідомих авторів. Скульптори^льш_е_не.нехтують такими категоріями, як старість,

фІЗИЧНІ КаШЦта^б^НІ^

пошуки зразка та ідеальних форм.

Елліністична література,, на відміну від;_ літератури класичної Греції, позбавляється суспільдо-політичної тематики. її сюжети досить прості, обмежені побутовими інтересами певних соціальних груп. Тому багато класичних творів втратило свою художню і суспільну значущість. Улюб­леними жанрами знаті стають гімни, епіграми, епос, ідилії. Водночас інтереси широких верств населення виражалися в комедії та мімі. Нова комедія, або "комедія моралі", у якій найвідомішим у IV ст. до н.е. був Мєнандр, оспівувала приватне життя громадян.

Високого розвдтк^набуває глщтишса (різьба на камені). Зображення могло бути рельєфним (камея) або вирізаним вглиб (інталія). Завдяки майстерності

Культурологія: теорія та історія культури

різьбарів вдавалося створювати справжні шедеври. Одним з них є камея Гонзага, на якій вирізьблені портрети царя Птоломея Філадельфа та його дружини Арсіної. Матеріалом був напівкоштовний камінь сардонікс. Зараз цей шедевр зберігається в петербурзькому Ермітажі.

Важливим чинником розвитку культури стало поширення грецької системи освіти та образу життя. Зро сло знач ення наук, особливо технічних, у практичному житті; Свідченням цього стало створення центрів наукових знань: бібліотек у Пергамі, Александрії, Антіохії та інших містах, Мусейона - храму наук в Александрії.

Найбільшою бібліотекою елліністичного світу вважалася Александрійська, що була складовою Мусейону. Вона нараховувала близько 700 тис. сувоїв. Створений Птолемеєм І, Александрійський Мусейон став справжнім науковим центром з анатомічним театром, обсерваторіями, зоопарками, ботанічними садами, місцями для роботи й відпочинку вчених, житловими кімнатами та їдальнею. Вчених утримувала держава. Матеріальна база наукових досліджень зростала також завдяки меценатству, яке вважалося дуже престижним. Про велике значення науки в елліністичному світі свідчить той факт, що при дворі кожного царя існували мусейони та бібліотеки, а вченим створювались умови для праці.

Класифікація наукових знань призвела до прогресу науки загалом^ Особливого розвитку набули математика, медицина, географія, анатомія, ботаніка тощо. Синтезом математичних знань_античнос^тХстала пр аця Евклїд а "Елементи" ("Начала"). З ім'ям Архімеда Сіракузького пов'язано створення наукової механіки та одного з законів гідростатики; Apucmapx Самоський за вісімнадцять століть до Коперника довів, що Земля обертається навколо Сонця; Стпрабон у трактаті "Географія" у 17-ти книгах описав відомий на той час світ - від Британії до Індії; Феофрастп створив "Історію рослин"; Герофіл відкрив існування нервів у людини, висунув гіпотезу, що розумова діяльність пов'язана з мозком та припустив існування кровообігу. У період еллінізму зароджується філологія як наука у формі філологічної критики, відновлення і коментування оригінальних текстів, класичних творів, починаючи з Гомера.

У фнлософії^періоігу_£ллшізму панувала грецька традиція, тривав процес виникнення нових шкіл. Особливого значення набували вчення стоїків, кініків та філософія Епікура (341-270 pp. до н.е.). Для філософських шкіл, що виникли й розвивались у період еллінізму, було характерним визнання за рабом людської гідності, вищих моральних якостей і мудрості. Вони слугували за одне з джерел формування ідеології християнства.

У період еллінізму змінилися релігійні уявлення греків. Традиційні для античної Греції релігійні вірування, поєднавшися зі східними традиціями, породили нові форми релігії, поширилося ототожнення богів грецького пантеону зі стародавніми східними божествами. Деякі культи греки засвоїли майже незмінними, лише перейменували Ісіду на Деметру, а Кібелу на Афродіту чи Артеміду. Чільне місце в культурі еллінізму належить куль ту

19П

_____________________________________________ РОЗДІЛ II. Генезис культури

Зевса Гіпсіста (Найвищого), що тотожний фінікійському Ваалові, єги­петському Амонові, юдейському Ягве та багатьом іншим. Тенденція до універсалізації релігійних вірувань стає прологом майбутнього монотеїзму.

