Питання іспиту з історії педагогіки 4 страница

Виховання повинно прищепити любов і жадобу до серйозної праці, дати звичку до праці, бо справжня серйозна праця завжди важка.

К.Ушинськй приділяв великого значення фізичній праці, вважаючи дуже корисним, щоб людина у своїй діяльності поєднувала фізичну і розумову працю. підкреслюючи виховне значення сільськогосподарської праці (особливо в сільських школах).Він називає такі вимоги до дитячої праці: посильність як фізичної, так і розумової праці, відповідність віку дітей: самостійний характер праці (все, що датина може робити сама, повинна робити сама), черіування видів праці: праця фізична - не тільки приємний, а й корисний відпочинок після розумової.

Велике значення у фізичному вихованні дітей має, на його думку, вивчення природознавства, зокрема анатомії і фізіології людини. У своїй книзі "Дитячий світ" К.Ушинський дуже цікаво розповідає про будову організму людини, на цікавих прикладах показує роль фізичного загартування У третьому томі «Педагогічної антропологіГ він зробив спробу обгрунтувати мету, зміст та форми фізичного виховання дітей, виходячи з основ анатомії і фізіології людини, медицини, санітарії і гігієни, приділивши велику увагу зміцненню нервової системи учнів та вихованню у них волі різними способами фізичного загартування.

Отже, під гармонійно розвинутою особистістю КУшинськЬй розумів людину. в якій поєднані розумова зрілість, моральна досконалість і фізична розвиненість.

38. Ушинський про підготовку вчителя.

Особа вчителя, на думку Ушинського, означає все у справі виховання, тому він повинен бути всебічно підготовленим до вчительської роботи.

Видатний педагог вказував, що народним учителем може бути лише людина, яка близька до народу, тісно пов’язана з ним, знає народну мову, живе народними інтересами. Учитель повинен бути високоосвіченою людиною з енциклопедичними знаннями, любити свою професію, бути завжди зацікавленим в удосконаленні своєї майстерності, володіти педагогічним тактом. Йому важливо знати свою справу, чітко уявляти мету педагогічної діяльності, мати високу практичну підготовку, володіти методикою навчання і виховання, уміти викладати свої знання визначено і точно, бути не тільки хорошим викладачем, але й не менш умілим вихователем.

Ушинський наголошував, що учитель повинен бути психологом, знати психологію дитини, вивчати і добре знати свого вихованця, щохвилини перебувати у сфері психологічних явищ. Необхідною умовою успіху вчителя є його обізнаність з науковими основами педагогіки і побудова своєї діяльності на передових досягненнях педагогічної теорії.

Якщо народний учитель хоче мати моральний вплив на дітей і їх батьків, його життя не повинно суперечити шкільним настановам. Він повинен мати звичку до простого, скромного, діяльного і чесного життя; знати життя і побут тих дітей, яких буде вчити.

Ушинський був незадоволений системою підготовки народних учителів у Росії. У статті "Проект учительської семінарії" він розробив систему підготовки майбутніх учителів для сільських народних шкіл. Він також висловлював пропозиції щодо створення в університетах педагогічних факультетів, де б готували викладачів педагогіки та вчителів для середніх шкіл.

Для підвищення кваліфікації народних вчителів Ушинський пропонував організовувати при семінаріях вищі педагогічні курси, щорічні лекції з педагогіки і психології, він позитивно ставився до проведення вчительських з’їздів, зборів, нарад.

Ушинський розробив проект учительської семінарії, куди радив приймати лише тих, у кому можна передбачити хороших учителів. Попередній відбір семінаристів відбувається через навчання протягом кількох років у підготовчій учительській школі з наступним складанням іспиту. Вихованці, вже прийняті за екзаменом, повинні залишатися в семінарії три місяці і чекати остаточного зарахування, яке здійснює навчальна рада семінарії по кожному вихованцю окремо.

