Методи і техніка дослідження

Метод – спосіб пізнання, дослідження явищ природи і суспільного життя. Методом називають також сукупність прийомів чи операцій практичного або теоретичного освоєння дійсності, підпорядкованих вирішенню конкретного завдання. У найбільш загальному розумінні метод – це шлях, спосіб досягнення поставленої мети і завдань дослідження. Він відповідає на запитання: як пізнавати?

Методика – сукупність методів, прийомів проведення будь-якої роботи. Методика дослідження – це система правил використання методів, прийомів та операцій.

Широко розповсюджені такі методи: спостереження, співбесіда, анкетування, рейтинг, моделювання, контент-аналіз, експеримент тощо. Вибір конкретних методів дослідження залежить від характера фактичного матеріалу, умов і мети конкретного дослідження.

Класифікація методів розроблена доволі слабо. Поширеним є поділ основних типів методів за двома ознаками: за метою і способом реалізації.

Спостереження - це систематичне цілеспрямоване вивчення предметів і явищ об'єктивної дійсності, які виступають об'єктами дослідження. Як метод наукового пізнання спостереження дає можливість одержувати первинну інформацію у вигляді сукупності емпіричних тверджень. Емпірична сукупність стає основою попередньої систематизації об'єктів реальності, роблячи їх вихідними об'єктами наукового дослідження.

Спостереження мусить відповідати таким вимогам:

- передбачуваності заздалегідь (спостереження проводиться для певного, чітко поставленого завдання);

- планомірності (виконується за планом, складеним відповідно до завдання спостереження);

- цілеспрямованості (спостерігаються лише певні сторони явища, котрі викликають інтерес при дослідженні);

- вибірковості (спостерігач активно шукає потрібні об´єкти, риси, явища);

- системності (спостереження ведеться безперервно або за певною системою).

Порівняння - це процес зіставлення предметів або явищ дійсності з метою установлення подібності чи відмінності між ними, а також знаходження загального, притаманного двом або кільком об'єктам дослідження. Метод порівняння буде плідним, якщо відповідатиме таким вимогам:

- можна порівнювати лише ті явища, між якими є певна об'єктивна спільність;

- порівняння необхідно здійснювати за найважливішими, найсуттєвішими (у плані конкретного завдання) ознаками.

Порівняння завжди є важливою передумовою узагальнення.

Узагальнення – логічний процес переходу від одиничного до загального чи від менш загального до більш загального знання. Найпростіші узагальнення полягають в об'єднанні, групуванні об´єктів на основі окремої ознаки (синкретичні об´єднання). Складнішим є комплексне узагальнення, при якому група об´єктів з різними основами об'єднуються в єдине ціле. Здійснюється узагальнення шляхом абстрагування від специфічних і виявлення загальних ознак (властивостей, відношень тощо), притаманних певним предметам.

Найпоширенішим і найважливішим способом такої обробки є умовивід за аналогією. Об'єкти чи явища можуть порівнюватися безпосередньо або опосередковано через їх порівняння з будь-яким іншим об'єктом (еталоном). У першому випадку отримують якісні результати (більше-менше, вище-нижче). Порівняння ж об'єктів з еталоном надає можливість отримати кількісні характеристики. Такі порівняння називають вимірюванням.

Вимірювання – це процедура визначення числового значення певної величини за допомогою одиниці виміру. Цінність цієї процедури полягає в тому, що вона дає точні, кількісно визначені відомості про об'єкт. При вимірюванні необхідні такі основні елементи: об'єкт вимірювання, еталони, вимірювальні прилади, методи вимірювання. Вимірювання ґрунтується на порівнянні матеріальних об'єктів. Властивості, для яких при кількісному порівнянні застосовують фізичні методи, називають фізичними величинами. Фізична величина - це властивість, загальна в якісному відношенні для багатьох фізичних об'єктів, але у кількісному відношенні індивідуальна для кожного об'єкта. Наприклад, довжина, маса, електропровідність тощо. Але запах або смак не можуть бути фізичними величинами, тому що вони встановлюються на основі суб'єктивних відчуттів. Мірою для кількісного порівняння однакових властивостей об'єктів є одиниця фізичної величини – фізична величина, якій за визначенням присвоєно числове значення, що дорівнює 1. Одиницям фізичних величин присвоюють повні і скорочені символьні позначення – розмірності. Цей метод широко використовується в педагогіці, психології (якість знань підготовки спеціалістів, успішність тощо).