Загалом елліністична культура відрязнялася від класичної грецької. Це була космополітична культура, яку творив "громадянин світу", а не грецького полісу. Вона стала не лише втіленням унікальності грецького духу, а й засвоєнням найкращих здобутків культурного розмаїття об'єднаного світу. Крім того, це була культура стратифікованого суспільства: більше ніж будь-коли вона творилася культурою інтелектуальної еліти, задовольняючи потреби нової рабовласницької знаті. Елліністична культура віддзеркалила основні проблеми перехідного періоду - від античної полісної колективності до індивідуалізму, народжуваного рабовласницькою монархією. Витончена багатомірна культура еллінізму стала завершальним етапом у розвитку культури Стародавньої Греції. Вичерпувались традиційні засади грецького соціуму. На історичну арену виходила нова культуротворча сила - Рим, який у кінці І ст. до н.е. утвердив своє панування в елліністичному світі.

3. Традиції та спадкоємність культури Стародавнього Риму

Ку^льтура^тародавнього Риму^проіснувала з VIIJjt^ до н^е. н.е. до^76 р.
н^Майже донедавна^іне^і озглядали як самостійну к ульт уру:! не_шщіляли з
античної цивілізації. О. Шпенглер і А. Тойнбі, наприклад, вважали, що римська
доба була лише кризовою стадією античної епохи. Однак б ільшість сучасних
вчених стоять на тих позиціях, що Рим створив власну своєрідну та
оригінал]уіулсу-Ліа^фу__зі^в^)єю^системою цінностей. Найперше вона
проявлялась у пануванні ідеї патріотизму, уособлювалася в богообраності
римлян та Риму як найвищої цінності, в^ромадському обов'язку служити
йому всіма силами, в даних долею численних перемогах та світовому
пануванні, в суворому дотримані закону і встановленим у мирний час
звичаям шанувати богів-покровителів сімей і родів.,..,

Значення римської культури для світової цивілізації важко переоцінити. (Ще й зараз більшість наукових, медичних, юридичних термінів - латинського походження. Таке ж значення мають досягнення римлян в архітектурі, (|/Д образотворчому мистецтві, системі державного та приватного права, адміністративного управління та форм організації суспільного життя.

За розрахунками римського історика Марка Теренція Варрона (І ст. до н.е.), Рим було засновано 753. р. до н.е. бра тами-близнюками JPomwiom і Ремом. Це так званий царський, періоді ві історіїримської цивілізації, який закінчився в 510 р. до н.е. Серед найпомітніших попередників Давньоримської культури VIII-VI ст. до н.е. є культура етрусків,.Більшість учених вважають, що етруски були малоазійського походження, але точний час і обставини переселення їх досі невідомі (іл. 21).

Г Від етрусків римляни засвоїли поліпшені методи обробітку землі, почали (культивувати виноград, перейняли алфавіт, грецький пантеон богів та полісну

Культурологія: теорія та історія культури

форму державного устрою, Етрусі^алі-Віши^зо£ов!яааішіобу довою підземн ого
каналу - Великої клоаки навколо Форуму, поширенням ос обливого типу,
житла з центральною залою з отвором У_даху - отрію, започаткуванням
гладіаторсіКИХ,^хіїв, y^JlIziVIcT-jiojLg.- етр уські ремісники передали
pHMjrgHaMJTjejmKyjwjJi^^ будівельного мистецтва та

архітектурних стилів. З етрусками пов'язувалися перекази про найважливіші моменти, переважно легендарної історії Риму.

Кглм_етрусків, значний вплив на виникнення й розвиток римської культури справили й іншГдавНі народності, особливо оски. Вони населяли південну Італію, мали своєрідну мову й писемність. Раніше від інших народностей вони почали підтримувати тісні взаємини з грецькими колоністами півдня Апеннінського півострова й стали провідниками грецького культурного впливу серед місцевого населення, в тому числі й серед римлян.

