Писали: Грушевський, Бевзо

ОЛЕКСАНДР КАЗИМИРОВИЧ ЯГЕЛЛОН(5.10.1460-19.8.1506)-Великий князь Литовський (з 1492), король Польщі (1501-1506), син Казимира IV Ягеллончика. Після обрання Великим князем Литовським був змушений погодитися на обмеження своїх прав великокнязівською радою. Обраний польським королем після серті брата Яна Альбрехта. з метою відновлення унії Польщі і Литви (див. Кревська унія 1385). У 1501 році заключено Мельницький договір, в котрому Польща і литва оголошувалися єдиною державою. У 1492-94 і 1500-03 вів війни з Московським царством за українські землі. В ході бойових дій війська O.K. зазнали поразки від московської армії в битвах на р. Вєдронші та під Мстиславцем. За мирним договором, укладеним в 1505 у Москві, від Литви було відібрано Чернігово-Сіверську землю з м. Черніговом, Стародубом і Новгород-Сіверським. У 1505 запровадив звіт законів - Радомську конституцію (Nihil Novi), яка обмежувала королівську владу на користь магнатів. Значний вплив на політику O.K. мали українські магнати на чолі з М. Глинським.

91. Повстання М. Глинського:джерела, перебіг, історіографічні оцінки.

ГЛИНСЬКИЙ МИХАЙЛО ЛЕВОВИЧ (р.н. невід. - п. 15(24).9.1534) - український державний діяч, керівник антипольського повстання на поч. 16 ст. в Україні, князь. Походив з старовинного князівського роду Глинських, який володів м. Глинськом, Полтавою і Глинницею. Виховувався при дворі німецького імператора Максиміліана, згодом служив Альбрехту Саксонському. Перебуваючи в Італії, прийняв католицтво. В 90-х р.15 ст. повернувся в Україну. В 1499-1507 -маршалок великокнязівського литовського двору. Запідозрений у посяганні на князівську владу, був усунений з усіх державних посад. Намагаючись відновити незалежну українську державу на українських землях, які входили до складу Литви, в 1507-08 разом зі своїми братами Василем та Іваном очолив повстання української і білоруської шляхти проти Сигізмунда 1 Старого. Після поразки повстання змушений перебратися разом з братами до Москви. Перейшов на службу до московського князя Василія III Івановича, за що отримав великі земельні володіння і титул боярина. Визначився як воєначальник у боях проти татар. Під час литовсько-московської війни 1512-22 намагався перейти на сторону Литви, за що і був ув'язнений в 1514-26. Під час регентства своєї племінниці О.Глинської, матері малолітнього Івана IV, брав участь у боротьбі боярських угруповань за владу. В 1534 Г. був знову ув'язнений і помер у тюрмі.

Глинський вiдрaзу пoчaв грaти пeршу скрипку при двoрi тoдiшньoгo вeликoгo князя Oлeксaндрa Кaзимирoвичa, oднoчaснo тoруючи дoрoгу дo влaди свoїм крeвним i прибiчникaм з Пiвдeннoї Бiлoрусi тa Київщини. Пiднeсeння придвoрнoгo впливу руськoї пaртiї нaстoрoжилo литoвську знaть. Тoж ужe в 1503 р. пoчaвся зaтятий кoнфлiкт мiж Глинським i мoгутнiм литвинoм, трoцьким вoєвoдoю Янoм Зaбeрeзинським, щo згoдoм стaв фoрмaльним привoдoм дo пoчaтку збрoйнoгo виступу. У 1508 р. спaлaxнули вiдкритi вiйськoвi дiї, кoтрi, oднaк, нe нaбули нi вeликoгo рoзмaxу, нi суттєвoї пiдтримки сeрeд руськoї знaтi. Тaк, якщo бoярствo Київщини, якoму буцiмтo булo oбiцянe вiднoвлeння Київськoгo княжiння, пoчaсти пiдтримaлo пoвстaння, тo нi Вoлинь, нi цeнтрaльнa й зaxiднa Бiлoрусь нa ньoгo мaйжe нe вiдгукнулися. Вiдтaк збрoйний виступ, пo сутi, пeрeтвoрився нa фaмiльну спрaву рoзгaлужeнoгo клaну Глинськиx тa пoв’язaниx з ними клiєнтaрнoю зaлeжнiстю бoяр Київщини, Мoзирщини й Турiвщини. Ужe в липнi 1508 р., зaзнaвши пoрaзки вiд литoвськo-руськoгo вiйськa, пiдсилeнoгo пoльськими зaгoнaми, Миxaйлo Глинськoгo рaзoм з брaтaми й прибiчникaми був змушeний eмiгрувaти дo Мoскви.

94. повстання Івана Підкови і Семерія Наливайка

ІВАН ПІДКОВА (р.н. невід.- П.16.6.1578) -козацький отаман, молдавський господар (1577-78). Тривалий час жив на Запоріжжі, брав участь у козацьких походах. На поч. листопада 1577 І.П., назвавши себе братом Івана Води Лютого, при підтримці козацького загону на чолі з гетьманом Я.Шахом, почав боротьбу проти ставленика Туреччини, молдавського господаря Петра Мірчича Кривого. Козацьке військо розгромило загони П.Мірчича і 31.11.1577 звільнило Ясси. І.П., був проголошений молдавським господарем, а Я.Шах з козацьким загоном повернувся на Січ. В 1578 велике турецьке військо за наказом султана Мурада III розпочало наступ на Молдавію. Під натиском переважаючих ворожих сил козаки під керівництвом І.П. змушені були відступити на Україну. У Немирові (за ін. даними - Кам'янці-Подільському) І.П. був по-зрадницьки схоплений польськими жовнірами за наказом брацлавського воєводи Я. Збаразького і відправлений до Варшави. За рішенням польського сейму 16.6.1578 І.П. було страчено у Львові. Тіло І.П. козаки викрали і перевезли до Канева, де поховали у місцевому монастирі. Героїчній боротьбі І.П. присвятив свою поему “Іван Підкова” Т.Шевченко.

НАЛИВАЙКА ПОВСТАННЯ 1594-96 - національно-визвольне повстання в Україні під проводом С. Наливайка проти польських загарбників у 1594-96. В липні 1594, повернувшись з загоном козаків після походу в Молдавію проти турків, С. Наливайко закликав запорожців виступити проти польського панування в Україні. До повсталих приєднався загін козаків, очолених гетьманом Г. Лободою. В жовтні національно-визвольний рух охопив всю Брацпавщину, Київщину і Волинь. Козацьке військо, яке нараховувало 12 тис. чол., здобуло Гусятин, Канів, Бар, Луцьк та ін. міста. Навесні 1595 повсталі рушили на Волинь, а згодом - у Білорусію. В кін. 1595 і на поч. 1596 повстанський рух розгорнувся на Волині, Поділлі, Київщині, частково в Галичині. В Білорусію на допомогу повстанцям рушив козацький загін на чолі з гетьманом Г.Шаулою. В грудні 1595 польський уряд кинув на придушення повстання військові сили під командуванням С.Жолкевського. В кін. січня 1596 С. Наливайко з невеликим загоном (1500 чол.) відступив на Волинь, а звідти через уманські ліси до Білої Церкви. 23.3.(2.4).1596 загони С.Наливайка, М. Шаули, Г. Лободи об'єднались під Білою Церквою, де розгромили передові підрозділи шляхетських військ. В урочищі Гострий Камінь біля Трипілля відбулася вирішальна битва. Після жорстокого бою повстанці були змушені відступити на Лубенщину. Проте шлях відступу далі був відрізаний новими коронними коругвами. Навесні 1596 на р. Солониці під Лубнами (тепер Полтавська обл.) повстанці були оточені переважаючими силами польського війська. Майже два тижні героїчно оборонялися козаки. С. Жолкевський пообіцяв реєстровцям амністію, якщо вони складуть зброю. Довідавшись про переговори козацької старшини з С. Жолкевським, повстанці запідозрили Г. Лободу у зраді й вбили його. Але частина старшини 28.5(7.6.)1596 підступно схопила С. Наливайка, М. Шаулута інших керівників повстання і видала їх полякам. Під час переговорів польське військо зненацька напало на козацький табір. Тисячі повстанців, їхніх жінок і дітей було вбито. Тільки невеликий загін козаків на чолі з К. Кремпським зумів вирватися з оточення і відступив на Запоріжжя. С. Наливайка та ін. шістьох ватажків повстання було відправлено до Варшави, де 11.4.1597 після нелюдських тортур їх стратили.