У семінарії поряд з вивченням необхідних навчальних предметів відбувається ґрунтовна практична підготовка майбутніх учителів. Ушинський вважав, що народний учитель повинен досконало володіти письмом, уміти малювати, креслити, виразно читати і обов’язково співати. Крім загальних і спеціальних предметів семінаристи повинні прослухати курс природничих наук, прилаштований для пояснення предметів, що оточують селянського хлопчика, короткі курси сільського господарства і практичної загальнодоступної медицини. Народний учитель повинен уміти порадою і ділом подати потрібну агрономічну і медичну допомогу селянам.

Головну діяльність учительської семінарії Ушинський вбачав у практичних заняттях. З метою практичної підготовки майбутніх учителів він вперше запроваджує педагогічну практику для семінаристів.

Ушинський вважав за доцільне запровадити інститут класних ординаріїв, тобто таких старших учителів класу, які, викладаючи у своєму класі якнайбільше уроків, разом з тим стежили б за викладанням всіх інших предметів у класі, а також за успіхами учнів цього класу. По суті Ушинський запропонував ідею введення посади класного керівника.

Важливими є думки Ушинського про необхідність надання педагогічної освіти жінкам. Працюючи у Смольному інституті, він відкрив для вихованок педагогічний клас. Вказував, що "старанністю, точністю у виконанні своїх обов’язків, терпінням та вмінням поводитися з дітьми жінки можуть перевершувати чоловіків."

39. Внесок К.Д.Ушинського у розробку теорії навчання та початкової освіти. Дидактичні погляди.

Костянтин Дмитрович Ушинський (1823/1824—1870) — видатний український педагог, основоположник дошкільного виховання і народної школи, автор праць з теорії та історії педагогіки, підручників для початкового навчання. Він зріс на українському національному ґрунті, вибудував на тій основі справді прогресивну науку «виховання умів», обґрунтував і реалізував у багатьох працях ідею народності у вихованні. Дошкільне виховання і початкову освіту отримав під керівництвом матері, яка навчала його вдома за програмою перших двох класів гімназії.

Середню освіту здобув у Новгород-Сіверській гімназії. У 1844 р. Костянтин Ушинський з відзнакою закінчив юридичний факультет Московського університету. Уже в студентські роки він прагнув розібратися у суперечках, які велися серед інтелігенції, про шляхи розвитку суспільства, про народність, про розвиток культури й освіти.

Як педагог і психолог Костянтин Ушинський великого значення надавав розвитку активності дітей у процесі навчання та виховання, вказував на методи і засоби контролю їхнього психічного розвитку, на необхідність дотримання правильного режиму життя, виховання волі та інтересів, набуття трудових навичок, умінь. Школа, вважав він, має не лише давати учням знання, а й розвивати у них пам'ять, творчу фантазію, логічне мислення.

Костянтин Ушинський зазначав, що будь-яка практична діяльність, спрямована на задоволення духовних потреб людини, є великим мистецтвом, а педагогіка як наука є вищим мистецтвом, оскільки вона задовольняє найбільшу з потреб людини і людства в цілому — їхнє прагнення до вдосконалення.

Основне завдання освіти й виховання, за Костянтином Ушинським, полягає у формуванні розвиненої людини на засадах народності.

Він висуває такі основні вимоги до виховання:

• виховання має бути народним, тобто охоплювати все підростаюче покоління народу в порядку обов'язкового навчання;

• справою виховання повинен керувати сам народ;

• виховання має давати дітям реальну освіту і водночас розвивати їхні розумові здібності, з тим щоб набуті знання були пов'язані з життям і спрямовані на загальнонародне благо;

• провідне місце у формуванні людини мусить займати рідна мова навчання — і як джерело знань, і як скарбниця народу;

• мета виховання — формування високоморальної людини;

• жінці має бути забезпечене виховання і освіта нарівні з чоло-віком.

Народність у вихованні Ушинський вважав однією з найважливіших соціальних і педагогічних засад.

