Розкрийте генезис українського козацтва, характерні риси та особливості Запорізької Січі

Вчені по різному датують появу цього феномена історії. Однак більшість істориків твердять, що корені козацтва сягають глибин XI -XIГ ст. На думку

О. Пріцака слово "козак" уперше зустрічається в арабсько-половецькому словнику 1245 р. та у половецькому словнику "Codex Cumanicus", що був складений італійцями ще у 1303 році, в значенні страж, конвоїр, воїн. У XV ст. це слово стали вживати щодо представників татарського населення та щодо східного слов'янства. На наших землях слово "козак" утвердилося в розумінні вільної незалежної людини, одинокого воїна, шукача пригод. Вперше на центральних українських землях козаки згадуються під 1489 р., коли вони допомагали наздогнати сину польського короля наздогнати татарський загін на Брацлавщині. У 1492 р. кримський хан скаржився великому князю литовському, що кияни й черкасці розбили при гирлі Дніпра турецький корабель і у відповідь на це обіцяв потрусити козаків, а в 1499 р. мали віддати десятину своєї здобичі, завойованої під Черкасами, київському воєводі. Ці дані дозволяють судити про ареал поширення козацтва наприкінці XV ст., що він1 сягав Середнього Подніпров'я.

У пошуках волі українські козаки просувалися все нижче Дніпром і його південними притоками аж за невеликі прикордонні застави Канева та Черкас. На цих щедрих, але й небезпечних землях вони організовували уходи, тобто мисливські та рибальські виправи, а також займалися випасанням худоби та коней. Власне під час цих тривалих сезонних виправ углиб степу в них з'являються перші елементи організації.

Серед економічних причин, окрім уходництва, можна виділити ще: бажання позбутися феодальної залежності; нестачу орних земель та необхідність колонізації вільних земель Подніпров'я та Дикого поля. Соціальні причини можна виділити такі: посилення феодальної експлуатації українського населення з боку литовських та польських магнатів і шляхти; юридичне оформлення кріпацтва. Політичні причини: прагнення польської адміністрації залучити козацтво на службу для охорони південних кордонів від татарської загрози; наступ на козацькі права і вольності. Стратегічні причини: постійна небезпека з боку Кримського ханства та Турецької імперії. Національною причиною історики вважають політику полонізації та наступ католицької церкви на права православної.

До козацьких лав вливалися також поляки, білоруси, росіяни, молдавани але переважну більшість складали українці. По мірі збільшення кількості всіх категорій вільних людей - уходник і в-землеробів, мисливців, рибалок, втікачів, шукачів пригод та й просто розбійників, на нових землях, тепер вже густо заселених, починає формуватись окрема соціальна верства - козацтво.

Вільні поселенці - козаки створювали на нових місцях і нову суспільну організацію - козацьку громаду.

Основним джерелом козацтва було місцеве подніпровське населення, яке мешкало на території південної України і середнього Подніпров'я. Крім того козацькі лави поповнювали втікачі з Галичини, західного Поділля, Волині.

Козацтво в Україні формувалося з селян, міщан, які йшли на південь спочатку з метою сезонного промислу, полювання, рибальства, а потім об'єднувалися й будували у Дикому полі невеликі захисні містечка - прообрази Січі.

Кожен втікач вважався вільним, він мав рівні з усіма права, брав участь у самоврядуванні, користувався господарськими угіддями. Та кожен зобов'язувався охороняти поселення і брати участь у воєнних походах.

Головними заняттями козаків були: організація походів проти татар і турків, а також промисли - мисливство, рибальство, бортництво, скотарство, видобування солі. Хліб козаки купували в обмін на свої продукти.

Запоріжжя стало зародком нової української державності. Козаки створили органи влади, які поступово зосереджувалися в руках козацької адміністративної та судової влади. Остання поширювалась як на козаків, так і на тих людей, що мешкали за межами Запоріжжя в укріпленнях — паланках. Кіш очолював виборний кошовий отаман. Йому допомагали виборний суддя, писар, обозний, осавул, хорунжий. Найважливіші питання військового та політичного характеру розглядалися на засіданнях Військової ради. Згідно із звичаєвим правом на них міг бути при сутнім будь-який козак. Збиралася Військова рада тоді коли для вирішення того чи іншого питання потрібна була воля всього товариства, але два рази на рік — 1 січня і 1 жовтня — вона збиралася обов'язково.

Існували також ради на рівні куренів, які звали сходками, і вони збиралися для вирішення питань місцевого значення. Для таких же цілей скликали і сходки в паланках.

