Архітектура бароко Гетьманщини та Слобожанщини

Визвольна війна українського народу під проводом Богдана Хмельницького вплинула на розвиток архітектури. Саме в цей час сформувалися основи нового українського архітектурного стилю. Однак ситуація громадянської війни призводить до зниження будівельної активності й посилення монументальної складової у вигляді споруд. Нечисленні збережені будівлі цього періоду вирізняються спрощеним плануванням, присадкуватістю, вузькими вікнами-бійницями. Декором найчастіше є ліпні прикраси фронтону.

На початках формування нового стилю складовими елементами архітектури бароко були давні традиції та архітектурні впливи сусідніх країн. Взірцем культової архітектури раннього українського бароко (перехідного періоду від ренесансу до бароко) є Іллінська церква в Суботові Черкаської області (1653), побудована за наказом гетьмана Богдана Хмельницького в його маєтку як родова церква. Споруда має оборонні риси: товщина стін до двох метрів, наявні бійниці, які були пристосовані до ведення навіть гарматного вогню. У ті часи Іллінська церква мала виконувати не тільки культові, а й захисні функції. Храм зведено з каменю і цегли. Суворість його вигляду пом’якшує вибаглива форма фронтону фасаду. У зовнішньому вигляді будівлі простежується зв’язок з архітектурою Польщі: церква не має куполів, не розчленована на традиційні для українського зодчества частини. У плані храм прямокутний, однонавовий, перекритий двосхилим дахом із заломом, має шестигранну апсиду. Фасади церкви вирішені лаконічно: кути закріплені пілястрами, невеликі вікна заглиблені в амбразури. Стіни завершують антаблемент, фриз і підфризовий валик. Західний фасад завершений двоярусним фігурним фронтоном із волютами, розчленований карнизами і прикрашений солярними знаками на постаментах. Фронтон розділений пілястрою, в першому ярусі розміщені декоративні ніші, у другому – бійниці в амбразурах.

У 1657 р. в церкві у гробниці було поховано забальзамоване тіло Б. Хмельницького, яке у 1664 р. зникло. Вважають, що поляки на чолі з С. Чарнецьким зруйнували резиденцію гетьмана, викрали тіло, проте церкви не чіпали. У 18 ст. цей храм був занедбаним і без огорожі, а у 1820 р. його перетворили на цвинтарну капличку. У 1869 р. поруч із церквою збудували дзвіницю та галерею, яка з’єднувала її з храмом. У радянську добу в церкві влаштували клуб, пізніше приміщення використовували як склад. Після закінчення Другої світової війни у храмі відкрили музей Б. Хмельницького, а у 1954 р. тут за проектом архітектора І. Шмульсона встановлено гранітний надгробок Б. Хмельницькому.

Трибанні храми з вираженою вертикальністю і стриманим декором зводили у Стародубі, Глухові, Путивлі, Сумах. Одним із найвидатніших є Покровський собор у Харкові (1689), де органічно поєднано прийоми українського та російського будівництва. Храм – тридільний, чотириярусний. Силует споруди стрункий і гармонійний, здалека собор нагадує три свічки, які стоять у ряд. За пропорціями та силуетом це типова трибанна українська церква. Традиційні для вітчизняної архітектури пірамідальність та ярусність тут створено за допомогою поступового зменшення восьмикутників, поставлених один на другий. Незвичайним є планувальне рішення, за яким в одній споруді об’єднано приміщення церкви, дзвіниці та трапезної. Зовнішнє декоративне оздоблення нагадує оздоблення російських споруд того часу. Розміщення собору, міцні кам’яні стіни, довгі вузькі вікна, схожі на бійниці, – все це свідчить про те, що він входив до системи оборонних укріплень міста.

Складними будівельними спорудами другої половини 17 ст. є храми, хрещаті у плані. Миколаївська церква у Ніжині (Чернігівська обл., 1655) – хрещатий п’ятибанний храм нового типу, який склався під впливом прийомів і форм українського дерев’яного зодчества, класичний взірець козацької архітектури періоду становлення українського бароко. Собор був побудований коштом козацької старшини під проводом ніжинського полковника Івана Золотаренка на місці старого дерев’яного храму. У цьому храмі в 1663 р. прийняв гетьманську булаву висуванець незаможних козаків Іван Брюховецький, обраний на Чорній раді. Саме з його обрання почався відлік епохи, що отримала назву «Руїна». Собор повністю відтворює в цеглі звичні прийоми народного дерев’яного зодчества. Вигляд храму вражає ступінчастою пірамідальністю, усі п’ять об’ємів храму увінчані монументальними восьмигранними куполами. Особлива, парадна роль споруди підкреслена і в інтер’єрі, де обабіч головного входу влаштовано на підвищенні спеціальні лоджії для полкової старшини. Собор неодноразово горів (1754, 1773, 1798), перебудовувався у 2-й половині 19 ст., внаслідок чого втратив цегляний декор та одержав нову форму верху. Пірамідальний, п’ятибаневий, хрещатий у плані храм став взірцем у культовій архітектурі того часу. Такий тип храму був найпоширеніший у кінці 17 ст. П’ятикупольний хрещатий собор виражав дух часу, втілював барокове світовідчуття, що становило ідейно-художню сутність козацького бароко.

Дата добавления: 2015-05-23