Питання іспиту з історії педагогіки 1 страница

1. Предмет, завдання та джерела вивчення історії педагогіки.

Історія педагогіки- це галузь педагогічної науки,яка вивчає історичні закономірності розвитку виховання,школи і пед теорії від їх появи до сучасності.

Предметом історії педагогіки є: історичні закономірності розвитку виховання школи і пед думки в різні історичні періоди від найдавніших часів до наших днів.

Осовні завдання історії педагогіки:

- Утриманнядостовірних наук знань про різні педагогічні явища;

- Аналіз боротьби прогресивних консервативних тенденцій розвиткупедагогіки;

- Розкриття із наукових позицій,причини якісних змін в розвитку педагогіки;

- Дослідження процесу формування і розвиток нових педагогічних ідей;

Для майбутнього вчителя історія педагогіки має велике освітньо- пізнавальне і виховне значення. Вона відіграє важливу роль у його професійній піготовці. Для нього історія педагогіки є фаховою дисципліною,.бо вона – важлива і необхідна ланка пед освіти, без глибокого засвоєння якої пед освіта не може бути повноцінною.

Принципи:

1. Науковість(будь яке пед явище досліджують на основі аналізу)

2. Історизм (пед явище розглядають у конкретно – історичних умовах)

3. Системності (пед явище досліджують у взаємозвязку з іншими в певній системі)

Джерела історії педагогіки:

- Предметні (які сприяють вихованю й навчаню молодого покоління)

- Етнографічні (вив культуру і побут народів,складовою яких є виховання та навчання молодого покоління)

- Лінгвістичні (відомості про зародження,становлення і розвиток писемності в різних народів та її роль у вихованні й навчані)

- - Фото- фоно- кіноматеріали(фотографії. Хроніка,відео,аудіо,записи).

2. Підходи до виникнення виховання в людському суспільстві.

Проблема розуміння факторів виникнення виховання та етапів його становлення не є новою. Вже у 2 половині 9ст у світовій цивілізації виникло декілька підходів щодо розуміння цього явища. Серед встановлених підходів досить чітко виділяються: біологоічний,психологічний,релігійний,соціальний.Основоположниками біологізаторського підходу щодо винекнення виховання є англійський філософ- соціолог Г.Спенсер і фаронцузький етнограф Ш.Летурно. Обидва відстоювали вульгарно евалюціоністські позиції. При цьому доводили,що виховання є спецефічною,характеристерною особистістю людського суспільства.Виховання є біологічним явищем, властивим усім живим організмам. «Еволюція виховання у різних людських рас» Ш.Летурно пробує довести що виховання виникло за межами людського суспільства,тобто раніше як зявилась людина. Отже, Ш.Летурно,людина зявилась на світ,наслідує вже встановлені,піготовлені форми виховання.

Психологічний підхід обгрунтував у кінці 9ст амереканський історик педагогіки П.Монро.Він визнав відмінісиь психіки людини від зоопсихіки.П.монро вважав що в основі виховання лежить наслідування дітьми дорослих.За даними сучасної психології,засобами наслідування дітьми дійсно привласнюють досвід поведінки дорслих але до 3-х річного віку. Пізніше основним шляхом стає формування досвіду дітей стає управління виховним процесом з боку батьків,вихователів. Тому наслідування лише частково може пояснити сутність виникнення виховання.

Автором релігійного підходу до винекнення виховання був німецький історик педагогіки кінця 9 ст К.Шмідт. Останій відстоював позицію релігійно – ідеалістичного походження виховання. За цим тверженням виявилося, насамперед творча дія Духа Всемогутнього. У християнстві, як відомо,священою вважається Трійця(бог,отець.Бог- син)Останій і освячує здатність батьків виховувати своїх дітей.

Соціальний підхід започаткований у 2 пловині 9ст німецьким соціологом К.Марксом і Ф.Енгельсом. Останій у роботах «Роль праці в процесі перетворення мавпи на людину» та «Походження сімї,приватної власності держави», плоказав що причиною винекнення виховання була трудова діяльність первісних людей. У зязку з удосконаленням трудових процесів виникла необхідність виготовлення знарядь праці та вміння керувати ними.Завдяки праці очевидно за Ф.Енгельсом,біологічні передумови людини змогли транформувати у людські на соціальному рівні.