Підкреслимо такий факт на Запорізькій Січі державна система народилася з військової організації, тому державні органи, адміністративно-територіальна система, посади були як військовими одиницями, так і державними. Кошовий отаман (гетьман), військовий суддя і військовий писар складали так звану військову старшину. Вони обиралися Військовою радою щорічно 1 січня. В мирний час військова старшина виконувала адміністративні та судові функції, а під час військових походів очолювала Запорізьке Військо, передаючи свої повноваження наказній старшині.

Кошовий отаман (гетьман) зосереджував у своїх руках вищу військову, адміністративну і судову владу. Його влада не була абсолютною він звітував перед Військовою радою, його повноваження обмежувалися річним терміном перебування на посаді. Військовий суддя був другою службовою особою на Запоріжжі. Він здійснював суд над козаками і призначав начальника артилерії. Військовий писар завідував канцелярією і вів всі письмові справи Запоріжжя. Військовий осавул слідкував за дотриманням козаками порядку в Січі, відав охороною кордонів, заготівлею продовольства для війська тощо.

Під кінець XVI ст. на Запоріжжі вже існувало військо. зі стрункою організацією. Очолював його кошовий отаман (пізніше — гетьман). Основною військовою одиницею був полк з 500 мушкетів. Полк поділявся на сотні, а ті в свою чергу — на десятки. Посади кошового отамана (гетьмана), полковника, сотника, отамана, який командував десятком (пізніше — курінного отамана), були виборними. У своїх грамотах і листах вони титулували себе Військом Запорізьким. Основну його частину складала піхота. Військо мало гармати. Рядовий козак був озброєний мушкетом, пістолетом, шаблею, ножем, списом, іноді використовувався лук і стріли.

Чисельність Запорізького війська не була сталою. На кінець XVI ст. воно нараховувало близько 15 тис. козаків. Січ мала також свій флот, який складався з великих човнів — чайок або байдаків. Військо Запорізьке мало свою печать — герб із зображенням козака з рушницею на плечі, з шаблею та списом, застромленим у землю поруч з постаттю козака. Січова корогва (прапор) була червоного (малинового) кольору на лицьовому боці був зображений в білий колір св. Архангел Михайло, а на зворотньому — білий хрест, оточений небесними світилами.

На початку Визвольної війни вищим органом влади була Військова рада Війська Запорізького. До компетенції Військової ради входило вирішення найважливіших державних питань як воєнних, так і політичних вона вибирала гетьмана і генеральний уряд і мала право їхнього усунення, вирішувала всі питання зовнішньої політики, відсилала посольства, приймала послів, здійснювала правосуддя. Право на участь в ній мали всі козаки.

Починаючи з 1649 р.. Військова рада скликається рідко. Є відомості про одну раду в 1650 р., дві — в 1651 р., декілька — в 1653 р. і ще одну (останню) в січні 1654 р. — в Переяславі.

Одночасно з падінням ролі Військової ради зростає значення старшинських рад. І хоча це був дорадчий орган при гетьмані, його рішення були обов'язковими для нього.

Система управління складалася з трьох ступенів Генерального, полкового та сотенного урядів.

Генеральний уряд був центральним органом управління. Він очолював всю систему управління і був постійно діючим органом.

Генеральний уряд обирався Військовою радою. Очолював Генеральний уряд гетьман як глава держави, вищий суддя та верховний головнокомандуючий, законодавець, оскільки він видавав універсали — нормативні акти, обов'язкові для виконання на всій території України.

Генеральний уряд був вищим розпорядчим, виконавчим та судовим органом держави.

Окрім гетьмана, до Генерального уряду входили генеральні старшини, які керували окремими галузями управління.

Найближчою до гетьмана державною особою був генеральний писар. Він керував зовнішніми відносинами та канцелярією, через яку проходили всі документи як до гетьмана, так і від нього. Генеральний обозний, генеральний осавул та генеральний хорунжий займались військовими справами, відповідали за боєздатність війська та його матеріальне забезпечення. Генеральний бунчужний охороняв знаки гідності гетьмана та Війська Запорізького, а також виконував окремі доручення гетьмана. Генеральний суддя був вищою апеляційною інстанцією за відношенням до полкових та сотенних судів. Генеральний підскарбій очолював фінансову систему держави.

Перераховані державні особи складали раду генеральної старшини, яка з часом витісняє Військову раду.

Дата добавления: 2015-05-23