Передумови

Причини і організація Голодомору

Термінологія

Щоб дати означення масовому голоду 1930-х років, очевидці і дослідники використовували різні назви. Роберт Конквест назвав свою книгу «Жнива скорботи». Семен Старів назвав свої спогади «Страта голодом». Широко вживалося поняття «штучний голод», а також «навмисно організований голод».

У СРСР сам факт масових смертей від голоду замовчувався комуністичним режимом і навіть старанно приховувався. Під час скорботних заходів пам'яті в США і Канаді на відзнаку 50-х роковин трагедії в компартійній інструкції говорилося: «нам невыгодно по данному вопросу вступать в открытую полемику с зарубежными националистическими писаками».^[9] 1986 року Іван Драч перший в Україні публічно вжив запозичене в діаспори слово «голодомор»^[10] зі зрозумілою всім етимологією: голод і мор. В Україні вперше голод 1932–1933 років почали визнавати лише в 1988. Того року письменник Олекса Мусієнко вжив слово «Голодомор», яке швидко стало загальноприйнятим в українській публіцистиці, а з неї перейшло і до наукової історичної літератури.^[11]

З відомих на наш час документів (зокрема^[12]) випливає висновок про свідому організацію керівництвом Радянської Росії (рос. Советской России, пізніше — СССР) винищення голодом саме українців. Голод організовувався на всіх їх етнічних землях, а не лише в межах УРСР. Організаційні дії та відкритий грабунок селян з застосуванням війська були розпочаті не пізніше 1920 року, з часу, коли Україна була, як зараз відверто пишуть, — «завоевана Красной армией в 1920»^[13]. І першими організаторами і керівниками цих дій були В. Ульянов і Л. Бронштейн.

Селяни здають хліб у Баришівському районі Київської округи, 1930 рік

У 1930 році генсек ЦК ВКП(б) Йосип Сталін дав поштовх новій хвилі колективізації в СРСР. У квітні того року було прийнято Закон про хлібозаготівлі, згідно з яким колгоспи мусили здавати державі від третини до чверті зібраного збіжжя. Тим часом, внаслідок Великої депресії ціни на сільськогосподарську продукцію на Заході стрімко впали. Радянський Союз став на порозі економічної кризи, адже довгострокових позик йому ніхто не давав, вимагаючи визнати за собою борги Російської імперії. Щоб заробити валюту, було вирішено збільшити обсяги продажу зерна, внаслідок чого хлібозаготівельні плани різко і невмотивовано зростали, з колгоспів забирався майже весь урожай, що мотивувало селян відмовлятися від праці на землі, і породило масову неконтрольовану урбанізацію. Для боротьби з цим явищем в грудні 1932 року було в СРСР було запроваджено внутрішні паспорти.

У Миколаєві збудували найбільший у Європі елеватор, 1930 рік

На фоні цього, продовольче становище українських сіл ставало все важчим. Внаслідок хлібозаготівель з урожаю 1931 року, що затяглися до весни 1932, в певних сільських районах України почався голод, внаслідок якого загинуло близько 150 тисяч селян. Він тривав до того часу, поки визрів урожай 1932 року.

З іншого боку, зі збільшенням тиску на селян, активізовувався селянський рух опору. Тільки за даними ГПУ, від 20 лютого до 2 квітня 1930 року в Україні відбулося 1716 масових виступів, з яких 15 кваліфікувалися «як широкі збройні повстання проти радянської влади». Вони об'єднували до двох тисяч людей, і відбувалися під гаслами: «Верніть нам Петлюру!», «Дайте другу державу!», «Хай живе самостійна Україна!», «Геть СРСР!», «Давайте завойовувати іншу свободу, геть комуну!». В ті часи люди організовувалися як могли, були навіть кінні загони. Зброєю були вила, лопати, сокири. Натовпи селян зі співом «Ще не вмерла Україна» ліквідовували місцеві органи влади. Партійці і комсомольці втікали. Прикладом таких подій, а також методів боротьби Радянської влади з селянами, можуть служити документально зафіксовані події у селах Устивиця та Федунка на Полтавщині.