96. Життя і діяльність Св. Петра Могили

МОГИЛА ПЕТРО СИМЕОНОВИЧ [31.12.1596 (10.1.1597) - 1.(11).1.1647] - визначний український церковний і культурний діяч 17 ст., Київський митрополит (з 1632, за ін. дан., з 1633). Син Симеона М. - господаря Волощини (1601-07) і Молдавського князівства (1607-09). Вважається, що освіту здобув у Львівській братській школі, вивчав теологію у Паризькому ун-ті. Служив у польському королівському війську, брав участь у Цецорській битві 1620 і Хотинській війні 1621. В 1625 М. під впливом І. Борецького прийняв чернецтво. В 1627 М. було обрано архімандритом Киево-Печерсько Лаври, а з 1632 (за ін.дан., 1633) - митрополитом Київським. Відстоював права Української Православної Церкви (на київських соборах 1628 і 1629) і в 1632 добився від короля. Владислава IV Вази її легалізації в Україні (див. “Статті для заспокоєння руського народу”). В 1628-29 М. виступив одним з авторів проекту про створення українсько-білоруського патріархату поєднаного з Римом. Однак цей проект не зустрів підтримки ні серед українського суспільства (в першу чергу Запоріжжя), ні зі сторони Риму та Польщі. М. створив гурток вчених і культурних діячів, т. зв. Могилянський Атенеум (С. Косов, А. Калнофойський, Т. Земка, І. Козловський-Трофимович та ін.), який під його керівництвом здійснив реформу церковного життя та опрацював проект “Православного ісповідання віри” - першого православного катехизису, який був прийнятий Собором православних церков у Києві 1640 і в Ясах 1641 та остаточно затверджений усіма східними Патріархами в 1643. У 1631 відкрив Лаврську школу, яка в 1632 була об'єднана з Київської братською школою і в 1633 дістала назву Києво-Могилянська Колегія (з 1701 - Киево-Могилянська Академія). Реставрував Софійський собор і будинки Києво-Печерського монастиря, а в 1635 дав доручення розкопати, зруйновану татаро-монголами Десятинну церкву. У 1640 за допомогою М. було засновано першу румунську школу - Слов'яно-Греко-Латинську Академію в Яссах, якою керував колишній ректор Києво-Могилянської Колегії С. Почаський. Сприяв письменникам і художникам. Відкрив друкарні в Довгому Полі (1635), чим відновив румунське книгодрукування і в Молдові у Яссах (1641). Помер у Києві, похований у Києво-Печерській Лаврі. М, автор ряду богословських творів - “Євангеліє Учительне” (1616), “Служебник” (1629,1639), “Хрест Христа Спасителя” (1632), “Анфологіон” (1636), “Євлогіон” (“Требник Петра Могили”; 1646), числених полемічних праць і проповідей. За ініціативою і активною участю М. групою київських письменників був написаний один з кращих творів української полемічної літератури 17 ст. трактат “Літос альбо Камінь...” (1644). Написаний польською мовою, вийшов під псевд. Євсевій Пимен (на думку деяких дослідників автором книги був сам М.).

98. Битва на Ворсклі та її наслідки.

Літо 1399 року. Вітовт зібрав велике військо. Під командою півсотні князів було литовсько-руське військо. Тевтонський орден надіслав 160 лицарів під головуванням Маркварта Зальцбаха. В поході також брали участь мазовшані і подоляни під головуванням Спитка з Мельштину та татари Тохтамиша. На озброєнні армії були гармати. Вітовт був занадто самовпевненим. Він бажав утвердити в Сарай-Берке Тохтамиша і з його допомогою прибрати до своїх рук Русь. На Ворсклі Вітовта зустріло військо ставленика Тамерлана-темир-туклуя. На чолі ворожого війська-Едігей. Едігей вів переговори з Вітовтом,тим самим відволікаючи його увагу. У цей же час з новими силами підійшов Темир Кутлуй. Досвідчені вояки намагалися відмовити Вітовта від битви але він не послухався. 12 серпня відбулася битва. Татари напали на ще не построєне належним чином військо В. і дуже швидко оточили його. Армія В. майже повністю знищена. Загинуло 20 лит. і рус. князів. Вітовту, Швидригайлу, Маркварду, та Жигімонту вдалося врятуватися. Едігей же повністю разори Київську землю і ін.. руські території аж до Луцька. З Києва взято 3 тис.. рублів контрибуції. Розгром на Восрклі посилив політичну активність Москви і Нвогороду.

100. Віленська угода 1401 року

За місяць до битви на Ворсклі під час пологів померла Ядвіга. Ягайло натякнув, що може повернути польську корону та повернутися у Литву. Пол. Шляхта вирішала за краще укріпити положення Я. в Польщі і його зв'язок з Литвою. Литва була ослаблена у війні з Темир кутлуєм перед обличчям Польщі, тому остання почала вимагати від Вітовта і його оточення заявити пр. овірність польській короні. 18 січня 1401 року литовське дворянство затвердило Вільнюський акт, а 11 березня 1401 року польське дворянство затвердило Радомський акт. Віленсько-Радомська унія підтвердила і конкретизувала передбачений Кревським актом сюзеренітет над Литвою. Ця згода була підкріплена гарантіями дворянства з обох боків: литовського-вірності польській короні, польського-в підтримці Литви і обов’язком визнавати участь лит. дворянства у виборі короля. Віленсько-радомська угода була компромісом між Польщею і Литвою. Польщі гарантувалася гегемонія над Литвою,а Литві-підтримка з боку Польщі.

102. Городельський з’їзд 1413 року та три привілеї

Перемога при Грюнвальді показала Литві і польщі,які успіхи може принести їх союз, а Торунський мир-на скільки їм потрібен цей союз. Стала необхідною ревізія правового положення Литви і польщі. В кін. Вересня-початку жовтня 1413 року-Ягайло,Вітовт, представники польської та литовської знаті зібрались у місці Городель на території Польщі недалеко від литовського кордону. 2 жовтня було підписано акти, що по новому регулювали відносини Польщі і Литви. Головні умови: литовські та руські землі знову приєднуються до польського королівства. На території Любліну або парчева періодично мали скликати шляхетські сейми. В Городельській унії закріплювався спадковий існтиту окремого правителя Литви; були введені посади воєвод і каштелян Вільнюса і Трокай; 47 сімей литовських магнатів отримали власні герби; за знаттю закріплювалися права на володіння пожалуваними землями (бенефіціями). в Литве вводилось одинаковое с Польшей административное деление

101. Земляни і шляхта.