3. Виховання у первісному суспільстві. Ініціації - система випробувань для підлітків.

Людство від покоління до покоління передає свій досвід, удосконалює його. Одним із аспектів цього досвіду е виховання. Залежно від методологічних позицій вчені по-різному пояснювали природу виховання. Представники біологічної теорії (французький етнограф Ш. Летурно, 1831-1902), англійський соціолог Г. Спенсер, 1820-1903) вважали, що виховання не є специфічною, характерною особливістю людського суспільства, що воно - біологічне явище, властиве усім живим організмам. Однак усі вчені погоджуються, що виховання виникло з потреби батьків передати дітям усе те, що вони створили у власній практиці, свої погляди на навколишню дійсність.. Первіснообщинний лад існував сотні тисяч років. У своєму розвитку він подолав етапи первісного стада, родової общини, розпаду. В кожному з них виховання підростаючого покоління мало свої особливості.

На етапі розвитку первісного стада (від найдавніших часів до 200 тис. років тому) відбулося завершення процесу біологічного становлення людини. Жодних організованих форм виховання тоді не існувало. Діти первісних племен через спостереження й наслідування переймали досвід дорослих. Беручи безпосередню участь в усіх видах діяльності (збирання плодів, полювання, рибальство, облаштування житла, виготовлення знарядь праці та ін.), вони поступово залучалися до життєдіяльності стада. Виховання здійснювалося у процесі трудової діяльності через наслідування, але не було планомірним. На цьому етапі виникають елементи навчання. Дорослі навчали дітей дотримуватися племінних традицій, передаючи їм те, що знали самі. Це стосувалося певних правил гігієни, статевих стосунків, збереження здоров'я, дотримання добрих звичаїв, здобування життєвої мудрості. їх передавали від покоління до покоління як абсолютні істини.

За родового устрою (приблизно 10 тисяч років тому) людина набуває усіх основних антропологічних якостей, її соціальні параметри починають домінувати над залишками зоологічного індивідуалізму, вона опановує зв'язну мову. Людські стада перетворюються на колективи родичів - роди. Формуються релігійні уявлення, справляючи значний вплив на виховання підростаючого покоління. Розвиток суспільного життя первісних людей зумовив відповідні зміни в їх виховній практиці. їх мета полягала у передаванні підростаючому поколінню трудових навичок, способів поведінки, релігійних уявлень, традицій, звичаїв і обрядів. Зміст і характер виховання дітей залежали від умов життя та характеру виробничої діяльності дорослих. У родовій общині сім'я ділилася на три вікові групи: діти і підлітки, які належали всій общині; Важливим етапом у вихованні підростаючого покоління була організація його переходу в групу дорослих, який супроводжувався спеціальними ритуалами - ініціацією. Ініціація (лат. initiatio - чинити таїнство) - система випробувань, церемонія посвяти підлітків у повноправні члени колективу. Ініціаціям піддавали як хлопців, так і дівчат, але більш поширені вони були стосовно хлопців. На останніх етапах розвитку матріархату з'явилися перші в історії заклади для життя і виховання підростаючого покоління, окремо для хлопчиків і для дівчат. Тут їх привчали до виконання релігійних обрядів і святкових ритуалів, навчали ігор, танців, співу, розповідали про історію роду і племені. З розвитком продуктивних сил сформувалася нова організація родового суспільства - патріархат. Суспільство перейшло від мотижного до плужного землеробства, від розведення домашніх тварин - до скотарства, а відтак і до нового поділу праці між статями. Керівну роль у суспільстві виконував чоловік, а жінка вела домашнє господарство. Для періоду розпаду первісного ладу (7-6 тисяч років тому) характерним є виникнення сусідських общин, становлення моногамної сім'ї, станове і майнове розшарування суспільства. Ці зміни в суспільному розвитку позначилися й на вихованні. Передусім зросла роль сімейного виховання. У сім'ї діти навчалися праці, засвоювали норми і правила поведінки, релігійних обрядів. У цей період співіснували елементи суспільного і сімейно-станового виховання, яке перебувало під контролем общини. Отже, за первіснообщинного ладу виховання як суспільне явище подолало шлях від стихійного й обмеженого за змістом і методикою до спеціально організованих форм інтелектуальної підготовки підростаючого покоління. Його зміст і методика поглиблювалися і розширювалися в наступних суспільно-економічних формаціях.