Радянська влада не приживалася в Україні. Керівництво СРСР розуміло це. На партійних зборах влітку 1930 року керівник Компартії України Косіор заявив:

«

Селянин приймає нову тактику. Він відмовляється збирати урожай. Він хоче згноїти зерно, щоб задушити радянський уряд кістлявою рукою голоду. Але ворог прорахувався. Ми покажемо йому, що таке голод. Ваше завдання покінчити з куркульським саботажем урожаю. Ви мусите зібрати його до останньої зернини і відразу відправити на заготівельний пункт. Селяни не працюють. Вони розраховують на попередньо зібране зерно, яке вони заховали в ямах. Ми повинні примусити їх відкрити свої ями

»

Розумів це і Сталін. В листі Кагановичу від 11 серпня 1932 року, вождь писав:

«

Якщо не візьмемось нині за виправлення становища в Україні, Україну можемо втратити… Поставити собі за мету перетворити Україну у найкоротший термін на справжню фортецю СРСР; на справжню зразкову республіку. Грошей на це не шкодувати

»

Таким чином, радянське керівництво ставило перед собою дві мети. По-перше, загнати селян у колгоспи і збільшити обсяги хлібозаготівель. По-друге, зламати класовий і національний рух опору, який на хвилях українізації набував обертів.

Початок репресій. «Закон про п'ять колосків»

Виїзд червоної валки з хлібом. Колгосп «Хвиля пролетарської революції», Харківська область, 1932 рік

19 квітня 1932 Політбюро ЦК ВКП(б) прийняло постанову «про насіннєву позику Україні». Як виняток, позика відпускалась безвідсотково, але з «централізованих ресурсів всередині України». Держава забрала зерно, а потім дозволяє використати зерно, зібране в Україні, для потреб України, не залучаючи зовнішні ресурси. Аж 12 тис. тонн і лише 3 тис. тонн для продовольчої допомоги колгоспникам.

Станом на 17 травня 1932 в Україні не було запасів борошна, що зафіксовано постановою Політбюро ЦК КП(б)У «Про заходи щодо виконання постанов ЦК ВКП(б) про продовольчу допомогу Україні»: з 6,5 млн пудів зерна, відпущених Україні, Політбюро просило завезти 1,5 млн борошном, «зважаючи на повну відсутність в Україні запасів борошна».

Станом на 30 червня 1932 з більшості районів України посівний матеріал було вивезено.

Голова РНК УРСР В. Чубар писав В. Молотову та Й. Сталіну про становище в сільському господарстві УСРР (10 червня 1932 p.). За його підрахунками, на той момент в Україні уже можна було нарахувати мінімум 100 районів, замість 61 станом на початок травня, які потребували продовольчої допомоги та зривали план весінньої сівби. Ці ж райони, на його переконання, в подальшому зриватимуть обробку і збирання врожаю.

Улітку 1932 р. Україна мала повернути в рахунок погашення позики 8 млн 250 тис. пудів зерна понад встановлену норму хлібозаготівель.

7 серпня 1932 року з'явилася постанова ВЦВК і РНК СРСР «Про охорону майна державних підприємств, колгоспів і кооперативів та про зміцнення суспільної (соціалістичної) власності», відома під назваю «Закон про п'ять колосків». Розкрадання майна колгоспів каралося розстрілом, за «пом'якшуючих обставин» — позбавленням волі на строк не менше 10 років. «Законом про п'ять колосків» фактично людям було заборонено володіння їжею.

За кілька днів до того, 4 серпня 1932, надіслано лист Й. Сталіна до Л. Кагановича — повідомлялося про повернення проекту декрету про охорону суспільного майна з правками та додатками, надано вказівку видати його якомога швидше. У пункті третьому запропоновано ОДПУ залучати озброєних осіб для охорони залізничних вантажів (ешелони з зерном) та надавати їм право розстрілювати на місці осіб, які посягнули на розкрадання залізничних вантажів.

11 серпня 1932 Сталін в листі Кагановичу вимагав направити спеціального листа ЦК ВКП(б) до партійних і судово-каральних органів про застосування закону про охорону громадської власності та боротьбу проти спекулянтів. Підкреслював, що «саме головне зараз — Україна», оскільки справи в Україні дуже погані. Повідомлялося, що в двох областях України близько 50 райкомів висловилися проти плану хлiбозаготівель, визнавши його нереальним. Висловив звинувачення на адресу українських керівників (генерального секретаря ЦК КП(б)У С. Косіора, В. Чубаря та голови ДПУ УСРР С. Реденса), а також побоювання втратити Україну через підривну діяльність агентури Ю. Пілсудського та наявність свідомих і несвідомих петлюрівців, а також прямих агентів Пілсудського в ЦК КП(б)У. Пропонував вжити рішучих заходів для виправлення господарської і політичної ситуації в Україні: зняти з посади генерального секретаря ЦК КП(б)У С. Косіора та поставити на його місце Л. Кагановича; висунути на посаду голови українського ДПУ В. Балицького, пересунувши С. Реденса на посаду заступника; замінити В. Чубаря іншим керівником, наприклад Г. Гриньком; перетворити Україну в найкоротший строк на фортецю СРСР «і грошей на це не шкодувати».