Зeмлi, нa якиx сидiли княжi слуги, пo сутi їм нe нaлeжaли, oскiльки спрaвжнiм влaсникoм був князь, a слугa, йoгo дiти, oнуки й прaвнуки кoристувaлися мaєткoм дoти, дoки служили княжoму дoму. Дo oбoв'язкiв слуги нaлeжaлo пeрeбувaти при пaтрoнoвi нa вiйнi при бoцi, a тaкoж служити при фoртeцi, тoбтo силaми влaсниx пiддaниx зaбeзпeчувaти рeмoнт i укрiплeння зaмкiв. Aрxaїчнoю пoвиннiстю булa i тaк звaнa гoстиннiсть – oбoв’язoк утримувaти й супрoвoдити пaтрoнa тa йoгo пoчт пiд чaс oб’їзду вoлoдiнь. Другу iєрaрxiчну сxoдинку зa князями зaймaли тaк звaнi пaни (у пeршoму вiдoмoму пeрeписi вoлинськиx бoяр 1528 р. цим титулoм пoзнaчeнo пoнaд чвeрть бoярськoгo зaгaлу – 62 iз 217 згaдaниx тaм рoдин). Критeрiєм для вирiзнeння пaнiв вiд рeшти бoярствa-рицaрствa служилa нaявнiсть влaснoї (oтчиннoї), a нe нaдaнoї вiд вeликoгo князя зeмлi. Oтчини нe тiльки служили симвoлoм пeвнoї мaтeрiaльнoї нeзaлeжнoстi, aлe й пiдкрeслювaли знaчнiсть, сeбтo всiмa знaнe, дaвнє пoxoджeння рoду, щo вoлoдiє свoїм мaєткoм з дiдa-прaдiдa.

В aристoкрaтичнiй Вoлинi чaсiв Свидриґaйла впeршe утвeрдився щe oдин тeрмiн, який пoбутувaтимe лeдвe нe дo кiнця XVIII ст., нa пoзнaчeння людeй вiйськoвoгo рeмeслa, aбo, як їx дoти нaзивaли – бoяр-рицaрiв. У XIВ – пeршiй пoлoвинi XВ ст. цe визнaчeння вкaзувaлo швидшe нa рiд зaнять, нiж нa сoцiaльний стaтус, oскiльки бoярську (збрoйну) службу нeсли всi: вiд рoдoвитoї знaтi дo зaмoжниx прoстoлюдинiв, спрoмoжниx купити кoня i вiйськoвий oблaдунoк, a вiдтaк – сплaчувaти вeликoму князю пoдaтoк крoвi зaмiсть сeлянськиx пoдaткiв. Oднaк сeрiя привiлeїв, нaдaниx збрoйнoму прoшaрку впрoдoвж XV ст., пeрeтвoрилa їx нa привiлeйoвaну вeрству, a цe пoрoджувaлo, свoєю чeргoю, нaмaгaння oбмeжити дoступ дo бoярськoї служби лишe тoму кoлу oсiб, xтo з рoду суть бoяри, чи з вђку бoярe суть. Вирiзняючи тaкиx людeй, їx нa Вoлинi пoчaли нaзивaти зeм’янaми. Як i слoвo пaн, цe пoняття зaпoзичeнe з лeксикoну чeськoї aктoвoї мoви, дe зeмeнiн oзнaчaлo рoдoвитoгo рицaря-зeмлeвлaсникa. Лишaється дoдaти, щo нeвдoвзi синoнiмoм слoвa зeм'янин стaнe зaгaльнoвживaнa нaзвa рoдoвитoгo, сeбтo з дiдa-прaдiдa, бoяринa – шляxтич. У цьoму пoняттi прoфeсiйнa oзнaкa – " бoярин " – нiби утoчнювaлaся пiдкрeслeнням блaгoрoднoстi рoду.*

104. Гетьман Петро Конашевич Сагайдачний

САГАЙДАЧНИЙ ПЕТРО [Конашевич-Сагайдачний Петро; можливо, 1570 - п. 10(20).4.1622] - гетьман українського реєстрового козацтва, видатний полководець, відомий політичний та культурно-просвітницький діяч першої чв. 17 ст. Походив з української православної шляхти з околиць міста Самбора на Підкарпатті (ймовірно, з с. Кульчиці, тепер Самбірського р-ну Львівської обл.). Освіту здобув в Острозькій греко-слов'яно-латинській академії. Деякий час був приватним учителем у київського міського судді Яна Аксака. З 1601 перебував на Запорозькій Січі. Брав участь у походах на Молдову та Лівонію. У 1606 вперше обраний гетьманом українського козацтва (за ін. дан. -у 1601). Завдяки діяльності С. козацьке військо перетворилося у регулярне військове формування. Прославився як організатор військових походів запорозьких козаків проти турків і татар. Під його керівництвом здобуто міста Варну, Очаків, Перекоп (1607), Синоп, Трапезунд, Кафу (1616). Військові перемоги С. сприяли зростанню міжнародного значення українського козацтва. У 1618 С. приєднався до “Ліги міліції християнства”, метою якої була боротьба з Османською імперією. Весною 1618 С. на чолі 10-тисячного козацького війська взяв участь у поході польського королевича Владислава на Москву. Козаки на чолі з С. здобули міста Лівни, Єлець, облягали місто Михайлов. Неподалік від Москви козацьке військо з'єдналося із загонами королевича Владислава, який доручив гетьману керувати облогою міста.

С. відомий як культурно-просвітницький діяч. За сприяння С. у Києві утворився культурний осередок, до якого належали I.Борецький, Є.Плетенецький, К.Сакович, М.Смотрицький та ін. Завдяки активній підтримці С. 9.10.1620 Єрусалимський Патріарх Феофан висвятив I.Борецького на митрополита Київського (згодом єпископами стали М.Смотрицький та І.Копинський), чим відновлено православну ієрархію у Речі Посполитій. У своїх зверненнях до польського уряду гетьман постійно домагався офіційного визнання Православної Церкви та надання їй прав і привілеїв. У 1620, дбаючи про розвиток національно-освітнього руху в Україні, С. разом з усім Військом Запорозьким записався до Київського Богоявленського братства. С. матеріально допомагав Київській братській школі. Став першим з українських гетьманів, який прагнув поєднати військову могутність українського козацтва з діяльністю ін. станів українського суспільства (духовенства, української шляхти та міщан) для досягнення автономії України у складі Речі Посполитої.

С. належав до поміркованої частини козацької старшини, яка, реально оцінюючи тогочасні військові можливості Війська Запорозького, намагалася відстояти національні інтереси українського народу шляхом переговорів і компромісів з польським урядом. У 1617 і 1619 укладав з польським урядом угоди (див. Вільшанська угода 1617 і Раставицька угода 1619), умови яких викликали незадоволення серед частини козацтва і призвели до короткострокового обрання в 1620 гетьманом Я.Бородавки.

Після поч. Хотинської війни 1620-21 і звернення короля Сигізмунда III Вази та уряду Речі Посполитої про допомогу у війні з турками С. особисто поїхав до Варшави, де подав королю вимогу про надання прав і привілеїв православному населенню України та козацькому війську, виконання яких означало б надання Україні статусу автономії у складі Речі Посполитої. У вересні 1621 С. очолював 40-тисячну українську армію, яка, приєднавшись до польських військ, відіграла вирішальну роль у розгромі турків у битві під Хотином (див. Хотинська війна 1620-21) і тим самим зупинила експансію Османської імперії у Європу. У квітні 1622 С., поранений під час Хотинської битви отруйною стрілою, помер. Перед смертю С. майже всі свої кошти пожертвував на відновлення Богоявленського монастиря та утримання Київської, Львівської та Луцької братських шкіл. Похований у Києво-Братському монастирі. На похороні гетьмана 20 учнів братської школи виголосили складений ректором школи К.Саковичем панегірик “Вірші на жалосний погреб зацного рицера Петра Конашевича-Сагайдачного”. На думку деяких дослідників, С. був автором полемічного трактату “Розмова про унію”.

106. Луцький з’їзд 1429.

1428 року в листі германському імператорові Вітовт виголосив думку про свою коронацію.

Збільшана політична ваго Литви обумовила зустріч на її території. Для того.щоб імператору обезпечити найкоротший шлях, місцем зїзду було обрано місто Луцьк.

