Раціональність архітектури класицизму

Одним з важливих завдань класицизму було звернення до образів і форм античного мистецтва як до ідеального естетичного еталону. Розвитку класицизму передусім сприяли політичні умови Франції 17 ст., де він найбільш яскраво проявився, хоча сама поетика класицизму почала формуватися ще в добу Пізнього Відродження в Італії. У другій половині 17 ст. Франція була централізованою монархією з необмеженою владою короля Людовика XIV. Основною темою в мистецтві класицизму стає громадянський обов’язок і перемога розуму над почуттями, підкорення інтересів окремих особистостей інтересам нації. Зразком гармонійного устрою слугував античний світ, тому взірцем для архітектури та мистецтва класицизму стає мистецтво Стародавньої Греції і Риму.

Класицизм був вираженням філософського раціоналізму. Концепція класицизму полягала у використанні в архітектурі античних систем формоутворення, що, однак, наповнювались новим змістом. Естетика простих античних форм і точний ордер протиставлялися випадковості, примхливості стилів бароко та рококо. Класицизм стимулював археологічні дослідження, що привели до дивних відкриттів і нових знань про розвинені античні цивілізації. Результати роботи археологічних експедицій, узагальнені у ґрунтовних наукових дослідженнях, заклали теоретичні основи руху, учасники якого вважали античну культуру вершиною досконалості в будівельному мистецтві, зразком абсолютної та вічної краси. Популяризації античних форм сприяли численні альбоми, що містили зображення архітектурних пам’ятників.

Характер архітектури класицизму здебільшого залежав від тектоніки несучого муру та склепіння, що стало більш плоским. Важливим пластичним елементом стає портик, у той час як стіни ззовні і зсередини членуються дрібними пілястрами та карнизами. У композиції цілого та деталей, об’ємів і планів переважає симетрія. Кольорове рішення характеризується світлими пастельними тонами. Білий колір, як правило, слугує для виявлення архітектурних елементів, що є символом активної тектоніки.

Класицизм був провідним художнім стилем передусім у Франції, де панував у всій художній творчості як виразник освітніх тенденцій французького суспільства того періоду. Цей стиль вніс зміни у планувальну та просторову системи міст, «прорізав» нерегулярну середньовічну структуру вулиць величним комплексом прямих проспектів і площ, а на перетині їхніх осей розмістив архітектурні монументи. Світогляд класицизму виявляється вже в архітектурі Східного фасаду Лувра (1667 – 1678), що проектувався К. Перро, який отримав перемогу над проектом у стилі бароко, виконаним італійцем Лоренцо Берніні.

Для кращих пам’яток архітектури французького класицизму характерні такі риси: простота форми, сувора логічність і врівноваженість загальної побудови; тектонічно чітке трактування ордерів; панування прямих ліній; геометрична чіткість планів і суворість пропорцій; декоративна перевантаженість і пишність в оздобленні інтер’єрів (риси, успадковані від бароко).

У другій половині 17 ст. здійснюється реконструкція центральної частини Парижа, започатковується система створення парадних площ, що відіграють велику містобудівну роль. Адже вони є вузлами композиції, куди спрямовані головні міські вулиці. Навколо цих площ формуються головні міські ансамблі (площа Перемог, площа Людовика Великого). В архітектурі площ велике значення відіграють тріумфальні арки, що замикають перспективи вулиць (арка Сен Дені в Парижі). Прототипом французьких тріумфальних арок були аналогічні споруди імператорського Риму.

У цей період уперше у французькій архітектурі створюється тип заміської резиденції з великим парком, де центральною частиною всієї композиції є палац, призначений для світських розваг (Шато де Мезон поблизу Парижа, архітектор Мансар; заміська резиденція Во ле Віконт, архітектори Лево, Лебрен, Ленотр). Власне тоді був створений парк французького типу – т.зв. регулярний парк.

Визначна пам’ятка французького класицизму – ансамбль королівської резиденції Версаль (провідні архітектори Луї Лево, Жюль Ардуен-Мансар, паркобудівничий Андре Ленотр). В історії світової архітектури палац і парк у Версалі займають особливе місце. І не тільки тому, що це був найбільший і найбагатший з усіх садово-паркових ансамблів того часу. У Версалі остаточно сформувалися риси класицистичної архітектури і паркобудівництва. Жоден інший палац чи парк не справляли такого великого враження.