4. Виховання у Давній Греції (Спарта, Афіни).

Давня Греція в епоху рабовласництва була країною, що складалася із кількох невеликих рабовласницьких держав (полісів). Найважливішими із них були Лаконія з головним містом Спартою і Аттіка - з Афінами. У них формувалась особливі системи виховання- Спартпнська й Афінська(5ст до н.е),продовжені потреби суспільного устрою того часу.Грецьке письмо походить від фінського.Греки вперше почали писати зліва на право на пергаменті й папірусі.

У Спарті виховання мало військово-фізичний характер. Його головним завданням була підготовка мужнього, фізично розвиненого, здорового, загартованого й витривалого воїна - захисника земельної аристократії. Виховання було державним і суворо контролювалося з перших днів народження дитини: новонароджених оглядали у спеціальному місці (лесха) і повертали батькам лише здорових дітей. З семи років хлопчиків, які до цього жили вдома, віддавали у державні навчально-виховні заклади (агели), в яких вони перебували до 18 років під наглядом вихователів-педономів. В агелах вихованців привчали зносити голод, холод і спеку. Вони спали на земляній підлозі, отримували на рік тільки один плащ, погано харчувалися. Майже весь час їх тренували зі стрибків, бігу, метання списа та диска, боротьби, а на дозвіллі вони розважалися військовими іграми, вчилися співати і грати на музичних інструментах. Юнаків 18-20 років об'єднували в групи ефебів, у яких вони відбували військову службу. Дівчата також проходили військово-фізичну підготовку, щоб разом з дорослими жінками під час воєнних походів чоловіків тримати в покорі рабів і охороняти місто-державу.

Отже,система виховання в Спарті було однобічною спрямовано на фізичний розвиток і загартування молоді.

Афінська система виховання дещо відрізнялася від спартанської. Тут виховання мало індивідуальний характер. Афіни прагнули до поєднання розумового, морального, естетичного та фізичного розвитку. Метою виховання була гармонійно розвинена, досконала внутрішньо і зовнішньо особистість. До семи років хлопчиків і дівчаток виховували в сім'ї. Відтак хлопчиків навчали в школах, а дівчатка здобували домашнє, сімейне виховання під наглядом матерів або інших жінок. Виховання дівчат було обмеженим і замкнутим, вони перебували здебільшого в окремих частинах житлових приміщень (гінекеях). Школи були платними, а тому не для всіх доступним.. Навчання дітей із заможних родин полягало у поєднанні розумового, фізичного, морального і естетичного виховання; трудового виховання дітей не існувало, оскільки фізична праця вважалась обов'язковою тільки для рабів. Хлопчики 7-14 років навчалися у приватних школах граматистів і кіфаристів (музики). Юнаки 17-18 років з родин найзаможніших аристократів виховувались у гімнасіях (гімназіях), в яких вони вивчали філософію, політику, літературу та займалися гімнастикою. Отже, система афінського виховання була різнобічною та орієнтувалась на формування гармонійно розвивати людину.

5. Давньогрецькі філософи про шляхи формування людської особистості (Платон, Аристотель, Демокрит)

Перші педагогічні теорії зародилися в Афінах. Найвидатніші філософи того часу були одночасно і виразниками педагогічних ідей античного світу. Платон (427—347 до н.е.) — видатний давньогрецький філософ, об'єктивний ідеаліст, ідеолог рабовласницької аристократії, учень Сократа. У творах «Держава», «Закони» він накреслив проект нової системи виховання дітей і молоді в рабовласницькій державі. За його теорією, діти з 6-річного віку повинні виховуватись на «майданчиках» біля храмів, де жінки-виховательки, призначені державою, розвивали їх за допомогою ігор, казок, пісень, бесід. Для дітей 12—16 років існувала школа фізичного виховання — палестра — з гімнастичними вправами.. Для юнаків з 18 до 20 років існувала ефебія — посилена військово-гімнастична підготовка. З 20 років юнаки, які не виявили здібностей до наук, ставали воїнами. З 21 до 30 років ті, що залишилися, вивчали такі науки, як арифметику, геометрію, астрономію і музику. Виховання жінок, на думку Платона, повинно бути таким, як і в Спарті. Щодо виховання рабів, то Платон рекомендував ставитись до них суворо, не ніжити, а за будь-які вчинки карати, об'єднувати в різномовні групи, щоб вони не спілкувалися між собою.