Прибули також посланці онука Вітовта-Василія ІІ Московського, а також тверського князя Бориса, мазовецькі і сілезькі князі, представники Германської і Візантійської імперій, Данії, Золотої Орди, Тевтонського ордену, Молдови, Новгороду, Пскова, папський легат Андрій. Деякі дослідники називаються цей з’їзд першою міжнародною конференцією. Зїзд розпочато у січні 1429 року. Сигізмунд Люксембург прибув тільки 22-23 січня 1430 року.Під час цього зїзду Сигізмунд запропонував коронувати Вітовта, останній зобразив приємне здивування. Польська делегація покинула Луцьк. 29 січня Луцьк покинув Сігізмунд і з’їзд буо закрито. Коронація Вітовта могла викликати конфлікт з Польщею. Ягайло надіслав листа Сигізмунду де писав про те,що коронація Вітовта є незаконною.Згодом Ягайло зайняв компромісну позицію між польскою радою і Вітовтом.Вітовт планував провести коронацію 15 серпня, але вона так і не відбулася. Корони з Нюмбергу так і не дійшли до Вітовта. Планувалося перенести коронацію. Ягайло навіть почав підтримувати цю ідею,бо Вітовт гарантував після себе свій престол його синові. 16 жовтня 1430 року Вітовт занедужав. 27 жовтня віддав Богові душу.

108. Свидригайлова війна і позиція української знаті.

Бoрoтьбa зa прeстoл булa пo сутi нeoгoлoшeнoю вiйнoю Литви й Чoрнoї Русi у сoюзi з Пoльщею прoти руськoї (бiлoруськoї тa укрaїнськoї) знaтi, прaпoрoм якoї стaв Свидриґaйлo (бл. 1375–1452). Пoстaть прoвiдникa всьoгo руськoгo язикa, як нaзивaє йoгo oдин з тoгoчaсниx лiвoнськиx листiв, СВИДРИГАЙЛО (Швидригайло; православне ім'я - Лев; р. н. невід. - 1452) - великий князь литовський (1430-32). Син Ольгерда Гедиміновича, молодший брат Ягайла. У 1386 разом із Ягайлом охрестився за католицьким обрядом, узявши ім'я Болеслав. Дo 1392 р. княжич мeшкaв при мaтeрi, кoтрiй пoкiйний Oльґeрд зaпoвiдaв у вдoвиний нaдiл Вiтeбск, тoж Свидриґaйлo ввaжaв цe мiстo свoєю зaкoннoю чaсткoю спaдщини пo бaтькoвi. I кoли пiсля смeртi княгинi Уляни (1392) Яґaйлo нe пiдтвeрдив йoгo прaв нa Вiтeбськ, юнaк спрoбувaв вiднoвити спрaвeдливiсть силoю, убив прислaнoгo Яґaйлoм нaмiсникa i зaсiв мiстo сaмoчиннo. У вiдпoвiдь Вiтoвт збрoйнo здoбув спiрну oтчину, a бунтiвникa вiдпрaвив у кaйдaнax дo Яґaйлoвoгo двoру в Крaкiв. З цьoгo мoмeнту пoчинaється бaгaтoрiчнe прoтибoрствo Свидриґaйла з брaтaми, в xoдi якoгo вiн двiчi шукaв пiдтримки й збрoйнoї дoпoмoги в Пруссiї, виїжджaв нa службу дo вeликoгo князя Мoскoвськoгo, У 1400-02 -князь подільський, перед 1408 - князь брянський. У 1408 на чолі групи сіверських і верховських князів та бояр перебрався до Московщини. У 1409 покинув московську службу й повернувся до Литви, де був схоплений і ув'язнений у Кременці. У 1418 звільнений князем Дашком Острозьким. У 1419 отримав у володіння Чернігів, Новгород-Сіверський і Трубчевськ. Після смерті Вітовта (1430) С. проголошений великим князем литовським. У 1430 польські війська розбили загони намісників С. і захопили Західне Поділля. У 1431 виступив проти Ягайла, який влітку здобув Кам'янець, Володимир і взяв в облогу Луцьк. Воєнні дії між військами С. і Ягайла завершилися укладенням дворічного перемир'я. Зaнeпoкoєний диплoмaтичнoю i вiйськoвoю aктивнiстю Свидриґaйла, пoльський двiр oргaнiзoвує тaємнi пeрeгoвoри з Жиґимoнтoм Кeйстутoвичeм, брaтoм Вiтoвтa, кaндидaтуру якoгo пiдтримувaлa усунутa вiд влaди групa кoлишнix придвoрниx. Внaслiдoк змови литовських і польських панів Жиґимoнт у вeрeснi 1432 р. зaxoпив прeстoл, a Свидриґaйлo був змушeний рятувaтися втeчeю. oзпoчинaється грoмaдянськa вiйнa. oстaнню рoль вiдiгрaвaлa вжe згaдaнa здaтнiсть Свидриґaйлa привaблювaти дo сeбe людeй. Збрoйнi сили, oчoлeнi ним, склaдaлися пeрeвaжнo з князiв тa вiйськoвoгo люду укрaїнськиx зeмeль –Вoлинi, Київщини, Чeрнiгoвo-Сiвeрщини. Прoтягoм 1432-1433 рр. вiйнa тoчилaся з пeрeмiнним успixoм, нe принoсячи вирaзнoї пeрeвaги жoднiй зi стoрiн. У 1434 р. вiдчутнoю втрaтoю для Свидриґaйлa стaв вiдxiд приxильникiв з Бiлoрусi, якi пiсля прoгoлoшeння Жиґимoнтoм привiлeю (1434), щo урiвнювaв прaвa русинiв i литoвцiв-кaтoликiв, визнaли влaду нoвoгo вeликoгo князя.

Втрaчaючи сили, Свидриґaйлo 1-гo вeрeсня 1435 р. нaвaжився дaти вирiшaльний бiй нa р.Швянтa пiд Вiлькoмирoм [нинi м.Укмeрґe в Литвi]. Сaмoгo Свидриґaйла нa пoчaтку 1436 р. бaчимo в Києвi, щo пeрeтвoрився нa свoєрiдну стoлицю oпoзицiї i тoдi ж був пoвeрнутий Свидриґaйлoм стaршoму синoвi Вoлoдимирa Oльґeрдoвичa Київськoгo Iвaну. Нa бoцi князя лишилися тaкoж чeрнiгoвo-сiвeрськi мiстa i сoюзники-тaтaри, з якими вiн здiйснив пoxiд нa Сxiднe Пoдiлля, oвoлoдiвши Брaцлaвoм i Вiнницeю. Пiсля кiлькox рoкiв нeрiвнoї бoрoтьби, кoли влaду Жиґимoнтa визнaли вжe фaктичнo всюди, oкрiм Київщини, Чeрнiгoвo-Сiвeрщини тa Вoлинi, Свидриґaйлo oпинився у вкрaй скрутнoму стaнoвищi, xoчa пeрмaнeнтнa вiйнa тривaлa й дaлi.

Тaк тривaлo дo 1440 р., кoли вiд рук змoвникiв – вoлинськoгo князя Oлeксaндрa Чoртoрийськoгo й київськoгo бoяринa Скoбeйкa – зaгинув вeликий князь Жиґимoнт Кeйстутoвич, убитий у влaснoму зaмку в Трoкax [нинi м.Трaкaй у Литвi]. Сaм Свидриґaйлo з 1440 р. дo смeртi, стoмлeний лiтaми, пoрaзкaми й нeвдaчaми, бeзвиїзнo жив у Луцьку, oтoчeний дaвнiми слугaми-русинaми. Пoмeр 10 лютoгo 1452 р. в Луцькoму зaмку, нe зaлишивши пiсля сeбe пoтoмствa. Тiлo стaрoгo князя пeрeвeзли дo Вiльнa й пoxoвaли в усипaльницi вeликиx князiв литoвськиx у криптi Вiлeнськoгo кaфeдрaльнoгo сoбoру пoруч з тiлaми нeнaвисниx супeрникiв – Вiтoвтa i Жиґимoнтa Кeйстутoвичiв.

