Україна і українці у війнах з наполеонівською Францією

24 червня 1812 р. 260 000 французьке військо Наполеон Бонапарда переправилась через р. Німан. Головним завданням Наполеона було здобути Москву і примусити Олександра І до капітуляції. У напрямку до Риги 30 000 військо вів маршал Жак С.Ж. Макдоналд, а австрійський 30-тис. корпус під орудою фельдмаршала Карла Шварценберга прямував на Волинь. Під кінець липня цей корпус зайняв територію Ковельського, Володимирського та частину Луцького повітів.

На кордоні Російської імперії проти французів стояло 340 000 війська з 942 гарматами, а згодом підійшло ще 53 тис. війська і 216 гармат. Перевага була на російському боці, але в перші місяці війни російська армія постійно відступила. За 110 км. на захід від Москви біля села Бородіно російські війска під командуванням фельдмаршала князя Михаїла Кутузова 26 серпня 1812 р. провели грандіозну бойову операцію, в якій обидві армії мали величезні втрати (рос. армія – 44 тис. осіб, французька армія – 58 тис. осіб). 14 вересня 1812 р. Наполеон увійшов у напівпусту Москву, у якій почалися великі пожежі. 19 жовтня французька армія почала відступ від Москви. 26-29 листопада 1812 р. при переправі через р. Березіну біля Борисова у Білорусії основні сили французів були розбиті і залишки армії безладно відступали. У січні 1813 р. з великої французької армії залишилось близько 30 тис. осіб. Австрійський корпус з Волині відступив до Галичини. Втрати російської армії складали 210 тис. чол.

Війна Наполеона з Росією викликала жвавий рух в Україні. Ще на передодні наполеонівського вторгнення Олександр І 5 червня 1812 р. видав розпорядження про формування з українських селян козацького війська на території Київської і Кам’янець-Подільської губерній. Формування козацьких полків було доручено графові де Віттові з титулуванням його бригадним командиром Українських Козацьких Полків. У царському документі говорилось про те, що добровольці «будуть назавжди належати до українського війська і при першому запотребуванні вони мають негайно зголоситися до служби й організувати свої полки» (СПб., 1830. – Т. 32. - № 25. – С. 129). Цей заклик до формування козацьких полків був широко підтриманий, бо в народній пам’яті козацтво асоціювалось з волею. Упродовж місяця було сформоване Українське Козацьке військо, яке відправили до 3-ї Обсерваційної Армії ген. Олександра Тормасова, що розташовувалась на Волині. Пізніше із цих правобережних полків була створена Українська кінно-козацька дивізія, яка в 1813-1814 рр. оперувала у західній Європі.

Швидка мобілізація народного ополчення (козацьких полків) заохотила російський уряд до формування козацького війська на Полтавщині і Чернігівщині, де козацькі традиції були ще свіжими. Олександр І 7 липня 1812 р. видав ще один указ, яким доручав малоросійському генерал-губернатору Я. Лобанову-Ростовському сформувати 15 малоросійських кінно-козацьких полків. Охочих зголосилося чимало, але одного бажання було замало. Кожен козак повинен був прибути на коні й озброєний, вдяганий і взутий, із запасом білизни. Так як пересічному селянинові це було не під силу, то уряд не заперечував, якщо військовий виряд і коней для добровольців придбають міщанські, селянські та шляхетські громади. На території Полтавської та Чернігівської губерній було набрано 61083 козаки. Усе це козацтво сподівалося повернути собі колишні козацькі вольності і вирватись із кріпацтва. Старшинський корпус новонабраного козацького війська мали складати шляхта-дворяни, але вони не мали особливого бажання вирушати на театр військових дій. Так, капітан Іван Котляревський організував 5-й полтавський полк, але від військового походу відмовився.

Комендантом усіх малосійських полків був призначений генерал князь Пилип Живагов, а під кінець листопада 1812 р. команду над полтавськими полками перебрав генерал Бороздін. 60-й полтавський полк під командуванням Миколи Свічки був при бойовій армії і від 11 жовтня 1812 р. виконував службу на шляху Калуга-Москва. П’ять полтавських та п’ять Чернігівських полків, під командуванням генерала графа Івана Гудовича, відведено на територію Могилівської губернії у Білорусії. Полтавські і чернігівські ополченські полки були розташовані у Волинській губернії, у Житомирі, Новгород-Волинському, Овручі, Острозі. В середині грудня 10 лівобережних полків вирушили на Волинь, де переслідували австрійський корпус генерала К. Шварценберга. Пізніше до них приєдналися ще й решта п’ять і так на Волині опинилося 15 лівобережних кінно-козацьких полків, Лівобережна Українська козацько-кінна девізія та полки Полтавського та Чернігівського ополчення. Переслідуючи австрійський корпус, українські частини перейшли в березні 1813 р. на територію Варшавського князівства і були розташовані в різних містах як місцеві залоги. У лютому 1813 р. усі лівобережні козацькі полки, а також усі ополченські кінні полки М. Кутузов передав під командування ген.-майора князя Н. Кудашева. Тоді ж уся українська кіннота отримала нову уніформу.

Відтіснивши французьку армію з території Російської імперії, російська армія вступила у Центральну Європу. Союзники Наполеона стягнули свої війська до міста Ляйпціга у Саксонії, де 16-18 жовтня 1813 р. відбулася «битва народів», у якій брало участь близько півмільйона війська. Між ними були і українські козацькі полки, в тому числі й Українська кінно-козацька дивізія. Битва під Ляйпцігом остаточно зламала потужність Франції і 31 березня 1814 р. союзники здобули Париж. У бою за французьку столицю в складі російської армії брали участь три полки Бузьких козаків та Українська кінно-козацька дивізія.

У військових діях на території Німеччини та Франції брали участь чотири полки Української кінно-козацької дивізії, два Чернігівські і один Полтавський кінно-козацький полк. Решта полків, як козацькі, так і ополченські, залишились у Варшавському князівстві. На початку листопада 1814 р. вони повернулись на Україну. Втрати козаків складали більше 5,5 тис. осіб.

Споряджаючи козацькі полки кіньми, фуражем, провіантом та одежею, козацькі громади колишньої Гетьманщини надзвичайно виснажилися. Ніякої компенсації від держави вони не отримали. Як і дідичі, які зібрали на козацьке ополчення понад 9 мільйонів рублів.

Знайомство з Європою в ході переслідування наполеонівської армії, з способом життя в європейських країнах мали великий вплив на формування національної свідомості і політичної активності просвічених елементів українського суспільства.

Дата добавления: 2015-05-23