Фашистська політико-правова ідеологія

Фаши́зм — ідеологія культу сильної особистості, агресивного шовінізму та расизму. Основою ідеології фашизму є крайній шовінізм і націоналізм, що переходять в ідею расової обраності, мілітарізм і вождизм.

Фашизм — соціально-політичні рухи, ідеології і державні режими правототалітарного типу. В точному значенні, фашизм — феномен політичного життя Італії 20-40-х рр. XX ст. З 30-х рр. поняття «фашизм» стало поширюватись і на інші режими: націонал-соціалістичний в Німеччині (нацизм), військово-фалангістський в Іспанії (Іспанська фаланга), військово-поліцейський в Португалії тощо. В будь яких своїх проявах фашизм протиставляє інститутам і цінностям демократії так званий «новий порядок» та жорсткі засоби його утвердження. Фашизм у владі опирається на масову тоталітарну політичну партію (приходячи до влади, вона стає монопольною), підконтрольні владі профспілки і незаперечний авторитет «вождя», «дуче», «каудільо», а також на масовий ідеологічний і фізичний терор.

Ознаки: обґрунтування за расовою ознакою переваги і обраності однієї, обраної в силу цього панівної нації, дискримінація стосовно інших «чужорідних», «ворожих» націй і національних меншин; заперечення демократії та відкритості влади; насадження режиму, заснованого на принципах тоталітарно-корпоративної державності, однопартійності та вождізму; утвердження насилля і терору з метою придушення політичного противника і будь-яких форм інакодумства; мілітаризація суспільства, створення воєнізованих формувань і виправдання війни як засобу вирішення міждержавних проблем.

Альфред Розенберг Розенберга вважають головним нацистським спеціалістом і творцем расистської теорії. В книзі "Міф двадцятого століття" він зазначав, що історія і завдання майбутнього вже не визначаються протистоянням класів або церковних догматів, а характеризуються боротьбою між "кров'ю і кров'ю", расою і расою, народом і народом. На його думку, лише три речі – кров, раса і народ становлять сутність історичного розвитку, є вищою цінністю. Расу він трактував як різновид душі, вона є цінністю сама по собі. Головним завданням XX ст. вважав творення "нового міфу життя", "нового типу людини". Згідно з Розенбергом раса вирізнялася не лише біологічними властивостями. Велике значення також мали духовні характеристи-' ки, зокрема кожній расі притаманний індивідуальний "расовий дух". Расовий дух охоплював сукупність расових характеристик, які виявлялися в цивілізаційному внеску певної раси: культурі, мистецтві, науці, а також у державному устрої. Виразниками расового духу мали бути історичні особистості. З-поміж німців, на його думку, найвидатнішими постатями, представниками арійського духу, були І. Кант та Р. Вагнер. Головною складовою "духу раси" була воля, тобто сформована сила, здатна нав'язати певну форму державної організації.

Волю А. Розенберг розглядав як головний чинник формування нової німецької держави. Серед інструментів творення він також вирізняв націонал-соціалістичну партію, яка мала бути ієрархічно побудована за зразком католицької церкви і покликана оновити народ. Саме народ мав висунути зі своїх надр вождя, який не нагадував традиційного короля або ідеального героя. З одного боку, він повинен бути "примітивним королем", подібним до простого народу, а з іншого – "втілювати геройський міф".

На базі вождя і партії, яка його підтримує, мала утворитися нова держава – органічне та ієрархічне об'єднання, що визначає кожному його відповідне місце. Держава мала бути одночасно національною і соціалістичною, позаяк соціалізм не можна було відокремити від націоналізму. Розенберг розглядав державу не як самостійну мету, а як засіб для збереження німецького народу. В цьому випадку держава мала бути одним з багатьох засобів, разом із церквою, правом, мистецтвом тощо. Він вважав, що держави змінюються, набувають чинності нові закони, а народ залишається стабільним.

Карл Шмитт розглядається в науці як націоналіст, противник плюралізму, антіліберал, а також опонент парламентаризму і шанувальник італійського фашизму, противник правової держави та природного права і неоабсолютіст. Будучи юристом Шмітт був творцем ряду термінів та концепцій, які згодом увійшли в науковий, політологічний і навіть загальномовного лексикону, наприклад: «конституційна дійсність» і «політична теологія». Сьогодні через свою ангажованість серед націонал-соціалістів Шмітт розглядається як «страшний юрист», оспорюваний теоретик і супротивник ліберальної демократії, але також, не в останню чергу завдяки своєму впливу на державне право і юриспруденцію ранньої федеративної республіки, одночасно, як класик політичної думки.

Дата добавления: 2015-05-23