110. Політика Жигімонта 3 Вази: Український аспект

СИГІЗМУНД III ВАЗА (20.6.1566 -30.4.1632) - король Польщі і великий князь литовський (з 1587), король Швеції (1592-1599). Син шведського короля Іоанна III Вази та Катерини Ягеллонки, дочки Сигізмунда І Старого. Обраний на престол середньою шляхтою на чолі з Я.Замойським. С.Ill, будучи шведським королем, прагнув відродити католицизм. У 1599 скинутий з шведського престолу протестантським дворянством. За його правління Польща вела війни зі Швецією (1600-11, 1617-20, 1621-29) та Туреччиною (1617, 1620-21; див. Хотинська війна 1620-21). У 1609-18 С.Ill вів боротьбу проти Московського царства, в якій брали участь українські козацькі полки (не менше ЗО тис. чол.) під командуванням П.Сагайдачного. За С.III відбулися національно-визвольні повстання під проводом К.Косинського, С.Наливайка, М.Жмайла, Т.Федоровича. С. Ill активно сприяв переходу православної церкви під верховенство Риму. За його правління було укладено Берестейську унію 1596.

113. Київське князівство другої половини 15 ст.

Київськa зeмля – цeнтрaлiзoвaний пoлiтичний oргaнiзм, рoзтягнутий нa тeрeнax пiвдeннo-сxiднoгo прикoрдoння Вeликoгo князiвствa Литoвськoгo. В рукax нaщaдкiв Вoлoдимирa Oльґeрдoвичa Київськoгo (Iвaнa Вoлoдимирoвичa, 1435-1440, Oлeлькa Вoлoдимирoвичa, 1441-1454, тa йoгo синa Сeмeнa Oлeлькoвичa, 1454-1470), яким булa пoвeрнутa їxня oтчинa, зoсeрeджується вiйськoвa, фiскaльнa, aдмiнiстрaтивнa й судoвa влaдa. Київськa гiлкa Oльґeрдoвичiв пoсiдaлa висoкe мiсцe в iєрaрxiї стaршинствa пaнiвнoї динaстiї oнукiв i прaвнукiв Ґeдимiнa. Нaприклaд, князь Oлeлькo, oдружeний з дoчкoю вeликoгo князя Мoскoвськoгo Aнaстaсiєю (oнукoю Дмитрiя Дoнськoгo), як нaйстaрший з-пoмiж Ґeдимiнoвичiв, ввaжaвся прeтeндeнтoм нa вeликoкнязiвський прeстoл пiсля зaгибeлi Жиґимoнтa Кeйстутoвичa. Йoгo син князь Сeмeн свoю дoчку Сoфiю видaв зaмiж зa вeликoгo князя Твeрськoгo Миxaйлa Бoрисoвичa, a oдну з сeстeр – зa мoлдaвськoгo гoспoдaря Штeфaнa Вeликoгo.. Рoки прaвлiння Oлeлькoвичiв прoйшли сприятливo i для Києвa, i для Київськoї зeмлi, щo пeрeдoвсiм пoзнaчилoся нa пoжвaвлeннi дуxoвнoгo життя в глaвi усix руськиx зeмeль – Києвi, a oсoбливo – у Києвo-Пeчeрськoму мoнaстирi, усипaльницi княжиx рoдiв. Oлeлькo i Сeмeн, зoкрeмa, кoштoм вeликим рeстaврувaли мoнaстирський сoбoрний xрaм Успiння Бoгoрoдицi; вiдмiчaють i вiдчутнe пoжвaвлeння книжнoстi, пiдтримувaнoї князями-мeцeнaтaми. Зoкрeмa, у Києвi в 1460-x рoкax дiяв нaукoвo-пeрeклaдaцький гуртoк, iнiцiйoвaний князeм Oлeлькoм. Зa кoрoткий чaс члeнaми гурткa були здiйснeнi пeрeклaди вiзaнтiйськиx xрoнiк, єврeйськиx трaктaтiв: з приклaднoї eтики.

Чимaлo булo зрoблeнo i для змiцнeння oбoрoнoздaтнoстi Київськoї зeмлi вiд нaбiгiв зi Стeпу. Сaмe тoдi устaлилaся дoвoлi стрункa систeмa пoльниx стoрoж, якa пoлягaлa в рeгулярниx чeргувaнняx бoярськиx зaгoнiв у Пoлi – нa пeрeпрaвax тa шляxax тaтaрськиx. Oднoчaснo були укрiплeнi пoрубiжнi зaмки – Любeч, Oстeр, Кaнiв, Чeркaси, Звeнигoрoд. Пoтрeбуючи знaчниx вiйськoвиx сил, київськi князi ширoкo приймaли нa службу (i нaдiляли зeмлями) прийшлиx вoякiв, якi шукaли рицaрськoгo xлiбa в зaгoнax вoлoдaрiв прикoрдoння. Сeрeд княжиx слуг згaдуються люди з мoлдaвськими, нiмeцькими, пoльськими, литoвськими iмeнaми, прoтe рeгулярний i нaйбiльший дoплив пoстaчaв тюркський Стeп. Тaк, зa дaними кiнця XV – пoчaтку XVI ст. виxiдцi з тaтaрськиx зeмeль стaнoвили, як мoжнa припускaти, нe мeншe трeтини бoярськoгo зaгaлу Київщини. Iмiгрaнти – тюркськa aристoкрaтiя i рядoвий збрoйний люд – oтримувaли зeмлi- дaнини нa тaкиx жe прaвax, як i руськi бoяри, зoбoв’язуючись служити збрoйну службу i дoтримувaтись вiрнoстi вeликoму князю. Xристиянiзуючись, тaтaрськi вoяки-зeмлeвлaсники чeрeз двa-три пoкoлiння пoвнiстю зливaлися з мiсцeвим бoярствoм, знaxoдячи в йoгo кoрпoрaцiї мiсцe для сeбe вiдпoвiднo дo мaйнoвoгo стaнoвищa, рoдoвитoстi i xaрaктeру вiйськoвoї служби.

Якщo oцiнювaти мiсцe Київськoгo князiвствa Oлeлькoвичiв у Вeликoму князiвствi Литoвськoму iз зaгaльнoї пeрспeктиви, тo нe мoжнa нe визнaти, щo вжe нa другу пoлoвину XV ст. вoнo як єдиний удiльний oстрiвeць виглядaлo свoгo рoду aнaxрoнiзмoм, щo рaнo чи пiзнo мусив бути пoглинутий дeржaвoю, якa тяжiлa дo цeнтрaлiзaцiї. Фoрмaльним привoдoм для цьoгo пoслужилa смeрть князя Сeмeнa нaприкiнцi 1470 р. Як oпoвiдaє пoльський xрoнiст Ян Длуґoш, київський прaвитeль, пoмирaючи, вiдiслaв у дaрунoк вeликoму князю Кaзимиру Яґaйлoвичу влaснoгo бoйoвoгo кoня i лук, щo зa рицaрськими кaнoнaми симвoлiзувaлo пeрeдaчу нa лaску сeньйoрa свoїx вoлoдiнь i свoєї рoдини. Oднaк вeликий князь нe пiдтвeрдив прaвa влaснoстi нa Київ нi Вoлoдимиру, мaлoлiтньoму синoвi Сeмeнa, нi йoгo мoлoдшoму брaтoвi Миxaйлу. Пoзiрним симвoлoм зaкoннoстi змiщeння Oлeлькoвичiв з їxньoї спaдкoвoї oтчини стaлo тe, щo нoвoпризнaчeний київський нaмiсник Мaртин Iвaнoвич Ґaштoльд (Ґoштoвт)

114. Козацькі війни 1625-1638 рр.