Отже, педагогічна система Платона була побудована в інтересах рабовласників, ігнорувала інтереси народу, не брала до уваги виховання рабів. Він з презирством ставився до фізичної праці, вважаючи, що для дітей рабовласників трудове виховання не потрібне. Проте Платон запропонував декілька цінних ідей, зокрема: виховання дітей дошкільного віку, фізичне виховання, розширення програми навчання, створення державної системи виховання, освіта для дорослих і самовдосконалення людини протягом життя.

Аристотель (384—322 до н.е.) — учень Платона, давньогрецький філософ і педагог, автор наукових праць в галузі філософії, політики, етики, естетики, природознавства. Він був вихователем О. Македонського. Мета виховання — розвинути в людині вищі якості душі — розумову і вольову. Виховання повинно здійснюватись державою, яка визначить мету, завдання і зміст виховання і навчання. Аристотель запропонував вікову періодизацію дітей: від народження до 7 років; від 7 до 14 років (початку статевої зрілості); від початку статевої зрілості до 21 року. Така періодизація, на думку Аристотеля, відповідає природі людини. Від 7 до 14 років діти повинні відвідувати державні школи, в яких вони могли б займатись фізичними вправами, вчитися читати, лічити та розумітись в музиці. Від 14 до 21 року підлітки та юнаки здобувають в школах середню освіту, яка включає знання з літератури, історії, філософії, математики, астрономії, музики. Такий зміст виховання і освіти Аристотель радив переважно для дітей чоловічої статі, а для жінок програму навчання обмежував.

Демокрит (460—370 до н.е .) — давньогрецький філософ-матеріаліст. Він створив атомістичну теорію, визнавав пізнання світу. В своїх працях багато уваги приділив проблемам виховання. Демокрит відстоював принципи природовідповідності, гармонійного розвитку людини; великого значення надавав трудовому вихованню дітей і молоді, моральним вправам у їх поведінці. Мета виховання, на думку Демокрита, — підготувати молодь до реального життя на землі. Основою виховання він вважав оволодіння знаннями про природу. Отже, педагогіка зародилась у системі філософських знань і довго входила до складу філософії, доки не виокремилась у самостійну науку.

6. Загальна характеристика культури і освіти епохи Середньовіччя. Система шкіл у Західній Європі цього періоду.

Середньовіччя займає період всесвітньої історії,що слідує за історією стародавнього світу і передує новій історії. Єпоха середньовіччя поділяється на три періоди: перший період(кінець v –перша половина 11ст) є перехідним від античності і варварства до феодальної епохи якому характерний економічний занепад. Другий період – (друга половина 11- 12ст) час розквіту середньовічного феодального суспільства,поширення освіти та культурного розвитку. Третій період – (14- 5ст) час зміцнення феодальної манархії і послаблення впливу церкви появи наукових дослідних і початок епохи Відродження. Період Середніх віків займає 5- 15 ст,у сучасній історичній науці його назвали епохою феодалізму, у рамках якої почав закладатися фундамент європейської цивілізації.У Середніх віків вже не рабовласник і раб,а феодал і залежний селянин представляли основні класи тогочасного суспільства.Велику роль у житті народів середньовічної Європи відігравали церква та релігія,які жорстко контролювали діяльність людини протягом життя,постійно впливаючи на її свідомість та поведінку. Середньовічна церква була зіткнена з протиріч.Вона мала великий позетивний вплив на духовне життя суспільства, сприяла зміцненю єдності європейських народів,залучення їх до морально- етичних цінностей. Разам з тим християнська церква частково пригнічувала народну культуру,корені якої сягали у язичницькі часи,переслідувала іновірців та інакодумців,гальмувала розвиток науки. Освіта в ті часи була практично монополією духовенства.монастирі охороняли й переписували не тільки християнські книги,а й твори античних філософів,письмеників.