Перві сна релігія в римлян бу ла^шімістшша зі значними пережитками тотемізму, на що вказує легенда про Вовчицю,, якавигрдувал а Рому ла і Рема. Поступово римляни перейшли до землеробського культу, заселивши світ численними божествами, що опікувалися всіма силами природи та всіма видами людської діяльності. Усіх божеств і духів римляни не уявлялйЛв людському вигляді, не ставили їм статуй, не будували храмів, проте виділяли серед них головних богів - Юпітера jLMapca.

Вирішальний крок до антропоморфізму римських культів зроблено в період правління етруської династії. Крім основних громадських і хатніх культів, у римському суспільстві дуже поширилося обожнення різних понять: слави (лат. gloria), перемоги (лат. victoria), згоди (лат. concordia), доблесті (лат. virtus) тощо. ЗзмдЖХ Р^имі з'явилося баг ато нових богів, запози чених зде^^миого_у греків. Поступо^^утворився пантеТшІГїТгалЗвнихІюгїв, які були.римськимиПаїїалогами грецького релігійного кул!>т^Ггрецька~Деметра

ототожнювалася з італійським божеством усіх виробничих силЗемлі, покровителькою хлібних злаків, материнства та шлюбу - Церерою; Афродіта - з італійською покровителькою садів та плодів - Венерою, яка пізніше уособлювала кохання і красу; Посейдон - із Нептуном тощо. Релігія відігравала значну роль у житті римлян, але не; вШЯЖальну. На відміну відТшШхІшродів; римляни не вважали, що їхній устрій освячений богами, які встановили свої норми моралі. Такий підхід до релігії давав римлянам можливість більше зосередитися на дослідженні філософії.

Під впливом е трусків на Капітолії виник перш ий храм. З часом Рим поступово прикрасився храмами та статуями, в храмах швидко виник прошарок жерців - понти фіків., які докладно знали всі тонкощі культу і стежили за його дотриманням. Як у Греції, так і в Римі жерці не складали особливої касти, а були виборними посадовими особами.

Справою, достойною римлянина, вважалося вивчення права..У^щединГуІ

записаний на мідних пластинах і встановлений для загадьщші коржтування__

РОЗДІЛ II. Генезис культури

на Форумі, на ринках у римських колоніях. "Закон XII таблиць" ліг в основу подальшого розвитку римського права. Відхід від основного принципу римського права - рівності всіх громадян перед законом свідчив про розкладання античного суспільства та формування елементів майбутнього середньовіччя.

З V ст. до н.е. починається занепад етруських міст. УIV ст. до н.е. Етрурія потрапляє під владу Риму, і з тієї пори вже культура Римської республіки відіграє провідну роль.

У період великих завоювань місто Рим, незважаючи на свою могутність, не могло змагатися з пишними, правильно розпланованими містами елліністичного Сходу. Саме завдяки грецькому культурному впливу в Римі почали споруджувати базиліки - великі криті зали для зборів купців, судових засідань тощо. Форум з портиками, колонадами, галереями став загально­визнаним центром не тільки політичного, а й взагалі громадського життя в місті. У Римі був побудований форум Романум - площа, навколо якої розміщувались культові та громадські споруди: Табулярій (державний архів), храм Сатурна, храм богині Конкордії, базиліка Юлія. На форумі були встановлені позолочені скульптури богів.

У_жит ловому будівни цт ві виявляється майнова нерівність. На тісних вуличках у центр і міста можна було побачити чотириповерховИїеокдвирно побудовані дохідні будинки для незаможних. 7Іля~себе багатії почали спорудж увати до мівки на зразоюгрецьких, оскільки гст т я роя"мїтту»ння гтар^ів мистшіва^_за хоплених в еллін ськи х містах, старид димськийлім, що складався з атрію і спальні, був^замалим і вбогим. Поза спальнею прибудовували другу частину оселі з перистилем, обнесеним колонадою, а навколо концентрувались житлові приміщення.

Тут, у перистилі, серед квітучих клумб і фонтанів, проходило життя сім'ї, тоді як атрій служив для прийому гостей. У греків римляни запозичили не тільки перистиль, а й бібліотеку та "ойкос" - велику залу для прийомів. Такий дім уже годився для розміщення в ньому награбованих пам'яток мистецтва, яких до міста прибувало дедалі більше. Так, з італійського походу 187 р. до н.е. Марк Фульвій Нобіліор привіз не менше як 280 бронзових і 230 мармурових статуй. Луцій Емілій Павел, розбивши македонського царя Персея, повернувся до Риму з 250 возами, повними картин і скульптур.

