Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Стан української дердавності в литовсько польський період української історії




Галицько-волинська держава. Утв, зовн і внутр. Політика,значення

Галицькі землі вибороли незалежність наприкінці 11 ст, контролювало землі сучасної молдови і придумав’я. Волинські землі незалежні у 60х рр. 12ст, до цього вважалась спільною землею руських князів. Роман Мстиславовчич у 1199році обєднав і створив сильну державу з центром у м.Володимир. Територія – більшість земель між Дніпром і Карпатами. Розквіт за данила, сина романа мстиславича

Данило мав змогу сконцентрувати увагу на посиленні боєздатності, внутрішньому зміцненні та централізації князівства. Активно укріплялися старі міста та зводилися фортеці нового типу, розташовані на горбах і з кам'яними стінами, відбулася реорганізація війська: було сформовано піхоту, переозброєно кінноту (особливу увагу зосереджено на важкоозброєніи кінноті, ударів якої, як правило, не витримували татари).

Водночас з політикою внутрішнього зміцнення князівства Данило Галицький у зовнішньополітичній сфері намагається реалізувати свої плани щодо створення антиординської коаліції. Князь не тільки примирюється, а й налагоджує союзницькі відносини зі своїми колишніми ворогами — Польщею, Угорщиною та Литвою. Шлюб дочки Данила та володимиро-суздальського князя Андрія Ярославича, молодшого брата Олександра Невського, скріпив воєнний союз двох най впливовіших руських князів.

будучи безпосереднім спадкоємцем Київської Русі, Галицько-Волинське князівство відіграло надзвичайно важливу роль в історії:

— зберегло від завоювання та асиміляції південну та західну гілки східного слов'янства, сприяло 'їхній консолідації та усві­домленню власної самобутності;

— стало новим після занепаду Києва центром політичного та економічного життя;

— модернізувало давньоруську державну організацію;

— розширило сферу дії західноєвропейської культури, сприя­ло поступовому подоланню однобічності візантійського впливу;

— продовжило славні дипломатичні традиції Київської Русі, ще 100 років після встановлення золотоординського іга з честю представляло східнослов'янську державність на міжнародній арені.

43. Ді

два періоди перебування українських земель у складі сусідніх держав — Великого Литовського князівства (сер. XIV — сер. XVI ст.) та Речі Посполитої (сер. XVI — сер. XVII ст.). Окремою яскравою сторінкою історії цих часів є феномен козацтва й виникнення Запорізької Січі.

Після смерті Юрія Болеслава у 1340 р. Галицько-Волинське князівство припинило своє існування як єдина держава. Відтоді розпочалася боротьба за Галичину, а потім і за всі інші українські землі між Польщею, Угорщиною, Литвою, Московщиною, які саме переживали період піднесення.

Однак основними претендентами на ГалицькоВолинські землі в середині XIV ст. були Литва та Польща. Литовському князю Гедиміну вдалося посадити на Волині свого сина Любарта, який номінально вважався галицьковолинським князем. В той же час польський король Казимир III розпочав завойовницькі походи проти Галичини. Після другої спроби у 1349 р. він захопив її. У 1351—1352 pp. між Польщею та Литвою тривала війна за ГалицькоВолинську землю. За пермир’ям 1352 р. Галичина залишилася під владою Польщі, а Волинь і Берестейська земля — під владою Литви.

Надалі саме Литві вдалося приєднати до себе практично всі українські землі. Період перебування українських земель у складі Литовського князівства прийнято називати в історичній літературі Руськолитовським періодом. У цілому цей період не можна оцінювати однозначно, з огляду на те, що в різні часи політика Литви щодо українських земель була неоднаковою. 3 огляду на це сучасні історики виділяють всередині РуськоЛитовського періоду окремі етапи:

I етап — «оксамитове» литовське проникнення (1340— 1363 pp.).

«проникнення», «включення», «приєднання» з огляду на те, що дії литовців на теренах України ніколи не мали характеру експансії, схожої, наприклад, на завоювання монголів. Збройне протистояння у боротьбі за українські землі відбувалося переважно між Литвою та іншими претендентами на спадщину Київської Русі. Місцеве населення або зберігало нейтралітет і не чинило опору, або підтримувало литовців. Причини такої підтримки полягали в тому, що, з одного боку, політика Литви була м'якішою в порівнянні з Польщею, а з іншого — вона допомагала Руським князівствам у боротьбі проти Золотої Орди.