Дослідивши загальні основи виховання в різних країнах, Костянтин Ушинський дійшов такого висновку:

• загальної системи народного виховання для всіх народів немає ні на практиці, ні в теорії;

• у кожного народу своя особлива національна система виховання, тому запозичення виховних систем у інших народів неприйнятні;

• не можна жити за зразком іншого народу, хоч би яким принадним був цей зразок, так само не можна виховуватися за чужою педагогічного системою, хоч би яка вона була струнка і добре обдумана; кожний народ у вихованні повинен випробовувати свої власні сили; • науку не треба плутати з вихованням. Вона загальна для всіх на родів,але не для всіх народів і не для всіх людей становить мету і результат життя;

• суспільне виховання саме не розв'язує питань життя і не веде за собою історії, але йде слідом за нею. Не педагогіка і не педагоги, але сам народ та його великі люди прокладають шлях у майбутнє, виховання тільки йде цим шляхом і, діючи заодно з іншими суспільними силами, допомагає йти окремим особам і новим поколінням;

• суспільне виховання тільки тоді буде дійовим, коли його питання стануть суспільними для всіх і сімейними для кожного;

• збудження суспільної думки у справі виховання стимулює його розвиток. Де немає суспільної думки про виховання, там немає і суспільного виховання, хоч може бути багато громадських навчальних закладів.

Костянтин Ушинський залишив велику творчу спадщину. Він є ос новоположником народної школи в нашій країні, творцем стрункої педагогічної системи, автором наукових праць і посібників. На його ідеях побудовані й розвиваються не лише вітчизняні освіта й виховання. Своєю теоретичною діяльністю К.Д. Ушинський зробив вагомий внесок у скарбницю світової педагогічної думки.

Його вчення витримало випробування часом. Воно актуальне й сьо годні, коли відбувається відродження усієї системи народної освіти в незалежній Україні.

40. Внесок О.В.Духновича у становлення української педагогіки. Ідея.народності у вихованні.

Визначну педагогічну діяльність у першій половині та середині XIX ст. проводив на Закарпатті Олександр Васильович Духнович (1803—1865). Педагог стверджує, що дитина стає особистістю, людиною тільки тоді, коли вона набуває освіту і виховання. Людина без виховання, на думку О.В. Духновича, подібна до землі, на якій зростає бур'ян. Отже, людині треба надати освіту, повноцінне виховання, тільки тоді вона буде корисною собі та суспільству. Виходячи з цих позицій, О.В. Духнович все життя дбав про створення нових шкіл, розширення їх мережі, залучення до навчання в них усіх дітей. Підбиваючи підсумки свого життя, він з гордістю заявив: "Я сподорожував усю Маковицю, навчаючи і закликаючи народ будувати школи і, слава Богу, в 71 селі заснував училища...".

Олександр Духнович у своїх ідеях стояв на позиціях традиційного українського просвітительства, вважаючи, що за рахунок поширення освіти можна значно поліпшити суспільство. Довгий час теоретична спадщина і досвід практичної діяльності самобутнього просвітителя карпатських русинів і всього українського народу О.В. Духновича по-справжньому не доводились до широкої громадськості, і лише в останні десятиліття XX ст. поволі, але впевнено, з'являються дослідження, розвідки щодо життя та творчості славетного українця. Великою заслугою педагога є написання ним підручників для народних шкіл. У 1847 р. він створює перший буквар на Закарпатті "Книжицю читальну для начинающих", у 1831 р. пише підручник з географії "Краткий землепис для молодих русинов", у 1853 р. — "Сокращенную грамматику письменного русского языка" тощо.

Особливо педагог наполягає на врахуванні вікових особливостей і будови тіла учнів при залученні їх до фізичної і, зокрема, аграрної праці. У зв'язку з тим, що діти не однакові за природою, вони потребують індивідуального підходу, "адже від натури деякі діти схильні суттю на деякі витівки". У такому разі педагог зобов'язаний вживати засобів, якими б розвивалися бажані й гальмувалися негативні якості. При цьому Духнович застерігає вихователя від того, "щоб пристрастями тими не нашкодив, але ще примножив і збільшив в учневі такому...".

Учителів О.В. Духнович називає просвітителями народу, його сіллю. Діяльністю вчителя має бути знищено зло і процвітати доброчинність. На думку педагога не кожна людина може бути наставником. Ним є той, хто має природні нахили, добре знання предметів та навчання дітей. У "Народной педагогии в пользу училищ й учителей сельских" О.В. Духнович виставляє такі вимоги до вчителя:

"...Наставник повинен бути обдарованим особливими якостями, і між ними такими:

1. Той, хто бажає вчити, повинен мати справжнє покликання до цієї служби.