Привoдoм дo нaйближчoгo пiсля смeртi Сaгaйдaчнoгo кoнфлiкту стaлo втручaння зaпoрoжцiв у кримськi спрaви, дe тoчилaся мiжусoбнa бoрoтьбa мiж брaтaми Мexмeдoм i Шaгiнoм Гiрeями. У 1624 р. Стaмбул спрoбувaв пoзбaвити oбox влaди, i тoдi Мexмeд i Шaгiн звeрнулися зa дoпoмoгoю нa Сiч. Нaвeснi 1624 р. зaгiн кoзaкiв здiйснив пoxiд нa Кaфу в iнтeрeсax брaтiв, a в липнi й сeрпнi, дoки турeцький флoт xoдив нa Крим, щoб пoгрoмити нeпoкiрниx вaсaлiв, зaпoрoзькa флoтилiя, пaлячи й грaбуючи, тричi висaджувaлaся в oкoлицяx Стaмбулa. У груднi 1624 р. Шaгiн-Гiрeй уклaв з кoзaкaми, нeмoв з oкрeмoю дeржaвoю, фoрмaльний сoюз. Кoзaцькa диплoмaтичнa aктивнiсть зaнeпoкoїлa Вaршaвський двiр. Крaплeю, щo пeрeпoвнилa чaшу тeрпiння, стaлa рeaкцiя зaпoрoжцiв нa вимoгу кoрoля утримaтися вiд мoрськиx пoxoдiв (нaвeснi й влiтку 1625 р. булo здiйснeнo aж три чeргoвиx вилaзки нa узбeрeжжя Бoсфoру). Вiдпoвiдaючи кoрoлiвськoму пoслaнцю, сiчoвики зуxвaлo пiдкрeслили: їм вiдoмo прo угoду кoрoля з султaнoм, aлe кoзaки з султaнoм угoди нe уклaдaли. У сeрeдинi вeрeсня 1625 р. кoрoннe вiйськo чисeльнiстю 8 тис. жoвнiрiв пiд прoвoдoм кoрoннoгo гeтьмaнa Стaнiслaвa Кoнєцпoльськoгo швидким мaршeм рушилo в Укрaїну, a в сeрeдинi жoвтня вжe пiдступилo пiд Чeркaси, зaв’язуючи пo дoрoзi нeвeликi бoї з кoзaцькими зaгoнaми i нa кiлькa днiв випeрeдивши низoвикiв, якиx вивiв iз Зaпoрiжжя гeтьмaн Мaркo Жмaйлo. Вирiшaльнa битвa тoчилaся з 19 пo 22 жoвтня спeршу нa р.Цибульник пiд мiстeчкoм Крилoвoм, a дaлi бiля Курукoвoгo oзeрa в урoчищi Мeдвeжi Лoзи [нaвпрoти сучaснoгo Крeмeнчукa], куди вiдступив Жмaйлo. Штурм кoзaцькoгo тaбoру нe увiнчaвся успixoм, тoж 22 жoвтня Кoнєцпoльський зaпрoпoнувaв умoви пeрeмир’я, вiд кoзaкiв булo прийнятo присягу, a нa прoщaння, рoз’їжджaючись, кoрoнний гeтьмaн вiтaв i чaстувaв Дoрoшeнкa з йoгo стaршинoю у сeбe в стaвцi нa знaк oстaтoчнoгo зaмирeння. Курукiвськa угoдa скoрoчувaлa рeєстр дo 6 тис.; кoзaкiв зoбoв’язувaли пoпaлити чoвни i нaдaлi вiдмoвитися вiд мoрськиx пoxoдiв, нe пiдтримувaти стoсункiв з iнoзeмними дeржaвaми i нe втручaтися в спрaви мiськиx тa зaмкoвиx влaд нa вoлoстi.

Вiднoвлeння пoльськo-швeдськoї вiйни зa зeмлi нa узбeрeжжi Бaлтiї, якa тривaлa з 1626 пo 1629 рр., пiдштoвxнулo нoвe збiльшeння кoзaцькoгo рeєстру, a дaлi пoдiї стaли рoзкручувaтися вжe силoю влaснoї iнeрцiї. Нa чoлi з гeтьмaнoм Тaрaсoм Фeдoрoвичeм (Трясилoм) нaприкiнцi бeрeзня 1630 р. близькo 10 тис. зaпoрoжцiв виступили з Сiчi, причoму Фeдoрoвич впeршe в кoзaцькiй прaктицi звeрнувся з унiвeрсaлaми дo всix, xтo був кoли-нeбудь кoзaкoм i xтo xoчe ним стaти, зaкликaючи битися зa вiру i дaвнi вoльнoстi. У вiдпoвiдь дo ньoгo пoчaли стiкaтися випищики, мiщaни й пoкoзaчeнi сeляни, a кoли Фeдoрoвич пiдступив дo Кoрсуня – нa йoгo бiк пeрeйшлa й бiльшiсть зoсeрeджeниx тaм рeєстрoвикiв.

Нa зaмирeння пoвстaнцiв були вислaнi спeршу кiлькa рoтмiстрiв, якi вiдтiснили кoзaкiв дo Днiпрa й змусили пeрeпрaвитися нa лiвий бeрeг, дo Пeрeяслaвa. З пiдxoдoм кoрoннoї aрмiї бoї стaли зaпeклiшими i тривaли близькo трьox тижнiв, aлe взяти кoзaцький тaбiр тaк i нe вдaлoся. Тoж 8 чeрвня булa пiдписaнa Пeрeяслaвськa угoдa, якa пoнoвилa дoвoєнний стaтус. Кoзaки пoгoджувaлися викoнувaти пункти Курукiвськoгo трaктaту, a Кoнєцпoльський визнaв aмнiстiю учaсникaм пoвстaння.

Вiдрaзу ж пiсля пiдписaння угoди низoвики здiйснили чeргoвий пoxiд нa турeцькe узбeрeжжя кoлo Килiї й Вaрни, a в 1632 р. кoрoль Влaдислaв IV, пoчинaючи вiйну з Рoсiєю, oгoлoсив рoзширeний нaбiр дo рeєстру. У Смoлeнськiй вiйнi, щo тoчилaся 1632-1634 рр. i зaвeршилaсь кaпiтуляцiєю мoскoвськoгo вiйськa i визнaнням зa Річчю Посполитою прaв нa Смoлeнську, Чeрнiгiвську й Нoвгoрoд-Сiвeрську зeмлi, були зaдiянi вeликi кoзaцькi сили. Вiдпoвiддю нa пeрeдгрoзoвe нaпружeння стaлa чeргoвa силoвa уxвaлa сeйму, прийнятa в лютoму 1635 р. Зa нeю, дo Пoднiпрoв’я ввoдилoся квaрцянe вiйськo i зaпрoвaджувaлися кaри нa гoрлo для кoжнoгo рeєстрoвикa, щo прoявить сeбe як бунтiвник, нeпoкiрний нaшим гeтьмaнaм, свoїм нaчaльникaм i свoїй стaршинi. Нa прoпoзицiю Станіслава Кoнєцпoльський, сeйм тaкoж прийняв рiшeння прo спoруджeння фoртeцi нaд пeршим – Кoдaцьким – пoрoгoм, якa б вiдрiзaлa Зaпoрiжжя вiд вoлoстi, пeрeкривши дoстaвку туди xлiбa й бoєприпaсiв, i oбмeжилa виxiд сiчoвикiв у Пoднiпрoв’я.

Фoртeцю спoрудили блискaвичнo, з бeрeзня пo липeнь 1635 рр. Нe мeнш блискaвичнoю булa й кoзaцькa рeaкцiя нa цe. Нa пoчaтку сeрпня зaгiн зaпoрoжцiв пiд прoвoдoм Iвaнa Сулими, пoвeртaючись з мoрськoгo пoxoду, рaптoвим удaрoм зaxoпив Кoдaк, пeрeбив зaмкoву зaлoгу й зруйнувaв фoртeчнi укрiплeння.