7. Лицарська система виховання.

Слабкий розвиток військової техніки, постійні збройні сутички між сусідами-феодалами викликали до життя особливий тип військово-фізичного, лицарського виховання. Лицарство Середньовіччя не мас жодних спільних рис з тим романтичним образом шляхетного розумного ввічливого лицаря, захисника жіночої гідності, який склався в художній літературі. Жадібні, малоосвічені, жорстокі феодали жили за рахунок експлуатації селян та військових пограбувань. Вони з презирством ставилися до всіх видів праці, в тому числі й розумової.

Лицарі створили для своїх дітей систему світського виховання, в якій "семи вільним мистецтвом" шкільної освіти протиставлялись "сім лицарських добро чинностей'. Саме вони і являли собою зміст виховання та навчання хлопчиків. До цієї системи виховання належали: верхова їзда, плавання, стріляння з лука, кидання списа, фехтування, полювання, гра в шахи, вміння складати вірші, співати й грати на музичних інструментах.

Феодали готувалися до військової служби з дитячих років. Спочатку сини феодалів навчалися умінню їздити верхи та володіти зброєю, а потім вони відряджались до замку свого сеньйора. Там хлопець спочатку виконував обов'язки пажа при господині маєтку (від 7 до 14 років), а потім ставав зброєносцем господаря, беручи участь у військових походах. У віці 18-20 років юнака-феодала посвячували у лицарі. Йому вручали шпори та меч під час особливої церемонії, на якій були присутні родина та гості. Але на цьому навчання військовій справі не закінчувалось. Воно продовжувалось і під час війни, і в мирні роки.

8. Я.-А. Коменський - фундатор наукової педагогіки. Його роль у становленні педагогіки як науки, дидактичні погляди.

9. Життя та педагогічна діяльність Я. А. Коменського.

Народився майбутній вчений-педагог у березні 1592 р. у м.Нівніце (Південна Моравія, Чехія), у сім’ї мірошника. Родина хлопчика належала до християнського об'єднання богемських братів. Вона, як і інші, включилася за своє національне звільнення від тиску німецьких баронів у рамках гусицького руху.

З 1604 р. Я.Коменський разом з сестрою залишаються сиротами і їм призначають опікунів. Пізніше хлопчика взяла до себе тітка з боку батька, і він переїзджає в м. Страдницю.

В кінці 1605 року м. Стражницю захопили угорські війська, які майже повністю зруйнували і спалили місто. Коменський змушений був повернутися до опікунів.

У 1608 році Коменський вступає до латинської школи в м.Пшерові, яку закінчує з відзнакою, а 30 березня 1611 року молодого Коменського зарахували до Гернборнського університету на богословський факультет.

В лютому 1613 року Я.Коменський закінчує Гернборнський університет. Він їде до Амстердаму, потім - до Гейдельбергу, де вступає до знаменитого Гейдельберзького університету.

У 1614 році молодого Я.Коменського призначають керівником Пшеровської братської школи, де він в першу чергу намагається полегшити процес навчання. Він написав одну з перших своїх педагогічних праць «Правила більш легкої граматики».

З 1616 року Я.Коменський стає помічником пшеровського єпископа. В цей період він пише працю "Листи до неба", де розвиває свої демократичні погляди на існуючий стан речей в сучасному йому суспільстві.

В 1618 році община "чеських братів" призначає Коменського пастирем-проповідником в м.Фульнеці (Північна Моравія) і одночасно ректором братської школи. За час життя і діяльності в Пшерові і Фульнеці Я.Коменський отримав досвід роботи з дітьми в школі, що в значній мірі обумовило багатство і різноманітність його педагогічного вчення. Цей період діяльності великого педагога можна вважати одним з найвизначніших в становленні його педагогічного кредо, яке стало в подальшому основою його наукового вчення.

На початку 1621 року війська католицької ліги ввірвались в Фульнек, пограбували і спалили його. В умовах жорстоких переслідувань і посилення діяльності інквізиції Я.Коменський переховується в маленькому містечку Брандисі під ім'ям графа Жертонинського. В підпіллі Коменський багато читає, думає, пише.

28 січня 1628 року Я.Коменський переселяється до мЛешно.