На початку 17 ст. територія, де сьогодні розташований Версаль, була заболоченою, сюди їздили на полювання французькі королі. У 1624 р. тут побудували для них мисливський будинок. Згодом на вимогу Людовика XIII архітектор Жак Лемерсьє спорудив тут невеликий палац. У 1661 р. архітектору Луї Лево було доручено перебудувати палац. Він прибудував бічні флігелі. За правління Людовика XIV французький абсолютизм досяг апогею. Монарх вирішив збудувати найвеличнішу у світі резиденцію поблизу Парижа. Архітектура палацу мала прославити особу короля, що порівнював себе з римськими цезарями. Найбільш точно відображав ідеї французького абсолютизму класицизм з його спокійними й величними формами. У 1669 р. архітектор Луї Лево почав перебудовувати палац, а видатний французький паркобудівничий Андре Ленотр, що розробив принципи планування французьких регулярних парків, розпочав будівництво парку. Після смерті Лево будівництвом версальського палацу протягом майже тридцяти років (із 1676 р.) керував талановитий французький архітектор Жюль Ардуен-Мансар. Його помічником був архітектор Робер де Котт, а живописні роботи виконував видатний художник Шарль Лебрен (1619 – 1690). Мансар будує нові частини палацу, у тому числі два величезні крила, після чого довжина палацу досягла півкілометра, перебудовує парковий фасад, у парку споруджує палац Великий Тріанон. Крім того, він створює ансамбль площі Зброї (Плясдарм), куди сходяться три дороги – «три промені». На спорудженні версальської резиденції працювало від 22 до 36 тис. осіб.

Площу перед палацом оточили півколом корпуси колишніх королівських стаєнь. Попереду перегороджують шлях високі ковані ґрати з позолоченими вістрями списів. Ажурні ворота, прикрашені королівським гербом, ведуть на широкий двір, з обох боків якого стоять корпуси, а в центрі двору – кінний монумент Людовика XIV, до якого сходяться «три промені». За ним видно ще два двори, утворені бічними частинами палацу: Королівський і найменший, куди виходить фасад центральної частини, – Мармуровий. Це найдавніша частина ансамблю, побудована ще Лемерсьє. Триповерховий фасад цієї частини зазнав впливу французької архітектури першої половини 17 ст. – високі дахи, мансарди, ліпні прикраси. Вхід до палацу – з правого корпусу. Він веде на так звані Сходи послів. Це – північна частина палацу, де на другому поверсі розташовані апартаменти короля. Південну частину займали апартаменти королеви. Від Сходів послів розпочинається анфілада парадних залів – Венери, Діани, Марса, Меркурія, Аполлона, зал Війни і, нарешті, величезна Дзеркальна галерея завдовжки 73 м. Кожен зал оформлено мармуровими панелями, різьбленими та ліпними прикрасами, барельєфами та картинами на міфологічні й історичні теми, скрізь – зображення Людовика XIV в античному вбранні, який займається різними видами діяльності.

Головне приміщення палацу – спальня короля з великим ліжком під балдахіном. Вона відокремлена балюстрадою від проходу, по якому, минаючи анфіладу численних залів, ходили придворні та представники аристократичної верхівки, що їх милостиво допускали вітати короля під час церемонії його одягання. Серед величезної кількості кімнат привертають увагу багатством оформлення апартаменти королеви та висока палацова капела, оточена всередині колонадою. За палацом – незвичайної краси широка площа з двома басейнами у гранітному обрамленні, численними скульптурами, які символізують французькі річки.

Основна тема палацу – горизонталь, основний мотив – великий ордер. Фасад має триярусну ордерну структуру: нижній поверх є ніби п’єдесталом, другий – ордер і третій – аттик. Усе врівноважене, величне, у дусі класицизму. За партером широкі сходи ведуть до великого фонтана Латони, далі – зелена смуга Королівської алеї, за нею – басейн Аполлона, а ще далі, майже на горизонталі, видно водну гладь Великого каналу. На території парку численні алеї віялами розходяться від майданчиків з альтанками, статуями, фонтанами. Зона парку на заході переходить у лісопарк. У парку побудовано ще кілька палацових будівель – Великий Тріанон, де розміщувались житлові приміщення короля, та Малий Тріанон – дивної краси споруда, зведена у 1762 – 1768 рр. архітектором Ж. А. Габріелем.

Початок другого етапу французького класицизму пов’язаний із будівництвом храму св. Женев’єви в Парижі (пізніше він отримав назву Пантеону), спрощена форма якого свідчить про виникнення нового естетичного підходу. Храм був закладений на плані, що має форму рівностороннього хреста, з банею в центрі, що підіймається на висоту майже 120 м. Зовнішні поверхні стін – майже без прикрас, вирішені з використанням класичного контрасту розчленованих і нерозчленованих мас. Автором Пантеону був архітектор Жак Жермен Суффло, відомий також як автор роботи про античні храми у Греції.