R_ejTojQ^JTjmi4H^Hxj ^H, тцо ^одштися 23 рок и, в історії літератури Риму відбулись ^ажшшіл^ засновано школу дішдіїеіір^^

мови, використовуючи тексти грецьких класичних авторів. Прославився своїми комедіями Tim Макцій Плавт. З'явилися написані грецькою мовою "Аннали" - щорічний огляд, літопис Римської держави від міфічних часів до найновіших подій війни з Ганнібалом. Через декілька десятиліть число освічених людей у Римі, що вміли розмовляти й писати грецькою мовою, помітно збільшилося. Протягом дуже невеликого часу в колі освічених римлян встановлюється італійсько-грецька двомовність.

Культурологія: теорія та історія культури _________________________________

Війни на Сході значно розширили інтелектуальні горизонти молодого покоління римлян, що відкрили для себе різнобарвний світ елліністичної культури. Під впливом еллінізму поряд із самоповагою особистості утверджувались самолюбство, гедонізм, зніженість. Дуже слушно висловився Горацій, що суворий і непохитний у боротьбі за світове панування Рим слухняно схилив голову перед величною грецькою культурою.

У духовному житті римлян найбільшого поширення набула епікурейська філософія. Найповніше римський епікуреїзм відбито в поемі "Про природу речей" Tima Лукреція Кара, який жив у першій половині І ст. до н.е.

Тіт Лукрецій Кар (бл. 98 - бл. 54 pp. до н. є.) був великим оптимістом і вірив у прогрес пізнання світу, могутність людського розуму, здатного оволодіти таємницями буття. Поема "Про природу речей" і сьогодні вражає багатьма науковими перед­баченнями, привертає увагу своєю поетичною досконалістю. Лукрецій чи не вперше в античній літературі висловив ідею подальшого поступу, а не занепаду, який пов'язувався автором з розвитком раціоналізму і матеріалістичного світогляду. Так, подавши у V книзі власну розгорнуту концепцію історії людства, Лукрецій закінчує її такими словами:

Все почалось од потреби якоїсь. До всього, багатий Досвідом, розум дійшов, уперед поступаючи мірно. Так на поверхню виходить помалу з перебігом часу Винахід кожен, а розум людський додає йому блиску. Бачили ж, як у душі одну думку висвітлює інша, Поки вершини майстерності вперто сягає людина.

Популяризацією досягнень грецької філософії займався видатний діяч епохи громадянських воєн, соратник Гая Юлія Цезаря (100-44 pp. до н.е.) Марк Туллій Ціцерон (106-43 pp. до н.е.) - видатний оратор, філософ, письменник. Трактати Ціцерона зробили грецьку філософську спадщину доступного як його сучасникам, так і прийдешнім поколінням дослідників. Найбільшу славу йому як оратору принесли промови на захист республіки.

Лірична поезія в Римі була представлена творами Гая Валерія Катпулла (84-54 pp. до н.е.). Він складав невеликі поеми на міфологічні сюжети, писав ліричні вірші і вперше в античній ліриці прославив кохання як могутнє почуття, що звеличує людину.

Вік Августа став не лише злетом римської цивілізації, а й "золотим" віком поезії. Тоді філософія поступається літературі, а філософські роздуми органічно вплітаються в поетичні твори. Виразниками ідеології нової епохи були Публій Вергілій Марон (70-19 pp. до н. є), Квінт Горацій Флакк (65 - 8 pp. до н.е.) та Публій Овідій Назон (43 р. д. н.е - 17 р. н.є.). Вергілій створив безсмертну національну епопею "Енеїду". Перу Овідія належать "Метаморфози" - збірка поем на міфологічні теми про перетворення людей на рослин, тварин, зірки. Горацій оспівував високу місію творця в поезії, який має не лише розважати, а й учити. Майстер слова повинен прагнути досконалості, оскільки пересічність не в повазі ні в богів, ні в людей, ні в книготорговців.