2. Повинен мати добрі і правильні знання і відомості з того предмета, який хоче викладати іншим.

3. Повинен мати чистий і непорочний норов і процвітати доб-рочесностями.

4. Повинен бути від природи лагідним, поважним, з повним характером муж.

5. Повинен учнів своїх любити і їхню любов також для себе заслужити.

6. Від природи треба йому володіти легким, зрозумілим способом викладання.

7. Повинен мати потрібні засоби для навчання і наставляння.

8. Повинен добрий порядок поважати.

41. Педагогічні погляди і громадська діяльність Т.Г.Шевченка. Освітньо-виховний ідеал.

Г. Г. Шевченко (1814—1861) — великий син українського народу. Вважав, що педагогіка повинна бути демократизованою. У своїх творах він мріяв про таку народну школу, яка б давала учням досить глибокі знання. Повернувшись із заслання, він виношував плани створення доступних підручників для учнів з арифметики, історії та географії України. Тарас Шевченко сам написав "Букварь южнорусский" (1861). У різних формах він висловлював протест проти каральних методів виховання. Так, у повісті "Княжна" змальовує образ учителя-дяка Снегіря, який, шмагаючи дітей різками, вимагав люто, щоб вони читали виразно п'яту заповідь. Т. Г. Шевченко своєю багатогранною творчістю славить сяйво знань, схиляється перед людською вихованістю і інтелектом, кланяється чемності, повазі до літніх людей, тужить і плаче над знедоленими дітьми, сирітками. Пророк і Будитель Т. Г. Шевченко своїми творами стояв на сторожі людської душі, її високого. рівня духовності. Більшість його творів є педагогічними настановами,

педагогічною мудрістю.

Не дуріте самі себе,

Думайте, читайте,

І чужому научайтесь,

Й свого не цурайтесь.

("І мертвим, і живим"...)

Так міг сказати лише мудрий педагог, хто чітко бачить і глибоко розуміє психологічні процеси в сім'ї, у навчальному закладі, у суспільному житті.

42. Ідея національного виховання С. Русової.

У працях “Дошкільне виховання”, “Нова школа” та ін. Русова С.Ф. широко розглядає ідею національного виховання. Націоналізм в його позитивному значенні, який характерний для кожного народу, який проживає в незалежній самостійній державі, ідентичний патріотизмові.

Національне виховання – не сумісне з шовінізмом, це виховання в дусі своєї рідної мови, на українських переказах, віруваннях, звичаях історії свого народу, своїй культурі, фольклорній творчості народу.

Національне виховання, як стверджує С.Ф.Русова, виховання високоосвіченої людини можливе при правильній організації національної школи, національної освіти і національної системи виховання при наявності національних вчителів і педагогічних кадрів.

В кожній народності поруч з загальними педагогічними ідеями, вселюдно визначеними, є риси своєї національних рис і особливостей.

Кожна дитина, школяр належить до того чи іншого народу, до певної народності, яка має свої національні особливості.

У справі національного виховання важливе місце займає ідея національної самосвідомості – усвідомлення того, що ти належиш до певного народу, з його мовою, культурою, звичаями, гордості за свою державу.

Національна самосвідомість формується в дитини в соціально-національному середовищі /оточені/, в своїй духовності сім’ї. Батьки, і вчителі сприяють моральному вихованню, етичному, моралі рідного краю, самовідчуття, самовідданості і самоаналізу, що ти належиш до тієї чи іншої народності.

Українська самосвідомість – відчуття задоволення, гордості за приналежність особистості до своєї нації, до своєї держави…

Національна самосвідомість формується в сім’ї та школі, коли вони спілкуються рідною мовою, співають і слухають рідні пісні, слухають рідну музику, музику своїх композиторів, свого народу, дотримуються своїх обрядів і традицій.