Прагнення використати античні зразки було реалізоване на початку 19 ст., коли в Парижі споруджено значну кількість великих будівель у стилі класицизму, вплив якого був посилений містобудівним рішенням. Вони створили головні орієнтири в плані та силуеті центру міста, композиційно замкнули перспективи вулиць. До античних взірців найбільше тяжіє церква Мадлен, що будувалася, починаючи з 1764 р., за проектом П. Контана де Іврі та завершена архітектором П. Віньйоном у період 1806 – 1842 рр. у вигляді «грецької» храмової споруди периптерного типу. Водночас споруджуються колона на Вандомській площі, що наслідувала колону Траяна в Римі, та Тріумфальна арка на площі Зірки, побудована у 1806 – 1836 рр. за проектом архітектора Ж. Ф. Шальгрена. Як і римські тріумфальні арки, вона має скульптурне оформлення («Марсельєза»), виконане скульптором Франсуа Рюдом. Так, французький класицизм останньої фази свого розвитку став стилем пам’ятників, вираженням репрезентативності та імператорської могутності Наполеона, відображених у новій назві цього стилю – «ампір».

Ідеї класицизму творчо розвивали, зберігаючи при цьому стильову чистоту, Шарль Персьє і Франсуа Фонтен, що, працюючи архітекторами імператорського двору, стали найбільш визначними представниками нового стилю. Вони брали участь у перебудові Лувру, спроектували арку Перемоги на площі Карусель (1806) і численні парадні інтер’єри. Їм вдалося досягти єдності рішень цілих вулиць. Типовим прикладом таких рішень стала вулиця Ріволі в Парижі.

На початку 19 ст. під час імперії Наполеона з’явився новий стиль ампір, що завершує собою розвиток класицизму. Він відрізнявся пишністю і помпезністю, його мета – прославлення могутності імперії. Ампір був найбільш розвинений в архітектурі та прикладному мистецтві. Мотиви декору та архітектурні форми стилю ампір – це переробка або повторення прикладів античного мистецтва і давньоєгипетської культури. Для архітектури стилю ампір характерні меморіальні споруди античного взірця (тріумфальні арки і колони, мавзолеї), парадні палаци з розписами, меблями, бронзою античного типу. Ампіром також називають високий класицизм у Росії, з яким пов’язана велика кількість архітектурних ансамблів у Петербурзі, Москві, твори монументальної та монументально-декоративної скульптури, меблі, скло. Російський ампір відображає національне духовне піднесення часу Вітчизняної війни 1812 р., він наповнений ідеями патріотичної і військової слави. Визначальними рисами ампіру є поєднання урочистої піднесеності образів, величності, геометричної правильності планів та форм, стриманої розкоші ліпного та іншого декору.

У кінці 18 ст. до класицизму тяжіє також і архітектура Англії, хоча її розвиток у цей період однаковою мірою зазнавав впливу романтизму. Близькість до класицизму виявляється в кафедральному соборі св. Павла в Лондоні (1675 – 1710), проект якого разом з планом перебудови частини Лондона є роботою видатного англійського архітектора Крістофера Рена. Класицизм у «чистому вигляді» в англійській архітектурі представляють будинок Королівського художнього товариства Роберта Адама та Національний Банк у Лондоні (1788) Джона Соуна. Найбільший внесок в архітектуру і містобудівництво зробив Джон Неш – автор реконструкції Ріджент Стріт, Букінгемського палацу, костелів і групи нових житлових будинків у Лондоні на Парк Крещент або Честер Терас (1825). Архітектурні комплекси, створені за проектами Неша, відрізняються архітектурною цілісністю, вишуканістю і строгістю форм, зрілістю культури організації житлового середовища. Класицизм досягає свого розквіту у стильних і комфортабельних інтер’єрах роботи Томаса Чіппендейла, Джорджа Хепплуайта і Томаса Шератона. Вони вплинули на організацію житлової забудови в Європі на тривалий період.

У Німеччині розповсюдженню класицизму сприяли дослідження античної архітектури. Передусім це археологічні відкриття і теоретичні роботи І.Вінкельмана під назвою: «Міркування про наслідування грецьких творів» та «Історія мистецтва давнини» (1764). Центрами класицизму були Берлін і Мюнхен. Найбільш значні твори німецького класицизму – Бранденбурзькі ворота в Берліні, прототипом яких стали Пропілеї Афінського акрополя (1789, автор К. Г. Лангханс), Нова Гауптвахта, Старий музей, Драматичний театр у Берліні.

Отже, в архітектурі Нового часу класицизм отримав значне поширення. У класицистичному стилі зводилися численні палаци, житлові споруди, адміністративні установи, освітні заклади, театри.

Дата добавления: 2015-05-23