У цьому ж році він почав свою діяльність у згаданому Лешно (Польща). Спочатку майбутній вчений працював у гімназії "братів": викладав у старших класах суспільнознавчі предмети та фізику, а потім став ректором цієї гімназії (1635).

У 1642 році йому доручають посаду секретаря ради старійшин. У ці ж роки він активно працює над головною працею свого життя - "Великою дидактикою", роботу над якою завершує в 1632 році.

Весь період діяльності у м.Лешно Я.Коменський працює і над відомою книгою "Материнська школа". Паралельно з "Великою дидактикою" він пише підручник з латинської мови під назвою "Відкриті двері до всіх наук". У 1633 році він публікує доповнення "Відкриті двері до мов і всіх наук".

У 1641 році Я.Коменського запросили до Лондона; у цей час в Англії йшла громадянська війна, тому її парламенту І правлінню було не до освіти і культури. Але великий дидакт не залишає і в цих умовах науково-педагогічної роботи. Він створює працю пансофічного характеру, яку називає "Шлях світла".

У серпні 1642 року їде до Швеції. Канцлер Швеції переконує Я.Коменського зайнятись питаннями викладання латинської мови і розробкою раціональної методики її викладання. У 1646 році до вищого журі Стокгольмського університету надійшли ще не закінчені дидактико-методичні праці, в числі яких "Новітній метод викладання мов", де описувалась методика викладання латинської мови, в основу якої покладено індуктивний метод викладання: спочатку - приклад, потім - правило; предмет і паралельно - слово.

Навесні 1648 року синод запросив Я.Коменського зайняти посаду єпископа общини "чеських братів". В Угорщині Я.Коменський відкриває в м.Шарош-Паток три класи гімназії за новою системою навчання. Тут він закінчує книгу "Видимий світ у малюнках", яка була опублікована в 1658 році.

В 1668 році Коменський написав твір під назвою "Єдине необхідне" який став його лебединою піснею, де педагог-мислитель підводить підсумки свого життя і діяльності, хоча останнім твором його стало "Продовження братського завіту", який, по суті, є автобіографією великого чеського педагога-мислителя (1669).

15 листопада 1670 року Коменський помер. Він був похований в м.Неардені, поблизу Амстердама, на території французької церкви.

10. Світогляд Я.А. Коменського та його завдання виховання особистості.

Світогляд Коменського був суперечливим. За релігійними поглядами він -протестант. В питаннях теорії пізнання, що спостерігається у ряді його робіт, він виявляє значні матеріалістичні тенденції. У гносеологічному відношенні Коменський сенсуаліст. Він стверджує, що світ пізнається. Подібно до Аристотеля і Ф.Бекона, Я.Коменський заперечує можливість думки, знання, ідеї. Він стверджує, що розум є тільки "tabula rasa", або "чиста дошка", де ще нічого не написано, але на якій з часом може бути написано все.

Дидактичні праці Я.Коменського, і, в першу чергу, "Велика дидактика", побудовані на основі сенсуалістичної гносеології. Значне місце в них відводиться індуктивному методу. До цього методу він звертається також у підручниках "Видимий світ у малюнках", "Відкриті двері до мов" і деяких інших. Сенсуалістичний характер світогляду Коменського лежить в основі його вчення про наочність.

"Пансофія" Коменського визначила вимоги всебічної і систематичної освіти і пізнання. Його ідея "всіх учити всьому" випливає із міркувань про те, що всі люди здібні до пізнання й освіти, простий народ повинен отримати доступ до знань.

У відповідності з потребами часу виховання розглядалось як найважливіший засіб підготовки людини до діяльного, практичного життя, до пізнання реального світу. Коменський виходив із положення, що цілі і задачі виховання повинні витікати із пізнання людини.

Великий дидакт бачив у дитині майбутнього діяча, мудреця і з великою повагою та турботою ставився до його особистості.

У відповідності з основною метою виховання Коменський виділяє суттєві елементи виховання: створити людину, яка знає всі речі, яка є володарем речей і самої себе, яка є такою, що себе і все підводить до Бога, джерела всіх речей, яка має здорове тіло. На думку вченого, цьому відповідає: наукове виховання; доброчесність чи моральність, релігійність, фізичне виховання.