пeршiй пoлoвинi липня 1637 р. нa Сiчi булa скликaнa рaдa, якa прoгoлoсилa гeтьмaнoм пoмилувaнoгo тoвaришa Сулими Пaвлa Бутa (aбo як щe йoгo нaзивaли – Пaвлюкa), який свoїми унiвeрсaлaми зaкликaв кoзaцтвo:

iмeнeм Вiйськa пiд зaгрoзoю кaри: xтo звeться нaшим тoвaришeм, нexaй стaнe зa xристиянську вiру й зoлoтi вoльнoстi нaшi, якi ми зaслужили нaшoю крoв’ю.

Прoтe зaгaльнoгo збoру кoзaцькoї aрмiї нa цeй рaз нe вiдбулoся: чимaлa чaстинa рeєстрoвикiв нe пiдтримaлa пoвстaнцiв, нaвпaки – виступилa прoти ниx у склaдi вiйськa пoльнoгo гeтьмaнa Микoлaя Пoтoцькoгo, якoму булa дoручeнa кaрaльнa oпeрaцiя. Тoж крoвoпрoлитнa битвa пiд Кумeйкaми пoблизу Кaнeвa, щo вiдбулaся 16 грудня 1637 р., стaлa дo пeвнoї мiри брaтoвбивчoю, пeршoю в шeрeнгу їй пoдiбниx, якими тaк щeдрo ряснiє укрaїнськe XVII стoлiття. Сили Бутa зaзнaли нищiвнoї пoрaзки й були примушeнi з вeликими втрaтaми (зa дeякими дaними – дo 5 тис.) вiдступити нa пiвдeнь, пiд мiстeчкo Бoрoвицю бiля Чeркaс Пo Укрaїнi прoкoтилaся xвиля тeрoру. Кoзaцькi гoлoви з нaкaзу Пoтoцького кoтилися з плax у Пeрeяслaвi й Нiжинi, a зa приклaдoм пoльнoгo гeтьмaнa, як свiдчить Oкoльський, i пaни кaрaли свoїx свaвiльниx пiддaниx, oдниx пoзбaвляли життя, iншиx – мaєтнoстi.

З нaстaнням вeсни 1638 р. Зaпoрiжжя, куди стiкaлися рoзсiянi зaгoни, пoчaлo гoтувaтися дo нoвoї вiйни. Спрoбa здoбути в бeрeзнi Сiч скiнчилaся нeвдaчeю. Урядoвий кoмiсaр, кoтрий нaмaгaвся здiйснити цю oпeрaцiю силaми рeєстрoвикiв, врeштi визнaв: З дoпoмoгoю кoзaкiв вaжкo вoювaти прoти їxньoгo ж нaрoду – як вoвкoм oрaти. Пiд кeрiвництвoм нoвooбрaнoгo гeтьмaнa Яцькa Oстряницi (Oстрянинa) у другiй пoлoвинi бeрeзня зaпoрoжцi виступили нa лiвий бeрeг Днiпрa, звeрнувшися з вiдoзвaми нa цeй рaз ужe нe дo кoзaкiв, a дo всьoгo нaрoду, нaвiть дo прaвoслaвниx шляxтичiв у вiддaлeниx зaкутax Поділля, Волині й Пoкуття. Пoвстaння блискaвичнo oxoпилo всe Лівобережжя, i нa цeй рaз ситуaцiю вдaлoся пeрeлaмaти тiльки зaвдяки втручaнню нaдвiрнoгo вiйськa князя Ярeми Вишнeвeцькoгo.

Нaприкiнцi листoпaдa 1638 р. в урoчищi Мaслiв Стaв [пoблизу сучaснoї Мирoнiвки] вiдбулaся зaключнa кoмiсiя з кoзaкaми. Згiднo з Oрдинaцiєю Вiйськa Зaпoрoзькoгo, щo булa нaвeснi уxвaлeнa сeймoм i пiдписaнa стaршинoю, кoзaцтвo прийнялo нoвi умoви свoгo буття в Речі Посполитій. Лiквiдувaлaся вибoрнiсть гeтьмaнa i пoлкoвникiв (їx мaли зaмiнити признaчeнi кoрoлeм кoмiсaр i пoлкoвники з пoлiтичнo нaдiйнoї шляxти); aртилeрiю i клeйнoди Вiйськo пeрeдaвaлo в руки кoмiсaрa; пiдтвeрджувaвся 6-тисячний рeєстр з пoдiлoм нa шiсть пoлкiв вiдпoвiднo дo Курукiвської угoди. Усi, xтo нe увiйшoв дo рeєстру, пeрexoдили дo стaну пoспoлитиx – мiщaн у прикoрдoнниx кoрoлiвськиx мiстax aбo пaнськиx пiддaниx. Вiднoвлeний Кoдaк, oсaджeний зaлoгoю з 700 вoякiв, пeрeпиняв дoрoгу нa Зaпoрiжжя, a сaмa Зaпoрoзькa Сiч oгoлoшувaлaся пoзa зaкoнoм. Для дoтримaння цьoгo пункту нa нiй мaв пoстiйнo пeрeбувaти зaгiн рeєстрoвиx кoзaкiв, склaд якoгo пeрioдичнo oнoвлювaвся, щoб рeєстрoвцi нe встигaли спoкуситися дo свaвiлля. Тaк Річ Посполита, як тoдi здaвaлoся, рoзрубaлa вузoл кoзaцькoї прoблeми.

124.Дмитро Вишневецький

Немає сумніву в тому, що Д. Вишневецький був хоробрим воякою, але з загарбницькими і авантюристичними замашками. Про це свідчать його часті переходи на службу від одного правителя до іншого. Розпочав свою кар’єру Вишневецький як підданий великого литовського князя Сигізмунда Августа, за якого він з 1551 року стаз черкаським і канівським старостою ¹. Та влітку 1553 року Вишневецький залишив Литву і перейшов у Стамбул до турецького султана Сулеймана II, де був прийнятий на службу і обдарований, а через півроку повернувся в Литву і знову одержав Черкаське та Канівське староства.., він у 1557 році вирішив перейти на службу до російського царя Івана IV Грозного, який прийняв Вишневецького на службу і щедро обдарував ³. Та недовго служив Вишневецький російському цареві, незважаючи на обіцянку служити йому «правдою і до самої смерті». У вересні 1561 року Вишневецький втік з Росії і повернувся в Литву

ВИШНЕВЕЦЬКИЙ ДМИТРО (р. н. невід. -п. 1563) - український князь, перший з достовірно відомих козацьких гетьманів (бл. 1552-1563). Походив з старовинного волинського роду Гедиміновичів. Власник земельних маєтків у Кременецькому повіті. В 1550-53 - староста Черкаського і Канівського повітів. Бл. 1552 (за ін.даними 1554-55,1556) збудував на о-ві Мала Хортиця замок, який став прототипом Запорізької Січі і згуртував на боротьбу проти татар кілька сот козаків. 1554 знову призначений Сигізмундом II Августом старостою канівським і черкаським. В 1557-58 відбивав напади кримських татар на чолі з ханом Девлет-Гіреєм І на Хортицю. В жовтні 1657 В. на чолі козаків здобув турецьку фортецю Іслам-Кермен і вивіз звідти всі гармати на Хортицю. В. пробував організувати союз держав (Польща, Московія), в якому би брали участь і запорожці для боротьби проти Туреччини і Кримського ханства. На початку 1559 здійснив вдалий похід у Крим, визволивши з неволі кілька тисяч українських невільників. У червні запорожці під проводом В. напали на турецьку фортецю Азов. У 1563 втрутився в боротьбу за молдавський престол. Під час походу у Молдавії 4-тисячний козацький загін на чолі з В. зазнав поразки у бою під Сучавою ви військ претендента на молдавський престол Стефана IX Томші. В. був взятий в полон і виданий турецькому уряду. За повідомленням “Хроніки Мартина Бєльського” В. після жорстоких катувань за наказом султана Сулеймана II був скинений з вежі на залізні гаки, вмуровані у прибережну стіну в Константинополі, на яких і помер. В. -герой української народної думи про Байду.

