Ред.]Результати індустріалізації УРСР 1920-1930-х років

Ред.]Культові фігури «трудового героїзму» в Україні

Ред.]Реконструйовані підприємства

В ході «сталінської індустріалізації» в Україні були капітально реконструйовані вже існуючі підприємства, засновані в кінці XIX — на початку XX століть.

Головні реконструйовані підприємства:

§ Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча;

§ Дніпровський металургійний комбінат імені Ф. Е. Дзержинського;

§ Дніпропетровський металургійний завод імені Петровського;

§ Нижньодніпровський трубопрокатний завод імені Карла Лібкнехта і т. ін.

Велику популярність придбали в 1930-і роки окремі приклади "трудового героїзму".

§ Олексій Стаханов — у вугільній промисловості;

У ніч з 30 на 31 серпня 1935 р. вибійник шахти «Центральна-Ірміно» Олексій Стаханов за допомогою двох помічників-кріпильників добув 102 тонни вугілля при нормі 7 тон на 1 вибійника, в 14,5 рази перекривши норму видобутку. Прикладу Стаханова стали слідувати інші виробничники. Подвиг Стаханова поклав початок поняттям «стахановці» та «стахановський рух» на всій території СРСР.

§ Парасковія Ангеліна — в тракторній промисловості;

§ Макар Мазай — в металургії.

В кінці першої п'ятирічки в Українській РСР підприємства союзного підпорядкування виробляли 69,8 % продукції, республіканського — 20,3 %, місцевого — 9,9 %. З середини 1930-х років все більше виявлявся курс на мілітаризацію народного господарства, створення ВПК.

Кардинально змінилося співвідношення між промисловістю і сільським господарством в структурі економіки Української РСР. Різко скоротилися всі види приватної власності. Ліквідовувалися іноземні концесії.

§ у 1940 році рівень промислового виробництва збільшився в 7 разів в порівнянні з 1913 р.;

§ за обсягами виробництва важкої промисловості Україна обігнала низку розвинених європейських країн: друге місце в Європі з випуску машин (після Великобританії) і друге місце з виплавки чавуну (після Німеччини);

§ Україна з аграрної країни перетворилася на індустріально-аграрну. Було ліквідовано безробіття, з'явилися тисячі нових робочих місць.

Курс на індустріалізацію було проголошено на ХIV з'їзді ВКП(б) (грудень 1925 року), що було логічним продовженням плану ГОЕЛРО і вмотивовувалось рядом обставин:

1. До 1925 року, йдучи шляхом НЕПу, країна досягла довоєнного (1913 р.) рівня, що давало підстави для подальшого розвитку.

2. Значне відставання від економічно розвинутих країн диктувало потребу індустріального розвитку.

3. Щезла надія на світову комуністичну революцію, з якою пов'язували свою стратегію російські більшовики, виникла необхідність пристосуватися до нових умов існування одної соціалістичної країни в капіталістичному оточенні і потреба зміцнити оборонну промисловість до початку нової війни.

Мета індустріалізації: перетворити країну з аграрної в індустріальну, із держави, що ввозить машини і обладнання, в державу, яка їх виробляє, забезпечити економічну самостійність і незалежність, зміцнити обороноздатність тощо.

Головні особливості індустріалізації в Україні:

1. Залучення в промисловість республіки відносно більшої частини коштів ніж в інші республіки [так, в першій п'ятирічці (1928–1933 роки) Україна отримала 20% всіх капіталовкладень в промисловість СРСР].

2. Побудова в Україні промислових гігантів. У промисловості СРСР в 20–30-х роках ключовими вважалися 35 об'єктів вартістю понад 100 млн. крб. кожний, з них в Україні розміщувалось 12 (Запоріжсталь, Криворіжсталь, Харківський тракторний завод, Краматорськмашбуд та ін.).

3. Нерівномірність в часі процесу здійснення індустріалізації [так, в роки першої п'ятирічки з 1500 підприємств, що споруджувались в СРСР в Україні побудовано 400; в другій п'ятирічці (1933–37 роки) з 4500 – 1000; а в третій, незавершеній (1938–41 роки) з 3000 – 600].

4. Поява у республіканському промисловому комплексі нових галузей: електрометалургії, маргаринової, комбікормової тощо.

5. Витіснення приватного сектору в економіці України йшло вищими темпами, ніж в цілому по СРСР [якщо в цілому на початку 20-х років приватний сектор давав 25% виробництва промислової продукції, то в 1928 році на його частку припадало лише 12 % (по СРСР – 17 %)].

6. Індустріалізація в Україні вела до перекосів і деформацій у розміщенні продуктивних сил: прискорювався промисловий розвиток Дніпро-Донецького регіону, а інші регіони України значно відставали.

7. Завдяки модернізації промисловість групи ''A'' (виробництво засобів виробництва) значно випереджала промисловість групи ''Б'' (виробництво предметів споживання) (87,5% і 12,5% відповідно).

Індустріалізація в СРСР і цілому і в Україні зокрема відрізнялася від процесу індустріалізації країн Заходу:

Західні країни

СРСР (УРСР)

Труднощі індустріалізації:

1. Величезні за масштабами перетворення мали здійснюватися на значній території, зі слабо розвиненою комунікаційною інфраструктурою (дороги, зв'язок, мости).

1. Досить швидкі (форсовані) темпи вимагали всезростаючих капіталовкладень.

2. Нестача кваліфікованих кадрів.

3. Дефіцит необхідного обладнання для новозбудованих заводів і фабрик.

4. Нестача сировини і коштів тощо.