11. Принцип природовідповідності. Вікова періодизація та система шкіл за Коменським.

Коменський першим з педагогів послідовно обґрунтував принцип природовідповідності у вихованні. Він розглядав людину як частину природи. Людина складається з усіх основних елементів природи, вона – світ у зменшеному вигляді, мікрокосмос. Оскільки це так, то і розвивається людина за спільними з природою законами. Отже, навчально-виховний процес повинен будуватися у відповідності з цими законами.

Він першим у світі піднявся до усвідомлення наявності особливих законів у вихованні і навчанні. У своїх творах, і передусім у “Великій дидактиці“, він намагається визначити ці закони. Причому робить це шляхом проведення аналогій із закономірностями (“основоположеннями“), що діють у природі. Для прикладу: у природі збираються дерева в лісі, трава в полі, риба в морі, отже діти повинні бути зібрані в школі.

Однак, Коменський обґрунтовував принцип природовід­по­від­ності у вихованні не на підставі спостережень над життям рослин і тварин, а на підставі свого педагогічного досвіду і намагався використати у процесі виховання природні, вікові та психологічні особливості дітей.

Принципу природовідповідності Коменський підпорядковує усі теоретичні положення своєї педагогічної концепції. Тобто цей принцип виявився однією з методологічних основ його вчення.

Принцип природовідповідності у вихованні, починаючи від Коменського, буде неодноразово зустрічатися у педагогічних концепціях педагогів XVIII-XIX ст. (Руссо, Песталоцці, Дістервег та ін.), причому кожний з педагогів буде трактувати цей принцип по-своєму. Даний принцип є актуальним і знаходить своє застосування і в сучасній прогресивній педагогіці.

Освіту, на думку Коменського, слід розпочинати якомога раніше і присвятити їй весь період юності – 24 роки. Даний відрізок часу він розділив на чотири 6-річні вікові періоди: дитинство (0-6 р.), отроцтво (6-12 р.), юність (12-18 р.), змужнілість (18-24 р.). В основу такого поділу він поклав вікові особливості дітей.

Кожному віковому періоду Коменський визначив відповідну школу: материнська школа (материнське опікунство у кожній сім’ї); школа рідної мови (елементарна народна школа, створюється у кожній общині, селі, містечку); латинська школа або гімназія (створюється у кожному місті); академія (створюється у кожній державі або великій провінції).

Перші дві школи відвідують усі без виключення діти обох статей; гімназію – ті хлопчики, у кого прагнення вищі, ніж бути ремісниками; академія готує вчених і майбутніх керівників інших.

Згідно принципу природовідповідності визначені Коменським 4 вікові періоди та 4 ступені освіти відповідають 4-м порам року, відповідно – весні, літу, осені та зимі.

Коменський проголошує принцип доступності початкової освіти для всіх: “Ми прагнемо загальної освіти у сфері всього людського для всіх, хто народився людиною“.

Для всіх шкіл Коменський проголошує принцип єдності і наступності: “При всій відмінності цих шкіл ми бажаємо, щоб у них викладали не різний матеріал, а один і той же, тільки різними способами“.

Кожна школа відмінна від інших своїми завданнями, змістом освіти та організацією роботи.

Материнська школа (дошкільне виховання дітей у сім’ї) покликана передусім забезпечити фізичний розвиток дітей, а також дати початки знань всього того, чого людина повинна навчитися протягом життя. На першому місці – фізичне виховання. Але вже в цьому віці потрібно здійснювати і моральне, естетичне, трудове, релігійне виховання: “Батьки не повинні відкладати виховання до навчання своїх дітей вчителями, адже неможливо криве дерево, що вже виросло, зробити прямим“.

Коменський детально описав усі сторони дошкільного виховання у написаному ним посібнику для батьків “Материнська школа“ – першій в історії такого роду книзі.

Школа рідної мови є загальнодоступною. Навчання у ній відбувається рідною мовою. Заслуга Коменського в тому, що він, на відміну від тогочасних початкових шкіл, де термін навчання обмежувався 2-3 роками, запропонував для цієї школи 6-річний курс навчання, чим підняв значення початкової школи.

Дата добавления: 2015-05-23