Найважливішою складовою наукових досліджень є експеримент – апробація знання досліджуваних явищ в контрольованих або штучно створених умовах. Це такий метод вивчення об'єкта, коли дослідник активно і цілеспрямовано впливає на нього шляхом створення штучних умов чи застосування звичайних умов, необхідних для виявлення відповідних властивостей. Сам термін "експеримент" (від латинського experimentum – спроба, дослід) означає науково поставлений дослід, спостереження досліджуваного явища у певних умовах, що дозволяють багаторазово відтворювати його при повторенні цих умов. Експеримент – важливий елемент наукової практики вважається основою теоретичного знання, критерієм його дійсності. Тому вважається, що методика експериментальних досліджень є найскладнішою.

Особливого значення набуває експеримент при вивченні екстремальних умов. З розвитком науки і техніки сфера експерименту значно розширюється, охоплюючи все більшу сукупність об'єктів матеріального світу. В методологічному відношенні експеримент передбачає перехід дослідника від пасивного до активного способу діяльності. Експеримент проводять:

- при необхідності відшукати у об'єкта раніше невідомі властивості;

- при перевірці правильності теоретичних побудов;

Переваги експериментального вивчення об'єкта порівняно зі спостереженням полягають у тому, що:

- під час експерименту є можливість вивчати явище "у чистому вигляді", усунувши побічні фактори, які приховують основний процес;

- в експериментальних умовах можна досліджувати властивості об'єктів;

- існує можливість повторюваності експерименту, тобто проведення випробування стільки разів, скільки в цьому є необхідність.

Дослідження об'єкта проводиться поетапно: на кожному етапі застосовуються найдоцільніші методи відповідно до конкретного завдання.

На першому етапі збору фактичного матеріалу і його первинної систематизації використовують методи: опитування (анкетування, інтерв'ювання, тестування), експертних оцінок, а також лабораторні експерименти (у фізиці, хімії).

Опитування дає змогу отримати як фактичну інформацію, так і оцінні дані, проводиться в усній або письмовій формі. При створенні анкети або плану інтерв'ю важливо сформулювати запитання так, щоб вони відповідали поставленій меті. Анкета може включати декілька блоків запитань, пов'язаних не лише з рівнем періодичності використання тих чи інших засобів, а й оцінкою об'єкта дослідження.

Різновидом вибіркового опитування є тестування, яке проводиться з метою виявлення суттєвих ознак об'єкта, засобів його функціонування, використовується в лабораторних експериментах, коли масове опитування через анкетування неможливе. Тестування інколи проводять двічі: на початковому етапі дослідження, де воно виконує діагностичну функцію, і при завершенні дослідження, де воно виконує верифікаційну функцію.

Метод експертних оцінок використовується для отримання змінних емпіричних даних. На першому етапі проводиться опитування спеціальною групою експертів (5-7 осіб) з метою визначення певних змінних величин, необхідних для оцінки досліджуваного питання. Експерти підбираються за ознакою їх формального професійного статусу – посади, наукового ступеня, стажу роботи тощо.

На другому етапі дослідження використовувані методи мають цільове призначення – обробку отриманих даних, встановлення залежності кількісних та якісних показників аналізу, інтерпретацію їхнього змісту. Вибір і послідовність методів визначаються послідовністю обробки даних.