Наприкінці літа газета «Правда» організувала в Україні рейд боротьби з крадіжками зерна. З 7 по 17 серпня 1932 року в ньому взяли участь 100 тисяч «ударників преси». Метою рейду була боротьба з крадіжками зерна.

Станом на 22 серпня ДПУ зафіксовано 220 випадків відмови колгоспів і сільрад від прийняття планів хлібозаготівель, непогодження з ними місцевих партосередків за мотивами нереальності намiчених завдань; в Харківській області у 20 районах — 91 випадок, в Дніпропетровській у 12 районах — 19, у Вінницькій у 16 районах — 96, в Одеській у 6 районах — 14. Всього у 54 районах — 220 випадків.

Того ж дня видана постанова Укрколгоспцентру про заборону видавати хліб для громадського харчування колгоспникам, крім трактористів. Пропонувалося повністю забезпечити видачу колгоспникам натурального авансу на трудодень відповідно до рішення ЦК і РНК СРСР, крім тих, що отримували громадське харчування на роботі, які мали приносити свій хліб.

Аналіз 20 тисяч справ показує, що серед засуждених було 83 % колгоспників та селян-одноосібників і лише 15 % — «кулацько-заможних елементів». Отже, цей закон було спрямовано проти селян, котрі, рятуючи дітей від голодної смерти, змушені були нести додому з току чи поля кілограм чи два зерна, ними ж вирощеного^[14].

27 серпня з Москви надійшла телеграма заступника голови Комітету заготівель при РПО СРСР М. Чернова керівникам заготівельних органiзацій УСРР про негайне відвантаження зерна для млинів, які забезпечували борошном північні райони СРСР. Того ж дня прийшла телеграма заступника голови РПО В. Куйбишева до ЦК КП(б)У про необхідність прискорення відвантаження зерна в Україні на експорт. Вказувалося на зрив плану хлібного експорту через слабке відвантаження зерна до портів республіки: 20 тис. т замість запланованих 190 тис. Для виправлення ситуації пропонувалося відвантажити до кінця серпня 30 тис. т пшениці, 20 тис. т ячменю та 10 тис. т жита, незважаючи на раніше вивезене. [1]

Станом на 30 серпня — за даними Укрколгоспцентру, колгоспи УСРР, обслуговувані МТС, виконали місячний план заготівель на 39,1 %. Того ж дня газета «Вісті» ВУЦВК надрукувала статтю «Виконання серпневого плану зірвано». Повідомлялося про незадовільне проведення хлібозаготівель зокрема в Артемівському районі. Одноосібні господарства виконали план хлібозаготівель на 3,9 %, у 18 сільрадах хліб одноосібниками ще не здавався. Миронівська сільрада план виконала на 1 %, Зайцівська — на 0,8 %, Покровська — на 1,5 %, хоча у цій сільраді обмолотили половину скошеного хліба.

31 серпня 1932 року в Луганську вийшла постанова бюро міському КП(б)У про неприпустимість витрачання хліба на громадське харчування в їдальнях колгоспів.

За серпень-місяць 1932 року до приймальні голови ВУЦВК Г. Петровського надiйшло близько 1,5 тис. заяв колгоспників про вихід із колгоспів. Майже 70 % поданих заяв припадало на Харківську область, переважно з Гадяцького, Великописарівського, Олексіївського та Богодухівського районів (170–180 заяв). Основна маса селян, що подали заяви (80 %) бідняки, решта середняки.

1 вересня 1932 в Москві політбюро ЦК ВКП(б) затвердило вересневий план хлiбозаготівель в обсязі 290 млн пудів для селянського і радгоспного секторів, розподіливши по регіонах: для України — 85 млн, для Північного Кавказу — 30 млн, для Поволжя — 51,2 млн, для Казахстану — 13,1 млн, для Уралу — 11,6 млн, для Башкирії — 10,4 млн, для Московської області — 8,8 млн, для Сибіру — 14,6 млн, для ЦЧО — 30 млн, а для решти — від 0,4 до 10,7 млн пудів зернових культур. [2]

2 вересня 1932 всеукраїнська контора «Торгсин» інформувала, що населення купує в обмін на побутове золото винятково хліб, борошно, крупу, цукор, сіль, відмовляючись від промислових товарів.

3 вересня з Москви надійшла телеграма заступника голови Комітету заготівель при РПО М. Чернова про відвантаження з УСРР хліба на експорт: зобов'язав уповноважених заготівельних органів вивезти за кордон наявну в Україні пшеницю першого і другого класу для виконання планового завдання третього кварталу.