Внаслідок перемоги об’єднаних українськолитовських сил над золотоординцями в битві біля річки Сині Води в 1362 р. (за деякими джерелами 1363 р.) до складу Литовського князівства відійшли Київщина, Черніговщина та Поділля. Приєднавши ці величезні території, Литва стала найбільшою державою в Європі і стала називатися Великим Литовським князівством.

II етап— «обрусіння» литовських правителів (1362— 1385 pp.).

Включивши колишні землі Київської Русі до складу своєї держави, литовські князі підпали під вплив більш високої політичної та духовної культури. Цей процес дехто з дослідників порівнює з приходом варягів на Русь, які поступово були асимільовані місцевим населенням. Звідси й назва етапу — «обрусіння» або «ослов'янення» литовської правлячої верхівки, насамперед, її перехід від язичества до православ'я. В цей час Литва діяла під гаслом «Ми старовини не чіпаємо, новини не вводимо». Литовська держава фактично формувалася за зразком Київської Русі. Залишився традиційний адміністративнотериторіальний поділ на князівства та землі; збереглася стара система управляння, у якій лише місцева князівська династія Рюриковичів поступилася литовській династії Гедиміновичів. Водночас місцеві князі зберігали свої володіння, активно запрошувалися на державну службу. Правовою основою Литовської держави стала «Руська правда», офіційною державною мовою залиши

лась «руська мова». Також литовці запозичили досвід Київської Русі у військовій організації, фортифікації, налагодженні податкової системи тощо. 3 огляду на це створювалася ілюзія продовження давньоруської держави.

Та насправді Литва суттєво відрізнялася за своїм державним ладом від Київської Русі. Вся повнота влади в ній зосереджувалася у руках великого литовського князя, автономія князівств не була такою повною, а обмежувалася господарськими справами, судочинством, опікою над церквою, різними дрібними місцевими питаннями і не підривала компетенції центральної влади. Державний лад Литви був більш схожий на західноєвропейський зразок доби розвинутого феодалізму. Система землеволодіння тут тісно пов’язувалася з військовою службою, що давало можливість великому князю утримувати потужні збройні сили й вільно розпоряджатися всіма матеріальними ресурсами держави.

III— втрата українськими землями залишків автономії (1385—1480 pp.).

Наприкінці XIV ст. Литва опинилася у скрутному зовнішньополітичному становищі — існування постійної військової загрози з боку Тевтонського ордену. Під тиском цих обставин великий литовський князь Ягайло у 1385 р. підписав з Польщею Кревську унію, за якою Литва мала стати складовою частиною Польщі, прийняти католицизм як державну релігію. Унія скріплювалася на династичному рівні — Ягайло одружувався з польською королевою Ядвігою та проголошувався польським королем. Литовська та українська верхівка побачили в Кревській унії загрозу власній владі, тому щодо унії оформилася опозиція на чолі з братом Ягайла Вітовтом. Під тиском опозиції Польща змушена була у 1392 р. визнати за Литвою права широкої автономії. У внутрішньодержавних питаннях Литва залишилася суверенною, лише в зовнішній політиці вона змушена була діяти в фарватері польських інтересів.

Підписання Кревської унії суттєво вплинуло на подальше перебування українських земель у складі Литовського князівства. Намагаючись зміцнити внутрішню єдність власної держави, максимально централізувати управління, Вітовт розпочинає політику ліквідації автономних прав окремих князівств. Його наступники продовжують цю політику, внаслідок чого українські князівства, починаючи з Волинського поступово втрачають права автономії. У 1471 р. була ліквідована остання автономія Київського князівства. Місцеві князівські династії були усунуті від влади і замінені намісниками великого литовського князя.

Вплив на литовськоукраїнські стосунки мала й Городельська унія 1413 p., яка обмежувала участь православних у державному управлінні, завдяки чому зміцнювалися позиції католиків, що сприяло подальшому зближенню литовської та польської шляхти.

Наслідком зміни політики Литви щодо українських земель ставало поступове зміщення акцентів визвольної боротьби — поряд із антипольськими настроями наростав і антилитовський рух (1440 р. — народні виступи на Волині та Київщині).

IV — посилення литовськомосковської боротьби за право стати центром «збирання земель Русі» (1480—1569 pp.).