На даному етапі широко використовуються методи статистичного аналізу: кореляційний, факторний аналіз, метод імплікаційних шкал, контент-аналіз тощо.

Кореляційний аналіз – це процедура для вивчення співвідношення між незалежними змінними. Зв'язок між цими величинами виявляється у взаємній погодженості спостережуваних змін. Обчислюється коефіцієнт кореляції. Чим вищим є коефіцієнт кореляції між двома змінними, тим точніше можна прогнозувати значення однієї з них за значенням інших.

Факторний аналіз дає можливість встановити багатомірні зв'язки змінних величин за кількома ознаками. На основі парних кореляцій, отриманих у результаті кореляційного аналізу, одержують набір нових, укрупнених ознак – факторів. У результаті послідовної процедури отримують фактори другого, третього та інших рівнів. Факторний аналіз дає змогу подати отримані результати в узагальненому вигляді.

Методімплікаційних шкал – це наочна форма виміру та оцінки отриманих даних, які градуюються за кількістю або інтенсивністю ознак. Шкали класифікуються за типами або рівнем виміру. Прості шкали дають однозначну оцінку тієї чи іншої ознаки. Серію шкал (так звану батарею) можна перетворити в єдину шкалу значень окремих ознак. Ця процедура називається шкалюванням.

Контент-аналіз посідає особливе місце в системі методів другого етапу дослідження, оскільки він допомагає дати інтерпретацію змісту інформації через кількісні показники. Останнім часом контент-аналіз розуміють як якісно-кількісний аналіз змісту сукупності текстового масиву. Контент-аналіз застосовують переважно до текстових масивів (опублікованих і неопублікованих). Суть методу полягає в находженні і виділенні в тексті певних смислових понять, одиниць аналізу, що являють інтерес для дослідника, а також визначенні частоти їх застосування в документі залежно від змісту. Ретельний підрахунок за кожною одиницею спостереження з обов'язковим урахуванням частоти її вживаності у тексті дає змогу виявити закономірності, які традиційними методами вивчити не можливо.

Емпіричні методи в економічних дослідженнях представлені такими.

1. Органолептичні методи – методичні прийоми дотикового характеру, коли дослідження проводиться шляхом безпосереднього дотику до об'єктів спостереження (наприклад, інвентаризація – перевірка об'єктів дослідження в натурі кількісними прийомами).

2. В системі розрахунково-аналітичних методів дослідження основним інструментом дослідження є функціонально-вартісний аналіз (дослідження об'єкту за його функцією, вартістю; застосовується, наприклад, при вивченні ефективності використання матеріальних і трудових ресурсів.

3. Методи документалістики – інформаційне забезпечення наукових досліджень.

МЕТОДИ ЕМПІРИЧНОГО І ТЕОРЕТИЧНОГО РІВНІВ ДОСЛІДЖЕННЯ

До методів, що застосовують на емпіричному й теоретичному рівнях досліджень, відносять, як правило, абстрагування, аналіз і синтез, індукцію та дедукцію, моделювання тощо.

Абстрагування дає змогу замінити у пізнанні складне простим, але таким простим, яке відбиває основне в цьому складному.

- ототожнення – утворення понять шляхом об’єднання предметів, пов´язаних відношеннями типу рівності в особливий клас (відволікання від деяких індивідуальних властивостей предметів);

- ізолювання – виділення властивостей і відношень, нерозривно пов'язаних з предметами, і позначення їх певними назвами;

- конструктивізація – відволікання від невизначеності меж реальних об'єктів (зупиняється безперервний рух тощо);

- актуальна нескінченність – відволікання від незавершеності (і завершеності) процесу утворення нескінченної множини, від неможливості задати її повним переліком всіх елементів (така множина розглядається як існуюча);

- потенційна здійсненність – відволікання від реальних меж людських можливостей, зумовлених обмеженістю тривалості життя за часом та у просторі (нескінченність виступає вже як потенційно здійсненна).