Станом на 14 вересня після прийняття закону від 7 серпня (Закон про п'ять колосків) Нарком'юст УСРР у доповідній записці констатував про 250 вироків на розстріли.

24 вересня постановою РНК СРСР та ЦК ВКП(б) відхилено всі пропозиції про видачу насіннєвої позики, попереджено радгоспи і колгоспи, що «насінпозики не видаватимуться ні для озимої, ні для ярої сівби».

30 вересня генеральний консул німецького посольства в Харкові К. Вальтер направив річний звіт посольству Німеччини в Москві по ситуації в Україні; зазначив про невиконання хлiбозаготівельного плану (356 млн пудів), високі ціни на продукти, відсутність торгівлі в селах, підкреслює руйнівні наслідки колективізації.

Рішенням Політбюро ЦК ВКП(б) від 22 жовтня 1932 року в основних хлібозаготівельних регіонах створені Надзвичайні хлібозаготівельні комісії (НХК). В Україні комісію очолив голова Раднаркому СРСР В'ячеслав Молотов. 23 жовтня прийнята постанова політбюро ЦК КП(б)У про необхідність «перелому в ході хлібозаготівель» — річний план виконано лише на 38 %.

25 жовтня — постанова політбюро ЦК КП(б)У «Про необхідність подолання відставання країни у виконанні плану хлібозаготівель» — жовтневий пленум ЦК КП(б)У зобов'язав партійні організації домогтися негайного перелому хлібозаготівель, оперативного керівництва хлібозаготівлями, організувати «боротьбу за хліб», зробити листопад та останні дні жовтня вирішальними щодо виконання плану хлібозаготівель, у 10 разів підвищити темпи виконання річного плану до 15-ї річниці Жовтневої революції; рекомендував «безжалісно придушувати всі спроби класового ворога та його агентури, спрямовані на зрив хлібозаготівель». Вже в листопаді 1932 року комісією Молотова було запроваджено систему спеціальних бригад з видобуття зерна («червоних валок»). Загалом, до таких бригад входило понад 110 тисяч добровольців, набраних з-поміж селян, які таким чином намагалися спастися від голодної смерті — вони одержували певний відсоток від вилученого зерна і харчів.

Подібні НХК були створені також на Північному Кавказі (очолив Лазар Каганович) та на Поволжі (очолив Павло Постишев). Однак, на Поволжі подібного масштабу репресій не проводилося, а на Північному Кавказі репресії стосувалися переважно кубанських українців, які до Голодомору становили більшість населення регіону. Разом з цим, кубанська і поволзька НХК невдовзі припинили свою роботу, а Постишев і Каганович наприкінці 1932 року були направлені в Українську РСР.

Держава переймалась питанням повернення насіннєвої позики: у постанові Політбюро ЦК КП(б)У «Про заходи з посилення хлібозаготівель» від 30 жовтня 1932 окремим пунктом (№ 11) ішлося про встановлення кінцевого терміну покриття заборгованості з насіннєвої позики по всій Україні до 1 грудня 1932 р. Цю позику повинні були погасити районні та обласні організації республіки.

5 листопада Молотов і секретар ЦК КП(б)У Мендель Хатаєвич надіслали директиву на місця з вимогами негайного виконання Постанови від 7 серпня «з обов'язковим і швидким проведенням репресій і нещадної розправи із злочинними елементами у правліннях колгоспів». Голова ДПУ УСРР Станіслав Раденс 22 листопада розробив план операції з виявлення контрреволюційних центрів, які органузовують саботаж і зрив хлібозаготівель (рос. по выявлению контрреволюционных центров, организующих саботаж и срыв хлебозаготовок), спрямованої, практично, на виконання директив Молотова-Хатаєвича. Операція повинна була охопити 243 райони. З санкції ЦК КП(б)У вона розпочалася негайно. 26 листопада у пресі з'явився наказ наркома юстиції і генерального прокурора УРСР, в якому наголошувалося на тому, що «репресії є одним з потужних засобів подолання класового спротиву хлібозаготівлі».

Згідно цих настанов було засуджено тисячі людей. Непоодинокими були випадки, коли люди добровільно просили записати їх до переселенців. Як свідчить секретар Краснопільського райкому партії, після закінчення суду в селі Краснопілля середняк Бесараб Олексій Васильович сказав:

«

Хай судять та везуть звідціля, так хоч з голоду не вмреш, а вдома коли залишимося, все рівно помремо

»

Дата добавления: 2015-05-23