Дострокові вибори до Верховної Ради та вибори Президента України у 1994 р

Поляризація політичних сил в країні в 1991 – 1993 рр.

· Верховна Рада нічого не робила для покращення соціально-економічного життя населення.

· Осінь 1991 р. – після заборони комуністичної партії частина її членів утворила Соціалістичну партію України (СПУ). Керівник – Мороз.

· Вересень 1991 р. – Ліберальна партія України, Щербань.

· Березень 1992 р. – конференція ОУН. Перейменування на Конгрес українських націоналістів (КУН). Мета – активна участь у процесі державотворення. Лідер – Слава Стецько – національна, унітарна, правова держава, забезпечення прав меншин.

· Почався розкол НРУ. Частина вийшла з опозиції, іншу частину очолював Чорновіл.

· Аналогічніпроцеси відбувалися в УРП. Республіканці взяли активну участь у розбудові армії, формуванні держадміністрацій. Голова партії Лук’яненко став послом України в Канаді. З такою позицією не погодився заступник голови Хмара. Радикальне крило на чолі з Хмарою утворило у травні 1992 р. Українську консервативно-республіканську партію (УКРП). Партія стояла на крайніх антикомуністичних та антиросійських позиціях.

· Найрадикальнішою силою на правому фронті стала Українська національна асамблея УНА (лідер Корчинський). УНА почала утворювати збройні формування – українську національну самооборону (УНСО), що виступили за усунення альянсу номенклатури та «нових українців» від влади силою.

· У 1993 р. утворилася соціал-націоналістична партія України. Її політичні опоненти звинувачували партію у фашизмі. Ідеї «етнічної чистоти». Партія діяла переважно в Західній Україні.

· Червень 1993 р. – з’їзд Компартії України в Донецьку. Згідно з Конституцією її діяльність було відновлено. Лідер – Симоненко.

· Союзником комуністів на лівому фланзі стала Селянська партія України (СелПУ), що утворилася в березні 1992 р. Лідер – Довгань – виступив на захист колгоспно-радгоспної системи, заперечував приватизацію землі, визнавав суверенітет України.

· Лютий 1992 р. – створення Українського союзу промисловців та підприємців (УСПП) для лобіювання своїх інтересів у парламенті. Союз очолив з грудня 1993 р. екс-прем’єр Кучма.

· Квітень 1993 р. – партія Трудовий Конгрес України (ТКУ). Лідер – Матвієнко. Центристська партія. Мета – захист інтересів трудящих та підтримка ринкових реформ.

· 1991 – 1993 – Верховна Рада розгорнула наступ на профспілки та їхні права захисту інтересів трудівників. У профспілок відібрали право контролю за виконанням колективних угод, участі у нормуванні праці та зарплати, нагляду за безпекою праці; за Законом України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» профспілки були позбавлені можливості обстоювати вимоги своїх членів з трудових і соціально-економічних питань, права оголошення страйку тощо.

· У відповідь Федерація профспілок закликала до страйку.

· Підвищення цін, падіння життєвого рівня → масові акції протесту, вимоги дострокових виборів.

· 26 вересня 1993 р. – референдум про довіру чи недовіру Президентові та Верховні Раді. Були призначені дострокові вибори.

· 18 листопада 1993 р. – «Про вибори народних депутатів України» - за мажоритарною виборчою системою, що обмежувала можливості партій.

· Ліві сили – СПУ, КПУ та СелПУ виступили з гаслами соціального захисту населення і відновлення економічних зв’язків у межах СНД. Лише Союз комуністів України виступив за відновлення соціалістичної планової економіки та відновлення СРСР.

· Ліберально-олігархічні політичні сили: «Нова України», ЛПУ, УСПП на чолі з Кучмою об’єдналися у Міжрегіональний блок реформ (МБР) на чолі з Гриньковим. Блок виступив за прискорення ринкових реформ, звинувачував владу у тупцюванні на місці.

· Березень 1994 р. – вибори до Верховної Ради за мажоритарною виборною системою на багатопартійній основі.

· Після відкриття парламенту почалася його політична структуризація. Голова Парламенту – Мороз, перший заступник – Ткаченко, заступник – Дьомін.

· 16 червня 1994 – Прем’єр-міністр знову Мосол.

· На вибори Президента було 7 кандидатів: Бабич, Кравчук, Кучма, Лановий, Мороз, Плющ, Таланчук.

· Національно-демократичні сили підтримала Кравчука, а ліві – Мороза, а після його поразки – Кучму.

· Кучма: відновлення зв’язків з Росією та іншими країнами СНД, надання російській мові статусу офіційної, боротьба проти корупції та організованої злочинності.

· 10 липня 1994 р. – Кучма здобув перемогу у другому турі виборів Президента (мав перевагу на СХ, ПД і в Криму)

Дата добавления: 2015-05-23