Процеси абстрагування в системі логічного мислення міцно пов'язані з іншими методами дослідження і передусім з аналізом і синтезом.

Аналіз – це метод пізнання, який дає змогу поділити предмет на частини з метою його детального вивчення.

Синтез, навпаки, є наслідком з'єднання окремих частин чи рис предмета в єдине ціле.

Справжня наука можлива лише на основі абстрактного мислення, послідовних міркувань дослідника у вигляді суджень і висновків. У наукових судженнях встановлюються зв'язки між предметами чи явищами або між їх певними ознаками. Шлях до судження проходить через безпосереднє сприйняття предметів чи явищ, а також їх зв'язків. У наукових висновках одне судження змінюється іншим: на основі вже існуючих висновків робляться нові. Існує два основні види висновків: індуктивні (індукція) і дедуктивні (дедукція).

Індукція (від латинського inductio – наведення) являє собою умовивід від часткового до загального, від окремих фактів до узагальнень, коли на основі знань про частини предметів класу робиться висновок про клас в цілому.

Дедукція (від латинського deductio – виведення) – це такий умовивід, у якому висновок про деякий елемент множини робиться на основі знання про загальні властивості всієї множини. Змістом дедукції як методу пізнання є застосування загальних наукових положень при дослідженні конкретних явищ. Важливою передумовою дедукції у практиці пізнання є зведення конкретних завдань до загальних і перехід від розв'язання завдання у загальному вигляді до окремих його варіантів.

Серед методів теоретичних досліджень називають історичний, термінологічний, функціональний, системний, моделювання, про які йшлося раніше. Сюди також можна віднести метод сходження від абстрактного до конкретного – це загальна форма руху наукового пізнання, закон відображення дійсності і мислення.

Метод ідеалізації – конструювання подумки об'єктів (явищ), яких немає в дійсності або вони практично нездійсненні.

Формалізація – метод вивчення різноманітних об'єктів шляхом відображення їх структури в знаковій формі за допомогою штучних мов, наприклад, мовою математики. Переваги формалізації:

· забезпечує узагальненість підходу до вирішення проблем;

· символіка надає стислості та чіткості фіксації значень;

· дає змогу формувати знакові моделі об'єктів і замінювати вивчення реальних речей і процесів вивченням цих моделей.

Моделювання – непрямий, опосередкований метод наукового дослідження об'єктів пізнання (безпосереднє вивчення яких неможливе, ускладнене чи недоцільне), який ґрунтується на застосуванні моделі як засобу дослідження. Суть моделювання полягає в заміщенні досліджуваного об'єкта іншим, спеціально для цього створеним. Під моделлю розуміють уявну або матеріально реалізовану систему, котра, відображаючи чи відтворюючи об'єкт дослідження, здатна замінити його так, що вона сама стає джерелом інформації про об'єкт пізнання. Моделі можуть бути фізичні, математичні, природні.

Аксіоматичний метод – метод побудови наукової теорії, за якою деякі твердження приймаються без доведень, а інші знання виводяться з них відповідно до певних логічних правил.

Зупинимося на характеристиці тих видів аналізу, які набули широкого розповсюдження й істотно впливають на розвиток аналітичних технологій.

Види аналізу	Характеристика
Проблемний	Здійснення проблемного структурування, що передбачає визначення комплексу проблем ситуації, їх типологію, характеристики, визначення можливих наслідків, шляхів розв'язання проблем
Причинно-наслідковий	Встановлення причин, що призвели до виникнення даної ситуації, визначення наслідків її розгортання
Праксеологічний	Діагностика змісту діяльності в ситуації, її моделювання та оптимізація
Аксіологічний	Побудова шкали оцінок явищ, процесів та ситуацій з позицій певної ціннісної системи
Ситуаційний	Моделювання ситуації, її складових, умов виникнення, можливих наслідків
Прогностичний	Підготовка прогнозів щодо ймовірного, потенційного та бажаного майбутнього
Рекомендаційний	Вироблення рекомендацій щодо поведінки учасників даної ситуації
Програмно-цільовий	Розробка програм діяльності в даній ситуації

Визначившись із видом аналізу, потрібно сформувати методику його здійснення. Аналітична діяльність реалізується за допомогою різноманітних методів пізнання. Кожний із аналітичних методів є сукупністю певних принципів, правил, прийомів і алгоритмів аналітичної діяльності.