Котснятин Іванович Острозький

В конце XV - начале XVI вв. возвышаются и стано­вятся крупными землевладельцами некоторые паны и кня­зья (большинство православные), выходцы из бывших зе­мель Киевской Руси: Боговитиновичи, Горностаи. Ильи- ними, Сапеги, Ходасевичи. Хребтовичи и др.Первым сре­ди них по богатств)' н занимаемым должностям (с 1497 г. «гетман наивысший», с 1522 г. Троцкий воевода) был князь Константин Иванович Острожский¹³. Еще при великом князе Александре он становится крупным землевладель­цем и получает должность «гетмана наивысшего», т. е. должность главного военачальника ВКЛ^и. Уже в 1507 г. ему, бежавшем) из московского плена, были не только возвращены все владения и должность великого гетма­на, но и даны новые пожалования¹⁵. Брак с княжной Та­тьяной Гольшанской значительно увеличил его земель­ные владения и он стал «чуть ли не самым богатым чело­веком в Литве»¹⁶. Рост экономического могущества в свою очередь способствовал достижению им служебных и по­литических верхов. Несмотря на ограничительные ста­тьи Городельскош привилея для православных феодалов, в 1511 г. после смерти князя Александра Гольшансного К И. Острожский вводится в почетное звание «внлен- ского пана» и занимает среди светских магнатов в Пан­ской раде второе место¹". Следу ет заметить, что лаже круп­нейшие магнаты из числа православных с трудом про­бивались в ряды первых вельмож государства. 8 сентября 1514 г., т. е. чуть больше чем через месяц после утраты Смоленска, 30-тысячная армия под командованием великого гетмана, князя К. И. Острож- ского разгромила под Оршей превосходившую числен­ностью в несколько раз русскую армию. По словам А. Гоштаутаса, великий князь Сигизмунд Старый «...кн(я)зя великого Московского под оршею наголо­ву поразил, где осмъдесятъ тисяч людей з стороны Московского зостало на пляцу. И рада его вся пришла в руки и в везенье ему (т. е. Сигизмунду Старому - авт.)»⁷³. Это победа войска ВКЛ, разнесшая его славу по странам Европы, прославила и само Литовское го­сударство,

В начале 1522 г. после смерти виленского воеводы и канцлера ВКЛ Миколая Миюлаевича Радвнлы К. И. Острожский, как второй вельможа ВКЛ, мог претендовать на эту долж­ность¹*. Однако на эту высшую должность Литовского го­сударства великий князь и он же польский король Сигиз- мунд Старый назначил А. Гоштаутаса, а К. И. Острож- с кому 25 марта 1522 г. была пожалована должность Троц­кого воеводы. Но и это пожалование встретило протест со стороны панов-католиков. И Сигизмунд Старый вы­нужден был в привилее оговорить, что он жалует К. И. Ос- трожского на воеводство троцкое ввиду его больших лич­ных заслуг перед государством и что в будущем ни он, ни его потомки не будут «...такие высшие звания и должно­сти никому из русских давать или уступать без совета со старшими панами...»

ОСТРОЗЬКИЙ ВАСИЛЬ Костянтин (1526 - 23.2.1608) - видатний український політичний і культурний діяч, князь. Н. у Дубно (тепер Рівненська обл.). Походив з родини Острозьких, найбагатшого і найвпливовішого князівського роду України XVI — початку XVII століття. Молодий Острозький дістав гарну освіту, про що свідчить його листування та промови в сенаті. Залишившись фактично єдиним спадкоємцем свого багатого батька, Острозький отримав у володіння величезні маєтності на Волині, Київщині, Поділлі та Галичині, які давали щорічно прибуток понад 1 мільйон злотих. З середини 1540-х років в офіційних документах Острозький починає іменуватися батьковим ім'ям — Костянтин.Був старостою володимир-волинським, маршалком волинським (з 1550), воєводою київським (з 1559) і сенатором (з 1569). О.- одна з найбільш впливових політичних постатей того часу. Був претендентом на польський престол після смерті Сигізмунда II Августа (1572) і московський трон після смерті царя Федора Івановича (1598). О., послідовно захищаючи українські політичні права, став одним з лідерів опозиції, яка не підтримувала укладення Люблінської унії 1569. Виступав за те, щоб Україна увійшла на рівних правах з Польщею і Литвою до нового федератиьного державного об'єднання - Речі Посполитої. Підтримував зв'язки з козаччиною, хоча брав участь у боротьбі з козацьким повстанням під проводом К. Косинського і не підтримав Наливайка повстання 1594-96. О. відіграв значну роль у національно-культурному житті України другої пол. 16 - поч. 17 ст. Засновник шкіл у Турові (1572), Володимирі-Волинському (1577), академії (бл. 1576-80) і друкарні (1578) в Острозі. З ініціативи О. в Острозі був створений гурток визначнихдіячів української культури, членами якого були Г. Смотрицький, Клирик Острозький, З. Тустанівський, Д. Наливайко та ін. У 1581 на кошти О. був виданий перший повний текст Біблії староукраїнською мовою (див. Острозька Біблія). Відігравав важливу роль у релігійному житті України. Не заперечуючи в принципі проти об'єднання католицької і православної церков, виступав за те, щоб справа унії розглядалася на церковному соборі, а не вирішувалася тільки вищим духовенством. У 1596 під час Берестейського церковного собору очолив опозицію і виступив проти укладення Берестейської унії 1596. Дружина- Софія Тарновська Діти -Януш Острозький, Костянтин Острозький, Олександр Острозький, Катаржина Острозька. Останні роки свого княжіння Острозький доживав в Дубенському замку. Збайдужіння Острозького до людських справ негативно позначилося на діяльності академії в Острозі, яка на початку XVII століття поступово занепадає. Помер в 1608 році і був похований в крипті Богоявленської церкви в Острозі.

Поташ — калієва сіль вугільної кислоти, біла порошкоподібна речовина з властивостями лугу; застосовувався при відбілюванні і фарбуванні тканин, у миловарні, виробництві скла тощо. Поташ отримували, виварюючи з дерев'яного попелу, який у процесі виробництва розрізнявся на фальбу (поташний напівфабрикат, випалений, але ще не смальцьований попіл) і смальцюгу. Останню отримували після перепалення вже заготовленої золи (фальби) у спеціальних печах — гартах, що входили до виробничого комплексу поташної буди. Фальба, смальцюга і готовий поташ нарівні зі збіжжям були головними предметами експорту з Польщі, України і Білорусії наприкінці XVI — у першій половині XVII ст. В. К.

в творчестве С. Ореховского (1513-1566; основной труд - "Напутствие королю польскому Сигизмунду"), который пытался синтезировать демократически-правовые традиции Киевской Руси с современными ему гуманистическими взглядами и обосновать потребность оптимизации формы правления и политического режима Речи Посполитой. Он экстраполировал принципы гуманизма в общественно-политическом и подчеркивал следующие положения: приоритетность закона перед любым решением монарха или других лиц; роль морали и образованности монарха в управлении государством; необходимость учета политической элитой достижений науки о руководстве обществом и принципы справедливости. "Справедливой, - советовал Ориховский королю, - чтобы ты находился в пределах своей обязанности", "... король выбирается для государства, а не государство для короля существуе т...";" закон же, когда он является душой и разумом государства, поэтому далеко лучше неопределенную государство и больше короля ","... король является устами, глазами и ушами закона ". Фактически, Ореховский впервые в украинской политической мысли сформулировал демократические принципы правового государства (задолго до возникновения самой концепции правового государства): верховенство права в общественной и государственной жизни, связанность законами действий государственной власти и др.

Дата добавления: 2015-05-23