Велике значення в національному вихованні має обряд відзначення народних свят…

В праці “Нова школа” С.Ф.Русова відзначає значення національних свят, ювілеїв, річниць, видатних письменників, народних героїв, діячів, історичних подій, дат, релігійних свят. Зокрема Різдво Христове, святий вечір, колядки, вечір вертепу, Водохреща, його ритуалу Великодню, весняні танці – ягілки, окрашування яєчок-крашанок, писанок, освячення Пасхи, розгавляння, обряд поминок-Проводів…

Зелені свята, Івана Купала, Андрія, Миколая, празники сіл, Покрови, Петра-Павла, Наума(14 грудня), Віри, Надії, Любові – 30 грудня.

В Україні повинна бути своя національна школа, на своїй державній рідній мові…

Завдання школи – формувати дитину-українця на своїй національні й основі, народній педагогіці. Однак пам’ятати слова геніального письменника:

І чужому научайтесь,

І свого не цурайтесь…

Педагогіка повинна опиратися на національний світогляд в Україні і на національну філософію, якою має оволодіти педагог, щоб успішно формувати в учнів компонент духовності. С.Ф.Русова ввела в педагогіку такі терміни як “народні погляди”, “духовність особистості” та ін. Русова піклується про народного вчителя, його матеріальне становище, необхідно давати йому ґрунтовну педагогічну підготовку.

43. М.Грушевський про українську школу.

Михайло Сергійович Грушевський (1866-1934)- професор, видатний історик, публіцист, перший Президент України. Автор нової концепції української історії, яку вважав могутнім засобом громадського виховання, важливим моральним елементом навчального змісту.

Пройшов складний життєвий шлях. Після захисту дисертації (1894) певний час працював завідувачем кафедри історії Львівського університету. Редагував "Записки..." Наукового Товариства ім. Т.Шевченка. Очолював дирекцію "Українсько-руської видавничої спілки. У 1906 році заснував у Петербурзі "Украинский вестник" - орган української громади в Державній Думі. З березня 1917 р. обраний головою Української Центральної Ради, а в 1918р. став Президентом Української Народної Республіки.

Стверджував, що серед найважливіших потреб розвитку національного виховання є потреба рідної школи, без якої народ ніколи не зможе вибитися на самостійну дорогу життя і залишатиметься лише пасинком чужих народів. Зважаючи на це, навчання рідною мовою вважав головним принципом організації народної освіти. Намагаючись втілити цей принцип у життя, видав "Історію українського народу", "Коротку історію України", "Ілюстровану історію України", інші навчально-методичні посібники. Написав низку статей, у яких обстоював виховну роль історичної пам'яті українського народу. Згодом об'єднав їх у збірки: "Хто такі українці й чого вони хочуть", "На порозі Нової України", "Вільна Україна".

44. Українська школа в перші роки Радянської влади (1918 - 1930 рр.).

У грудні 1917 р. більшовики на своєму з'їзді у Харкові проголосили Українську Радянську Республіку. Але їх влада в Україні в перші роки поширювалася лише на сході, території УНР вони окуповували лише періодами. В перший (січень-лютий 1918 р.) і другий (лютий-серпень 1919 р.) періоди свого панування вони дотримувалися в освіті принципу про те, що українське населення саме вправі вибирати мову навчання своїх дітей. Але через сітку спеціальних агітаторів більшовики добивалися схильності людей до російської мови, що, у свою чергу, сприяло руйнуванню української освіти.

Остаточно радянська влада в Україні закріпилася з часу третього окупування її більшовиками (з грудня 1919 р.). Спочатку українські більшовики не мали чіткої освітньої політики, спрямувавши свої зусилля, передусім, на ліквідацію старої системи освіти, відокремлення школи від церкви, формування нового апарату управління освітою, втягнення у революцію і привернення на свою сторону широких мас учительства тощо. У грудні 1917 р. вони створили Народний Комісаріат Освіти України на чолі з В. Затонським.

Нову українську систему освіти більшовики намагалися будувати за російським зразком. Беручи за основу "Положення про єдину трудову школу", що діяло в Радянській Росії, вони прийняли у травні 1919 р. "Положення про єдину трудову школу УРСР". "Положення" передбачало: запровадження безплатного і спільного навчання дітей обох статей з 8-ми років, загальноосвітній і політехнічний характер навчання, заборону релігійного виховання, введення в основу роботи школи продуктивної праці дітей. Заперечувалися перевідні і випускні екзамени, не допускалися домашні завдання учням, поділ на класи замінювався поділом на групи за рівнем підготовленості дітей до певних видів занять, ліквідовувалася 5-бальна система оцінювання знань.