Процес формування методики аналізу полягає у виборі та компіляції відомих і доступних аналітику методів.

Назва	Характеристика
Метод декомпозиції	Поділ будь-якого складного явища на прості складові.
Метод порівняння	Передбачає порівняння різноманітних досліджуваних фактів, явищ та процесів з іншими, що дозволяє виявити специфіку предмету пізнання
Нормативний метод	Під час аналізу застосовується сукупність нормативів, які відображають ефективність системи, а потім реальна система порівнюється з нормативною, що дозволяє виявити характер відхилення від норми
Метод агрегування	Перетворення початкової моделі на модель з меншим числом змінних, що дає наближений порівняно з початковою моделлю опис досліджуваного об'єкта
Метод аналогій	Передбачає доказ аналогії між двома об'єктами та перенесення системи пояснень з одного об'єкта на інший
Гіпотетичний метод	Висунення, обгрунтування та доказ гіпотез. Часто метод зводиться до "обстрілювання" проблеми якомога більшим числом питань, на які слід дати відповіді
Метод закономірності	Пошук стійкої та невипадкової характеристики або зв'язків, що складають зміст даного явища або факта
Метод класифікацій	Упорядкування об'єктів за істотними ознаками за певними класами
Метод ранжування	Присвоєння сукупності об'єктів деяких числових величин на основі інтуїції або відповідно до ступеня вираження певної ознаки
Метод проб	Вибір із загальної сукупності певних об'єктів та їх подальше випробування на перевірку гіпотез
Метод середнього та відхилень	Обчислюється певна середня величина та виявляються відхилення від неї
Метод моделювання	Побудова моделі, яка відображає істотні сторони об'єкта, що аналізується. Заміна нею реального об'єкта аналізу з метою виявлення загальних тенденцій розвитку предмета пізнання
Метод парадоксу	Розгляд явища з несподіваних позицій, які не відповідають загальноприйнятим уявленням
Метод систематизації	Упорядкування даних у певну систему, що дозволяє пояснити їх розвиток з позицій системного підходу
Метод екстраполяції	Поширення спостереження за однією частиною явища на його іншу частину з метою визначення загальних алгоритмів розвитку даного явища
Методи індукції та дедукції	При індукції йде побудова умовиводу, в якому зі знань про частину предметів класу роблять висновок про весь клас. Дедукція передбачає зворотну операцію, коли зі знань про весь клас роблять висновок про один предмет цього класу
Метод ідеалізації	Уявна процедура, пов'язана із зображенням чого-небудь як ідеалу та подальшим порівнянням реального об'єкта з ідеальним
Метод формалізації	Дослідження об'єкта шляхом переведення його якісних характеристик у певну знакову форму
Метод спрощення	Зображення складного об'єкта у вигляді певної спрощеної моделі
Метод фокусування	Спрямований на перенесення у фокус уваги окремих характеристик об'єктів, що дозволяє отримати їх оригінальне бачення
Метод "мозкового штурму"	Організована система висловлювань або оцінок експертів про зміст проблеми за умови заборони критики висловлювань колег
Метод емпатії	Аналітик входить в образ досліджуваного об'єкта, уявляючи себе його складовою частиною
Метод синтезу	Здійснення після аналітичного розкладання процедури об'єднання складових предмета пізнання та перевірки його цілісності
Метод вибору	Вивчення не всієї сукупності явищ, а лише деякої частини, відібраної за певними правилами
Метод "від супротивного"	Являє собою зміну ситуації на діаметрально протилежну і подальше доведення її до абсурду

Текст наукової праці відрізняється від будь-якого іншого своєю логічністю. Серед логічних законів виокремлюють закони тотожності, протиріччя, виключення третього, закон достатньої підстави.

