Виникнення міжнародного гуманітарного права: передумови та особливості

Встановлення і законодавче оформлення фашистської диктатури в Італії.

Фашизм як ідеологія виник після Першої світової війни в Італії, і вже 1922 року фашисти прийшли до влади у цій країні, отримавши значну більшість у парламенті. Преса потрапила під сувору цензуру, політичні партії були ліквідовані, фашистський партійний апарат сконцентрував всю політичну владу в країні, заборонялися будь-які страйки, а новостворені промислові “корпорації”, що покликані були об'єднувати підприємців і робітників, поставили економіку Італії під фашистський контроль. У листопаді 1921 р. фашисти об'єднались і утворили Національну фашистську партію, на чолі якої став Б.Муссоліні (''дуче'' - вождь). Тоді ж у робітничому русі стався розкол. 30 жовтня 1922 р. Муссоліні на чолі загонів чорносорочечників вступив у Рим і очолив уряд (''Похід на Рим''). Так в Італії був відкритий шлях до ліквідації ліберальної демократії і встановлення фашистської диктатури. Фашисти, поряд з ліквідацією демократичних інститутів, почали мілітаризацію економіки і всіх сторін життя суспільства. Йшов процес мобілізації ресурсів для майбутніх завойовницьких війн. Першою жертвою агресивних дій Італії стала Ефіопія, яка була захоплена італійськими військами в 1935-1936 pp. У січні 1925 р. Муссоліні, виступаючи у парламенті, висунув гасло: ''Вся влада фашистам!'' і провів через парламент низку законів, які обмежували демократичні права. Уряд став відповідальним лише перед королем і мав право видавати закони. Місцеві органи влади замінялись префектами, яких призначав дуче. Заборонялись всі профспілки і партії, крім фашистських. Створювались трибунал і таємна поліція. Вводилася смертна кара. Почались масові арешти (в один день було заарештовано 12 тис. комуністів). Прагнення до переділу світу швидко зблизило Італію з фашистською Німеччиною та Японією. У 1937 р. Італія приєдналась до Антикомінтернівського пакту, а у 1939 р. Італія і Німеччина уклали між собою ''сталевий пакт''.

Термін «міжнародне гуманітарний право» вперше був запропонований в 50- x рр. Поняття «міжнародне гуманітарний право» означає сукупність обов'язкових для держав правових норм, спрямованих право на захист жертв збройних конфліктів міжнародного і неміжнародного характеру і обмеження засобів і методи ведення війни. Початок розвитку міжнародної гуманітарного права в XX в., як правило, пов'язують із прийняттям 22 серпня 1864 р. на дипломатичної конференції у Женеві Конвенції про поліпшення долі поранених і хворих воїнів під час сухопутної війни (далі — Женевська конвенція 1864 г.). У Женевської конвенції 1864 р. утримувалося всього 10 статей, але де вони заклали фундамент, що послужив підвалинами її подальшого розвитку міжнародного гуманітарного права. Ці статті торкалися суттєві моменти: військові санітарні візка і госпіталі було визнано нейтральними, їм забезпечувалися захист і повагу; нейтральність поширювалася на армійських священиків, виконуючих свої обов'язки; якщо вони потрапляли в руки противника, повинні були звільнені і повернуті в власний табір; потрібно було з повагою ставитися до мирного населення, який прийшов допоможе пораненим; пораненим і хворим воїнам необхідно забезпечити те що, незалежно від того, на чиєму боці вони боролися; знак червоного хреста на білому полі мав позначати госпіталі і медперсонал задля забезпечення їм захисту. Сама ідею, чи концепція, поширення міжнародного гуманітарного права й не народилася разом із Женевської конвенцією 1864 р., де ще згадувалося необхідність ознайомлення населення з її положеннями. Міжнародне гуманітарний право передбачає різницю між міжнародними і немеждународными збройними конфліктами: Під міжнародним збройним конфліктом (війною) розуміється збройне протистояння між двома або кількох державами. У цьому випадку застосовуються численні норми міжнародного гуманітарного права, які у чотирьох Женевських конвенціях 1949г, і Додатковому протоколі I 1977 р. Вони набирають чинності від воєнних дій незалежно від причин виникнення й правничого характеру конфлікта.

Кодекс Лібера містив докладні правила, що відносяться до усіх аспектів сухопутної війни, від способів ведення бойових дій, як таких та звернення із громадянським населенням до роботи з особливими категоріями осіб, такі як військовополонені, поранені, партизани (франтиреры) тощо. Міжнародне гуманітарний право є, свого роду, документом, який регламентує основні правила ведення великої війни, що актуальним до нашого часу.

Дата добавления: 2015-05-23