У липні 1920 р. Наркомос УРСР видав "Декларацію про соціальне виховання дітей". У ній визначалися основні принципи політики Радянської України у галузі освіти і виховання підростаючого покоління. "Декларація" вказувала на необхідність виховання дітей в дусі комунізму, трудового виховання, поєднання навчання і виховання у єдиному процесі. Окремі питання у документі трактувалися з позицій теорії "відмирання школи", замість шкіл рекомендувалися дитячі будинки та дитячі комуни, основним підручником проголошувалося життя, недооцінювалася роль сім'ї у вихованні дітей (виходили з помилкової думки про неминуче відмирання сім'ї в умовах соціалізму), а саме соціальне виховання розглядалося як засіб руйнування сім'ї і усунення її від виховання дітей.

Схема шкільної освіти Г. Гринька була такою: дошкільні заклади соціального виховання (дитячий садок, дитячий будинок, комуна, колонія) для дітей від 4 до 8 років; єдина трудова школа для дітей від 8 до 15 років (I концентр 4-річний – з 8 до 12 років, II концентр 3-річний – з 12 до 15 років); професійні школи (для молоді віком 15-18 років) і вищі навчальні заклади (технікум, інститут, академія).

У Росії єдина трудова школа була дев'ятирічною, а в Україні – семирічною. У Росії технікум був підготовчою школою до інституту, а в Україні інститут і технікум визнавалися як рівноправні вищі учбові заклади з тією різницею, що технікум випускав вузьких спеціалістів-інструкторів, а інститут – висококваліфікованих спеціалістів-практиків. На відміну від російської українська система виключала зі своєї схеми університети, у 1920 р. вони були реорганізовані в інститути народної освіти. Підготовку вчених з тієї чи іншої

В цілому проект Гринька будувався за основними принципами, які майже не відрізнялися від тих, які були прийняті в Українській державі: школа мала бути єдиною, трудовою, виховною і національною. Але в умовах радянської влади національною вона могла бути лише за формою, а зміст її був інтернаціональний. Не дивлячись на те, що у вихованні проголошувався принцип народної творчості, все шкільництво підпорядковувалося більшовицькій партії і її центральним органам, без волі яких нічого не можна було робити.

45. Внесок Г.Г.Ващенка у становлення національної школи та педагогіки. Погляди видатного вченого щодо системи освіти в незалежній українській державі.

Головними елементами української національної системи освіти Г.Г.Ващенко вважає її ідеалістичне світосприйняття, християнську мораль як основу родини і здорового суспільства. На думку вченого, в систему національного виховання має входити також родинне виховання, причому мати повинна бути звільнена від праці до трьох років після народження дитини, бо ніщо не може заступити материнської любові, такої необхідної в ранньому віці.

Порівнюючи системи освіти в Західній Європі й Америці, наголошуючи на значенні християнської ідеології в розбудові засад української освітньої системи в «Проекті системи освіти в самостійній Україні», професор робить висновок, що запорукою належного рівня функціонування освітньої системи мають бути школи державні чи приватні з єдиною програмою та ідеологічним спрямуванням. Г.Г. Ващенко пропонує авторську систему освіти у вільній Україні. Перший ступень – передшкільне і шкільне виховання, мета якого – «материнський догляд» або ясла для дітей до трьох років, а також дитячий садок для дітей від трьох до шести років. Потім початкова школа, в якій навчаються діти від шести до чотирнадцяти років. На думку Г.Г. Ващенка, у середній школі (в різних типах, таких, як класична гімназія, реальна школа, середня технічна школа, учительська семінарія, середня агрономічна школа, середня медична школа) мають навчатися підлітки від чотирнадцяти до вісімнадцяти років. Далі юнаки та дівчата від вісімнадцяти до двадцяти двох – двадцяти трьох років можуть продовжувати навчання у вищий школі, тобто в університетах, вищих технічних школах, педагогічних інститутах, академії мистецтв, консерваторії, військовій академії. Слід зазначити, що професор Г.Г. Ващенко визначив такі важливі складові системи освіти в Україні, як позашкільна освіта та науково – дослідні установи (тобто Академія наук, Академія педагогічних наук). На високий рівень повинна бути поставлена наукова робота в галузі теоретичної педагогіки, яка відповідала б науковим традиціям України. На думку Г.Г.Ващенка, функціонування цієї системи неможливе без зв’язку з родиною. Важливу роль у вихованні відіграють також молодіжні організації, включені до освітньо-виховної системи.