Закон тотожності. Згідно з ним предмет думки в межах одного міркування має лишатися незмінним (А є А або А = А, де А – думка). Цей закон потребує, щоб у повідомленні всі поняття і судження мали однозначний характер, виключали б невизначеність. Це не просто, оскільки в тексті треба досягти єдності змісту і словесної форми. Проте відомо, що зовнішньо однакові словесні конструкції можуть мати різний зміст і, навпаки, одну й ту ж думку можна висловити по-різному. Перше явище називається омонімією, а друге – синонімією. Омонімія може зробити неправомірне ототожнення об'єктивно різного (призводить до підміни понять), а синонімія – помилкове розрізнення тотожнього.

Вимогу несуперечливості мислення містить законпротиріччя. Згідно з цим законом не можуть бути одночасно істинними два висновки, один з яких щось стверджує, а інший заперечує те саме: "неправильно, що А і не А одночасно істинні". Закон протиріччя часто використовується у доказах: якщо встановлено, що одне з протирічних суджень істинне, то звідси випливає, що друге судження помилкове. Однак закон протиріччя не діє, якщо щось стверджується і те саме заперечується відносно одного і того ж предмета, але який розглядається:

Законвиключення третього стверджує, що з двох суперечливих суджень одне помилкове, а друге істинне. Третього не дано: " А є або В, або не В ". Цей закон не діє у відношенні до протилежних суджень, якщо кожне з них не просто заперечує інше, а повідомляє додаткову інформацію.

Вимогу доказовості наукових висновків, обгрунтованості суджень виражає закондостатньої підстави, який формулюється так: "будь-яка слушна думка дає достатньо підстав".

Головне в науковому дослідженні – це вміння довести свої судження і спростувати (якщо необхідно) докази опонентів. Аргументування, побудоване за законами логіки, допомагає вченому вирішити ці завдання.

Аргументування – це логічний процес, суть якого полягає у тому, щоб довести істинність власних суджень за допомогою інших суджень (аргументів, доказів). Аргументація досягає мети, якщо слушно сформулювати предмет доказу і правильно підібрати аргументи. Правила формулювання предмета доказу:

· тезу доказу слід формулювати чітко, не припускаючись двозначності;

· слід тримати під постійним контролем основну думку і хід міркування, послідовний зв'язок основних висновків, положень.

Спростування можна здійснювати трьома основними способами: критикою тези, критикою аргументів і критикою демонстрації.

Критика тези полягає у доказі необгрунтованості виставленої опонентом тези (наприклад, через зведення її до абсурду). Критика аргументів передбачає використання таких доказів, істинність яких не викликає сумнівів. Якщо вдається довести хибність аргументів (неточний виклад фактів, двозначність узагальнення статистичних даних, використання експертів із сумнівним авторитетом), то звідси випливає необгрунтованість тези. Критика демонстрації передбачає доведення того факту, що в міркуваннях опонента немає логічного зв'язку між аргументом і тезою.

Отже, методологічна база наукового дослідження – це принципова позиція дослідника. Важливо точно її визначити за такою схемою: положення таке-то обгрунтоване тим-то, тоді-то. Такі посилання звільнять дослідника від додаткових доказів у конкретному науковому дослідженні.

1. Метод збору та узагальнення інформації –збір даних стосовно відносин, що виникають у процесі виробництва, обміну і розподілу матеріальних благ – розвиток регіонів, галузей, домогосподарств з метою виявлення структурних компонентів, зв'язків, закономірностей, факторів впливу тощо.