Нап’икінці XV ст. у Литви в боротьбі за впливи на українські землі зявляється серйозний суперник в обличчі Московщини. Звільнившись у 1480 р. від Золотої Орди, Московське князівство стає центром об’єднання північноруських земель і проголошує себе продовжувачем традицій Київської Русі, захисником православ’я (Москва — третій Рим). На фоні непопулярної литовської політики в українських землях посилюються промосковські настрої. Зокрема, це виявляється у добровільному переході під владу Москви деяких князів зі своїми володіннями (ЧерніговоСіверські князі: Болєвські, Воротинські, Новосильські, Одоєвські, Шемячичі); в організації змов і повстань (1481 р. — змова Олельковича, Бєльського та Гольшанського з метою вбивства короля Казимира, 1508 р. — антилитовське повстання М. Глинського на Київщині та Поліссі); втечах та переселеннях селян на територію Московщини. Литва була безсила хоч якось запобігш цим процесам.

Постійна загроза з боку Москви, внутрішні суперечки серед шляхти, прагнення української шляхти здобути права, якими користувалися польські шляхтичі, стали причинами підписання в 1569 р. Люблінської унії між Литвою та Польщею. За умовами цієї унії Литва та Польща об’єднувалися в єдину державу — Річ Посполиту на чолі з монархом, обраним на спільному сеймі. Єдиний сейм і сенат мали збиратися у Варшаві. Об’єднана держава здійснювала зовнішньополітичні зносини, мала єдину грошову одиницю. Шляхта звільнялася від сплати торгових мит. Піддані обох держав мали рівне право володіти маєтками в обох частинах Речі Посполитої. Велике князівство Литовське зберігало автономію, маючи окремий уряд, адміністрацію, суд, закони, військо. Українські землі, які раніше належали литовцям, переходили під владу Польської корони.

Таким чином, з підписанням Люблінської унії завершився Руськолитовський період і розпочалася доба Речі Посполитої.

Розглядаючи цей період української історії студенти мають зрозуміти, що польське проникнення в українські землі суттєво відрізнялося від литовського, оскільки в основу свого курсу Польща одразу поклала тотальну католізацію, полонізацію, колонізацію краю. Підвалини такої політики заклав ще Казимир III, приєднавши у 1349 р. Галичину. Спочатку його політика була досить обережною — залишилися назва «Королівство Русі» та деякі форми місцевої влади. Але водночас галицьке боярство поступово зміщувалося з адміністративних посад і замінювалося польськими намісниками, українські землі широко роздавалися польській шляхті, протегувалася польська та німецька торгівля, підтримувалися місії франкісканців і домініканців. Наступники Казимира діяли ще наполегливіше — проводилося насильницьке окатоличення населення, обмеження політичних і економічних прав галицької верхівки. Після підписання Люблінської унії ця політика поширюється на всю Україну. 3 огляду на це, в науковій літературі політика Польщі щодо українських земель позначається терміном «експансія», бо її метою було не тільки приєднати ці землі, а й змінити існуючий лад на свій зразок.

Передусім були знищені рештки українських державних традицій. Скасовується українське право, запроваджуються польські суди й уряди, польський адміністративний поділ. «Руська мова» перестає бути державною, її поволі витіснили польська та латинська. У результаті прийняття ряду польських урядових законів більшість українських селян до середини XVI ст. стали кріпаками при фільварках. Крім того, значно посилюється релігійний гніт, особливо після Брестської церковної унії 1596 р.

У ці ж бездержавні часи українське Закарпаття було захоплене Угорщиною (після і'ї розпаду в 1543 р. західна частина Закарпаття підпадає під владу австрійських Габсбургів, а східна — відійшла до складу Трансільванії), Буковину захоплюють Молдавія і Туреччина, а частину ЧерніговоСіверщини — Московська держава. Водночас в степовому Криму і Причорномор’ї на руїнах Золотої Орди утворилася нова держава— Кримське ханство, звідки здійснюються постійні напади на українські землі. У причорноморських містах утверджується Туреччина, яка у 1453 р. завоювала Візантію. Таким чином, на карту було поставлено саме існування українського народу.

Проте сила народу була нездоланною і проявилася в утворенні козацтва як масового явища з кінця XV ст. Термін «козак» згадується в джерелах ще 1240 p. i означає тюркськими мовами «одинокий», «схильний до розбою», половецькою— «страж».

Аналіз різних варіантів приводить до визначення як «воїнодинак». Козацтво постало у зв’язку з необхідністю захищати українські землі від татарських набігів, наявністю багатих незайнятих земель, що чекали на колонізацію (освоєння) зростаючою людністю Великого князівства Литовського. Також до причин виникнення козацтва слід віднести й посилення феодальнокріпосницького гніту з боку магнатів, що примушувало селян і міщан шукати кращої долі на неосяжних степових просторах.




Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2015-05-23; Просмотров: 446; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.02 сек.