_____________________________________________ РОЗДІЛ II. Генезис культури

Творчий геній римлян яскраво виявився в архітектурі. Будували головним чином споруди практичного призначення - міські дороги, мури, мости, акведуки (водогін), базиліки, складські приміщення, цирки. До нашого часу функціонує Аппієва дорога (312 р. до н.е.). Уздовж дороги розташовані сімейні гробниці римської знаті. Було побудовано водогін Аква Аппія завдовжки 16 км 617 м - критий канал, місцями пробитий у скелі або складений з кам'яних плит і піднятий на підпори, де цього вимагав рельєф місцевості. На межі III— II ст. до н.е. римські будівельники вперше використали міцний і водостійкий бетон. Коринфський та композитний ордери стали улюбленими в римській архітектурі.

Особливу сторінку в культурному розвитку стародавнього Риму являє період римської імперії. В архітектурному мистецтві за часів імператорського Риму приходить пишність і розкіш. Ідея величі Риму знайшла своє найяскравіше втілення в грандіозних пам'ятках архітектури (іл. 22, 23). Тут малась на увазі політична мета - підкреслити щедрість правителя і зберегти його ім'я в пам'яті нащадків. Імператор Август прийняв Рим цегляним, а залишив його мармуровим. Знаменитими спорудами славився форум Августа - площа, обнесена муром, з храмом Марса на високому подіумі. При імператорі Веспассіані та Титі у 75-80 pp. н.е. для гладіаторських боїв було збудовано величезний амфітеатр Флавіїв, або Колізей (від лат. colosseus - колосальний). В основу його покладено еліпс завдовжки 188 м і завширшки 156 м. Висота триярусної стіни -50 м. Одночасно на арені Колізею могли вести поєдинок 3000 пар гладіаторів, за яким спостерігали 55 тис. глядачів. Зовні амфітеатр був прикрашений колонами доричного, іонічного та коринфського ордерів, розташованих в арках.

Новим словом в архітектурі став "храм усіх богів" - Пантеон, збудований у 118-125 pp. н.е. за наказом імператора Адріана. Перекритий високим куполом діаметром 43,2 м, цей храм вражає ідеальними досконалими пропорціями, а техніка купольного перекриття була перевершена лише в XIX ст. Його архітекторові, Аполлодору, належить ще одна споруда - форум імператора Трояна (103-113 pp. н.е.). У центрі форуму стоїть сорокаметрова колона, від п'єдесталу до капітелі облицьована плитками добутого в кар'єрах Луни мармуру, на якому спіральною стрічкою викладено рельєфи 2500 різно­манітних фігур. Рельєфи, що читаються зліва направо, роблять 23 оберти навколо колони, нагадуючи "кадри" сучасних прийомів кінематографії.

На честь перемог імператорів споруджувалися особливі тріумфальні арки, такі як арка Тіта, поставлена у 81 р. н.е. на честь перемоги імператора над Іудеєю. Поширеними архітектурними спорудами були громадські лазні "терми". На кінець IV ст. налічувалось 12 імператорських терм, що стали місцем відпочинку та розваг. Вони могли вміщувати до 1600 чоловік. Одним з "чудес Риму" вважаються терми імператора Каракалли (211-217 pp. н.е.). З часом у містах імперії зводяться численні двійники римських споруд -місцеві колізеї, амфітеатри і театри, здійснюється будівництво кілька­поверхових палаців, терм тощо.

Культурологія: теорія та історія культури

Видатаим^о^^ягішшшмйбгіазйтворчого мистецтва епохи римської імперії є скульптурний портрет (іл. 24). Для нього характерна глибока життєва правдивість та реалістичний метод, вміння передати неповторні індивідуальні риси. Скульптурні портрети 70-90 pp. н.е. відзначаються підкресленою виразністю (портрет імператора Веспассіана). Один з напрямів цього виду мистецтва прагнув до максимальної зовнішньої фізіономічної схожості; інший - поєднував римську точність у зображенні рис із засобами узагальнення, в чому проявився вплив елліністичної культури. У цілому римській культурі того періоду притаманне раціональне ставлення до навколишнього світу, поєднане з умінням бачити дійсність у всій її різноманітності.

Дата добавления: 2015-05-23