Найбільша проблема з вищенаведених – де взяти кошти? Сталінське керівництво вирішило цю проблему своєрідним чином (див. табл. – кошти), і особливе місце тут відводилось грабунку селянства, перекачуванню коштів із села в місто шляхом підвищення податків і цін на промислові товари та заниження цін на сільгосппродукцію.

Спочатку курс на індустріалізацію передбачав напружені, але реальні плани. Але незабаром Сталін проголосив форсований курс, не підкріплений ані коштами, ані взаємоув'язкою з іншими плановими показниками. Набирає обертів рапортоманія, офіційна пропаганда оголосила, що перша п'ятирічка виконана за 3 роки і 4 місяці, а насправді за багатьма показниками вона не була виконана взагалі.

Цікава деталь – політбюро ЦК партії своїм рішенням від 1 лютого 1933 року заборонило всім відомствам друкувати будь-які цифрові звіти про виконання п'ятирічних планів. Узагальнені дані наводились лише по випуску валової продукції, обчисленої в карбованцях. Напружені плани вимагали інтенсифікації праці. Розпалювався масовий ентузіазм через соціалістичне змагання, нагороди (запроваджено звання Героя Соціалістичної Праці), примус, страх тощо.

Підсумки і наслідки індустріалізації:

Важко підрахувати, в скільки разів зріс об'єм промислової продукції, оскільки тодішня статистика не є об'єктивною, але все ж індустріалізація вивела Україну на якісно новий рівень промислового розвитку:

1. Докорінно змінилася структура народного господарства України: зросла частка промисловості у порівнянні з часткою с/г у загальному обсязі валової продукції.

2. В розвитку промисловості домінує виробництво засобів виробництва.

3. Дрібна промисловість (кустарно-реміснича) вже не відіграє суттєвої ролі і витісняється великою.

4. Посилюється процес урбанізації (якщо до індустріалізації лише кожний 5-й житель України проживав у місті, то в кінці 30-х – кожен 3-й). Відбувається поступова українізація міста, формуєтьсянаціональний український робітничий клас та науково-технічна інтелігенція.

5. За рівнем розвитку промисловості Україна випередила кілька розвинених західноєвропейських країн [Україна посідала 2-е місце в Європі (після Німеччини) за виплавленням чавуну; 3-тє місце (після Німеччини та Англії) за виробництвом сталі;; 4-е – за видобутком вугілля тощо].

Негативні тенденції у господарстві України, викликані індустріалізацією:

1. Домінування промисловості групи ''А'' над групою ''Б'' вело до недостачі на ринку необхідних товарів широкого вжитку, до тотального дефіциту (з 1928 року – перехід до карткової системи розподілу в містах).

2. Гігантоманія привела до того, що будівництво сотень об'єктів було розпочате, але не завершене через нестачу коштів, сировини, обладнання, робочої сили (близько 40% капіталовкладень було заморожено).

3. Жорстка централізація управління промисловістю (так, 89% важкої промисловості було в загальносоюзному підпорядкуванні), відмова від саморегулюючих механізмів, формування яких розпочалося в роки НЕПу, орієнтація на адміністративно-командні методи управління.

4. Ставка на побудову підприємств-монополістів.

5. Деормування структури розміщення продуктивних сил.

6. Значне перевантаження екосистеми України, зростання техногенного навантаження на природу тощо.

Отже, процес індустріалізації в Україні мав свої особливості, а її наслідки були суперечливими і неоднозначними, несучи як позитивні зрушення, так і негативні тенденції. Однак ціна цих позитивних зрушень була надто високою: для одержання коштів було пограбоване і поневолене село, демонтовано НЕП, запроваджено командно-адміністративні методи управління, створено атмосферу надзвичайного напруження, пошуку “шкідників”, що спричинило масові репресії.

#20

Колективіза́ція — створення великих колективних господарств на основі селянських дворів. Передбачалося, що результатом колективізації стане ріст виробництва сільськогосподарської продукції на 150%. Колективізація мала охопити майже всі селянські господарства, відтак, ліквідувавши «шкідливий буржуазний вплив» приватної власності.

Фактично, метою було перетворення всієї робочої сили села, а також міста, на робітників державних підприємств. Це встановлювало повний економічний контроль держави над громадянами, значно розширювало її політичне панування над самостійним до цього селянством. Було відомо, що реалізація плану зустріне певний опір, особливо з боку селян, яких мали позбавити землі, проте партійне керівництво приймало його як належне, мовляв «не розбивши яєць, не підсмажеш яєшні».

Найрадикальніше колективізація відбувалася у сільській місцевості, де вона нагадувала війну режиму проти селянства. Історики називають колективізацію однією з причин Голодомору 1932—1933 років в Україні.

Більшовики доводили, що рано чи пізно колективне сільське господарство має замінити дрібні селянські господарства. Однак, переконати селян погодитися з таким поглядом буде непросто й довго, особливо після тих поступок, що їх за НЕПу отримали селяни. Реакція селян на створення в1920-х роках колгоспів та радгоспів була малообнадійливою — до них вступило лише 3% усіх сільськогосподарських робітників СРСР. Тому, опрацьовуючи перший п'ятирічний план, більшовики розраховували, що в кращому разі вони зможуть колективізувати 20% селянських дворів (для України це завдання виражалося в 30%). Зосередивши увагу на індустріалізації, радянське керівництво, в очевидь, вирішило не брати на себе величезний тягар, пов'язаний із докорінним перетворенням сільського господарства.

Дата добавления: 2015-05-23