Основним завданням педагогів, вихователів Г.Г. Ващенко вважав підготовку людей, які могли б служити своїми знаннями й працею Батьківщині. Провідним елементом виховання, на його думку, є виховання розумове. Не менш важливим є також моральне виховання, яке повинно включати виховання любові до Бога і до Батьківщини. З моральним вихованням тісно пов’язане виховання волі і характеру. Найважливішою рисою вольової людини є принциповість і здатність чітко поставити перед собою певну мету, а потім, доклавши всіх зусиль, досягнути її.

За Г.Г. Ващенком, велике значення у вихованні має естетика на базі високоякісного мистецтва – музики, пісні, образотворчого мистецтва, скульптури, театру тощо. Нарешті, виховання молоді повинно включати розвиток естетичного смаку, творчих і мистецьких здібностей, а також, що не менш важливо, фізичне виховання.

Порівнюючи системи освіти в Західній Європі й Америці, наголошуючи на значенні християнської ідеології в розбудові засад української освітньої системи в «Проекті системи освіти в самостійній Україні», професор робить висновок, що запорукою належного рівня функціонування освітньої системи мають бути школи державні чи приватні з єдиною програмою та ідеологічним спрямуванням. Г.Г. Ващенко пропонує авторську систему освіти у вільній Україні. Перший ступень – передшкільне і шкільне виховання, мета якого – «материнський догляд» або ясла для дітей до трьох років, а також дитячий садок для дітей від трьох до шести років. Потім початкова школа, в якій навчаються діти від шести до чотирнадцяти років. На думку Г.Г. Ващенка, у середній школі (в різних типах, таких, як класична гімназія, реальна школа, середня технічна школа, учительська семінарія, середня агрономічна школа, середня медична школа) мають навчатися підлітки від чотирнадцяти до вісімнадцяти років. Далі юнаки та дівчата від вісімнадцяти до двадцяти двох – двадцяти трьох років можуть продовжувати навчання у вищий школі, тобто в університетах, вищих технічних школах, педагогічних інститутах, академії мистецтв, консерваторії, військовій академії. Слід зазначити, що професор Г.Г. Ващенко визначив такі важливі складові системи освіти в Україні, як позашкільна освіта та науково – дослідні установи (тобто Академія наук, Академія педагогічних наук). На високий рівень повинна бути поставлена наукова робота в галузі теоретичної педагогіки, яка відповідала б науковим традиціям України. На думку Г.Г.Ващенка, функціонування цієї системи неможливе без зв’язку з родиною. Важливу роль у вихованні відіграють також молодіжні організації, включені до освітньо-виховної системи.

46. Проблема виховного ідеалу в працях Г.Г.Ващенка. Виховний ідеал української національної педагогіки.

Український виховний ідеал втілюється у нашій традиції. Ним, як вважає Г. Ващенко, "треба визнати той, що витримав іспит історії, найбільше відповідає психології народу та його призначенню, увійшов у психіку народних мас, відбитий у народній творчості й в творах кращих митців і письменників, що стали духовними проповідниками свого народу" (Ващенко Г., 1994, с. 104). Теоретичне обґрунтування українського виховного ідеалу започатковане К. Ушинським і розвинуте у педагогічній творчості Г. Ващенка, зокрема у його відомій праці "Виховний ідеал".

В основу своїх поглядів на ідеал українського національного виховання Г. Ващенко поклав закони віри в ідеали добра, намагання творити добро і відстоювати його на землі. Вихована на цих засадах людина у своїй поведінці керується вірою, утверджуючи її навколо себе і в самій собі: вона будує Царство Боже на землі.

Дата добавления: 2015-05-23